Рішення № 78649937, 04.12.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 Справа №914/1530/18

м.Львів

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ,

до відповідача: Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич Львівської області

про: стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобовязання в сумі 208445,13грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар судового засідання: Зарицька О.Р.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: ОСОБА_2 – представник (довіреність в матеріалах справи);

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» про стягнення боргу в сумі 208445,13 грн., а саме: 168816,62 грн. пені, 12896,17 грн. 3 % річних та 26732,34 грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою суду від 20.08.2018 року відкрито провадження у справі №914/1530/18 за даним позовом, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 12.09.2018 року.

30.08.2018р. за вх.№32198/18 в документообігу суду зареєстровано надісланий відповідачем відзив на позовну заяву з додатковими доказами та доказами скерування примірника відзиву з додатками позивачу.

30.08.2018р. за вх.№32199/18 в документообігу зареєстровано надіслане відповідачем клопотання про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки з доказами скерування його примірника позивачу.

Ухвалою суду від 12.09.2018р. підготовче засідання відкладено на 04.10.2018р.

02.10.2018р. за вх.№36671/18 в документообігу суду зареєстровано подану позивачем відповідь на відзив з доказами скерування 27.09.2018р. її примірника відповідачу.

Ухвалою суду від 04.10.2018р. строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 14.11.2018р.

16.10.2018р. за вх.№38793/18 в документообігу суду зареєстровано подані відповідачем заперечення на відповідь на відзив з доказами скерування його примірника позивачу.

09.11.2018р. за вх.№43099/18 в документообігу суду зареєстровано подане відповідачем клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Ухвалою суду від 14.11.2018р. закрито підготовче провадження у справі №914/1530/18 та призначено справи до судового розгляду по суті на 04.12.2018 р.

В судове засідання 04.12.2018р. позивач явку представника забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задоволити.

В судове засідання 04.12.2018р. прибув повноважний представник відповідача, який позовні вимоги визнав частково з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№32198/18 від 30.08.2018р.). У відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідач КП «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради є теплопостачальною організацією, а тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.12.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та КП «Дрогобичтеплоенерго» (покупець) було укладено договір №2322/15-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу.

За цим договором продавець (позивач) зобов’язався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

На виконання умов договору, позивач протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2015 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 1949234,94 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015. Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно), наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначив позивач, відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманих обсягів газу у січні-квітні, жовтні-грудні 2015 року виконав з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків щодо оплати вартості газу, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 168816,62 грн. пені, 12896,17 грн. 3 % річних та 26732,34 грн. інфляційних нарахувань.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 168816,62 грн. пені, 12896,17 грн. 3 % річних та 26732,34 грн. інфляційних нарахувань.

30.11.2016 набув чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» до заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість), відноситься, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, та також заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах).

Згідно з частиною третьою статті 7 цього Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Як встановлено судом, за поставлений природний газ у січні-квітні, жовтні-грудні 2015 року згідно договору купівлі-продажу природного газу №2322/15-ТЕ-21 від 24.12.2014 відповідач частково розрахувався до 30.11.2016 року на суму 1845531,21 грн. (що не заперечується позивачем), а саме - до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Суд зазначає, що запроваджені Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії» заходи щодо забезпечення інтересів боржника у спосіб припинення стягнення нарахованих штрафних санкцій перед стягувачем та їх реалізація не перебувають в залежності від обставин формування реєстру, участі відповідача у визначеній процедурі списання чи вжиття заходів щодо списання такої заборгованості.

Отже, частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов’язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 14.02.2018 у справі №908/3211/16, від 29.01.2018 у справі №904/10745/16 та від 23.01.2018 у справі №914/3131/15.

Враховуючи, що заборгованість за поставлений природний газ у січні-квітні та жовтні-грудні 2015 року згідно договору купівлі-продажу природного газу №2232/15-ТЕ-21 від 24.12.2014 була частково погашена до 30.11.2016 року у розмірі 1845531,21 грн., а саме – до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», нараховані пеня, 3% річних на суму 1845531,21 грн. підлягають списанню згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Сума боргу, яка станом день набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (30.11.2016р.) була оплачена частинами 01.12.2016р. у розмірі 26487,46 грн., 05.12.2016р. у розмірі 52959,37 грн, 06.12.2016р. 842,77 грн., 07.12.2016р. у розмірі 7922,10 грн. та 08.12.2016р. у розмірі 15495,03 грн. був здійснений останній платіж. Отже, суд вважає, що на невчасно оплачений борг до 30.11.2018р. слід нараховувати штрафні санкції, оскільки на них не розповсюджується дія вищезазначеного Закону.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Як зазначено у п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

З наведеного випливає, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Аналогічної викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Як встановлено судом станом 01.12.2016 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 77219,27 грн. частину якої відповідачем 01.12.2018 погашено у розмірі 26487,46 грн., 05.12.2016р. - у розмірі 52959,37 грн, 06.12.2016р. - у розмірі 842,77 грн., 07.12.2016р. - у розмірі 7922,10 грн. та 08.12.2016р. - у розмірі 15495,03 грн. (останній платіж по заборгованості), з чого вбачається, що для нарахування інфляційних втрат слід застосовувати періоди нарахування, кожен з яких є меншим від одного місяця (1 день, 4 дні, тощо).

Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат на заборгованість не сплачену до 30.11.2016р., задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище судом, станом 01.12.2016 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 77219,27 грн. частину якої відповідачем 01.12.2018 погашено у розмірі 26487,46 грн., 05.12.2016р. - у розмірі 52959,37 грн, 06.12.2016р. - у розмірі 842,77 грн., 07.12.2016р. - у розмірі 7922,10 грн. та 08.12.2016р. - у розмірі 15495,03 грн. (останній платіж по заборгованості).

Пунктом 1.9 Постанови Пленуму вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2018», суд встановив, що:

за період з 01.12.2016р. по 04.12.2016р. від суми боргу 77219,27 грн. розмір 3% річних становить 25,32 грн.

За період з 05.12.2016р. по 05.12.2016р. від суми боргу 24259,90 грн. розмір 3% річних становить 1,99 грн.

За період з 06.12.2016р. по 06.12.2016р. від суми боргу 23417,13 грн. розмір 3% річних становить 1,92 грн.

За період з 07.12.2016р. по 07.12.2016р. від суми боргу 15495,03 грн. розмір 3% річних становить 1,27 грн.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає до задоволення частково у розмірі 30,50 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення пені суд зазначає наступне.

Як вбачається з розрахунку пені, позивачем за період, з якого він мав можливість нараховувати пеню (з 01.12.2016р.), вимог про стягнення пені не заявлено, і з заявою в порядку ст.46 ГПК України позивач до суду не звертався, то суд приходить до висновку, що в задоволені вимоги про стягнення пені слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково і до стягнення з відповідача на користь позивача належить 30,50 грн.

Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Відтак, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача у розмірі 0,46 грн.

Судом встановлено, що позивач при поданні позову сплатив судовий збір у розмірі 3127,00 грн. (платіжним дорученням від 30.07.2018р. №6006731), виходячи із ціни позову 208445,13 грн. Проте, при перерахунку суми судового збору у відповідності до положень Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору повинен був становити 3126,68 грн. (208445,13х1,5%, розраховано на підставі п.п. 1 п. 2 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір"). Відтак, наявна переплата позивачем судового збору у розмірі 0,32 грн.

У відповідності до положень с.7 Закону України «Про судовий збір» позивач вправі звернутися із заявою про повернення зайво сплаченого судового збору.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 7 , 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Індустріальна, 1-а, ідентифікаційний код 05445563) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 30,50 грн. 3% річних та 0,46 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено 14.12.2018 р.

Суддя Кітаєва С.Б.