Ухвала суду № 78649648, 11.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

11.12.2018Справа № 910/31771/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України"

про стягнення 810 912 471,06 грн., -

За розглядом скарги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, -

Головуючий суддя Морозов С.М.,

Судді Якименко М.М., Ковтун С.А.

За участю представників учасників справи:

від позивача (скаржника): Орендівський В.І. (представник за довіреністю № 010-00/1349 від 14.03.2018р.);

від відповідача: Аністратенко О.О. (представник за довіреністю від 21.03.2018р.);

від третьої особи: не з'явились;

від органу ДВС: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" (відповідач) заборгованості (з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог) у розмірі 810 912 471,06 грн., з яких: 671 298 284,80 грн. заборгованості за відсотковим доходом по облігаціям, 102 978 360,57 грн. пені за прострочення зобов'язань по виплаті відсоткового доходу по облігаціям, 26 423 964,85 грн. - інфляційних втрат, 10 211 860,84 грн. 3% річних у зв'язку з простроченням зобов'язань по облігаціям.

Рішенням Господарського суду міста Києва (головуючий суддя Турчин С.О., судді Андреїшина І.О., Якименко М.М.) від 11.10.2016р. (повне рішення складено та підписано 17.10.2016р.) у справі № 910/31771/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 671 298 284,80 грн. основного боргу, 102 978 360,57 грн. пені, 25 860 502,26 грн. інфляційних втрат, 10 211 860,84 грн. 3% річних та 206 556,37 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018р. рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2016р. у справі № 910/31771/15 залишено без змін.

11.09.2018р. Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ на виконання вказаного судового рішення.

Постановою Верховного Суду від 31.10.2018р. рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018р. у справі № 910/31771/15 залишено без змін.

12.11.2018р. до суду від позивача надійшла скарга на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Скарга позивача мотивована тим, що ним було надіслано на адресу органу ДВС заяву про примусове виконання рішення № 176-00/1292 від 01.10.2018р., в якій просив Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти наказ суду від 11.09.2018р. у даній справі до виконання та відкрити виконавче провадження, а також вжити передбачені законом заходи з примусового виконання судового рішення, проте звернувшись 06.11.2018р. до начальника органу ДВС з даного приводу, останній повідомив стягувачу про те, що подана заява ще не розглянута. Позивач просить суд визнати таку бездіяльність органу ДВС незаконною, поновити права та законні інтереси стягувача, порушені такою бездіяльністю, зобов'язати начальника Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходів щодо відкриття виконавчого провадження та вжити передбачених законом заходів з примусового виконання наказу суду від 11.09.2018р.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2018р. у зв'язку з закінченням терміну повноважень у судді Турчина С.О., скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Морозов С.М., судді Андреїшина І.О., Якименко М.М.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2018р. у зв'язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у відпустці, скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Морозов С.М., судді Якименко М.М., Ковтун С.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2018р. справу № 910/31771/15 прийнято до свого провадження колегією суддів та зупинено провадження за розглядом скарги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до повернення матеріалів справи №910/31771/15 з суду касаційної інстанції.

22.11.2018р. матеріали справи № 910/31771/15 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2018р. поновлено провадження у справі № 910/31771/15 за розглядом скарги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та призначено розгляд скарги позивача на 11.12.2018р.

В судове засідання 11.12.2018р. представники третьої особи та органу ДВС не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, проте до суду надійшло клопотання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкладення розгляду скарги, яке мотивоване великою кількістю справ, що призначено до розгляду на 11.12.2018р., де учасником є заявник та неможливістю прибути представника останнього у судове засідання.

В судовому засіданні 11.12.2018р. суд розглянувши подане органом ДВС клопотання, заслухавши пояснення представників сторін, визнав викладені у ньому обставини неможливості прибуття представника у судове засідання необ'єктивними, причини неявки представника органу ДВС неповажними, у зв'язку з чим суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Крім того, за приписами ст. 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають розгляду скарги, про що суд попереджав у своїй ухвалі суду від 29.11.2018р.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні 11.12.2018р. підтримав доводи скарги та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача заперечувала проти скарги та просила суд відмовити у її задоволенні.

Розглянувши подану позивачем скаргу, заслухавши пояснення представників сторін у відкритому судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на наступне.

Відповідно ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами ст. 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У відповідності до п. 8 Розділу ІІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017р. зареєстровані в установленому цими Правилами порядку документи розглядаються керівником органу державної виконавчої служби, приватним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після дня їх надходження. Не підлягають розгляду керівником органу державної виконавчої служби документи про відкриття виконавчого провадження. Такі документи не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації та автоматичного розподілу Системою передаються державному виконавцю.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з положеннями ст. ст. 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, а також Рішення від 26 червня 2013 року, № 5-рп/2013.

Водночас, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

При розгляді даної скарги, суд встановив обставини звернення стягувача в порядку ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" з заявою до органу ДВС про примусове виконання судового рішення у даній справі.

За приписами ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Як передбачено ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Суд у своїй ухвалі пропонував учасникам справи, в тому числі й органу ДВС у строк до п'яти днів з дня вручення цієї ухвали, але не пізніше 10.12.2018р. надати суду, зокрема, матеріали виконавчого провадження з виконання наказу суду від 11.09.2018р. у даній справі.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у запропонований судом строк матеріали виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду від 11.09.2018р. не надав.

У поданій до суду 10.12.2018р. заяві стягувач вказав на відсутність інформації щодо відкриття виконавчого чи повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання за результатами заяви № 176-00/1292 від 01.10.2018р., що підтверджуються роздруківкою з автоматизованої системи виконавчого провадження за 10.12.2018р.

За змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відтак, присудженні до стягнення рішенням у даній справі грошові кошти, є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту винесення наведеного рішення гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому, в рішеннях у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р. та "Ясіуньєне проти Латвії" від 06.03.2003 р. Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване першим реченням частини першої статті 1 Протоколу № 1.

Тоді як, у даному випадку невиконання судового рішення призводить до порушення забезпечення права позивача на мирне володіння відповідним майном, гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд констатує відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження відкриття органом ДВС виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду від 11.09.2018р. та вчинення останнім будья-яких виконавчих дій з примусового виконання наказу суду у даній справі.

Органом державної виконавчої служби у встановленому законом порядку доводів стягувача щодо порушення його прав не спростовано, доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З урахуванням викладеного, суд визнає бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2018р. у справі № 910/31771/15 незаконною.

При цьому, суд враховує, що права стягувача порушені саме органом державної виконавчої служби, на який в силу закону покладено функцію виконання судових рішень, а не безпосередньо її начальником, як посадовою особою такого органу.

Що стосується вимоги стягувача про зобов'язання органу державної виконавчої служби вжити заходів щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду від 11.09.2018р., суд відзначає, що відкриття виконавчого провадження за відповідною заявою стягувача, як було вказано вище врегульовано положеннями ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачає відповідний порядок вчинення таких дій, а господарський суд при розгляді скарг на дії (рішення) органу державної виконавчої служби не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця, а тому задоволення вимоги позивача про зобов'язання органу ДВС вжити заходів щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду у даній справі буде підміною судом його обов'язків, що є недопустимим та унеможливлює задоволення скарги в цій частині.

Заявлена у п. 5 резолютивної частини скарги вимога про вжиття передбачених законом заходів з примусового виконання наказу суду від 11.09.2018р. з урахуванням викладених вище обставин незаконності бездіяльності органу ДВС визнається судом обґрунтованою.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку задовольнити частково скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2018р. у даній справі незаконною та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити виконавчі дії з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва 11.09.2018р. у порядку та строки, визначені законом України "Про виконавче провадження".

Керуючись ст. ст. 234, 339-343Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 910/31771/15 задовольнити частково.

2. Визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2018р. у справі №910/31771/15 незаконною.

3. Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити виконавчі дії з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва 11.09.2018р. у справі № 910/31771/15 у порядку та строки, визначені законом України "Про виконавче провадження".

4. В іншій частині в задоволенні скарги відмовити.

5. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 17.12.2018р.

Головуючий суддя Морозов С.М.

Суддя Якименко М.М.

Суддя Ковтун С.А.