Рішення № 78649581, 05.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.12.2018Справа № 910/10541/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 8-А; ідентифікаційний код 19364259)

до Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" (04123, м. Київ, вул. Осиповського, будинок 1-А; ідентифікаційний код 03359658)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_2 (01010, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1)

2) Державна організація (Установа, Заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; ідентифікаційний код 21708016)

про визнання недійсним правочину

Представники сторін:

від позивача: Лозинська О.Л. - представник

від відповідача: Прокоренко Т.Ю. - представник

від третьої особи-1: ОСОБА_4 - представник

від третьої особи-2: Басій К.С. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" з позовом до Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" визнання недійсним правочину про припинення зобов'язань за кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинений на підставі заяви від 01.04.2016 № 390/1 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що договір банківського вкладу є нікчемним і не породжує жодних зобов'язань для сторін, а відтак, на переконання Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" правочин Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" про припинення зобов'язань за кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинений на підставі заяви від 01.04.2016 № 390/1, підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду:

- доказів відправлення (фіскальний чек та опис вкладення у цінний лист) відповідачу та третім особам копії позовної заяви і доданих до неї документів;

- належним чином засвідчених та в читабельному вигляді копій договору банківського вкладу № 222D-439476 від 08.11.2013 та висновку № 1449 судової економічної експертизи від 03.10.2017 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз.

27.08.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" з доказами відправлення відповідачу та третім особам копії позовної заяви і доданих до неї документів та належним чином засвідчена, в читабельному вигляді копія висновку № 1449 судової економічної експертизи від 03.10.2017 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третіх особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 та Державну організацію (Установа, Заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", підготовче засідання призначено на 03.10.2018.

Також даною ухвалою суду витребувано у ОСОБА_2 належним чином засвідчену та в читабельному вигляді копію договору банківського вкладу № 222D-439476 від 08.11.2013.

18.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення від третьої особи -2.

19.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву.

20.09.2018 до Господарського суду міста Києва від третьої особи -1 надійшли письмові пояснення та документи на виконання вимог ухвали суду від 03.09.2018.

У підготовчому засіданні 03.10.2018 судом було оголошено перерву до 19.10.2018 у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

19.10.2018 у підготовчому засіданні представник позивача надав суду клопотання про витребування доказів та просив суд його розглянути.

Представник відповідача та третьої особи-1 заперечували щодо задоволення даного клопотання.

Представник третьої особи-2 підтримав клопотання позивача про витребування та просив суд його задовольнити.

У підготовчому засіданні 19.10.2018 судом було оголошено перерву до 26.10.2018 у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

25.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові заперечення від третьої особи-1 щодо клопотання позивача про витребування.

26.10.2018 у підготовчому засіданні представник позивача надав суду клопотання про встановлення додаткового строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи останніх.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2018 відмовлено у задоволенні клопотання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про визнання причини несвоєчасного подання доказу поважною та встановлення додаткового строку на подання доказу, докази, які додані до клопотання від 26.10.2018 - залишено без розгляду.

Також, у підготовчому засіданні 26.10.2018 суд продовжив розгляд клопотання позивача про витребування доказів, яке було надано суду 19.10.2018.

Суд розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, заслухавши пояснення представників сторін, ухвалив залишити таке клопотання без задоволення з огляду на приписи ч. 1 ст. 81 та ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, а саме, з підстав звернення з відповідним клопотання з пропуском встановленого законом строку (після звернення до суду з позовною заявою) та відсутність відповідного клопотання про поновлення процесуального строку на звернення з останнім.

Разом з тим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2018 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 28.11.2018.

У судовому засіданні 28.11.2018 оголошено перерву до 05.12.2018 у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 05.12.2018 представники позивача та третьої особи-2 підтримали позовні вимоги та просили суд про їх задоволення.

Представники відповідача та третьої особи-1 заперечили щодо задоволення позову та просили суд відмовити в його задоволенні.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 05.12.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 № 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 № 463 "Про впровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05.04.2016 до 04.05.2016 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05.04.2016 до 04.05.2016 включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 №46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 № 913, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Хрещатик" з 06.06.2016 до 05.06.2018 включно.

Як про це вказує позивач, в ході перевірки правочинів, вчинених до запровадження тимчасової адміністрації Банку, виявлено та встановлено, що 13.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" та Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" укладений Кредитний договір № 52-47/1-13, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у формі відновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 145 000 000,00 грн. строком на 36 місяців терміном повернення до 12.12.2016. З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором протягом 2013 року укладені договори іпотеки № 52-47/1-13/1, № 52-47/1-13/2.

Позивач вказує, що до введення тимчасової адміністрації Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" із ОСОБА_2 укладений договір банківського вкладу № 222D-439476 від 08.11.2013 на суму 6 000 000 доларів США.

Проте, Банк зазначає, що грошові кошти на його рахунок фактично не вносилися. Жодних допустимих, достатніх та належних доказів внесення грошових коштів не існує.

При тому, позивач вказує, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04.08.2014 у справі № 761/17853/14-ц стягнуто з Банку на користь вкладника 6 000 000 доларів США за договором банківського вкладу № 222D-439476 від 08.11.2013.

Так, 12.01.2015 між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" та ОСОБА_2 укладений договір №12/01-15 від 12.01.2015 про відступлення права вимоги, відповідно до якого ОСОБА_2 відступив на користь Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" право вимоги до Банку на суму 4 320 000,00 доларів США за договором № 222D-439476 від 08.11.2013.

На підставі вищевказаного договору Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Троянда" набула права вимоги до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" на загальну суму 4 320 000, 00 доларів США за договором № 222D-439476 від 08.11.2013.

01.04.2016 заявою № 390/1 від 01.04.2016 Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Троянда" повідомило Банк про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 52-47/1-13, а саме, на суму 4 320 000 доларів США.

У вересні 2016 до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Банку звернулися Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Троянда", Товариство з обмеженою відповідальністю "Біонік ленд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" про визнання зобов'язання припиненим.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 у справі 910/18524/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 та Вищого господарського суду від 18.07.2017, визнані припиненим зобов'язання за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013 та договори іпотеки.

В той час, Банк вважає недійсним правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог, мотивуючи це наступним.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04.08.2014 у справі № 761/17853/14-ц не створило нове зобов'язання, оскільки, дане судове рішення первинно ґрунтується на зобов'язанні Банку як боржника погасити заборгованість за депозитним договором перед вкладником.

Висновок, що рішення суду є лише заходом державного примусу для виконання вже існуючого зобов'язання, підтверджується статтею 16 ЦК України. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов'язку в натурі. Тобто, мова йде про обов'язок, який вже існує. Даний обов'язок породжується не внаслідок прийняття судового рішення. Суд лише відновлює порушене право та примушує порушника виконати належним чином свій вже існуючий обов'язок.

Таким чином, сам факт винесення рішення Шевченківського районного м. Києва від 04.08.2014 у справі № 761/17853/14-ц не впливає на можливість віднесення договору банківського вкладу до нікчемного (недійсного в силу закону) чи до оспорюваного, якщо при винесенні рішень суд виходив з презумпції правомірності договору.

Відтак, як про це вказує позивач, не зважаючи на те, що Шевченківський районний суд не помітив нікчемність договорів банківського вкладу та безпідставно стягнув заборгованість на підставі таких договорів, це не означає, що рішення Шевченківського районного суду містять преюдиціальні обставини у розумінні ч. 4 ст.75 ГПК України. Усі висновки щодо договорів банківського вкладу у відповідних судових справах, які зводяться саме до правової оцінки фактів (тлумачення умов договорів, висновки та умовиводи суду про укладеність договорів тощо), не є преюдиціальними, а отже, на переконання позивача не є обов'язковими для іншого суду. Преюдиціальними обставинами на переконання позивача, встановленими Шевченківським районним судом м. Києва, слід вважати виключно наступні обставини: між працівником банку та вкладником, дійсно, були підписані договори банківського вкладу.

В той час, як про це вказує Банк, жодних допустимих доказів існування та внесення грошових коштів у вигляді вкладу немає і ніколи не було.

Позивач вказує, що допустимими доказами внесення готівки у доларах США є квитанції (другий примірник прибуткового касового ордера), які відсутні. За таких умов внесення та взагалі існування грошових коштів у вигляді вкладу не підтверджується.

Відтак, на думку позивача, внаслідок нікчемності договорів банківського вкладу є недійсним правочин про зарахування однорідних вимог, вчинений на підставі нікчемного правочину за неіснуючим зобов'язанням.

Отже, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує, оскільки, договір банківського вкладу є нікчемним і не породив жодних правових зобов'язань для сторін, правочин Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" про припинення зобов'язань за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинений на підставі заяви від 01.04.2016 № 390/1, підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Стаття 602 Цивільного кодексу України містить в собі перелік випадків коли зарахування зустрічних вимог не допускається: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 5 статті 203 Господарського кодексу України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином. Цивільним законодавством визначений перелік випадків, коли зарахування зустрічних вимог не допускається.

У пунктах 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Чинне законодавство розрізняє умови, за яких зарахування зустрічних однорідних вимоги є можливим, та обставини, за яких таке зарахування не допускається.

До умов, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог є можливим, належить:

1) вимоги повинні бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) вимоги повинні бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Наведене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 16.03.2018 у справі № 904/10149/16.

До обставин, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, належать:

- порушення загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину;

- наявність обставин, передбачених ст. 602 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 203 Господарського кодексу України.

Отже, сторонами не заперечується факт того, що відповідачем - Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" була подана позивачу - Приватному акціонерному товариству "Комерційний банк "Хрещатик" заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.04.2016 за № 390/1.

Заява про зарахування подана за наявності умов, встановлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 203 Господарського кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Суд погоджується із доводами відповідача викладеними у відзиві, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не зазначено, якій саме нормі чинного законодавства суперечить правочин, який вчинений відповідачем шляхом подання позивачу заяви про зарахування зустрічних вимог від 01.04.2016 за № 390/1 та не підтверджено наявності обставин, за яких таке зарахування не допускається.

Суд акцентує увагу, що позивачем не вказано про порушення відповідачем конкретних норм ст. 203 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а також не зазначено підстав, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 203 Господарського кодексу України, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається.

В той час, суд звертає увагу, що доводи позивача стосовно того, що Шевченківський районний суд не помітив нікчемність договорів банківського вкладу та відповідно безпідставно стягнув заборгованість на підставі таких договорів (рішення у справі № 761/17853/14-ц) та, що рішення Шевченківського районного суду не містить преюдиціальні обставини у розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України, оскільки, як про це вказує Банк, жодних допустимих доказів існування та внесення грошових коштів у вигляді вкладу немає і ніколи не було. Сам факт винесення рішення Шевченківського районного м. Києва від 04.08.2014 у справі № 761/17853/14-ц не впливає на можливість віднесення договору банківського вкладу до нікчемного (недійсного в силу закону) чи до оспорюваного, якщо при винесенні рішень суд виходив з презумпції правомірності договору.

З вказаним вище, суд не погоджується з огляду на наступне.

Приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, суд акцентує увагу, на тому, що наведені положення носять імперативний характер. У зв'язку з чим, в контексті викладеного, позивач не наділений правом вказувати, які саме обставини, у тому чи іншому рішенні мають преюдиційне значення. Оскільки, статтею 75 Господарського процесуального кодексу України чітко вказано, що обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, тобто, мається на увазі всі обставини, що були встановлені судовим рішенням, а не якісь конкретні та/або виокремленні.

Разом з тим, суд вказує, що сторони та учасники процесу, у разі незгоди з рішенням суду не позбавлені права на його оскарження з метою доведення своєї позицій у судовому порядку.

Відтак, з огляду на те, що рішення Шевченківського районного м. Києва від 04.08.2014 у справі № 761/17853/14-ц набрало законної сили, то за таких підстав, всі обставини, що встановлені даним рішенням мають преюдиційне значення та не потребують повторного доказування.

Отже, рішенням Шевченківського районного м. Києва від 04.08.2014 у справі № 761/17853/14-ц задоволений позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", стягнуті з Банку на користь ОСОБА_2 кошти за вкладом у сумі 6 000 000 доларів США.

Даним судовим рішенням встановлено наступні обставини стосовно договору банківського вкладу № 222D-439476 від 08.11.2013, між ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" було укладено договір банківського вкладу в доларах США із щомісячним приєднанням процентів до суми вкладу (400 днів), на суму 6 000 000 доларів США терміном до 12.12.2014, дані обставини підтверджуються копією заяви про перерахування коштів на депозитний вклад в сумі 6 000 000 мільйонів доларів США та копією виписки по особовому рахунку. 02.04.2014 ОСОБА_2 звернувся до Банку із письмовою заявою про повернення вкладу, однак, кошти не повернуті. Станом на день подачі позовної заяви і по день винесення рішення Банк кошти, сплачені за вкладом ОСОБА_2, не повернув.

Таким чином, рішенням суду у цивільній справі за участю Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", яке набрало законної сили, встановлено, що договір банківського вкладу був укладений, а строк виконання зобов'язань за договором банківського вкладу настав 02.04.2014.

Крім того, в подальшому, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 у справі 910/18524/16 за позовом Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда", Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонік Ленд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про визнання зобов'язань припиненими, визнані припиненими:

- зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013;

- зобов'язання за договором іпотеки № 52-47/1-13/1 від 16.12.2013, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біонік Ленд" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", в частині забезпечення виконання Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" зобов'язань за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013;

- зобов'язання за договором іпотеки № 52-47/1-13/2 від 26.12.2013, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", в частині забезпечення виконання Приватним акціонерним товариство "Агрофірма "Троянда" за Кредитним договором № 52-47/1- 13 від 13.12.2013, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013.

Даним судовим рішенням встановлені наступні обставини: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" звернулось до Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" з претензією № 47/8-466/1 від 01.04.2016 щодо погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013 та вимагало у в останнього дострокового повернення кредиту в сумі 132 649 145, 40 грн. кредиту та прострочених процентів за користування кредитними коштами в сумі 2 455 420, 27 грн.

На підставі п. 4.10. Кредитного договору (в редакції додаткового договору № 17 від 26.02.2016) строк повернення кредиту вважається таким, що наступив в день пред'явлення вимоги - тобто, 01.04.2016. Станом на 01.04.2016 (день направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) заборгованість Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" перед Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" за Кредитним договором становила 132 649 145, 40 грн. за основною сумою кредиту та 2 455 420, 27 грн. за простроченими процентами за користування кредитними коштами, про що зазначено в претензії від 01.04.2016. Зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" перед Банком є грошовими та такими, строк виконання яких настав.

Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Троянда" набуло право вимоги до Банку на загальну суму 4 320 000 доларів США за договором банківського вкладу № 222D-439476 від 08.11.2013. Станом на 01.04.2016 (день направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) заборгованість Банку перед Товариством становила 4 320 000,00 доларів США. Зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" перед Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" є грошовими та такими, строк виконання яких настав.

Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Троянда" направило на адресу Банку заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: зобов'язань Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" перед Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" по сплаті грошових коштів за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013 на суму 4 320 000 доларів США з перерахунком її в валюту зобов'язання - гривню, за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України на дату заяви, що складає 113 262 684,48 грн., шляхом зарахування вимог Товариства до Банку за договором банківського вкладу № 2220-439476 від 08.11.2013 на суму 4 320 000 доларів США, право вимоги за якими набуто Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" за договором № 12/01-15 про відступлення права вимоги від 12.01.2015.

Зарахування зустрічних однорідних вимог здійснено в сумі 113 262 684, 48 грн., в тому числі 110 807 264, 21 грн. за основної сумою кредиту та 2 455 420, 27 грн. за процентами (з урахуванням черговості погашення боргових зобов'язань позичальника, встановленої п. 4.8. Кредитного договору).

Зважаючи на те, що достатньою умовою для зарахування зустрічних вимог є наявність заяви однієї сторони із повідомленням про це іншої, і станом на 01.04.2016 строк виконання зобов'язань за заявленими вимогами є таким, що настав: за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013 достроково 01.04.2016, за договором банківського вкладу № 222П-439476 від 08.11.2013 - 02.04.2014, тому зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за його користування за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013 припинено 01.04.2016 у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних грошових вимог в сумі в сумі 113 262 684, 48 грн., в тому числі 110 807 264, 21 грн. за основної сумою кредиту та 2 455 420, 27 грн. за процентами.

Таким чином, рішеннями судів у господарській справі за участю Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", які набрали законної сили, встановлено, що договір відступлення права вимоги був укладений, грошові вимоги є зустрічними та однорідними, а строк виконання зобов'язань за кредитним договором настав 01.04.2016.

В той час, суд звертає увагу на тому, що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" про припинення зобов'язань за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, позивач фактично намагається переглянути вказані вище рішення суду не в установлений процесуальним законодавством спосіб.

Крім того, суд зазначає, що викладені третьою особою-2 Державною організацією (Установа, Заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" у поданих письмових поясненнях доводи фактично зводяться до того, що зважаючи на ризик протиправного виведення активів банку, який наразі знаходиться в процедурі ліквідації, що у свою чергу призведе до штучного зменшення ліквідаційної маси та може стати підставою для порушення прав безпосередньо Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як кредитора банку а також інших кредиторів банку, вимоги яких наразі акцептовано, не беруться судом до уваги, оскільки, вони не підтверджені обставинами з відповідними засобами доказування, що обумовлювали б визнання правочину недійсним з підстав якими закон пов'язує можливість визнання такого правочину недійсним.

Також, судом враховано подані письмові пояснення третьої особою-1 ОСОБА_2 в якості заперечень щодо задоволення позовних вимог, які фактично зводяться до того, що обставини, що встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/17853/14-ц від 04.08.2014 не підлягають повторному доказуванню.

Отже, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що встановлені судом обставини спростовують доводи позивача, що викладені у позивній заяві стосовно нікчемності договору банківського вкладу, у зв'язку з недодержанням письмової форми договору банківського вкладу та відповідно щодо недійсності права вимоги, яке було відступлене за договором відступлення права вимоги.

Також, у своєму позові позивач посилається на те, що правочин про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є нікчемним з підстав, передбачених п. 1 та п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, згідно приписів п. 1 та 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

В той, час в контексті викладеного, суд погоджується з твердженнями відповідача, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав нікчемності правочину, передбачених зазначеними нормами. Тоді, як позивач обмежився лише посиланням на зазначені норми, але не довів: яке саме майно банк "повністю безкоштовно" здійснив відчуження та на яких підставах; який саме правочин здійснив банк з пов'язаними особами; яким вимогам законодавства України не відповідає правочин з пов'язаними особами.

Суд вказує, що Висновок № 1449 від 03.10.2017 судової економічної експертизи, на підставі якого поміж іншого ґрунтуються позовні вимоги, з огляду на викладене вище та встановлені судом обставини, не може вважатися належним доказом, оскільки, не є допустимим та достовірним доказом у господарському процесі.

Так, статтею 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Однак, як вбачається з наданого позивачем висновку експерта, він здійснений на підставі адвокатського запиту в рамках кримінального провадження, а саме, експертиза проводилася по матеріалам кримінального провадження. У висновку не зазначено, що його підготовлено для подання до суду.

За таких підстав, наведені позивачем обставини з якими останній обумовлює визнання спірного договору недійсним, не мають своїм наслідком визнання такого договору недійсним у розумінні положень.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи із викладеного вище, з врахуванням встановлених судом обставин та наведених правових норм, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсним правочину Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" про припинення зобов'язань за Кредитним договором № 52-47/1-13 від 13.12.2013, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не доведено наявності підстав з відповідними засобами доказування з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі положень ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та відповідно ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 8-А; ідентифікаційний код 19364259) до Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" (04123, м. Київ, вул. Осиповського, будинок 1-А; ідентифікаційний код 03359658), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_2 (01010, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) та 2) Державна організація (Установа, Заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; ідентифікаційний код 21708016) про визнання недійсним правочину - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору позивачу не відшкодовуються.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 17.12.2018

Суддя Д.О. Баранов