Рішення № 78649444, 18.12.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.12.2018р. Справа №905/1950/18

за позовом Державного навчального закладу «Міжрегіональне вище професійне будівельне училище м.Краматорська», м.Краматорськ, Донецька область

до відповідача Донецької національної академії будівництва і архітектури, м.Краматорськ,

Донецька область

про визнання недійсним договору №18/04-01п від 05.05.2018р.

Суддя Г.В. Левшина

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Державний навчальний заклад «Міжрегіональне вище професійне будівельне училище м.Краматорська», м.Краматорськ, Донецька область, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Донецької національної академії будівництва і архітектури, м.Краматорськ, Донецька область, про визнання недійсним договору №18/04-01п про відшкодування витрат на надання комунальних послуг від 05.05.2018р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ті обставини, що укладений між сторонами договір №18/04-01п про відшкодування витрат на надання комунальних послуг від 05.05.2018р. суперечить положенням Господарського кодексу України, а саме, його зміст не відповідає вимогам типового договору на надання житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630. Одночасно, позивач зазначає, що договір укладено з відповідачем, який не має ліцензії на ведення господарської діяльності з теплопостачання, електропостачання, водопостачання та водовідведення, а тому у позивача є всі підстави для визнання спірного договору недійсним.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно позовної заяви та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Донецька національна академія будівництва і архітектури зареєстровано за адресою: 84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Лазо, буд. 14, за якою і здійснювалось направлення поштової кореспонденції судом.

Відповідно до ст.120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім того, матеріали справи свідчать про обізнаність відповідача про розгляд справи, зокрема, відповідачем 28.11.2018р. до суду було подано клопотання від 27.11.2018р. №01-01-0879 про розгляд справи без участі представника відповідача в судовому на 28.11.2018р. о 12:15 год.

Отже, відповідача було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, про що свідчить поштове повідомлення про вручення кореспонденції 14.11.2018р., 07.12.2018р., тому судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

За таких обставин, враховуючи достатність зібраних по справі доказів, згідно ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

05.05.2018р. між Донбаською національною академією будівництва і архітектури (сторона-1, відповідач) та Державним навчальним закладом «Міжрегіональне вище професійне будівельне училище м.Краматорська» (сторона-2, позивач) було підписано договір №18/04-01п про відшкодування витрат на надання комунальних послуг.

Згідно п.1.1 договору сторона 1 забезпечує надання комунальних послуг у гуртожитку №1, що знаходиться за адресою: вул. Паркова, 62, м. Краматорськ, Донецька область (надалі - будівля), загальною площею 4841,5 кв.м., а сторона 2 бере участь у витратах сторони -1 на виконання вказаних послуг, пропорційно до займаної площі або кількості проживаючих в цієї будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих стороною-1 за цим договором.

Сторона-1, на підставі гарантійного договору від 14 листопада 2017року надає стороні-2 до 150 ліжко-місць для розміщення учнів та вихователів сторони-2, згідно списового складу у додатку №2, який є невід'ємною частиною договору.

Учні та вихователі сторони-2, які поселені у гуртожиток користуються приміщеннями безперешкодно.

Приміщення використовуються для цілей проживання учнів та перебування вихователів Державного навчального закладу Міжрегіональне вище професійне будівельне училище м.Краматорська».

За умовами п.2.1 договору сторона-1 зобов'язується забезпечити:

- виконання всього комплексу робіт, пов'язаних з наданням комунальних послуг, та створення необхідних умов для здійснення господарської діяльності, у тому числі стороні-2 і його учням та співробітниками, згідно з вимогами чинного законодавства про користування будівлями; Перелік таких робіт та послуг, порядок та умови їх оплати встановлюються цим договором. Розмір плати за надання комунальних послуг залежить від складу робіт і послуг, які надаються стороні-1 житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб'єктами господарювання, і визначається розрахунком щомісячних платежів (розрахунок вартості) (п.2.1.11 договору);

- надання стороні-2 комунальних послуг за встановленими законодавством тарифами, відшкодування витрат за споживання електроенергії, водопостачання та водовідведення згідно з показниками лічильника електроенергії та води, які встановлені на площі сторони-2 , за кожний місяць. Тарифи на комунальні послуги електроенергії, водопостачання/водовідведення та теплопостачання встановлюються згідно з рахунками, які отримані стороною-1на оплату комунальних витрат за кожен місяць, пропорційно до кількості проживаючих осіб (п. 2.1.2. договору);

- інформувати сторони-2 про зміни витрат на утримання будівлі і тарифу на послуги (п.2.1.3 договору).

За умовами п.2.2 договору сторона-2 зобов'язується:

- дотримуватися вимог встановлених правил користування будівлею і приміщеннями за договором (п.2.2.1 договору);

- своєчасно інформувати сторону-1, яка обслуговує будівлю про виявлені неполадки елементів будівлі або приміщення (п. 2.2.2 договору);

- не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітнім місяцем, вносити плату на рахунок сторони-1 за надані комунальні послуги. При несвоєчасному внесенні плати, сплачувати пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки платежу, включаючи день оплати (п.2.2.3. договору);

- відшкодовувати в установленому порядку усі збитки від пошкодження елементів будівлі, які стались з вини сторони-2 (п.2.2.4. договору).

Розділом 3 договору сторонами визначено права, зокрема, сторона-1 має право: стягував в установленому порядку суми всіх збитків від пошкодження елементів будівлі, які стались з вини сторони-2 (п.3.1.1. договору); стягувати в установленому порядку прострочену заборгованість по платежах, що наведені в пункту 2.2.3 договору (п. 3.1.2. договору); сторона-2 має право: вимагати при потребі від сторони-1 позапланового огляду з метою виявлення стану інженерних конструкцій і технічного обладнання приміщення та будівля в цілому (п.3.2.1. договору); у випадку перерв у наданні комунальних послуг понаднормативні строки зменшувати плату за комунальні послуги згідно з порядком, встановленим чинним законодавством (п.3.2.2. договору).

Відповідно до п. 4.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно п. 5.1 договору всього загальна вартість, відповідно до умов цього договору, складає суму у розмірі 167184 грн. 53 коп., у тому числі ПДВ 27864,09 грн.

Сума договору поділяється на слідуючи КЕКВ:

2271-112922,89 грн. у т.ч. ПДВ 18820,48 грн.;

2272 - 9282,82 грн. у т.ч. ПДВ 1547,14 грн.;

2273 - 44978,82 грн. у т.ч. ПДВ 7496,47 грн.

Пунктом 5.2 договору сторона встановлено, що сплата проводиться на підставі акту наданих послуг, до якого включаються всі суми що підлягають відшкодування, за ціною, визначеною постачальником ресурсу, згідно розрахунків які невід'ємною частиною цього договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 червня 2018 включно (п.6.1 договору).

Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним даного правочину, посилається на те, що укладений між сторонами договір №18/04-01п про відшкодування витрат на надання комунальних послуг від 05.05.2018р. суперечить положенням Господарського кодексу України, а саме, його зміст не відповідає вимогам типового договору на надання житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги позивача неправомірними, такими, що підлягають залишенню без задоволення, з огляду на таке:

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до преамбули Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

За приписом п.5 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

За умовами ч.1 ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

До житлово-комунальних послуг згідно із ст.5 Закону належать житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком та комунальні послуги-послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) учасниками правовідносин у сфері надання житво-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг.

При цьому, виконавцем комунальної послуги згідно із ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

За висновками суду, доказів надання відповідачем позивачу комунальних послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами матеріали справи не містять.

За змістом укладеного договору, відповідач не є суб'єктом, який безпосередньо надає комунальні послуги позивачу. Зокрема, сам відповідач є споживачем відповідних послуг. За договором же, позивач лише приймає участь у витратах відповідача, понесених за отримані комунальні послуги.

Таким чином, відповідач є юридичною особою, яка за своїм предметом діяльності в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не є суб'єктом господарських відносин, що виробляє, виконує чи надає житлово-комунальні послуги, а тому і ліцензії на ведення господарської діяльності з теплопостачання, електропостачання, водопостачання та водовідведення відповідач не потребує.

Судом встановлено, що укладений сторонами договір №18/04-01п про відшкодування витрат на надання комунальних послуг від 05.05.2018р. за своєю правовою природою не є договором про надання житлово-комунальних послуг, оскільки положення вказаного договору не регулюють відносини щодо надання житлово-комунальних послуг, а лише встановлюють обов'язок відповідача забезпечувати надання комунальних послуг у гуртожиток №1, а обов'язок позивача, відповідно до договору - відшкодовувати витрати відповідачу пропорційно до займаної площі або кількості проживаючих в цієї будівлі гуртожитку №1.

З огляду на вказані обставини, на правовідносини, які існують між сторонами не поширюються норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та положення Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630 «Про затвердження Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».

Частиною 4 ст.179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству, а також на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, нормами статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Судом встановлено, що позивачем та відповідачем були погоджені істотні умови договору №18/04-01п про відшкодування витрат на надання комунальних послуг від 05.05.2018р. та вказаний договір фактично виконувався сторонами про що свідчать надані до матеріалів справи позивачем акти на відшкодування послуг, які підписані сторонами без будь-яких зауважень.

Всупереч вимог ст.ст.13, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України позивачем підстав для визнання спірного договору №18/04-01п від 05.05.2018р. недійсним до матеріалів справи не надано (зокрема, позивачем не доведено ані незаконність змісту правочину, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення).

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору №18/04-01п про відшкодування витрат на надання комунальних послуг від 05.05.2018р., внаслідок чого позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судовий збір підлягає віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 74, 76, 77, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Державного навчального закладу «Міжрегіональне вище професійне будівельне училище м.Краматорська», м.Краматорськ, Донецька область до Донецької національної академії будівництва і архітектури, м.Краматорськ, Донецька область про визнання недійсним договору №18/04-01п про відшкодування витрат на надання комунальних послуг від 05.05.2018р.

В судовому засіданні 18.12.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 18.12.2018р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина