Постанова № 78642667, 12.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5926/18

Номер справи місцевого суду: 1522/21119/12

Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

за участю секретаря Ковязіної А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, треті особи Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш двір» про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання прилюдних торгів та свідоцтва про право власності недійсними, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Одеської міської ради, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання добросовісним набувачем нежилого приміщення та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш двір» до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про визнання права власності, скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування запису про державну реєстрацію права власності, за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_5, Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2018 року (суддя Загороднюк В.І.),

встановив:

У вересні 2012 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, уточнивши який, просила визнати недійсними прилюдні торги, які відбулися 06 лютого 2013 року, на яких ОСОБА_5 було придбане нежиле приміщення (гараж), загальною площею 57,3 кв.м.; визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 28 березня 2013 року, зареєстроване в реєстрі за №488, яким приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. було посвідчено, що ОСОБА_5 належить на праві власності майно, що складається з нежилого приміщення (гаражу), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 57,3 кв.м., що раніше належало ОСОБА_4 на підставі дублікату договору купівлі-продажу, посвідченого Рибак С.О., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, 06 травня 2006 року за реєстровим №972, виданого тим самим приватним нотаріусом 05 серпня 2010 року за реєстровим №522, зареєстрованого КП «ОМБТІ та РОН» 29 жовтня 2010 року, номер запису 485, в книзі: 4г-159, реєстраційний номер в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 11194573; скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на нежиле приміщення (гаражу), розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 57,3 кв.м.; витребувати у ОСОБА_5 на користь Одеської міської ради нежиле приміщення (гаражу), розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 57,3 кв.м.; стягнути з відповідачів судові витрати (т.3 а.с.87 - 93).

Зазначено, що у 2005-2006 р.р. зазначений об'єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення гаражу), вибув з власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради поза волею останньої, оскільки ОСОБА_3 було здійснене самовільне захоплення даного об'єкта.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2005 року та від 23.02.2006 року, які стали підставою для набуття ОСОБА_3 права власності на спірний об'єкт були скасовані, договір купівлі-продажу вказаного нежилого приміщення укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рішенням Приморського районного суду м. Одеси був визнаний недійсним.

Право власності на нежитлове приміщення - гараж, загальною площею 57,3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, знову перейшло до територіальної громади м. Одеси, тому вказане приміщення не могло бути продане з прилюдних торгів ОСОБА_5

Однак фактично вказане нежитлове приміщення - гараж знаходиться у володінні ОСОБА_5 зв'язку з чим вони змушені звернутися до суду з вказаним позовом та просять його задовольнити.

ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до Одеської міської ради, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в якому просить визнати її добросовісним набувачем нежилого приміщення (гаражу), розташованого за адресою: місто Одеса, АДРЕСА_4 загальною площею 57,3 кв.м.; стягнути на її користь з Одеської міської ради судові витрати (т.3 а.с.77 - 82).

Позов обґрунтовано тим, що 28 березня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. відповідно до Свідоцтва №488 було посвідчено, що ОСОБА_5 належить на праві власності майно, що складається з нежилого приміщення (гаражу), розташованого за адресою: АДРЕСА_5, загальною площею 57,3 кв.м.

Дане Свідоцтво було видане відповідно до ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі Акту державного виконавця про проведені прилюдні торги, затвердженого начальником Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Галатою Д.В. 06.02.2013 року.

Таким чином, нею правомірно на законних підставах шляхом реалізації арештованого майна з прилюдних торгів було придбане нежиле приміщення (гараж), розташоване за адресою: АДРЕСА_5, загальною площею 57,3 кв.м.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш двір» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, уточнивши який, просило визнати за ОСББ «Наш Двір» право власності на нежитлове приміщення (гараж) загальною площею 57,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_6, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 11194573 (30190551101); скасувати свідоцтво про право власності, серія та номер: 21178590, видане 30.04.2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Приваловою Є.Є.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 1222822 від 28.03.2013 року, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В., номер запису про реєстрацію права власності 484644; скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 28.03.2013 року, реєстровий №488, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В.; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06.05.2006 року, реєстровий №972, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рибак С.О. та дублікат договору купівлі-продажу від 05.08.2010 року реєстровий №522, виданий приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рибак С.О.; скасувати запис про державну реєстрацію права власності №485 в книзі: 4г-159 на нежитлове приміщення (гараж) загальною площею 55,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 за ОСОБА_4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 11194573 (т.5 а.с.151 - 152).

Зазначено, що актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 01.12.2003 року на баланс ОСББ «Наш двір» було передано будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_7, загальною площею 1118,9 кв.м. Загальна площа квартир - 798,7 кв.м., загальна площа допоміжних приміщень - 320,2 кв.м., у зв'язку з чим, комунальні установи припинили здійснення управління даним будинком (його приміщеннями та устаткуванням). Тому всі допоміжні приміщення за вказаною адресою знаходяться у власності співвласників квартир даного будинку в особі ОСББ «Наш двір». У зв'язку з чим просять позов задовольнити.

Під час розгляду справи, всі вищезазначені позови були об'єднані судом в спільне провадження.

В судовому засіданні представник позивача Одеської міської ради свій позов підтримав та просив його задовольнити, позов ОСОБА_5 не визнав, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з позовом ОСББ «Наш двір» погодився частково.

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_12 позов Одеської міської ради та ОСББ «Наш двір» не визнав, зустрічний позов ОСОБА_5 підтримав та просив його задовольнити.

В судовому засіданні представник ОСББ «Наш двір» свій позов підтримав та просив його задовольнити, з позовом Одеської міської ради погодився частково, зустрічний позов ОСОБА_5 вважає таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідачі ОСОБА_4, представник Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи судом повідомлялися належним чином.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 червня 2014 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2014 року позов Одеської міської ради було задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу від 06 травня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рибак С.О. (реєстровий № 972), згідно якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила належне ОСОБА_3 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2006 року нежиле приміщення - гараж по вулиці Уютна буд. п'ять в місті Одесі, загальною площею 96,1 кв.м., на підставі якого право власності зареєстроване за ОСОБА_4 29.10.2010 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із зазначенням площі нежилого приміщення - гаражу 55,8 кв.м. та адреси: АДРЕСА_8, за номером 485 в книзі: 4г-159 (реєстраційний номер майна 11194573), та скасовано запис про його реєстрацію; скасовано запис Державного реєстру речових прав від 29.10.2010 року на нежиле приміщення - гараж, площею, 55,8 кв.м., яке знаходиться по АДРЕСА_9 за ОСОБА_4 (номер запису: 485 в книзі: 4г-159, реєстраційний номер майна 11194573), здійснений на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 06 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рибак С.О. (реєстровий № 972); визнано за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради право власності на реконструйоване нежиле приміщення - гаражу, загальною площею 55,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_10

Ухвалою колегії судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа від 17 грудня 2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Останнім рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2018 року позов Одеської міської ради було задоволено частково.

Визнано недійсними прилюдні торги, які відбулися 06 лютого 2013 року, на яких ОСОБА_5 було придбане нежиле приміщення (гараж), загальною площею 57,3 кв.м.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво від 28 березня 2013 року, зареєстроване в реєстрі за №488, яким приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. було посвідчено, що ОСОБА_5 належить на праві власності майно, що складається з нежилого приміщення (гаражу), розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 57,3 кв.м., що раніше належало ОСОБА_4 на підставі дублікату договору купівлі-продажу, посвідченого Рибак С.О., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, 06 травня 2006 року за реєстровим №972, виданого тим самим приватним нотаріусом 05 серпня 2010 року за реєстровим №522, зареєстрованого КП «ОМБТІ та РОН» 29 жовтня 2010 року, номер запису 485, в книзі: 4г-159, реєстраційний номер в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 11194573.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на нежиле приміщення (гаражу), розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 57,3 кв.м. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги Одеської міської ради, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вони обґрунтовані та доведені належними доказами, за виключенням визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості, яке слід визнати за ОСББ «Наш двір».

Позов ОСББ «Наш двір» задоволено.

Визнано за ОСББ «Наш Двір» право власності на нежитлове приміщення (гараж) загальною площею 57,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_6, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 11194573 (30190551101).

Скасовано свідоцтво про право власності, серія та номер: 21178590, видане 30.04.2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Приваловою Є.Є.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 1222822 від 28.03.2013 року, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В., номер запису про реєстрацію права власності 484644.

Скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 28.03.2013 року, реєстровий №488, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 06.05.2006 року, реєстровий №972, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рибак С.О. та дублікат договору купівлі-продажу від 05.08.2010 року реєстровий №522, виданий приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рибак С.О.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності № 485 в книзі: 4г-159 на нежитлове приміщення (гараж) загальною площею 55,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 за ОСОБА_4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 11194573.

Задовольняючи позовні вимоги ОСББ «Наш двір», суд першої інстанції виходив з того, що Актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 01.12.2003 року на баланс ОСББ «Наш двір» було передано будинок розташований за адресою: АДРЕСА_6, загальною площею 1118,9 кв.м. Загальна площа квартир - 798,7 кв.м, загальна площа допоміжних приміщень - 320,2 кв.м, у зв'язку з чим, комунальні установи припинили здійснення управління даним будинком (його приміщеннями та устаткуванням). Вказаний Акт на час розгляду справи є чинний, тому спірне нерухоме майно належить ОСББ «Наш двір».

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з його безпідставності.

Зазначене рішення суду з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права оскаржують в апеляційному порядку ОСОБА_3, ОСОБА_5, Одеська міська рада.

Основними доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 є посилання на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 06.05.2006 року ОСОБА_3 була власником цього нерухомого майна та на законних підставах відчужила його. Також не погоджується з висновками суду першої інстанції, що передача майна на баланс є тотожнім з визнанням права власності. Крім того посилається на те, що ОМР була обізнана про перебудову спірного гаражу, проте з позовом звернулась більш ніж через п'ять років з моменту обізнаності. З приводу відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 зазначає, що на момент проведення прилюдних торгів 06.02.2013 року та видачі Свідоцтва 28.03.2018 року договір купівлі-продажу гаражу від 06.05.2006 року скасованим не був, тому ОСОБА_5 є добросовісним набувачем. Посилаючись на наведене ОСОБА_3 просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОМР відмовити, у задоволенні позову ОСББ «Наш двір» відмовити, задовольнити зустрічний позов ОСОБА_5

ОСОБА_5 своїй апеляційній скарзі посилається на відсутність правових підстав для задоволення позову Одеської міської ради, оскільки ОМР не була стороною оспорюваного правочину. Також посилається на ту обставину, що на момент реалізації з прилюдних торгів спірного гаражу, 06.02.2013 року право власності ОСОБА_4 скасовано не було. Посилаючись на наведене, ОСОБА_5 просить судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОМР відмовити, у задоволенні позову ОСББ «Наш двір» відмовити, задовольнити зустрічний позов ОСОБА_5, визнавши її добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

Одеська міська рада в апеляційній скарзі не погоджується з судовим рішенням в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно та у частині визнання права власності за ОСББ «Наш двір». Посилаючись на те, що факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння, а також що спірне майно вибуло з володіння власника - ОМР поза його волею, просить судове рішення в частині задоволення позову ОСББ «Наш двір» щодо визнання за ним права власності на спірне приміщення та в частині відмови ОМР у задоволенні позовної вимоги про витребування цього приміщення на користь ОМР скасувати та ухвалити в цей частині нове рішення, яким задовольнити вимогу ОМР про витребування на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради спірного приміщення гаражу. В іншій частині просить судове рішення залишити без змін.

На вказані апеляційні скарги ОСББ «Наш двір» подано відзив, яким заперечує проти задоволення апеляційних скарг, посилаючись на те, що будинок був переданий на баланс розпорядженням Одеського міського голови по акту приймання - передачі, який є чинним, тому апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОМР задоволенню не підлягають.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг та заперечень на них, викладених у відзиву, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Приморської районної адміністрації м. Одеси від 13.09.1995 року №382 було дозволено ОСОБА_13 використовувати спірну господарську споруду під гараж.

14.10.2002 року установчими зборами власниками квартир багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_6, створено ОСББ «Наш двір» та затверджено статут цього об'єднання.

04.11.2002 року здійснено державну реєстрацію ОСББ «Наш двір».

Метою створення ОСББ «Наш двір», відповідно до розділу 2 статуту останнього, визначено, зокрема за для забезпечення належного утримання будинку та прибудинкової території; забезпечення згоди власників квартир, жилих та нежилих приміщень будинку про порядок реалізації ними своїх прав на володіння, користування та розпорядження об'єктами будинку, що перебувають у спільній власності членів об'єднання та забезпечення виконання власниками квартир, жилих та нежилих приміщень будинку вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572.

За результатами технічної інвентаризації багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_6, проведеного ОМБТІ та РОН, складено технічний паспорт станом на 12.08.2003 року, реєстраційний номер УМ/С-13-112.

Актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 01.12.2003 року, на баланс ОСББ «Наш двір» було передано будинок розташований за адресою: АДРЕСА_6, загальною площею 1118,9 кв.м. Загальна площа квартир - 798,7 кв.м, загальна площа допоміжних приміщень - 320,2 кв.м, у зв'язку з чим, комунальні установи припинили здійснення управління даним будинком (його приміщеннями та устаткуванням).

З наведеного вбачається, що допоміжні приміщення будинку № 5 по вул. Затишній у м. Одесі належать співвласникам квартир та приміщень даного будинку в особі ОСББ «Наш двір».

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2005 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на нежиле приміщення - гараж, загальною площею 23,6 кв.м., яке знаходиться по вул. Уютна, 5, в м. Одесі.

Надалі ОСОБА_3 самовільно, без відповідних дозвільних документів здійснила реконструкцію нежилого приміщення - гаражу - добудувала другий поверх і терасу.

Після здійснення даної реконструкції, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.02.2006 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на нежиле приміщення-гараж, загальною площею 96,1 кв.м. по вул. Уютна, 5, в м. Одесі.

06.05.2006 року між ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_4 (яка є матір'ю ОСОБА_3О.) з іншої укладено договір купівлі-продажу вказаного нежилого приміщення-гаражу загальною площею 96,1 кв.м.

В подальшому 29.10.2010 року ОСОБА_4 на підставі дублікату зазначеного договору купівлі-продажу від 06.05.2006 року № 972 зареєструвала право власності на нежиле приміщення - гараж, який знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Затишна, будинок, 5, із зазначенням в реєстраційному записі площі нежилого приміщення - гаражу 55,8 кв.м.

Разом з тим, ухвалами апеляційного суду Одеської області від 21.12.2006 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2005 року та від 23.02.2006 року, які стали підставою для набуття ОСОБА_3 права власності на спірний об'єкт, були скасовані.

Рішенням Третейського суду при Асоціації «Південноукраїнська спілка Юристів, Адвокатів та Правозахисників України» від 25.12.2009 року по справі №Ц-1936/09 за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_15 заборгованість у сумі 95767 грн. 20 коп.

На виконання вищезазначеного рішення третейського суду першим Приморським відділом ДВС ОМУЮ було відкрито виконавче провадження, в рамках якого 06.02.2013 року були проведені прилюдні торги. За результатом яких спірне нежитлове приміщення - гараж придбала ОСОБА_5

На підставі цього приватний нотаріус Одеського міського округу Ткаченко І.В. свідоцтвом від 28.03.2013 року, зареєстрованим в реєстрі за №488 посвідчив, що ОСОБА_5 належить на праві власності майно, що складається з нежилого приміщення (гаражу), розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 57,3 кв.м.

Як було встановлено судом першої інстанції, будь-яких рішень щодо передачі спірного нежитлового приміщення ОСОБА_3, власниками вказаного приміщення - співвласникам квартир та приміщень будинку АДРЕСА_11 в особі ОСББ «Наш двір» не приймалося.

Таким чином, ОСОБА_3 за відсутності у неї права власності на нежитлове приміщення (гаражу), яке знаходиться за адресою: вул. Уютна (Затишна), 5, в м. Одеса не мала жодних правових підстав відчужувати його ОСОБА_4 оскільки відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару (майна) належить власникові товару (майна).

Приймаючи до уваги вищевикладене, судом першої інстанції було правильно встановлено, що майно у вигляді нежитлового приміщення - гараж, площею, 55,8 кв.м., яке знаходиться по АДРЕСА_9, що на законних підставах належало співвласникам квартир та приміщень даного будинку в особі ОСББ «Наш двір», без відома та згоди власника протиправно вибуло з їх володіння. А відтак права власності ОСББ були порушені.

За результатами дослідження доводів та доказів наведених у апеляційних скаргах апеляційний суд вважає за доцільне зазначити наступне.

За апеляційною скаргою ОСОБА_3 апелянт посилається на рішення апеляційного суду Одеської області від 08.12.2011 року №22-ц/6781/11, яким нібито встановлений факт, що договір від 06.05.2006 року купівлі-продажу спірного приміщення (гаража), укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, відповідає законодавству.

З такими доводами судова колегія не погоджується у зв'язку з наступним.

По-перше, право власності ОСОБА_3, що виникло на підставі рішень Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2005 року та від 23.02.2006 року припинилося у зв'язку з скасуванням зазначених рішень ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.12.2006 року. Тобто, рішення суду, як правоустановчі документи, були оскаржені в апеляційному порядку і скасовані судом апеляційної інстанції.

У зв'язку з цим ОСОБА_3 втратила статус власника спірного майна і не мала права розпоряджатися ним, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу. При цьому, на дату винесення рішення апеляційним судом Одеської області - 08.12.2011 року - рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2005 року та від 23.02.2006 року вже 5 років як були скасовані. Тобто, ОСОБА_3 до моменту винесення рішення від 08.12.2011 року 5 років як втратила право власності на спірний об'єкт.

По-друге, встановлення фактів, згідно норм ЦПК України, що мають юридичне значення, розглядається і дозволяється в рамках окремого (непозовного) провадження за заявою зацікавлених осіб.

Однак рішення апеляційного суду Одеської області від 08.12.2011 року ухвалювалося в порядку позовного, а не окремого провадження, тому суд апеляційної інстанції не міг встановлювати ті чи інші факти, в тому числі і щодо відповідності законодавству договору купівлі-продажу від 06.05.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Саме тому рішення апеляційного суду Одеської області від 08.12.2011 року оцінювалось судом в сукупності з іншими матеріалами справи і доказами.

Отже не є обґрунтованими посилання апелянта ОСОБА_3 на те, що вимоги ОСББ «Наш Двір» вже були предметом розгляду в суді. При цьому апелянт посилається на ст. 186 ЦПК України.

Проте, в п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України йдеться про рішення або ухвалу суду про закриття провадження у справі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Однак ніякого рішення (або визначення) про закриття провадження у справі немає, тобто рішення апеляційного суду Одеської області від 08.12.2011 року не є рішенням про закриття провадження.

Для застосування норми ст. 186 ЦПК України необхідна повна ідентичність як предмета спору, тобто заявлених позовних вимог, так і складу учасників справи. Тому даний аргумент судом не враховувався.

Судом встановлено, що з 2003 року, тобто вже 15 років, ОСББ «Наш двір» є єдиним законним користувачем земельної ділянки площею 1118,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_15. Вказана земельна ділянка є прибудинковою територією, тому всі, наявні на ній господарські будівлі та споруди були передані ОСББ «Наш двір» згідно з актом прийому-передачі від 01.12.2003 року, оскільки ці будови призначені для обслуговування членів ОСББ і задоволення їх побутових та інших потреб, зберігання майна та ін. (т.4 а.с.113).

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі містобудівної та землевпорядної документації, в межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, яка необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку і задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Тому доводи апелянта про те, що спірний об'єкт не передавався ОСББ «Наш двір» є необґрунтованими та не відповідають матеріалам справи.

Окрім цього, судом прийняте до уваги наступне. У рішенні апеляційного суду Одеської області від 08.12.2011 року по справі №22ц6781/11 судом не були враховані усі фактичні обставини щодо оплати ОСОБА_3 за використання земельної ділянки, на якій знаходиться гараж, оскільки квитанції про оплату відносяться до об'єкта нерухомого майна (гаража), розташованому за адресою: м. АДРЕСА_14, в той час як спірним об'єктом у даній цивільній справі є гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_12. Гараж за адресою: АДРЕСА_13, квитанції по оплаті якого надані в якості доказу, знаходиться на протилежній стороні вулиці і ніякого відношення до спірного об'єкта не має (т.1 а.с.18).

Так, у справі немає жодного достатнього та достовірного доказу того, що ОСОБА_3 оплачувала плату за землю за адресою: АДРЕСА_12, де розташований спірний гараж або ж вносила будь-які платежі за використання спірного об'єкта нерухомості. В матеріалах справи також відсутні та апелентом не надано доказів на підтвердження подання декларації про сплату земельного податку або плати за землю за вказаною адресою саме ОСОБА_3 В матеріалах наявна відповідь ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 09.04.2014 року про те, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 не зареєстровані як платники земельного податку за адресою: АДРЕСА_12 (т.5 а.с.52).

З іншого боку, ОСББ «Наш двір» надані докази того, що саме ця організація є єдиним законним користувачем земельної ділянки та вносить за це до бюджету плату за землю (земельний податок), а також перебуває на обліку в податкових органах як платник цього податку (т.5 а.с.55).

За апеляційною скаргою ОСОБА_5 суд першої інстанції, на думку апелянта, неправомірно визнав недійсними прилюдні торги, які відбулися 06.02.2013 року, та на яких ОСОБА_5 придбала спірний об'єкт. У якості доводів зазначено те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.06.2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15.07.2014 року у даній справі, якими право власності на спірний об'єкт було визнано за Одеською міською радою, скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.12.2014 року. А відтак, апелянт вважає що, Одеська міська рада не має права пред'являти вимогу про визнання зазначених торгів недійсними, через те, що його право власності на спірний об'єкт було припинено визначенням касаційної інстанції від 17.12.2014 року.

Зазначені доводи не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2005 року за ОСОБА_3 визнано право власності на нежитлове приміщення (гараж), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_15.

Надалі, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.02.2006 року за ОСОБА_3 визнано право власності на нежитлове приміщення (гараж), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_15, після проведеної ОСОБА_3 реконструкції, внаслідок якої загальна площа об'єкта збільшилася з 23,6 кв.м, до 96,1 кв.м. А відтак, право власності ОСОБА_3 на спірний об'єкт нерухомості виникло на підставі зазначених рішень Приморського районного суду м. Одеси.

На підставі зазначених судових рішень ОСОБА_3 зареєструвала право власності на спірний об'єкт в установленому порядку.

21.12.2006 року апеляційний суд Одеської області скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2005 року та від 23.02.2006 року, в зв'язку з чим право власності ОСОБА_3 на спірний об'єкт було припинено. Тобто ОСОБА_3 перестала бути власником спірного об'єкта нерухомості і за законом втратила право розпоряджатися спірним об'єктом.

Таким чином, всі наступні операції з продажу спірного об'єкта нерухомості, в тому числі і шляхом продажу на прилюдних торгах, є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, зокрема ст. 658 ЦК України, згідно з якою право продажу товару (майна) належить власникові товару (майна). Суд першої інстанції встановив ці обставини і дав їм відповідну правову оцінку.

Доводи ОСОБА_5 про те, що Одеська міська рада не мала права пред'являти вимогу про визнання прилюдних торгів недійсними, оскільки вона не є власником спірного об'єкта та учасником торгів, не має правового значення виходячи з наступного:

1. Як зазначено вище, 21.12.2006 року право власності ОСОБА_3 було припинено на підставі рішення апеляційного суду Одеської області, а саме, внаслідок скасування апеляційною інстанцією рішень Приморського районного суду м. Одеси від 10.03.2005 року та від 23.02.2006 року. Саме тому прилюдні торги, які були проведені 06.02.2013 року, (через сім років) після припинення права власності ОСОБА_16 є незаконними і недійсними.

2. Одеська міська рада, так само, як і ОСМД «Наш двір», не будучі учасниками процедури прилюдних торгів, мали всі юридичні підстави висувати позовні вимоги про визнання цих торгів недійсними.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як видно, закон чітко встановлює, що оскаржити угоду може її учасник (сторона), але і будь-яка зацікавлена особа.

Апелянт ОСОБА_5 вважає, що Одеська міська рада не є такою особою.

Проте, зазначені доводи не заслуговують на увагу, оскільки спірний об'єкт знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, тобто власності територіальної громади м. Одеси. При цьому повноваження власника здійснюється саме Одеською міською радою, як органом місцевого самоврядування. Тому Одеська міська рада є зацікавленою особою, коли мова йде про об'єкт, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності.

Одночасно, апелянтом ОСОБА_5 не наведено переконливих доказів стосовно незаконності рішення суду першої інстанції щодо визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості за ОСББ «Наш двір».

Апелянт зазначає, що за ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Разом із тим, суд задовольнив вимоги про визнання права власності, на яке наведена ч. 2 ст. 388 ЦК України не поширюється, оскільки ці вимоги є різнорідними.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Таким чином, виходячи з імперативних вимог закону, подальші операції з майном, право власності на яке відсутнє в силу статей 216, 236, 658 ЦК України є такими, що не породжують виникнення юридичних прав на таке майно.

За апеляційною скаргою Одеської міської ради, зазначено, що передача майна на баланс не тягне виникнення у приймаючої сторони, а саме ОСББ «Наш двір» права власності на прибудинкове майно.

При цьому, у матеріалах справи наявні докази того, що як сам багатоквартирний будинок, так і господарські будівлі та споруди, що знаходяться на прибудинковій території, за розпорядженням Одеського міського голови на підставі акту прийому-передачі в 2003 році передані ОСББ «Наш двір» на баланс з метою використання та експлуатації.

Саме тому, ОСББ «Наш двір» заявило вимогу про визнання права власності на спірний об'єкт, оскільки цей об'єкт був переданий в користування, з метою експлуатації та обслуговування житлового будинку і задоволення відповідних потреб мешканців будинку - членів ОСББ.

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано застосував ч. 2 ст. 382 ЦК України, яка встановлює, що власники квартир у багатоквартирному будинку є і власниками допоміжних приміщень.

Та обставина, що право власності визнано за ОСББ, не суперечить ні закону, ні правам та інтересам мешканців будинку, які є членами ОСББ «Наш двір».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав власників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна і т.д.

Згідно ч. 4 цієї ж статті основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників на володіння та користування спільним майном власників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння власникам в отриманні житлово-комунальних послуг та ін.

Відповідно до розділу 2 Статуту ОСББ «Наш двір» метою створення об'єднання є в тому числі, забезпечення згоди власників квартир, житлових і нежитлових приміщень будинку щодо порядку реалізації ними своїх прав на володіння, користування і розпорядження об'єктами будинку, що перебувають у спільній власності членів об'єднання.

Тому, як в силу закону, так і на підставі статутних документів, одним з основних завдань і цілей створення ОСББ є забезпечення і захист прав членів ОСББ щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном. Власність ОСББ - це власність його членів, які є мешканцями багатоквартирного будинку.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, оскільки ОСББ «Наш двір» не було власником спірного об'єкта, то суд не мав правових підстав визнати за ним право власності на цей об'єкт, оскільки визнання права власності є підтвердженням вже існуючого права, а не способом придбання нового права.

Однак всі члени ОСББ, як власники квартир, в силу закону є власниками спільного майна, в тому числі і допоміжних приміщень, причому оформлення та реєстрація їх права власності законодавством не вимагається. ОСББ як об'єднання, яке має на меті захист і забезпечення прав своїх членів, мають повне право заявляти позовну вимогу про визнання права власності, а отже оскаржуване судове рішення не суперечить правовій позиції Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які посилається апелянт.

Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року №311 та рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 року №266-ХХ1, на які посилається апелянт, не підлягають застосуванню в зв'язку з наступним.

По-перше, зазначені акти стосуються нежитлових приміщень, а спірний об'єкт є допоміжним.

По-друге, багатоквартирний житловий будинок переданий ОСББ «Наш двір» за розпорядженням Одеського міського голови на підставі акту прийому передачі, які не скасовані, є чинними і обов'язковими до виконання відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Таким чином на підставі вищевикладеного оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з того, що воно ґрунтується на наступних правових нормах.

Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР (ст. 1 першого протоколу до цієї Конвенції), зокрема, визначено: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених Законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року (справа №6-251цс15), одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року (справа № 6-1203цс15) зазначив, що за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

У постанові від 2 березня 2016 року (справа № 6-3090цс15) Верховний Суд України виклав правовий висновок, згідно з яким за загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Верховний Суд України у постанові по справі №6-2233цс16 від 21.12.2016 року зазначив, що відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ч. 1, 2 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Згідно ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи, (в даному випадку - ОСББ «Наш двір») виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії» (заява №62543/00 від 10.11.2004) зазначено, що в сучасному суспільстві, коли громадяни стикаються з особливо складними управлінськими рішеннями, звернення до колективних органів, таких як асоціації, є одним із доступних, а іноді і єдиним доступним для них, засобом, завдяки якому вони можуть ефективно захищати власні інтереси. Крім того, законодавством більшості європейських країн визнано право асоціацій брати участь у судових провадженнях для захисту інтересів своїх членів. Суд не може ігнорувати цей факт при тлумаченні поняття "потерпілий". Будь-яка інша, надміру формалізована інтерпретація цієї концепції, зробить захист прав, гарантованих Конвенцією, неефективними та ілюзорними (п. 38). Суд визнав, що гарантії статті 6 § 1 також розповсюджуються на об'єднання, у разі, коли вони вимагають визнати права чи інтереси їх членів (п. 45).

Застосовуючи такий підхід Європейського суду з прав людини до контексту обставин справи, Верховний Суд України у постанові від 14.03.2018 року по справі №815/219/17, дійшов висновку, що ОССБ, яке є об'єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов'язана із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, є належним виразником інтересів більшості членів цього об'єднання. Водночас, інтереси об'єднання, як юридичної особи, не завжди співпадають з інтересами кожного члена об'єднання.

З урахуванням мети створення, ОСББ має пряме та безпосереднє відношення до усіх питань, що стосуються будинку, а отже може мати власну, окрему від інтересів кожного окремого члена об'єднання, матеріально-правову зацікавленість у спорах що стосуються будинку. Наявність матеріально-правової зацікавленості у ОСББ у правовідносинах, що виникають щодо будинку чи його складових, утримання, експлуатації та інших подібних питань є передумовою визнання за ОСББ самостійної процесуальної правосуб'єктності, а отже і права на звернення до суду із самостійним позовом.

Окрім того, реальний захист прав співвласників будинку (членів ОСББ) у певних випадках потребує звернення до суду. Відтак, невизнання за ОСББ самостійного права на звернення до суду в інтересах членів, призвело б до неможливості забезпечення і захисту прав співвласників будинку і стало б невиправданою перешкодою для досягнення мети об'єднання.

Приймаючи до уваги викладене, передбачене ст. 4 ЦПК України право ОСББ «Наш Двір» на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів є обґрунтованими та відповідає способу захисту.

Доказів, які б спростовували встановлені обставини, апелянтами до суду апеляційної інстанції не надані.

При цьому, докази та обставини, на які посилаються апелянти в скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСББ «Наш двір», часткового задоволення позову ОМР та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційних скарг про порушення прав апелянтів є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Інші доводи апеляційних скарг щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_5, Одеської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 13.12.2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

Ю.І.Кравець