Рішення № 78642243, 11.12.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Cправа№522/503/18

Провадження № 2др/522/49/18

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні заяву представника ОСОБА_1Г- ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізокерам" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та стягнення безпідставно набутих коштів з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, судового збору,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебував позов ТОВ "Ізокерам", пред’явлений до ОСОБА_3, ОСОБА_1, згідно з яким просили солідарно стягнути з відповідачів на користь товариства безпідставно набуті кошти у розмірі 120 000 грн., 3% річних у розмірі 8 100 грн. та інфляційні збитки у розмірі 89 760 грн.., судові витрати.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.09.2018 року позов ТОВ "Ізокерам" було задоволено частково:

- визнано договір №1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізокерам" в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_3, - недійсним;

- стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок.

- стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Ізокерам" судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог ТОВ "Ізокерам" про стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_1 як безпідставно набуті кошти у розмірі 120 000 грн., 3% річних та інфляційних збитків, судового збору у розмірі 3 146,41 грн. – відмовлено (т.2, а.с.19-22).

До суду 09.11.2018 року надійшла заява ОСОБА_1, подана представником ОСОБА_2, згідно якої просив ухвалити по справі додаткове рішення про дії, які треба вчинити згідно вимог ч.1 ст. 216 ЦК України внаслідок визнання рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.09.2018 року відсутності у ОСОБА_1 права підписання від імені товариства як його директором Договору №1 про надання безпроцентної позики від 12.08.2014 року, укладеного між ТОВ «Ізокерам» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що, на думку суду, потягло визнання недійсним зазначеного договору.

Вважає, що, визнавши недійсним Договір №1 про надання безпроцентної позики від 12.08.2014 року, суд у своєму рішенні не зазначив про наслідки недійсності зазначеного правочину, а тому просив ухвалити додаткове рішення по справі.

Суддя отримала матеріали заяви 20.11.2018 року.

Згідно даних обліково-статистичної картки на цивільну справу, матеріали даної цивільної справи 23.10.2018 року були направлені на Вашу адресу з апеляційною скаргою ТОВ "Ізокерам" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.09.2018 року.

На виконання листа суду від 21.11.2018 року матеріали цивільної справи були повернуті із суду апеляційної інстанції 27.11.2018 року, суддя отримала 30.11.2018 року.

Ухвалою суду від 30.11.2018 року заяву було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.12.2018 року.

У судове засіданні 11.12.2018 року з’явились представника заявника – ОСОБА_2 (по довіреності від 21.03.2017 року) та представник відповідача – ОСОБА_4.

Представник заявника подану заяву підтримав та просив задовольнити, ухваливши додаткове рішення по справі та застосувавши наслідки недійсності правочину, передбачені ч.1 ст. 216 ЦК України. Посилався на те, що договір позики був виконаний ОСОБА_3 у повному обсязі та кошти нею повернуті і вони вважають, що спірний договір все ж таки був дійсним.

Представник відповідача – ОСОБА_4 у судовому засіданні подане клопотання про ухвалення додаткового рішення підтримав та просив задовольнити.

Представника ТОВ «Ізокерам» у судове засідання не з’явився, був сповіщений про час та місце розгляду справи належним чином.

Суд, з урахуванням вимог ч.1 ст. 223 ЦПК України, за згодою представників відповідачів, ухвалив слухати справу за відсутності представника ТОВ «Ізокерам».

Дослідивши матеріали справи, подану заяву, заслухавши пояснення осіб, які були присутні в судовому засіданні, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 30.01.2017 року до суду надійшов позов ТОВ "Ізокерам", пред’явлений до ОСОБА_3, ОСОБА_1, згідно з яким просили солідарно стягнути з відповідачів на користь товариства безпідставно набуті кошти у розмірі 120 000 грн., 3% річних у розмірі 8 100 грн. та інфляційні збитки у розмірі 89 760 грн.., судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 у період з 25.06.2014 року по 04.03.2015 року незаконно обіймав посаду директора ТОВ «Ізокерам». Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.11.2014 року по справі №916/3494/14 призначення ОСОБА_1 на посаду директора товариства по суті визнано недійсним з 25.06.2014 року, тобто з самого призначення, тобто вважають, що ОСОБА_1 незаконно обіймав посаду директора та вчиняв дії від імені товариства. 12.08.2014 року обманним шляхом ОСОБА_3 та ТОВ «Ізокерам» в особі директора ОСОБА_1 уклали договір №1 про надання безпроцентної позики, предметом якого є передання у власність позичальнику грошові кошти на безпроцентній основі у розмірі 120 000 грн.. 12.08.2014 року з рахунку ТОВ «Ізокерам» на картку відповідачки було перераховано грошові кошти у сумі 120 000 грн.. Вважають, що дані кошти відповідачка отримала без належної на те правовій підставі. Посилались на те, що волевиявлення позивача (позикодавця) не було вільним при вчиненні вищевказаного договору, оскільки з боку ТОВ «ІЗОКЕРАМ» уповноважена особа вказаний договір не підписувала і не погоджувала його умови. Посилались на те, що відповідної ліцензії у ТОВ «ІЗОКЕРАМ» на благодійність не має, оскільки основним видом діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.09.2018 року позов ТОВ "Ізокерам" було задоволено частково:

- визнано договір №1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізокерам" в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_3, - недійсним;

- стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок.

- стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Ізокерам" судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог ТОВ "Ізокерам" про стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_1 як безпідставно набуті кошти у розмірі 120 000 грн., 3% річних та інфляційних збитків, судового збору у розмірі 3 146,41 грн. – відмовлено (т.2, а.с.19-22).

Між тим, ОСОБА_1 просив винести додаткове рішення, який вирішити питання про застосування до спірних правовідносин положень ч.1 ст. 216 ЦК України.

Статтею 216 ЦК передбачено загальні наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Згідно зі статтями 216, 217 ЦК, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (двостороння реституція). Якщо у зв’язку з вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою. Наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені законом, не можуть змінюватись за домовленістю сторін. Недійсність окремих частин правочину не призводить до недійсності решти його частини і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в п. 10 ППВСУ № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

«Реституція у вузькопрактичному розумінні є передусім загальним наслідком недійсності правочинів усіх видів незалежно від підстав недійсності й полягає в приведенні сторін у первісний стан.

З урахуванням положень п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК результатом реституції можна визнати такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення. Порушенням права в такому випадку визнається вчинення правочину за наявності станом на момент його вчинення дефекту, який за законом може бути підставою недійсності правочину, а реституція виступає наслідком факту визнання правочину недійсним або констатації недійсності правочину (в разі нікчемності правочину) і заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до початкового стану, тобто такого, який вони мали до вчинення правочину.

У відповідності до ст. 270 ЦПК України, Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням викладеного, суд вбачає, що позов ТОВ «Ізокерам» було вирішено у межах позовних вимог та з урахуванням вимог, заявлених учасниками справи. Окремих позовних вимог щодо застосування наслідків недійсного правочину від сторін під час розгляду справи судом не надходило.

Крім того, суд звертає увагу, що за розглядом справи було встановлено факт повернення ОСОБА_3 на користь товариства усієї суми позичених коштів, які були передані їй за договором №1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, який у свою чергу був визнаний судом недійсним. Отже, і підстав для приведення сторін договору у первісним стан не має.

Таким чином, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_1Г- ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення суду по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізокерам" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та стягнення безпідставно набутих коштів з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, судового збору.

З урахуванням викладеного, відповідно до ст.. 203, 215, 216 ЦК України, ст.ст.3-13, 43 ,48, 49, 76-83, 258, 264, 265, 268, 270 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1Г- ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення суду по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізокерам" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та стягнення безпідставно набутих коштів з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, судового збору, -відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги до суду 1-ї інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду виготовлено 17.12.2018 року.

Суддя: Л.В.Домусчі