Ухвала суду № 78641641, 17.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/7362/16-к

Провадження № 1-кс/520/8267/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2018 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О., при секретарі судового засідання Цвігун А.В., за участю прокурора Притули Є.С., власника майна ОСОБА_1, її представника - адвоката ОСОБА_2, розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3, яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_4, про арешт майна у кримінальному провадженні № 42016162010000032 від 20.04.2016 року, -

ВСТАНОВИВ:

В провадження слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання сторони обвинувачення про арешт майна.

Так, згідно поданого клопотання, СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в рамках кримінального провадження № 42016162010000032 від 20.04.2016 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 191 та ст. 356 КК України.

У ході досудового слідства встановлено, що у період 2015-2016 року посадові особи обслуговуючого кооперативу «Набережний квартал – Жаботинського» (код ЄДРПОУ 39446851), з метою власного збагачення, без дозвільних документів на будівництво, розробленої належної містобудівної документації, достовірно знаючи, що надано припис на зупинення будівельних робіт та дозвіл на проведення будівельних робіт анульовано, уклали низку договорів з громадянами про сплату пайових внесків з організації будівництва житлового 27-поверхового будинку за адресою: м. Одеса, Київський район, вул. Жаботинського (у районі 6-ої станції Великого Фонтану).

Згідно клопотання, 13.12.2018 року, слідчим групи слідчих СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3, за участі співробітників УЗЕ в Одеській області на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 15.11.2018 року, проведено обшук у приміщенні квартири за місцем фактичного проживання свідка ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1, в ході проведення якого було виявлено та вилучено зазначене у клопотанні майно.

Своє клопотання про арешт майна, сторона обвинувачення обґрунтовує необхідністю забезпечення збереження речових доказів, а також тією обставиною, що вилучені документи, містять зразки почерку та підпису ОСОБА_1, а тому є необхідними при подальшому проведенні експертизи.

Прокурор в судовому засіданні клопотання про арешт майна підтримав у повному обсязі, вказавши, що в рамках кримінального провадження призначено почеркознавчу експертизу, вилучене майно визнано речовими доказами в рамках кримінального провадження.

Представник власника майна в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, вказавши, що в цілому йому не зрозуміло, хто така, згідно матеріалів клопотання, ОСОБА_1 Крім того, захисником в судовому засіданні було долучено письмові пояснення ОСОБА_1

Власник майна в судовому засіданні підтримала думку свого представника.

Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з КонституцієюУкраїни та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавстваУкраїни і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальнадекларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов’язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «ОСОБА_9 проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення, предметом вказаного клопотання є майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 Частина майна, згідно прохальної частини клопотання, містить перелік документів самої ОСОБА_1 Крім того, мета накладення арешту майна, згідно клопотання, обґрунтовується тим, що вилучені документи визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження, а також тим, що останні містять зразки підпису та почерку ОСОБА_1, що може свідчити про те, що такі документи є необхідними при проведенні експертних досліджень.

Разом з тим, дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, слідчий суддя приходить до переконання, що подане клопотання суперечить матеріалам, якими воно повинно було б обґрунтовуватися. Так, слідчий суддя вказує, що прохальна частина клопотання про арешт майна суперечить долученому до клопотання протоколу обшуку від 13.12.2018 року. Крім того, слідчий суддя зазначає, що згідно прохальної частини клопотання, сторона обвинувачення просить накласти арешт на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1, при цьому до матеріалів клопотання долучено ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 Вказані суперечності мають місце також і в постанові про визнання документів речовими доказами та долучення їх до матеріалів кримінального провадження від 13.12.2018 року, оскільки документи, які були визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження № 42016162010000032 від 20.04.2016 року, суперечать вищевказаному протоколу обшуку від 13.12.2018 року, в зв’язку з чим, слідчий суддя не може обґрунтовувати своє рішенням посиланням на таку постанову слідчого.

Крім того, слідчий суддя зазначає, що мотивувальна частина клопотання про арешт майна містить посилання на необхідність збереження вилучених документів, оскільки останні містять зразки підпису та почерку ОСОБА_1, а тому останні є необхідними при проведенні експертних досліджень. Разом з тим, слідчий суддя приходить до переконання про непереконливість таких доводів сторони обвинувачення, оскільки в судовому засіданні встановлено, що власником вилученого майна являється не ОСОБА_1, а ОСОБА_1

З урахуванням викладеного, слідчий суддя зазначає, що стороною обвинувачення не було доведено наявність підстав для накладення арешту, а також необхідність арешту майна, що свідчить про необґрунтованість клопотання сторони обвинувачення та відсутність підстав для його задоволення.

Таким чином, керуючись ст. ст. 170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3, яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_4, про арешт майна у кримінальному провадженні № 42016162010000032 від 20.04.2016 року - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п’яти днів з дня її проголошення до апеляційного суду Одеської області.

Слідчий суддя Федулеєва Ю. О.