Рішення № 78641330, 13.12.2018, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/1354/17

Провадження № 2/500/19/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2018 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Адамова А.С.,

за участю секретаря - Нікітіної Ю.П.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, третьої особи - ОСОБА_3, представника третьої особи - ОСОБА_4, представника відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_9, про визнання права власності на спадкове майно, та за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області, ОСОБА_9, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

22.03.2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами, якими (з урахуванням уточнення) просить суд визнати за нею як за спадкоємницею першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 року, право власності на 1/6 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_6 року померла її мати ОСОБА_10. Після її смерті залишилася спадщина на спадкове майно, до якої входить 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 Позивач є спадкоємцем першої черги за законом та спадщину після матері прийняла шляхом проживання зі спадкодавцем за однією адресою та в установлений законом шестимісячний строк надала заяву про прийняття спадщини до нотаріуса, але юридично не оформила своїх майнових прав. За життя спадкодавець ОСОБА_11 заповіту не залишила. Спадкоємцями першої черги стали діти та чоловік ОСОБА_11, а саме: вона - ОСОБА_1 (донька), син ОСОБА_6, син ОСОБА_9, чоловік ОСОБА_5. Вона, ОСОБА_6, ОСОБА_5 прийняли спадщину шляхом проживання зі спадкодавцем за однією адресою. Окрім цього, вона ще звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_9 спадщину не прийняв, оскільки на день смерті спадкодавця за однією адресою зі спадкодавцем не проживав та із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався. Таким чином, на кожного спадкоємця (вона, син ОСОБА_6, чоловік ОСОБА_5.) припадає по 1/6 частці спадкового майна. Приватним нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з тим, що відсутній правовстановлюючий документ на спадковий житловий будинок на ім'я спадкодавця.

12.04.2017 року ухвалами суду замінено у справі третю особу ОСОБА_12 на ОСОБА_3.

29.08.2017 року до суду від третьої особи ОСОБА_3 надійшла позовна заява до ОСОБА_1, третя особа Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області, про визнання факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, в якій (з урахуванням уточнення та додаткових пояснень) ОСОБА_3 просить: встановити факт прийняття ОСОБА_13 спадщини у вигляді житлового будинку АДРЕСА_4 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_14; встановити факт прийняття ОСОБА_3 спадщини у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_4 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 року ОСОБА_13; визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, в порядку спадкування після смерті батьків ОСОБА_13, померлого ІНФОРМАЦІЯ_9., (1/2 частини) та ОСОБА_15, померлої ІНФОРМАЦІЯ_10 року (1/4 частини).

Ухвалою суду від 29.08.2017 рокуприйнято до розгляду позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору - ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області, про встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначає, що в результаті спадкування йому повинно належати 3/4 частини житлового будинку в АДРЕСА_6. Так, згідно технічного паспорту на житловий будинок, спірний житловий будинок був збудований у 1917 році. 23.10.1961р. ОСОБА_14 склав заповіт, яким усе своє майно заповів сину ОСОБА_13. ІНФОРМАЦІЯ_11. ОСОБА_14 помер. ОСОБА_13 прийняв спадщину у вигляді житлового будинку АДРЕСА_7 так як проживав на день смерті разом із спадкодавцем, володів та користувався спадковим майном. Отже ОСОБА_13, згідно погосподарської книги 1961, 1962, 1963 p.p., набув в результаті спадкування право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_8 після смерті свого батька - ОСОБА_14, але не оформив це право належним чином. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_9. ОСОБА_13 спадкоємцями першої черги стали жінка ОСОБА_15 та син ОСОБА_3, а ОСОБА_11 не проживала разом зі спадкодавцем ОСОБА_13 на дату смерті та заяву про прийняття спадщини не подавала. Син ОСОБА_13 - ОСОБА_12 помер ще ІНФОРМАЦІЯ_12., до кончини батька. ОСОБА_12 не був в шлюбі, не мав дітей. ОСОБА_3 фактично постійно проживав з батьком і матір'ю, здійснював загальне користування господарством своїх батьків. Тобто, після смерті батька ОСОБА_3 фактично вступив у володіння та управління майном по АДРЕСА_9. ОСОБА_3 підтримував хату, проводив ремонти, сплачував комунальні послуги, обробляв город, тому що мати проживала одна, була похилого віку. ІНФОРМАЦІЯ_13. померла мати ОСОБА_3 - ОСОБА_15 За життя ОСОБА_15 склала заповіт, яким все заповіла у рівних частках ОСОБА_3 та ОСОБА_11, які спадщину прийняли шляхом подачі в установлений законом строк до нотаріуса заяв про прийняття спадщини. Таким чином, ОСОБА_3 прийняв спадщину після батька ОСОБА_13 у вигляді 1/2 частки спірного будинку та після матері - у вигляді 1/4 частини, а загалом - 3/4 частки.

Також, в письмових поясненнях від 19.07.2018р. ОСОБА_3 зазначив, що погосподарські книги - це документи первинного обліку в сільських Радах народних депутатів з 1935 року; складаються з окремих особових рахунків на кожне господарство, що знаходиться на території сільради. В особових рахунках містяться відомості про членів сім'ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні. Погосподарські книги закладаються 1 раз на 3 роки, записи в них уточняються щороку станом на 1 січня і 1 червня. За даними погосподарських книг сільради складають також щорічний звіт, в якому містяться відомості про чисельність і склад сільського населення за статтю, віку і суспільними групами. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»), хоча самі погосподарські книги та виписки з них не є правовстановлювальними документами на об'єкти нерухомого майна.Тож виписка із погосподарської книги, яка надається виконавчим органом сільської ради, сільським головою (у разі коли виконавчий орган не створений) або відповідною архівною установою, у тому числі сформована за допомогою програмного комплексу «Погосподарський облік для сільських, селищних рад», яка містить вказані вище відомості, замінює надання технічного паспорта. Технічний паспорт вимагається виключно тоді, коли у виписці із погосподарської книги відсутні необхідні для відкриття розділу Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про технічні характеристики об'єкта нерухомого майна. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

10.10.2017 року ухвалою суду залучено до участі у справі співвідповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_9.

20.12.2017 року ухвалою суду продовжено судовий розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно відзиву ОСОБА_5, ОСОБА_6 від 24.10.2018р. на уточнену позовну заяву ОСОБА_3 від 22.02.2018р., ОСОБА_5, ОСОБА_6 просятьвідмовити ОСОБА_3 в задоволені уточнених позивних вимог в повному обсязі, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_8 року помер ОСОБА_13, після його смерті відкрилося спадкове майно на житловий будинок з надвірними спорудами розташований за адресою АДРЕСА_10.Згідно довідки Бросківської сільської ради на день смерті спадкодавця з ним за адресою була зареєстрована та проживала дружина спадкодавця ОСОБА_15, яка фактично прийняла спадщину шляхом вступу в управління та володіння, що підтверджується реєстрацією та проживанням зі спадкодавцем за одною адресою, але юридично не оформила її.ОСОБА_3 стверджує у своїй уточненій позивній заяві, що він також прийняв спадщину як спадкоємець першої черги після смерті батька шляхом вступу до управління та володіння спадковим майном. Однак, є певна процедура для оформлення спадкового майна, та законодавство, яке регулює вказане право для оформлення спадкового майна. Так, ОСОБА_3 необхідно було звернутися до нотаріальної контори для заведення спадкової справи та отримання свідоцтва про право на спадщину згідно закону. В матеріалах справи є лист Ізмаїльської державної нотаріальної контори в якому вказано, що спадкова справа після смерті ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_14 року, не заводилась. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, таінші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. В Постанові п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном. У тому ж разі, коли всі необхідні документи були, але у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, заінтересована особа може звернутись до суду не з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а зі скаргою на відмову вчинити нотаріальну дію. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття. ОСОБА_3 не звертався до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_15, а в судовому порядку, без звернення до нотаріуса, неможливо вирішувати вказане питання. Отже, у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові. Жодного документу, який вказаний у зазначеному нормативному акті в матеріалах справи відсутній, а є тільки твердження ОСОБА_3 про те, що він прийняв спадщину шляхом управління та володіння спадковим майном, але ж не підтверджено доказами. На підставі вищевказаного, вважають, що ОСОБА_3 не прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_13 Також, зазначають, що ІНФОРМАЦІЯ_10 року померла ОСОБА_15, після її смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами, що підтверджується довідкою наданою Бросківською сільською радою. Вказану спадщину ОСОБА_15 фактично прийняла, але юридично не оформила після смерті свого чоловіка ОСОБА_13 На день смерті свого чоловіка вона була єдиною спадкоємицею за законом, яка прийняла спадщину згідно закону, що підтверджено доказами, у зв'язку з тим, що інші спадкоємці спадщину не прийняли, згідно закону, вона фактично успадкувала після смерті свого чоловіка житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, АДРЕСА_11. За життя вона залишила заповіт, посвідчений Бросківською сільською радою, згідно якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_3 та ОСОБА_11 Після її смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_3 звернулися до Ізмаїльської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини та видачу їм свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно за заповітом. В уточненій заяві ОСОБА_3 вказує, що після смерті спадкодавця ОСОБА_15 залишився житловий будинок з надвірними спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_12, тим самим підтверджує той факт, що він після смерті батька не приймав спадщину, а все спадкове майно після його смерті прийняла ОСОБА_15 З вищевказаного вбачається, що після смерті ОСОБА_15 спадщину прийняли її діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_11, в рівних частках - по 1/2 кожний. Враховуючи викладене, вважають, що ОСОБА_3 необґрунтовано та з порушенням процедури оформлення спадкового майна просить встановити факти прийняття спадщини та визнати за ним право власності на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_13

24.10.2018 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися зі зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно, якими просять визнати за ними за кожним право власності по 1/6 частині житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_14 що залишилось після смерті ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 року. В обґрунтування зустрічного позову зазначають, що ІНФОРМАЦІЯ_15. померла ОСОБА_10. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_15, яку вона фактично прийняла, але юридично не оформила після смерті своєї матері ОСОБА_15 За життя ОСОБА_11 заповіт не залишала. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_11 стали: чоловік ОСОБА_5, дочка ОСОБА_1, син ОСОБА_6, які спадщину прийняли шляхом проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Іншій спадкоємець за законом першої черги син ОСОБА_9 спадщину після матері не прийняв. Нотаріусом відмовлено їм у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно у зв'язку з тим, що не можуть вчинятися будь-які нотаріальні дії щодо цього майна до вирішення по суті судової справи щодо вказаного спадкового майна та роз'яснено процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

24.10.2018 року ухвалою судуприйнято зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_9, про визнання права власності на спадкове майно, та з позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області, про встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно.

У відзиві від 06.12.2018р. та у письмових поясненнях від 10.12.2018р. на зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6, представник ОСОБА_3 зазначив, що зустрічні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що дані особи не зверталися до Ізмаїльської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_15, вони не отримали відповідну відмову від нотаріуса, що означає, що їх права не порушені. ОСОБА_1 теж не зверталася до Ізмаїльської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_15, вона не отримала відповідну відмову від нотаріуса, що означає, що її права теж не порушені.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні. Позов третьої особи не визнав частково та просив частково відмовити у його задоволенні, посилаючись на відсутність письмової відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, та недоведеність фактів прийняття спадщини. Зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно, визнав та не заперечував проти його задоволення.

Представник відповідача Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, сповіщений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, надав до суду письмову заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_1, позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі та розгляд справи без його участі.

Третя особа ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 за первісним позовом не визнали, заперечували проти їх задоволення, підтримали у повному обсязі свої позовні вимоги за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору, та наполягали на їх задоволенні. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 не визнали, заперечували проти їх задоволення з підстав викладених у позові та письмових поясненнях.

Представник ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 за первісним позовом визнав у повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення. Позов третьої особи частково не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Свої позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Третя особа ОСОБА_9, сповіщена належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася.

В судовому засіданні від 01.03.2018 були допитані свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17

Свідок ОСОБА_16 пояснив, що є сусідом та однокласником ОСОБА_3, проживає біля будинку, що входить до складу спадкового майна. Зазначив, що з 1980 року ОСОБА_3 постійно піклувався будинком та рідними, що в ньому проживали. Батько та інший брат були інвалідами та не могли доглядати будинок. ОСОБА_3 багато часу проводив в батьківському будинку та часто залишався ночувати там. Після смерті батьків повністю перейшов жити у вказаний будинок, проводив ремонтні роботи в будинку та на подвір'ї, працював на огороді, бетонував доріжки на подвір'ї, тощо. У вказаному будинку все по господарству робив саме ОСОБА_3 2005-2007р.р. позивачка на зиму забирала до себе ОСОБА_15 Хоронив батька ОСОБА_3 та ОСОБА_15

Свідок ОСОБА_17, який є сусідом ОСОБА_3 та спадкодавців, повідомив, що безпосередньо після смерті батька ОСОБА_3 почав доглядати будинок та володіти ним, здійснював ремонтні роботи у будинку, перекривав крівлю, доглядав огород. Будинок та батьків ОСОБА_3 доглядав і до їх смерті, а після смерті батька і брата взагалі повністю господарством займався ОСОБА_3 Свідок неодноразово допомагав ОСОБА_3 здійснювати ремонті роботи у вказаному будинку та на подвір'ї. Також ОСОБА_3 допомагав матері продуктами та грошима.

Свідок ОСОБА_18, допитана у судовому засіданні 22.05.2018р., яка проживає по сусідству з будинком, що входить у спадкове майно, повідомила, що постійно (майже кожен день), як до смерті батька та матері, так і після їх смерті, бачила ОСОБА_3 на огороді. У будинку він проводив ремонтні роботи, штукатурив, вугілля привозив в будинок, пиляв дрова, цеглу привозив для будівництва. В денний час, ОСОБА_3 майже кожен день був в цьому будинку та на подвір'ї. Батько його був непрацездатним інвалідом, мати також хворіла та вони потребували постійної допомоги. Після смерті ОСОБА_13, тертя особа проводив ремонтні роботи у будинку, доглядав огород, та всі дії, пов'язані з доглядом за будинком вчиняв саме ОСОБА_3

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення учасників справи, свідків, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що по АДРЕСА_16 розташоване домоволодіння, яке складається з житлового будинку літера «А» та господарських споруд.

Як вбачається з довідки виконавчого комітету Бросківської сільської ради №267 від 18.09.2018р., згідно погосподарських книг та подвірного обходу села для упорядкування нумерації житлових будинків по АДРЕСА_24 була проведена перенумерація, в тому числі, будинку АДРЕСА_17

Так, згідно технічного паспорту на житловий будинок, виданого 12.10.2011р. КП «Ізмаїльське МБТІ», по АДРЕСА_18 розташований житловий будинок, дата побудови зазначена - 1917р. (т. 1, а.с. 85-89).

Дане домоволодіння зареєстровано в погосподарській книзі сільської ради із наданням відповідної адреси. Як вбачається із наявних у матеріалах справи копій з погосподарських книг Броськівської сільської ради за відповідні роки, зазначено, що роком забудови спірного житлового будинку, що входить у спадкову масу, є 1915р.

В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку (п.3.1 Листу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»).

Дані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що вказане домоволодіння побудовано відповідно до діючого на час його будівництва законодавства та належним чином було зареєстровано органом місцевого самоврядування.

Згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 15.08.1940р. «Про поновлення на території Бессарабії дії радянських законів про націоналізацію землі», з 28.06.1940р. поновлено на території Бессарабії дію радянських законів про націоналізацію землі відповідно до декрету «Про землю», прийнятого ІІ Всеросійським з'їздом Рад 27.10.1917р.

Згідно положень Декрету «Про землю» (1917р.), присадибна, міська та сільська земля, з домашніми садами та огородами, залишається в користуванні дійсних володільців.

У 1960 році питання набуття права власності на житлові будинки регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року) і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року, кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР був встановлений інструкцією, яка була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP від 31.01.1966 року, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Пленум Верховного Суду України у п. 9 своєї постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснив, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

Крім того, згідно п. 3.2. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. № 127, індивідуальні (садибні) будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05.08.1992 року не належать до самочинного будівництва. Враховуючи, що об'єкт нерухомості по АДРЕСА_18 побудований у 1917 році, то він не підлягає здачі в експлуатацію та є завершеним будівництвом.

Як зазначено у в п.3.3 листу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», за змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Додатками №32 та №33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. У період чинності Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена Міністерством комунального господарства Українського РСР 31 січня 1966 року, державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що оскільки домоволодіння було побудовано під час набуття статусу вказаного господарства як робочий двір, а не як колгоспний двір, то дане домоволодіння належало голові цього двору як його забудовнику.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи витягів із погосподарських книг, підтверджено у судовому засіданні головою Броськівської сільської ради та не заперечено сторонами, на момент смерті ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_11., він був головою робочого двору за адресою: АДРЕСА_19 Ізмаїльського району Одеської області, яке в наступному було перенумеровано на №19. Так, зокрема, згідно листа виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області за №130 від 27.04.2018р., відповідно до погосподарської книги №1 станом на 1961 рік головою двора по АДРЕСА_10 був ОСОБА_14.

Вказані висновки співпадають з правовою позицією викладеною ВС України у постанові від 18.12.2013р. по справі № 6-137цс13.

Отже, суд приходить до висновку, що на момент своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_11. ОСОБА_14, як голова робочого двору згідно діючого на той час законодавства, вважався власником домоволодіння АДРЕСА_11

Щодо наявності розбіжностей у нумерації погосподарських книг та записів у них, то головою Бросківської сільської ради надано у судовому засіданні пояснення, що погосподарські книги Бросківської сільської ради за 1953, 1954, 1955р.р. числяться під номером 1, за 1958, 1959, 1960р.р. - під номером 1, за 1974, 1972, 1973р.р. - під номером 1, за 1974, 1975, 1976 - під номером 1, за 1983, 1984, 1985 - під номером 1, за 1986,1987, 1988, 1989 - під номером 5, а починаючи з 1990 року та по теперішній час - під номером 6, що також зазначено у листі виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області за №196 від 18.07.2018р., то вказане викликано тим, що погосподарські книги заводилися на декілька років та за через певні проміжки часу заводиться нова погосподарська книга, при цьому, змінюється кількість будинків та відповідно їх нумерація, що, зокрема, викликає й зміну у номерах по господарських книг. Вказані розбіжності не є помилками та не свідчать про помилковість викладених у книгах фактів.

При цьому, суд критично ставиться до довідки виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області №1497 від 03.09.2009р., в якій зазначено, що відповідно до запису у господарській книзі виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області за №6 житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_11 належав на праві особистої власності ОСОБА_13 та ОСОБА_15. Так при наданні вказаної довідки не враховано, що на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_11. ОСОБА_14 як голова робочого двору згідно діючого на той час законодавства вважався власником домоволодіння АДРЕСА_11 Ізмаїльського району Одеської області. Та не враховано наявність заповіту ОСОБА_14, згідно якого вказаний будинок в порядку спадкування перейшов повністю у власність ОСОБА_13, й до його смерті був його особистою власністю та 1/2 частина будинку на той час не могла належати ОСОБА_15 Отже дана довідка суперечить дійсним обставинам та спростовується матеріалами справи.

А також суд критично ставиться до рішення Бросківської сільської ради від 24.04.2007р. №31 «Про визнання права власності та правової реєстрації домобудівлі», яким надана згода на правову реєстрацію будинку в АДРЕСА_11, належного ОСОБА_13, ОСОБА_15 (т. 1, а.с. 28).

Так, як вбачається із матеріалів справи, вказане рішення було ухвалено вже після смерті як ОСОБА_13, так і ОСОБА_15, з огляду на що вказане рішення сільської ради не може вважатися належним та не може нести жодних правових наслідків щодо підтвердження прав зазначених осіб на спірне домоволодіння. Крім того зазначене рішення суперечить іншим встановленим судом обставинам. Також, вказане рішення направлено на розпорядження майном, яке належить у тому числі й третім особам, на яких воно не розповсюджується. Вказане рішення не було та не могло бути реалізоване, як таке, що було прийнято по відношенню до померлих осіб та щодо осіб, яким не належало вказане майно у таких долях.

Також не приймається до уваги лист КП «Ізмаїльське МБТІ» за №1224 від 18.09.2017р., у якому зазначено, що за даними архіву КП «Ізмаїльське МБТІ» власниками житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_11 Одеської області є ОСОБА_20 (рос. мовою) (1/2 частка) та ОСОБА_21 (рос. мовою) (1/2 частка), так як дана інформація отримана МБТІ саме з рішення виконавчого комітету Бросківської сільської ради №31 від 24.04.2007р. До того, ж у листі МБТІ №926 від 12.07.2018р. зазначено, що станом на 31.12.2012р. право власності на вказаний об'єкт не зареєстровано.

Як вбачається із дослідженої у судовому засіданні інвентарної справи даного об'єкту нерухомого майна, інші документи, які б підтверджували правильність викладеної у листі МБТІ інформації, відсутні.

Вказані вище документи не можуть вважатися належним підтвердженням наявності права власності на зазначений будинок по 1/2 частині у ОСОБА_13 та ОСОБА_15, та серед іншого суперечать іншим обставинам справи.

Згідно актового запису про смерть №22 від грудня 1961р. ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1 а.с. 187).

Згідно заповіту від 23.10.1961р. ОСОБА_14 заповів усе своє майно, у тому числі домоволодіння, своєму сину ОСОБА_13, який проживав спільно з ним (т. 1 а.с. 90 та т.2 а.с.90).

У матеріалах справи наявні два варіанти вказаного заповіту, які різняться стилістичною редакцією викладення.

Однак суд не вбачає підстав для неврахування вказаного заповіту, з огляду на те, що він не був у судовому порядку визнаний недійсним, та із поданих копій заповіту чітко вбачається волевиявлення заповідача. До того ж, Бросківською радою надано суду завірену копію заповіту (т.2 а.с.90), оригінал якого знаходиться в Матеріалах нотаріальних дій, вчинених сільрадою/ Угоди купівлі-продажу, дарування, заповіти, довіреності тощо за 06.02.1961р. - 23.12.1961р. Оригінал вказаних матеріалів надано для огляду у судовому засіданні. Відповідними документами (а.с.88-89, т.2) підтверджено проведення реєстрації вказаного заповіту за №27 у Алфавіті реєстрації заповітів по Бросківській сільській раді.

Також, як зазначається у листі виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області за №196 від 18.07.2018р., заповіт є правильним, оригінал знаходиться в архіві Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області та зареєстрований в алфаветке реєстрації заповітів по Бросківській сільській раді за №27 від 23.10.1961р.

Згідно листа Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області №1630/01-16 від 16.12.2017 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_14 заяви від спадкоємців не надходили, спадкова справа не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавалося (т. 1 а.с. 198).

Згідно довідки виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області б/н від 19.10.2017р. на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_14 двір по АДРЕСА_11 відносився до робочого типу та у ньому проживали та були прописані: голова двору - ОСОБА_14; син голови двору - ОСОБА_13; невістка голови двору - ОСОБА_15; онуки голови двору: ОСОБА_12, ОСОБА_22, ОСОБА_3 (а.с. 170 т. 1). Згідно довідки виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області №1381 від 25.07.2018р., відповідно до погосподарської книги №1 спадкодавець ОСОБА_14 на день смерті був зареєстрованим та проживав в АДРЕСА_20. Відповідно до погосподарської книги на день смерті спадкодавця прописані та проживали: син померлого - ОСОБА_13, невістка померлого - ОСОБА_15, онук померлого - ОСОБА_12, онука померлого - ОСОБА_22, онук померлого - ОСОБА_3. Станом на 14.04.1991р. двір відносився до робочого типу. Державний акт на земельну ділянку не виготовлений.

До того ж, як зазначено у листі виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області за №130 від 27.04.2018р., відповідно до погосподарської книги №1 станом на 1961 рік головою двора по АДРЕСА_11 був ОСОБА_14. 23.10.1961 року ОСОБА_14 залишив заповіт, посвідчений головою Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області за № 27 від 23.10.1961 року, на свого сина ОСОБА_13 на усе своє майно, у тому числі домоволодіння. Після смерті ОСОБА_14 (ІНФОРМАЦІЯ_11.) спадкоємцем став його син ОСОБА_13, який фактично прийняв та успадкував спадщину. ОСОБА_13 за вказаною адресою проживав та був зареєстрований з 1948 року по ІНФОРМАЦІЯ_8 рік.

Таким чином, ОСОБА_13 є спадкоємцем за заповітом після смерті батька ОСОБА_14 та спадщину у вигляді житлового будинку АДРЕСА_11 він в належному порядку прийняв фактично так як проживав разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, однак право власності належним чином не оформив.

Згідно ст. 416 ЦК УРСР 1922р., який вступив в силу з 01.02.1923 р., та діяв на момент смерті ОСОБА_14, допускається спадкоємство за законом і за заповітом.

Відповідно до ст. 422 ЦК УРСР 1922р. заповітом визнається зроблене особою у письмовій формі розпорядження на випадок смерті про надання майна одному або кільком певним особам майна з числа вказаних в ст. 418 ЦК УРСР (1922 р.) або про розподіл його між кількома або всіма цими особами в іншому порядку,

Згідно ст. 429 ЦК УРСР (1922 р.) якщо спадкоємець, присутній в місці відкриття спадщини, на протязі трьох місяців з дня її відкриття не заявить належному загальному органу про відмовлення від спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину.

ОСОБА_13 проживав сумісно з батьком ОСОБА_14, на день його смерті, тобто на ІНФОРМАЦІЯ_7 р.

ОСОБА_13 не відмовився від спадщини після смерті батька та не подавав відповідної заяви, а продовжував сумісно з жінкою, дітьми проживати за адресою: АДРЕСА_11

Отже ОСОБА_13 відповідно до ст.ст. 416, 422, 429 ЦК УРСР 1922 р. вважається таким, що прийняв спадщину у вигляді зазначеного домоволодіння після смерті батька ОСОБА_14, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками Бросківської сільської ради та даними погосподарської книги, а отже й підлягає задоволенню позовна вимога про визнання факту прийняття ОСОБА_13 спадщини у вигляді житлового будинку АДРЕСА_11 Одеської області після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_13 набув в результаті спадкування право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_11, який збудовано в 1915 (1917) році, після смерті свого батька - ОСОБА_14, якому він належав згідно погосподарської книги 1961,1962,1963 p.p., але не оформив це право в належному порядку.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 04.09.2009 року, виданого повторно, ОСОБА_13 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 року (т. 1, а.с. 12).

Після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить житловий будинок по АДРЕСА_18.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_13 стали його дружина ОСОБА_15, син ОСОБА_23, дочка ОСОБА_11.

Дружина спадкодавця ОСОБА_15 фактично прийняла спадщину, оскільки вступила в управління та володіння спадковим майном, на день смерті спадкодавця, час відкриття спадщини, протягом шести місяців проживала, була зареєстрована разом із спадкодавцем за однією адресою, що підтверджено довідкою виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області №2390 від 19.09.2017р. (т. 1, а.с. 131).

Згідно довідки виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області №1380 від 25.07.2018р., відповідно до погосподарської книги №6 спадкодавець ОСОБА_13 на день смерті був зареєстрованим в АДРЕСА_11 Відповідно до погосподарської книги на день смерті спадкодавця прописані та проживали: дружина померлого - ОСОБА_15 з 1948р. по 21.03.2007р. Станом на 14.04.1991р. двір відносився до робочого типу. Заповіт померлий не залишав. Земельна ділянка в особисту власність передавалася, державний акт не виготовлений.

Але за життя ОСОБА_15 спадщину після ОСОБА_13 не оформила.

Як встановлено судом з показів свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, третя особа ОСОБА_3 прийняв спадщину у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_11 Одеської області після смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 року ОСОБА_13 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, так як він одноособово після смерті батька постійно опікувався будинком, вчиняв всі дії по господарству, здійснював загальне користування господарством, здійснював ремонтні роботи та поточне обслуговування у будинку, доглядав город та подвір'я, регулярно ночував там, кожен день знаходився у будинку. Окрім нього вказані дії ніхто не вчиняв, а мати, що проживала у вказаному будинку з огляду на престарілий вік, стан здоров'я та сліпоту була неспроможна доглядати спадкове майно.

Також у судових дебатах третьою особою та його представником було зазначено про наявність письмових доказів (квитанцій, тощо) за період після смерті спадкодавця щодо закупівлі матеріалів для ремонтних робіт у будинку, закупівлі вугілля та дров для обігріву будинку, однак суду вказані докази надано не було.

Крім того, суду третьою собою надано акт про вступ в управління та володіння спадковим майном, виданий 31.07.2017р. Бросківським сільським головою та за підписом трьох свідків, у якому зазначено, що двір АДРЕСА_11 станом на 15.04.1991р. відноситься до типу робочого та проживали і були зареєстровані в житловому будинку АДРЕСА_11 ОСОБА_24, який був інвалідом праці, його жінка ОСОБА_15, яка була пенсіонеркою, їх син ОСОБА_12, який був інвалідом, та фактично також проживав ОСОБА_3, який управляв усім господарством. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_12. ОСОБА_12, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_9. ОСОБА_13 в житловому будинку АДРЕСА_11 проживали ОСОБА_15 та її син ОСОБА_3, який фактично вступив в управління та володіння спадковим майном (т. 1 а.с. 134). Однак суд звертає увагу, що Бросківський сільський голова не наділений відповідною компетенцією щодо видання таких актів щодо встановлення факту вступу в управління та володіння спадковим майном. Отже, суд не може оцінювати вказаний документ сам по собі як самостійний належний доказ саме вступу в управління та володіння спадковим майном з боку ОСОБА_3

Однак з огляду на комплексний аналіз усіх доказів цього факту, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_3 прийняв спадщину у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_11 Одеської області після смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 року ОСОБА_13 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. Представниками відповідачів доказів в спростування цього факту не надано.

ОСОБА_11 спадщину після батька ОСОБА_13 не прийняла, оскільки спільно із спадкодавцем на час відкриття спадщини не проживала, заяву про прийняття спадщини в установлений законом строк до нотаріуса не подавала.

Інший син ОСОБА_13 відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_6 від 29.09.1997 року ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_16 року, тобто ще до смерті батька.

Тобто, після смерті ОСОБА_13 житловий будинок АДРЕСА_11 успадкували його дружина ОСОБА_15 та її син ОСОБА_3, які фактично вступили в управління та володіння спадковим майном.

Згідно листа Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області №997/01-16 від 09.08.2017 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_13 заяви від спадкоємців не надходили, спадкова справа не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавалося (т.1 а.с. 113).

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (1963 рік), діючого на час відкриття спадщини після ОСОБА_13, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР (1963 рік), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР (1963 рік), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР (1963 року), спадкоємець, який фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно ст. 553 ЦК УРСР (1963 року), спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України розгляд справ про встановлення факту віднесено до компетенції суду.

Згідно п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення.

Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

За позицією Верховного Суду України, викладеною в абз.2 п.2 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» за №7 від 30.05.2008 року, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

З огляду на викладене підлягає задоволенню вимога ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття ним спадщини у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_11 Одеської області після смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 року ОСОБА_13, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

Однак при цьому, незважаючи на доведення суду факту прийняття ОСОБА_3 спадщини, не підлягає задоволенню його позовна вимога про визнання права власності у порядку спадкування на 1/2 частину нерухомого майна, належного померлому ІНФОРМАЦІЯ_8 року ОСОБА_13, з огляду на наступне.

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Так, як зазначено у п.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року за №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», главою 86 ЦК, а також спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про нотаріат", підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів. Це знайшло також підтвердження у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику в справах про спадкування" (далі - ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7). Спори про спадкування підлягають розгляду судами виключно у порядку цивільного судочинства. Відмова у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК) або закриття провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК) з тих підстав, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не відповідають зазначеним вимогам процесуального законодавства. Постановлення ухвали про закриття провадження у справі без зазначення, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ, суперечить також вимогам ст. 206 ЦПК. Отже, у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК), закриття провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК) або залишення позовної заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК).

Однак, як вбачається з листа Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області №997/01-16 від 09.08.2017 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_13 заяви від спадкоємців не надходили, спадкова справа не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавалося. Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_3 до нотаріуса для оформлення спадщини - отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, та відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину. На вказаному наголосили й сама третя особа та його представник, що письмова відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_13 не видавалася.

Незважаючи на неодноразове роз'яснення судом третій особі, та представнику третьої особи відповідних положень чинного законодавства, принципів змагальності та диспозитивності, та положень Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику в справах про спадкування" з цього питання, та роз'яснення про пов'язаність права на звернення до суду із вимогами про визнання права власності на спадкове майно із обов'язковою наявністю письмової відмови нотаріуса у видачі відповідного свідоцтва, а також незважаючи на висловлювання цієї позиції у своїх запереченнях позивачем за первісним позовом та позивачами за зустрічним позовом, третя особа та її представник не надали суду доказів наявності відповідної відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_13.

У зв'язку з зазначеним, відсутні підстави для звернення ОСОБА_3 до суду з такою вимогою та відповідно для задоволення позовних вимог про визнання за ним права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_11 після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_8 року ОСОБА_13, за відсутності відповідної відмови нотаріуса.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 21.03.2007 року ОСОБА_15 померла ІНФОРМАЦІЯ_10 року.

Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_18, яку вона успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_13, яку вона прийняла, але юридично не оформила.

За життя ОСОБА_15 склала заповіт від 11.03.2002р., яким все своє майно заповіла дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_10 в рівних частках (т. 1 а.с. 26).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 від 30.01.1959р. ОСОБА_3 є сином ОСОБА_13 та ОСОБА_15 (т. 1 а.с. 148).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 від 12.02.1959р., виданого повторно, ОСОБА_22 є донькою ОСОБА_13 та ОСОБА_15 (т. 1 а.с. 8). З Довідки №104/02-65 від 17.04.2007р. (а.с.9) вбачається, що згідно актового запису про шлюб №151 від 25.06.1980р. ОСОБА_22 після одруження отримала прізвище «ОСОБА_5». Згідно Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_10 (а.с.7), ОСОБА_25 було змінено прізвище на «ОСОБА_5».

Згідно довідок виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області №2389 від 19.09.2017р., №773 від 06.04.2017 та довідки №1379 від 25.07.2018 відповідно до запису у погосподарській книзі виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області на день смерті спадкодавець ОСОБА_15 була зареєстрована АДРЕСА_11 та більш ніхто не був зареєстрований та не проживав за цією адресою. Заповіт ОСОБА_15 склала на ОСОБА_3 та ОСОБА_10.

ОСОБА_3 та ОСОБА_10 спадщину після смерті матері ОСОБА_15 прийняли шляхом подачі в установлений законом строк до нотаріуса заяв про прийняття спадщини (т. 1 а.с., 69, 70).

Листом державного нотаріуса Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області №21/02-14 від 13.01.2018 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після матері ОСОБА_15, померлої ІНФОРМАЦІЯ_10, у зв'язку з відсутністю документу, що посвідчує право власності спадкодавця ОСОБА_15 на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_11, вказане право власності за яким було би зареєстровано у встановленому законом порядку (т. 1 а.с. 232).

За таких обставин, з огляду на встановлені вище обставини, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання за ним права власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_11 після смерті НОМЕР_11. ОСОБА_15.

ОСОБА_11 своїх прав на вказане майно не оформила.

Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_12 від 09.07.2016 року ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 року.

Після смерті ОСОБА_10 згідно ст.1220 ЦК України відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить 1/4 частина житлового будинку по АДРЕСА_11 Ізмаїльського району Одеської області, яку вона прийняла після смерті матері ОСОБА_15, але юридично своїх прав не оформила.

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) за №46246278 від 21.12.2016 відомості про наявність заповіту від імені ОСОБА_10 відсутні.

Спадкоємцями за законом першої черги відповідно до ст. 1261 ЦК України після смерті ОСОБА_10 являються: її дочка ОСОБА_1, що підтверджено свідоцтвом про народження позивача, свідоцтвом про одруження позивача, свідоцтвом про укладення шлюбу спадкодавця, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1 а.с. 5-9, 52-54, 163-165); чоловік ОСОБА_5, що підтверджено свідоцтвом про народження спадкодавця, довідкою про розірвання шлюбу, свідоцтвом про одруження (а.с. 7,8,9) з яких вбачається про зміну прізвища спадкодавця з «ОСОБА_5» на «ОСОБА_5», а потім на «ОСОБА_5»; син ОСОБА_6, син ОСОБА_9, що підтверджено свідоцтвами про їх народження та довідкою №4529 від 30.11.2016р.

За життя спадкодавець ОСОБА_11 заповіту не залишила.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 спадщину після смерті матері прийняла шляхом проживання, а також подачі в установлений законом шестимісячний строк заяви до нотаріуса про прийняття спадщини, яка наявна у матеріалах справи (т. 1 а.с. 46 та 156).

Згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім'ї та прописку), виданої КП «Інвентаризатор» у м. Подільськ за №4529 від 30.11.2016р. спадкодавець ОСОБА_10, померла ІНФОРМАЦІЯ_15., за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрована з 18.05.2005р. по ІНФОРМАЦІЯ_15., тобто по день смерті. Також, за вказаною адресою мешкають та зареєстровані: ОСОБА_1 (власник); ОСОБА_5 (чоловік спадкодавця, вітчим позивача); ОСОБА_6 (брат позивача) (т. 1 а.с. 49). Вказане підтверджено й наявною у матеріалах справи копією будинкової книги.

Тобто позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_5 прийняли спадщину шляхом проживання разом із спадкодавцем.

ОСОБА_9 спадщину не прийняв, оскільки на день смерті спадкодавця за однією адресою зі спадкодавцем не проживав та із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався.

Осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_11 відповідно до ст. 1241 ЦК України, немає.

Інших спадкоємців немає.

Таким чином, на кожного спадкоємця (ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5.) припадає по 1/12 частці спадкового майна.

На звернення позивача ОСОБА_1 до приватного нотаріуса з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, письмовою відповіддю приватного нотаріуса Подільського міського нотаріального округу Одеської області за № 22/01-16 від 24.03.2017р. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку із тим, що житловий будинок по АДРЕСА_18 є власністю ОСОБА_13 та ОСОБА_15 - батьків її матері ОСОБА_10, але відсутній правовстановлюючий документ на спадковий житловий будинок, необхідний для оформлення спадщини та реєстрації на підставі п. 4.15. Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно листа №56/01-16 від 05.11.2018 приватного нотаріуса Подільського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5, ОСОБА_6 на їх усне звернення щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 року ОСОБА_10 повідомлено, що із заявою про прийняття спадщини звернулася дочка померлої ОСОБА_1, яка є спадкоємцем першої черги спадкування. В заяві про прийняття спадщини вона зазначила, що спадкове майно складається з частини будинку, який знаходиться в АДРЕСА_10. Свідоцтво про право на спадщину їй не видавалось, але від Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області було отримане повідомлення про розгляд справи №500/1354/17 за позовом ОСОБА_1 до Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, третя особа ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно. До вирішення цього спору по суті ніякі нотаріальні дії щодо вищезазначеного майна вчинятися не можуть. Зазначено, що відповідно до п.4.18 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину підстав нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Щодо тверджень представника третьої особи про відсутність належної відмови нотаріуса ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину, то суд зазначає, що з наявних у матеріалах справи листів нотаріуса на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 № 22/01-16 від 24.03.2017р. та №56/01-16 від 05.11.2018 однозначно висловлена нотаріусом відмова у видачі свідоцтв про право на спадщину вказаним спадкоємцям через наявність певних перепон та роз'яснено право звернення до суду. Вказане свідчить про відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та про виникнення права на звернення до суду за правилами позовного провадження для вирішення із вимогами про визнання права власності на спадкове майно. Вказана позиція відповідає положенням п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування".

Крім того, безпідставними є твердження про відсутність у ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_15, з огляду на те, що вказані особи є спадкоємцями ОСОБА_11, а не ОСОБА_15 та відповідно не потребують наявності відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_15

Згідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Згідно ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до п.п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів. Спадкоємець повинен надати нотаріусу правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності спадкодавця на нерухоме майно.

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Згідно п. 3.1 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ст. 316 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Питання набуття та переходу права власності на зазначене нерухоме майно висвітлено вище.

Таким чином, кожному спадкоємцю (ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5.) належить по 1/12 частці спадкового майна, яким є житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст.5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 315 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: 66301, АДРЕСА_2) до Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (юридична адреса: 68663, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Броска, вул. Болградська, 94, Код 04378497), ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: 66301, АДРЕСА_2), ОСОБА_6 (паспорт серії НОМЕР_13, виданий 29.07.2002р. Котовським МРВ УМВС України в Одеській області, місце проживання: 66301, АДРЕСА_2), треті особи: ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_21), ОСОБА_9 (НОМЕР_4 від 30.11.1998р., виданий Котовським МРВ в Одеській області, зареєстрований з 27.02.2008 року за адресою: м. Одеса, вул. Італійський бульвар, 3, в/ч АО800) про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 року, право власності на 1/12 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3

В іншій частині позову відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 року, право власності на 1/12 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3

Визнати за ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 року, право власності на 1/12 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3

В іншій частині зустрічного позову відмовити.

Позов третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області, ОСОБА_9, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Встановити факт прийняття ОСОБА_13 спадщини у вигляді житлового будинку АДРЕСА_11 Одеської області після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Встановити факт прийняття ОСОБА_3 спадщини у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_4 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 року ОСОБА_13, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_22, після смерті НОМЕР_11. ОСОБА_15.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2018р.

Суддя: А.С. Адамов