Рішення № 78641153, 17.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 520/3553/18

Провадження № 2/520/5268/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

прокурора Гробован О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокурора Івано-Франківської області, заступника начальника відділу СУ МВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 тепер – Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, судді Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдич Романа Михайловича, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди з підстави надання дозволу на обшук нерухомого майна адвоката за клопотанням навіть неналежної особи,

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом та просив ухвалити рішення, яким ОСОБА_1 (17.08.1974р.н.) відшкодувати моральну шкоду, яку йому заподіяно з 20 липня 2015 року, що триває дотепер, та полягає в завідомо незаконному клопотанні заступника начальника відділу С: УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2, яке завідомо неправосудно задовольнив слідчий суддя Городенківського районного суду Івано - Франківської області ОСОБА_3 унаслідок чого в нежитловій будівлі та всіх належних до неї спорудах що належить ОСОБА_1, у якого статус адвоката, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015090150000220 від 20.07.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України було проведено обшук, чим скоєно злочин за ознакою ст. 162 КК України, тому що ОСОБА_1 адвокат і ніякий заступник начальника відділу С УМВС України в Івано-Франківській області, в т. ч. й ОСОБА_2 не мав повноважень на подане клопотання, і ніякий слідчий суддя, в т. ч. і слідчий суддя Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдич P.M., не мав процесуальних законних підстав на задоволення незаконного клопотання, а тому зобов'язати Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (17.08.1974р.н.) в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому фактично умисно скоєним злочином за ознаками ст. 162 КК України, що скоєний з підстав діянь заступника начальника відділу С: УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 та слідчого судді Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдича P.M., який скоєно у спосіб обшуку в нерухомому майні ОСОБА_1, в якого був статус адвоката, про що вони повинні були знати, знали і не знати не могли, однак злочин скоювали умисно і його й скоїли, а тому скоювали умисний злочин, списати з єдиного казначейського рахунку 200000 грн. на відшкодування цієї шкоди. Окремою ухвалою зобов'язати прокуратуру Івано-Франківської області розслідувати скоєний щодо ОСОБА_1 злочин за ст. 162 КК України, який щодо ОСОБА_1 скоєно у змові заступника начальника відділу С: УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 зі слідчим суддею Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдичем P.M.

В обґрунтування свого позову посилаються на те, що ухвалою слідчого судді Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдича P.M. від 20 липня 2015 року було задоволено клопотання заступника начальника СУ МВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 про надання дозволу на проведення обшуку в нежитловій будівлі та всіх належних до неї спорудах, що йому належить.

Позивач стверджує, що дії відповідачів є незаконними, так як він має статус адвоката.

Вважає, що заподіяна йому моральна шкода як людині та адвокату, що виразилась у скоєнні фактичного злочину за ознакою ст. 162 КК України, який супроводжувався завідомо незаконним обшуком, який виник унаслідок процесуального недбальства заступника начальника відділу С УМВС України в Івано- Франківській області ОСОБА_2 та слідчого судді Городенківського районного суду Івано- Франківської області Гайдича P.M., унаслідок чого його ділова репутація, як адвоката, істотно по шатнулася із-за чого він навіть тривалий час не мав жодного клієнта, якому б надавав правову допомогу, бо циркулювали слухи щодо імені «ОСОБА_1О.», що він організатор банди, яка напала на мирно сплячий Городенківський РВУМВС, де спалила усі наявні у цього РВУМВС транспортні засоби, має становити в грошовому еквіваленті 200000 грн.

Ухвалою судді від 30.03.2018 року подана заява була залишена без руху у зв’язку з її невідповідністю ст. 175 ЦПК України, а саме позовна заява не містила: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору; окрім того зміст позовних вимог є незрозумілим, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

У зв’язку з невиконанням вимог суду, ухвалою від 17 квітня 2018 року позовну заяву було повернуто позивачу.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області від 19.06.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2018 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Матеріали цивільної справи надійшли до Київського районного суду м. Одеси лише 06.07.2018 року та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Куриленко О.М.., ухвалою якої від 06.07.2018 року провадження по справі було відкрито та призначено підготовче судове засідання.

В ході судового засідання, яке відбулось 21 вересня 2018 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням, в якому просив витребувати з Городенківського районного суду Івано-Франківської області справу, що розглянута 20 липня 2015 року слідчим суддею Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдичем Романом Михайловичем, рішенням в якій задоволено клопотання заступника начальника відділу С: УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 про надання дозволу на проведення обшуку в нежитловій будівлі та всіх належних до неї спорудах що належить ОСОБА_1, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015090150000220 від 20.07.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.

Ухвалою суду від 21 вересня 2018 року клопотання позивача було задоволено в повному обсязі.

В подальшому, ухвалою суду від 22 жовтня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.74, 76, 77 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, його представник ОСОБА_4 звернулась до суду з заявою про розгляд справи у відсутності позивача.

У судове засідання з’явилась прокурор Одеської місцевої прокуратури № 1 – ОСОБА_5, яка діє в інтересах Прокуратури Івано-Франківської області на підставі довіреності від 04.09.2018 року, позовні вимоги не визнала, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з недоведеністю та безпідставністю. Окрім того, в матеріалах справи міститься відзив Прокуратури Івано-Франківської області, в якому у задоволені позову просили відмовити.

Відповідачі заступник начальника відділу СУ МВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 тепер – Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, суддя Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдич Роман Михайлович та представник Державної казначейської служби України у судове засідання не з’явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином причини неявки не повідомили. Від судді Гайдич Романа Михайловича до суду надійшов відзив, у якому відповідач у задоволенні позову просив відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 20 липня 2015 року до Городенківського районного суду Івано-Франківської області надійшло клопотання заступника начальника відділу СВ СУ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 про проведення обшуку в нежитловій будівлі з усіма належними до неї спорудами, яка розміщена за адресою: Івано-Франківська обл.., м. Городенка, вул. Будівельна, 4 та належить ОСОБА_1 на праві власності, з метою відшукання і вилучення одягу та взуття, на якому можуть бути залишені сліди вчинення злочину, отруйних препаратів, легкозаймистих речовин та інших предметів, які можуть бути речовими доказами його злочинної діяльності.

Як зазначено у клопотанні, 20 липня 2015 року близько 00:50 невстановлена особа проникла на територію адміністративної будівлі Городенківського РВ УМВС України в Івано-Франківській області, де шляхом підпалу знищила службові автомобілі, які належать УМВС України в Івано-Франківській області.

Слідчим відділення Городенківського РВ УМВС України в Івано-Франківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015090150000220 від 20 липня 2015 року за фактом умисного знищення майна шляхом підпалу, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 194 Кримінального кодексу України.

Під час досудового слідства встановлено, що до вчинення вказаного кримінального правопорушення може бути причетний ОСОБА_1, який за місцезнаходженням своєї нежитлової будівлі може зберігати предмети, що можуть бути речовими доказами його злочинної діяльності.

До зазначеного клопотання додані такі документи: копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, протокол допиту свідка, постанова про створення слідчої групи, рапорти, протоколи допитів потерпілих, довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20 липня 2015 року клопотання заступника начальника відділу УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 передано на розгляд слідчому судді Гайдичу Р.М.

Ухвалою слідчого судді Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдича Р.М. від 20 липня 2015 року задоволено клопотання заступника начальника відділу УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 про надання дозволу на проведення обшуку та надано дозвіл на проведення обшуку в нежитловій будівлі з усіма належними до неї спорудами, яка розміщена за адресою: Івано-Франківська обл.., м. Городенка, вул. Будівельна, 4, та належить ОСОБА_1 на праві власності.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, як на підставу протиправних дій відповідачів, посилається на норми статті 23 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», яка регулює питання щодо забезпечення гарантій адвокатської діяльності, а саме в пункті 3 частини 1 зазначено, що проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та клопотання про надання дозволу на проведення обшуку, слідчі дії проводилися стосовно ОСОБА_1 як фізичної особи, а не адвоката щодо його адвокатської діяльності. Крім того, матеріали зазначеного клопотання не містили відомостей з приводу того, що Позивач є адвокатом.

Також із журналу судового засідання не вбачається, що слідчий чи прокурор повідомляли слідчого суддю про те, що ОСОБА_1 є адвокатом.

З огляду на зазначене слідчий суддя не мав відомостей, що заступник начальника відділу СВ СУ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 звернувся до суду із клопотанням про проведення слідчої дії щодо особи, яка здійснює адвокатську діяльність.

Вказане встановлено також в ухвалі Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 05 лютого 2018 року, справа № 344/2дн/15-18/, якою за скаргою ОСОБА_1 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдича Романа Михайловича.

Більш того, Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що відомості стосовно дій судді Гайдича Р.М. які, за переконанням скаржника, становлять дисциплінарний проступок та є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, не підтвердилися під час проведення попередньої перевірки, а доводи скарги фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі по тексту - Закону)» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановления виправдувального вироку суду (п. 1); встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (п. 1-1); закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (п. 2); закриття справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, наведена норма Закону містить вичерпний перелік випадків, коли виникає право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Однак, позивач ОСОБА_1 не довів у чому полягало незаконне проведення обшуку, оскільки на підтвердження своїх вимог, не надав суду жодних процесуальних документів, перелічених ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються і моральна шкода (ч. 5 стаття 3).

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 вищевказаного Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру ( стаття 4 ).

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Верховний Суд України в пункті 5 постанови Пленуму №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. з наступними змінами і доповненнями, роз'яснив про те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до частини 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а саме: в чому полягає спричинена йому моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідачів вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням винної особи, в чому полягає вина відповідачів в спричиненні йому даного виду шкоди, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим він обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди та з чого він при цьому виходив.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 13 ч. 3 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування, а саме що клопотання слідчого містило інформацію про те, що він має статус адвоката, та слідчому судді це було відомо. Більш того, матеріали даної справи також не місять належних доказів цього.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 19,81, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, 23, 1176 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до прокурора Івано-Франківської області, заступника начальника відділу СУ МВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 тепер – Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, судді Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдич Романа Михайловича, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди з підстави надання дозволу на обшук нерухомого майна адвоката за клопотанням навіть неналежної особи – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 18 грудня 2018 року