Рішення № 78640138, 07.12.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/3960/17

Номер провадження 2/489/620/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2018 року м. Миколаїв,

вул. Космонавтів,81/16 (81/17),

зал судових засідань №11

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання – Супрун Т.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності та зняття заборони на відчуження, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання та залишення права власності на 1/4 частину квартири,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивач звернулась із зазначеним позовом, яким просить розірвати договір довічного утримання від 08.06.2015 року із відповідачем ОСОБА_2, визнати за позивачем право власності на передану відповідачу за вказаним договором квартиру АДРЕСА_1 та зняти заборону на її відчуження, вирішити питання про розподіл судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує взяті на себе за договором довічного утримання обов'язки, не звертає уваги на її потреби і стан здоров'я, не забезпечує її харчуванням, медикаментами, необхідною допомогою.

У травні 2018 року відповідачем заявлено зустрічний позов про розірвання договору довічного утримання та залишення за нею права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 2017 року ОСОБА_4 відмовилася від допомоги та догляду, а отримувала лише грошові кошти як забезпечення за договором. Через фактичну односторонню відмову ОСОБА_4 від утримання та догляду, позивач позбавлена можливості виконувати свої обов’язки за договором, тому просить його розірвати та залишити за нею частину майна, оскільки подальше його виконання є неможливим через поведінку відчужувача, що є істотною обставиною.

Відповідачем за зустрічним позовом надано відзив, яким заперечується належне виконання ОСОБА_2 обов’язків за договором із посиланням на нерегулярне надання грошового утримання, самостійне придбання ОСОБА_4 лікарських засобів та сплату комунальних послуг, відсутність належного харчування.

24.10.2017 року Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 17.05.2018 року первісний та зустрічний позови об’єднані в одне провадження.

У судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав, зустрічний позов не визнав.

Відповідач підтримала заявлені вимоги за зустрічним позовом, визнала первісний позов в частині розірвання договору.

Встановивши фактичні обставини,дослідивши надані докази, суд при вирішені справи виходить з такого.

8 червня 2015 року між ОСОБА_4М.(далі - відчужувач) та ОСОБА_2В.(далі - набувач) укладено договір довічного утримання(догляду), який посвідчено 8 червня 2015 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №481(далі – Договір). За змістом пункту 1 Договору відчужувач передав, а набувач прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах, встановлених даним Договором.

Із пунктів 5-7 Договору вбачається, що набувач зобов’язана надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду(опікування). Догляд(утримання) включає в себе: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваному майні; постійне користування відчужуваним майном; забезпечення придатним для носіння одягом та взуттям; забезпечення належним медичним обслуговуванням; забезпечення продуктами харчування; оплату за власний рахунок комунальних послуг, інших платежів; пов’язаних з проживанням у відчужуваній квартирі відчужувача; надання будь-якої іншої допомоги; вчинення всіх необхідних дій щодо забезпечення відчужувача всіма засобами, предметами домашнього вжитку, речами, літературою тощо; виконання додаткових доручень відчужувача, необхідних для забезпечення останнього належним доглядом. Грошова оцінка зазначених видів матеріального забезпечення на місяць за згодою сторін визначається у розмірі 1500 грн.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до частини 1 статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Згідно зі статтями 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.

За своїм змістом вказана норма права передбачає, що підставою для розірвання договору довічного утримання є як повне невиконання набувачем взятих на себе обов'язків, так і їх неналежне виконання у порівнянні з умовами договору, при цьому незалежно від вини набувача.

Згідно частини 1 статті 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

За змістом частин 1, 4, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів виконання відповідачем ОСОБА_2 умов договору довічного утримання, зокрема, надання позивачу щомісячного матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) на суму не менше 1500 грн. Так згідно наданих відповідачем фіскальних чеків про переказ грошових коштів з червня 2015 року по серпень 2017 року(до дня звернення до суду позивача за первісним позовом) матеріальне забезпечення позивачу надавалося не регулярно: з червня 2015 року по січень 2016 року кошти не сплачувались, з лютого по квітень 2016 року перераховано по 1000 грн. щомісячно, у травні, липні та серпні 2016 року перерахування відсутні, у червні 2016 року сплачено 800 грн., у вересні - 1000 грн., з жовтня 2016 року по січень 2017 року – по 1800 грн., в лютому-березні 2017 року виплати відсутні, з квітня по серпень перераховано по 1500 грн. При цьому відповідачем також не надано будь-яких доказів врахування у вартість матеріального забезпечення речей або послуг за періоди, коли відсутні відомості про переказ коштів позивачу або коли сплачені суми були меншими ніж 1500 грн.

Відповідачем ОСОБА_2 надано квитанції про придбання лікарських засобів в січні, червні та липні 2016 року, січні та липні 2017 року, натомість позивач купувала ліки у липні 2015 року, з червня 2016 року по серпень 2017 року щомісячно, що підтверджено фіскальними чеками, тому обставини виконання Договору в частині забезпечення відчужувача належним медичним обслуговуванням також не підтверджено.

Доказів оплати набувачем комунальних послуг, забезпечення відчужувача одягом та взуттям також не надано, а придбання продуктів харчування на загальну суму 176,60 грн. протягом двох років дії договору не може вважатися належним виконанням його умов, оскільки не забезпечує особі прожитковий мінімум.

Опитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 пояснили, що знали про те, що між сторонами було укладено договір утримання та за цим договором ОСОБА_2 мала надавати допомогу ОСОБА_4, проте з пояснень вказаних свідків вбачається, що їх знання носять загальний характер та відсутня їх обізнаність стосовно терміну, строків та обсягу виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором. Пояснення ОСОБА_2, опитаної у якості свідка, також містять докази неповного виконання нею обов'язків за договором та нетривалий час виконання цих обов'язків.

Окрім гарантованого Конституцією України матеріального забезпечення громадян у випадку їх непрацездатності і по старості, таке забезпечення здійснюється цивільно-правовими способами, одним з яких є договір довічного утримання, невиконання чи неналежне виконання такого договору є прямим порушенням майнових прав людей похилого віку, які потребують в цьому випадку, судового захисту. ОСОБА_4, не маючи можливості в силу свого стану здоров'я, забезпечити себе належним доглядом передавши у власність ОСОБА_2 належне їй нерухоме майно, мала отримати від останньої належне довічне матеріальне забезпечення, а тому не отримавши такого вона вправі вимагати розірвання договору і в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню через неналежне виконання набувачем своїх обов'язків.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За змістом пункту 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності у разі розірвання договору, за яким відбувся перехід права власності на нерухоме майно, на підставі рішення суду подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно відчужувача до укладення такого договору.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

До набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору довічного утримання позовні вимоги про визнання права власності на квартиру за відчужувачем є передчасними і з цих підстав задоволенню не підлягають, оскільки відсутнє порушення або невизнання права власності та відсутні докази звернення позивача за первісним позовом для реєстрації права власності.

Відповідно до ст.74 Закону України «Про нотаріат» одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Оскільки зняття заборони відчуження квартири належить до повноважень нотаріуса та здійснюється після отримання останнім повідомлення про розірвання договору довічного утримання, позовні вимоги відчужувача до набувача майна за вищевказаним договором в частині зняття заборони на відчуження заявлені до неналежного відповідача і тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.756 ЦК України у разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

Вищевказаний наслідок застосовується судом у разі неможливості виконання набувачем своїх обов'язків за договором з обставин, що мають істотне значення. Такими обставинами можуть бути погіршення майнового стану, втрата працездатності, тяжка хвороба близьких родичів.

Посилання набувача на відмову відчужувача від прийняття виконання нею обов'язків за договором не є правовою підставою для розірвання договору довічного утримання з підстав неможливості виконання умов договору, оскільки ст. 755 ЦК України не пов'язує можливість розірвання договору довічного утримання з такими діями відчужувача.

Оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено наявність істотних обставин, які перешкоджали їй виконувати обов’язків набувача, а надані сторонами докази свідчать про неналежне та не тривале виконання нею умов Договору, вимоги за таким позовом задоволенню не підлягають.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню сплачена сума судового збору за немайнову вимогу про розірвання договору довічного утримання

Керуючись ст. ст. 3, 4, 19, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності та зняття заборони на відчуження – задовольнити частково.

Розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 8 червня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, який посвідчено 8 червня 2015 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №481.

В частині визнання права власності на житлову квартиру АДРЕСА_3 та зняття заборони на відчуження – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання та залишення права власності на 1/4 частину квартири – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Ленінський районний суд м. Миколаєва або безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач за первісним позовом: ОСОБА_4, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 54056, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 54056, РНОКПП НОМЕР_2.

Повне судове рішення складено 18.12.2018.

Суддя Н.С. Тихонова