Ухвала суду № 78638720, 10.12.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/5271/17

Провадження № 2-а/442/17/2018

У Х В А Л А

Іменем України

10 грудня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючої судді Гарасимків Л.І.

при секретарі: Петрів В.М.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Дрогобичі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Болехівської сільської Ради Дрогобицького району Львівської області за участю третьої особи ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гончарик" про визнання дій та рішень протиправними.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до Болехівської сільської Ради Дрогобицького району Львівської області за участю третьої особи ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю " Гончарик"" про визнання дій та рішень протиправними та просить визнати протиправним рішення про державну реєсрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно, зокрема права власності ОСОБА_2 на нежтлове приміщеня літ.№ Л-1 загальною площею 24.6. кв.м ., що знаходиться в АДРЕСА_1, скасувати запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно.

Адміністративний позов мотивує, тим, що державна реєстрація права власності на вказане нерухоме майно була проведена неправомірно, без достатніх на те підстав, оскільки для цього третьою особою не були надані документи про прийняття об"єкта в експлуатацію в установленому законом порядку.

Позивач в судове засідання не з"явився, надіславши на адресу суду заяву в якій просить розглядати справу за його відстуності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Інші учасники в судове засідання не з"явилися.

Суд, дослідивши письмові докази по справі дав їм оцінку, приходить до таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Встановлюючи належність особі позивача відповідного права та потребу у його захисті, суд вдається до аналізу правових норм чинного законодавства наведених нижче.

Відповідно до частини 6 статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Частиною другою статті 120 ЗК України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Однією з форм припинення права користування земельною ділянкою згідно з статтею 141 ЗК України є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Судом, з'ясовано, що третьою особою ОСОБА_2 здійснено будівництво нежитлового приміщення - літ. № Л-1 загальною площею 24.6. кв.м ., що знаходиться в АДРЕСА_1,

Земельна ділянка, на якій розміщене нежитлове приміщення перебувала у користуванні СПД -ФОП на підставі договору оренди з 1999 роеку укладеного з Дрогобицькою міською радою.

На підставі аналізу наведених норм Земельного кодексу України та встановлених фактичних обставин справи, суд прийшов до висновку, що реєстрація права власності на нежитлове приміщення порушує право користування позивача земельною ділянкою.

Виходячи з цього, позивач, вважаючи, що оскаржуваними рішеннями державного реєстратора порушено його право на користування земельною ділянкою, на думку суду останній вправі звернутися з позовом до суду про захист цього порушеного права.

В той же час, згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Частиною 2 ст. 4 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватно правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суд вважає, що у позивача є намір захистити свій майновий інтерес, обумовлений порушенням приватного права на користування земельною ділянкою.

За таких підстав предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення права користування позивача земельною ділянкою, що свідчить про приватно правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Оскільки у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, якому на праві користування належить земельна ділянка, на якій розташовані спірні нежитлові приміщення.

Відповідно до ст. 12 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи) господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Згідно до ч. 1, 6 ст. 20 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивача ОСОБА_1 фактично позбавлено права користування земельною ділянкою, а подання позову є лише способом захисту позивачем по справі порушеного права на користування земельною ділянкою.

Виходячи з цього, така справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Вказану правову позицію стосовно підсудності справи адміністративним судам висловлено Великою палатою Верховного Суду в постанові від 20 червня 2018 року в справі № 820/4146/17.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст.238,239 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Болехівської сільської Ради Дрогобицького району Львівської області за участю третьої особи ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповіадбністю " Гончарик" про визнання дій та рішень протиправними.

Роз'яснити позивачу, що з вищевказаним позовом слід звернутися в порядку господарського судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного апеляційного суду.

Суддя Л.І. Гарасимків