Рішення № 78635451, 07.12.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 грудня 2018 р. Справа № 0240/2167/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.

позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Глуховецький гірничо-збагачувальний коаліновий комбінат"

до: Головного управління Державної фіксальної служби у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових - повідомлень рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного акціонерного товариства “Глуховецький гірничо-збагачувальний комбінат каоліновий комбінат” (ПАТ “Глуховецький гірничо-збагачувальний комбінат каоліновий комбінат”, товариство, позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (ГУ ДФС у Вінницькій області, податковий орган, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.04.2018 р. за № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3.

На обґрунтування позову зазначено, що податковим органом проведено перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 р., єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 р., за наслідком якої складено акт.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом винесено податкові повідомлення рішення:

- № НОМЕР_1 від 06.04.2018 р., яким було завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 139 654 грн. за основним платежем та 69 828 грн. за штрафними санкціями;

- № НОМЕР_2 від 06.04.2018 р., яким занижено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 106 011 грн. за основним платежем та 53 006 грн. за штрафними санкціями;

- № НОМЕР_3 від 06.04.2018 р., яким встановлено заниження суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 160 645 грн. за основним платежем та 80 323 грн. за штрафними санкціями.

Позивач не погоджується з цими рішеннями, вважає їх протиправними та прийнятими з порушенням норм чинного законодавства і на підставі недостовірних висновків акту зважаючи на таке.

Па думку позивача, планова перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства є заходом державного нагляду/контролю. Отже, на відносини з проведення контролюючими органами податкових перевірок суб'єктів господарювання, у тому числі планових, поширюється дія Закону № 877-V. Тобто, до таких заходів контролю за дотриманням податкового законодавства як перевірки підлягають застосуванню положення Закону України “Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 03.11.2016 року № 1728-VIII (далі- “Закон N 1728-VIII”), відповідно до статті 2 якого: “Встановити до 31 грудня 2018 року мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.”.

Отже, до 31 грудня 2018 року встановлено мораторій на проведення планових заходів контролю, відповідно, в тому числі і планових податкових перевірок. Єдине виключення щодо застосування цього мораторію щодо планових перевірок встановлене ст. 6 Закону № 1728-VIII, де вказано: “Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю) органами, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.”. Отже проведення планових перевірок у 2018 році - заборонено (під мораторієм) до того часу поки стосовно відповідних органів не буде встановлено виключення Кабінетом Міністрів.

В свою чергу, Кабінетом Міністрів прийнято постанову від 18.12.2017 р. № 1104 “Про затвердження переліку органів державного нагляду (контролю), на які не поширюється дія Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"” (далі - Постанова КМУ № 1104), якою формально затверджено перелік державних органів, на які не поширюється дія Закону № 1728-VIII, до якого було включено й ДФС та її територіальні органи.

При цьому, постанова № 1104, набуває чинності з моменту опублікування, яке відбулося лише 23.02.2018 року. Таким чином, до 23 лютого 2018 року - дати опублікування Постанови КМУ № 1104 - в повному обсязі діяв мораторій на перевірки.

Отже, як вказує позивач перевірка проведена за відсутності на це права за законодавством, вона є неправомірною, відтак позбавляє юридичної сили правові наслідки такої.

Окремо позивач вказав, що не погодившись із спірними рішеннями подав до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) скаргу, за наслідком розгляду якої її залишено без задоволення.

Однак, товариство зазначає, що рішення про результати розгляду скарги не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме - не відповідає критерію “вмотивоване”. Обов'язок доведення правомірності донарахувань кореспондує із іншим обов'язком, який є фактично способом реалізації першого - обов'язком контролюючих органів винести вмотивоване рішення за результатами розгляду скарг. Такий обов'язок прямо закріплений в п. 56.8 ст. 56 ПК України: “Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення...”. При цьому, в ч. 2 п. 56.9 ст. 56 ПК України передбачено: “Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків”. Щодо вмотивованості рішення за результатами скарги позивача в абз. 2 п. 2 Розділу VII “Строк розгляду скарг” Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого Наказом І\/Ііністерства фінансів України від 21.10.2015 року № 916 (надалі - “Порядок № 916”) зазначено: “Вмотивованим є рішення, яке відповідає таким ознакам: по суті вимог чи заперечень платника податків контролюючий орган висловив свою позицію».

Проте, всупереч приписам ПК України, Конвенції, практики ЄСПЛ, не надано вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги позивача, що підтверджується тим, що ДФС України не розглянуто жодного із аргументів викладених у скарзі.

Також, позивачем вказано, що в акті (довідці) документальної перевірки, інформативних додатках та інших матеріалах не допускаються будь-які виправлення цифрових показників, дат та інших даних.”. Проте, як вбачається із титульного аркуша акта, відповідач зробив дописку у номері такого, що суперечить положенням Порядку № 727. А отже даний акт не має нести будь-яких негативних наслідків для товариства, а ППР, винесені на його підставі, підлягають скасуванню.

Щодо суті оскаржуваних рішень, то позивач вказує на наступне.

ПрАТ “Глуховецький ГЗКК” вказує, що частково не погоджується з спірним повідомленням-рішенням в частині суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 157 945 грн. за основним платежем та 78 973 грн. за штрафними санкціями, зважаючи на те, що підприємством є гірничо-добувної промисловості, основним видом діяльності якого є добування каоліну, гравію, піску. З метою провадження своєї господарської діяльності позивачем було отримано дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області (№000003/16 від 15.06.2016 p.). У відповідності з нормами чинного законодавства та, зокрема, абз. 4 ч. 1 зазначеного дозволу. Товариством сплачено відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва в сумі 877 473,13 грн.

При цьому, Земельний кодекс України не містить положень про те, що відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва є невід'ємною складовою освоєння родовища корисних копалин. Земельний кодекс не регулює питання формування вартості родовищ та його складових частин.

Однак, контролюючий орган в обґрунтування своїх висновків використовує норми законодавства (ст.209 ЗК України), що не регулює порядок формування вартості родовища, а отже, такі висновки не можуть бути визнані як обґрунтовані.

Окрім того, позивач не погоджується із висновками контролюючого органу щодо віднесення до складу витрат пропорційно отриманому від експлуатації родовища доходу відшкодувань втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Зокрема, контролюючий орган, стверджуючи про необхідність пропорційного віднесення до витрат суми відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, очевидно, розглядає таку сплачену позивачем компенсацію втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва як відповідний актив останнього. Проте, пп. 138.3.3 ПК України встановлений вичерпний перелік груп основних засобів та інших необоротних активів, які підлягають амортизації, та мінімально допустимі строки амортизації таких активів: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом, будівлі (споруди, передавальні пристрої, машини та обладнання з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень); транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, меблі, тварини, багаторічні насадження, інші основні засоби, бібліотечні фонди, збереження Національного архівного фонду України, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату, довгострокові біологічні активи.

Однак, як видно з наведеного вище переліку, компенсація втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва не належить до жодної із таких груп. А отже законодавство не передбачає такого активу, до якого могли б бути віднесені зазначені витрати з метою подальшої амортизації.

Відтак, на думку позивача, ним не порушено приписи пп. 134.1.1 ПК України, положення п. 7, 8 ПСБО 16 та правомірно віднесено до складу витрат суми втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва у розмірі 877 473 грн.

Також, позивач не погоджується із оскаржуваними рішеннями, якими було встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 139 654 грн. за основним платежем та 69 828 грн. за штрафними санкціями та якими занижено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 106 011 грн. за основним платежем та 53 006 грн. за штрафними санкціями.

Зокрема вказує, що специфіка здійснення господарських операцій пов'язаних із невід'ємним поліпшенням орендованого майна полягає в тому, що такі поліпшення придбаваються (здійснюються) орендарем, але є власністю орендодавця. У такому разі право власності на придбані (виконані) поліпшення не є визначальним фактором для підтвердження права на податковий кредит. Визначальним є факт придбання або виготовлення поліпшення Орендарем (Позивачем), що підтверджується первинними документами.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відтак, спірні податкові повідомлення-рішення та висновки, на підставі яких вони були прийняті, необґрунтовані, оскільки як зазначено, невід'ємні поліпшення орендованих основних засобів, придбані (виконані) Орендарем, в кожному разі не приводять до набуття ним права власності на такі поліпшення. Вони є власністю Орендодавця, що є власником таких поліпшених основних засобів. Однак, це не є підставою для невизнання права на податковий кредит Орендаря, оскільки підтверджується факт придбання (виготовлення) поліпшень орендарем.

Окрім того позивач вказує, що законодавством не передбачено, що право на податковий кредит платник податків має виключно у разі, якщо придбання товарів, послуг здійснюється за рахунок власних коштів.

Отже, на думку позивача, він має право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у вартості придбаних (виконаних) невід'ємних поліпшень об'єктів основних засобів цілісного майнового комплексу, що орендується.

При цьому, джерела фінансування таких поліпшень (власні чи амортизаційні відрахування) не впливають на право Орендаря на податковий кредит. Законодавством не передбачено визначення права на податковий кредит в залежності від джерел фінансування операцій за рахунок яких було придбання товарів (робіт, послуг).

Визначальними факторами для визнання права на податковий кредит є факт придбання або виготовлення товарів (послуг), подальше їх використання в оподатковуваних операціях та використання у межах господарської діяльності.

Всі ці умови позивачем/орендарем виконані, а отже, є право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту. Таким чином, товариство, не погоджується з висновком про завищення суми податкового кредиту за основним платежем на загальну суму 116 355 грн.

Окремо вказав, що ним зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних всі податкові накладні, отримані від постачальників послуг по здійсненню поліпшення орендованого цілісного майнового комплексу, складені в електронній формі та належним чином, що є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.”.

Також позивач зазначає, що суми податку на додану вартість за квітень 2016 в сумі 2256,67 грн., червень 2016 р. в сумі 2 256,67 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 06.04.2018 р. необґрунтовано віднесені податковим органом як заниження нарахування податкових зобов'язань, внаслідок помилкового висновку, що дані суми стосуються здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна з використанням амортизаціних витрат. Однак, дані обставини не відповідають дійсності, оскільки згідно додаткової угоди № 2 від 25.03.2016 р. до договору № 0102-3/16 від 01.01.2016 р. укладеного між Позивачем та TOB “Юга-Бум” виконавець-підрядник виконує роботи по монтажу водовідвідної системи (ринв) будівлі технічного розвитку. Дані роботи були виконані Позивачем не за рахунок амортизаційних відрахувань, за власні кошти та без отримання дозволу в РВ Фонду державного майна у Вінницькій області.

Окрім того, в акті перевірки (стор. 14-15) зроблено висновок, що ПрАТ “Глуховецький ГЗКК” не нараховано умовний продаж на каолін марки П-2, КР-1, ЛКС, який не використаний в господарській діяльності, а списаний з балансу підприємства як брак у виробництві, в зв'язку з чим занижено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 129311 грн., в тому числі: за квітень 2016 року – 32817 грн., за червень 2016 - 46981 грн., за вересень 2016 року - 44765 грн., за листопад 2016 року - 4748 грн.

На підставі вказаного висновку податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 06.04.2018 p., яким було встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 139 654 грн. за основним платежем та 69 828 грн. за штрафними санкціями та № НОМЕР_2 від 06.04.2018 p., яким занижено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 106 011 грн. за основним платежем та 53 006 грн. за штрафними санкціями.

Проте, позивач вказує, що каолін, який не відповідав вимогам ГОСТ, використовувався в подальшому у його господарській діяльності, оскільки, як було зазначено, його було переміщено на склад сировини та отримано вторинну сировину або відходи, які можуть бути використані надалі у виробництві. У цьому разі, каолін марки П-2, КР-1, ЛКС не можна вважати таким, що не використаний у господарській діяльності. Окрім того, при визначенні суми нібито занижених позивачем податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку із виявленням такої “бракованої” продукції, контролюючий орган не здійснює в акті дослідження звичайних цін на такий каолін, приймаючи для цілей оподаткування собівартість каоліну, віднесену до складу інших витрат, за базу оподаткування ПДВ. Проте, у бракованої продукції відсутня будь-яка собівартість. В той же час, вартість даного каоліну, який не відповідав вимогам ГОСТ, віднесена до складу інших витрат позивача, відповідно до положень І1СБ0 16 та ПСБО 9 “Запаси”.

Відтак, позивач не зобов'язаний нараховувати податкові зобов'язання з ПДВ, по-перше, якщо бракована продукція використовується повторно в подальшому у виробництві, оскільки у такому разі вона використовується у господарській діяльності та, по-друге, оскільки відсутня база оподаткування відповідно до положень ПК України.

З урахування вищевикладеного, позивач не погоджується із висновком про заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суму 129 311 грн. у зв'язку з нібито не використанням каоліну у господарській діяльності.

Позивач зазначив, що факт виконання ФОП ОСОБА_6 робіт підтверджено належним чином складеними первинними документами. Тобто понесені витрати є витратами позивача, які вплинули на фінансовий результат діяльності Позивача, а тому підлягають відображенню в бухгалтерському обліку Позивача.

Додатково позивач вказав, що податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку були оскаржені частково і, відповідно, в частині, що не оскаржувалась платником податків, суми грошових зобов'язань були сплачені згідно платіжних доручень від 19.04.2018 року, а саме: податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 06.04.2018 р. - на суму 74 270 грн.; податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 06.04.2018 р. - на суму 119 697,39 грн.; податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 06.04.2018 р. - на суму 4 050 грн. Разом з тим, в період адміністративного оскарження, сплачені платником податків суми грошових зобов'язань згідно податкових повідомлень-рішень були повернуті органами податкової інспекції.

За таких обставин позивач вважає, що висновки акта про завищення ним адміністративних витрат не відповідають дійсності, а оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою від 09.07.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 31.07.2018 р.

01 серпня 2018 р. надійшов відзив (№32536) в якому, відповідач просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи на наступне.

Станом на 24 січня 2018 року змін до Податкового кодексу в частині дії мораторію на здійснення заходів державного нагляду (контролю) суб'єктів господарювання на 2018 рік внесено не було.

Таким чином, ГУ ДФС у Вінницькій області проводить камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або не виїзні) та фактичні перевірки виключно у межах своїх повноважень у випадках та у порядку встановлених статтями 76, 77, 78, 79, 80 Податкового кодексу України. ГУ ДФС у Вінницькій області проведена планова виїзна документальна перевірка приватного акціонерного товариства “Глуховецький гірничо-збагачувальний каоліновий комбінат” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 р., валютного законодавства за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 р., з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 30.09.2017р., відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

В свою чергу, перевіркою встановлено порушення податкового законодавства та прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 06.04.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 160645 грн. та штрафної санкцій на суму 80323грн.

Зокрема, відповідач зазначив, що відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України, пункту 7, пункту 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. № 27/4248, занижено суму податку на прибуток в розмірі - 157945 грн., у тому числі : за 2016 рік в сумі 157945 грн.

Відповідно до дозволу від 15.06.2016 року №00000/16, виданого Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки площею 5,2661 га на території Глуховецької селищної ради Козятинського району ПрАТ „Глуховецький ГЗКК" сплачено відповідно до платіжного доручення від 02.06.2016 року №360 в ГУ ДКСУ з призначенням платежу „Відшкодування втрат с/г та лісогосподарського виробництва" в сумі 877473,13 грн.

В бухгалтерському обліку підприємства дана господарська операція відображена бухгалтерськими проведеннями: Дт 68 - Кт 31 на суму 877473,13 грн.; Дт 92 - Кт 68 на суму 877473,13 грн.; Дт 79 - Кт 92 на суму 877473,13 грн.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст.134 Податкового Кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межсами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. №27/4248 (далі Стандарт 16) „Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно пункту 8 Стандарту 16 “Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами". Оскільки відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва є невід'ємною складовою освоєння родовища корисних копалин відповідно до приписів Земельного кодексу України (ст.209), то дані витрати підлягають віднесенню до складу витрат пропорційно отриманому від експлуатації родовища доходу.

Відповідно до п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати", (далі- Стандарт 16) Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Таким чином, на думку відповідача, товариством на порушення п.7, п.8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати", та пп. 134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового Кодексу України завищено суму адміністративних витрат на загальну суму 877473 грн., в тому числі за 2016 рік на суму 877473 грн.

Окрім того, відповідач вказує, що позивачем порушено п. 198.1, п. 198.5 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 26213 грн., в тому числі: за квітень 2016 року на суму 23957 грн.; за травень 2016 року на суму 2256 грн.. А також п. 198.1, п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (із змінами і доповненнями) в результаті чого встановлено завищення заявлених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 90141 грн., в тому числі: за березень 2016 року на суму 17500 грн.; за серпень 2016 року на суму 22878 грн.; за листопад 2016 року на суму 24763 грн.; за березень 2017 року на суму 25000 грн.

Також, відповідач вказує, що ПрАТ “Глуховецький гірничо-збагачувальний каоліновий комбінат" укладено з Фондом державного майна України договір оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства „Глуховецький гірничо-збагачувальний комбінат" №155-02 від 27.09.2002 року. Відповідно до п.4.1 Договору „Амортизаційні відрахування на орендоване майно Підприємства залишається в розпорядженні Орендаря і використовується для відновлення основних фондів. Відповідно до п.4.2 договору „Поліпшення орендованого майна Підприємства, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань є власністю держави. Поліпшення, здійснені без дозволу Орендодавця, відшкодуванню не підлягають. Протягом перевіряємого періоду підприємством віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку, нараховані у зв'язку з отриманням послуг по здійсненню невід'ємних поліпшень орендованого цілісного майнового комплексу, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань:

Однак, законодавством не передбачено віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму податку, нараховану у зв'язку з ремонтом основних засобів не за рахунок власних коштів та без набуття права власності на такі основні засоби. Відтак, товариством на порушення п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України завищено суму податкового кредиту на загальну суму 116354 грн.

На підставі даних висновків прийнято спірні рішення, які на думку відповідача, є правомірними, а тому не підлягають скасуванню.

07.09.2018 р. протокольною ухвалою продовжено строк підготовчого засідання терміном на 30 днів та відкладено його 04.10.2018 р.

04.10.2108 р. підготовче засідання протокольною ухвалою відкладено на 07.11.2018 р.

07.11.2018 р. ухвалами суду повернуто заяву про зміну позовних вимог та відкладено розгляд справи на 20.11.2018 р.

20.11.2018 р. закінчено підготовче засідання та призначено справу до розгляду на 29.11.2018 р.

Судові засідання відкладались 29.11.2018 р. на 04.12.2018 р. та 04.12.2018 р. на 07.12.2018 р. , у зв’язку з витребуванням додаткових доказів та наданням пояснень.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

На підставі наказу №122 від 11.01.2018 р., направлень №130-134 від 25.01.2018 р. , №196 від 26.01.2018 р. посадовими особами Головного управління ДФС у Вінницькій області проведено планову виїзну документальну перевірку ПрАТ “Глуховецький ГЗКК" податкового законодавства за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 року, валютного - за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 року.

За результатами проведення перевірки складено акт від 21.02.2018 р. № 168/1401/32130182 (далі за текстом - акт перевірки), в якому зафіксовані наступні порушення:

- підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України, пункту 7, пункту 8 Положення (станд. бухгалтерського обліку 16 „Втрати”), затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 р. № 318, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток в розмірі - 160645 гри., у тому числі : за 2015 рік сумі 2700 грн.; за 2016 рік в сумі 157945 грн.;

- пункту 198.1 пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 106011 грн., в тому числі: за квітень 2016 року на суму 56774 грн.; за червень 2016 року на суму 49237 грн.

- пункту 198.1 пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1 пункту 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України встановлено завищення заявлених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 139 654 грн., в тому числі : за березень 2016 року на суму 17500 грн.; за серпень 2016 року на суму 22878 грн.; за листопад 2016 року на суму 24763 грн.; за грудень 2016 року на сум 4748 грн.; за березень 2017 року на суму 69765 грн.;

На підставі проведеної перевірки та складеного акту відповідачем 06.04.2018 року прийнято наступні податкові повідомлення – рішення:

- № НОМЕР_1, яким завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 139 654 грн. за основним платежем та 69 828 грн. за штрафними санкціями;

- № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 106 011 грн. за основним платежем та 53 006 грн. за штрафними санкціями;

- № НОМЕР_3, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 160 645 грн. за основним платежем та 80 323 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з даними рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач оскаржив їх до ДФС України. За наслідком розгляду скарги відмовлено в її задоволенні, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Оцінюючи доводи сторони позивача щодо відсутності підстав для проведення перевірки, у зв’язку з наявністю мораторію, суд зазначає про наступне.

Податковий кодекс України є пріоритетним у застосовуванні при вирішені спірних правовідносин у податкових спорах.

Такого висновку можна дійти аналізуючи наступні норми.

Згідно пункту 1.1 статті 1 ПК України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 3.1. статті 3 ПК України визначено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 ПК Украйни, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Пунктом 2.1 статті 2 ПК України встановлено, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Отже виключно Податковим кодексом України регулюються питання щодо справляння податків і зборів, а також визначається компетенція контролюючих органів, в т.р. в частині проведення перевірок.

Суд зауважує, що на час проведення перевірки позивача у Податковому кодексі України не встановлювались жодні обмеження або мораторій на її проведення.

Судом не беруться до уваги посилання позивача на обмеження (мораторій), визначені Законом «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі – Закон

№ 1728-VIII) та необхідність їх застосування до спірних правовідносин, виходячи з наступних міркувань.

Згідно статті 1 Закону № 1728-VIII, у цьому Законі терміни "державний нагляд (контроль)", "заходи державного нагляду (контролю)", "органи державного нагляду (контролю)" вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

В свою чергу, згідно преамбули Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

При цьому, згідно визначення, наведеного у статті 1 цього ж Закону, державний нагляд (контроль) – це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Водночас, за змістом пункту 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль – це система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю визначені статтею 62 ПК України, відповідно до пункту 61.1.3 якої, податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

В свою чергу види перевірок та порядок їх проведення визначені у главі 8 ПК України.

З аналізу наведених норм видно, що Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) саме у сфері господарської діяльності та не визначає й не регулює питання пов’язані із справлянням податків і зборів або порядку та умов проведення податковими органами відповідних перевірок та їх види.

Відтак, на думку суду, відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин, обмеження, визначені у статті 2 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо встановлення мораторію на проведення документальних планових виїзних перевірок податкового законодавства, валютного, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Окремо суд вважає за необхідне послатись на постанову Верховного Суду від 13.02.2018 р. у справі К/9901/8259/18 804/5402/14, у якій Суд вказує, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні такої перевірки.

Якщо платник податків допустив представників податкового органа до проведення перевірки, в задоволенні позову про її оскарження слід відмовити, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Аналогічна позиція викладена й у постанові ВС від 13.03.2018 р., у якій Суд зазначає, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивач допустив податковий орган до перевірки, відсутні підстави вважати, що така є незаконною або протиправною.

Оцінюючи доводи сторони позивача стосовно відсутності вмотивованого рішення на скаргу та, як наслідок, скарга вважається задоволеною, а ППР – скасованими, суд вказує на наступне.

Згідно пункту 56.9 статті 56 КАС України, якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Отже, з наведеної норми видно, що підставою вважати, що скарга платника податків є задоволеною - є відсутність вмотивованого рішення податкового органу за наслідком її розгляду у 20-денний строк.

Разом з цим, судом встановлено, що за наслідком розгляду поданої позивачем скарги від 20.04.2018 р. №22-18К, ДФС України прийнято рішення № 20956/6/99-99-11-01-01-25 від 20.06.2018 р. про відмову в її задоволені, що не заперечується позивачем. Тобто скарга фактично розглянута по суті та рішення прийнято.

При цьому, враховуючи те, що рішення ДФС України не є предметом оскарження у цій справі, відсутні підстави надавати йому оцінку щодо вмотивованості або за іншими критеріями і, відповідно, констатувати факт задоволення скарги платника.

Стосовно наявності помилок в акті чи рішенні, на що посилається позивач як на підставу для скасування ППР, то суд такі доводи до уваги не бере, оскільки вважає, що якщо по суті оскаржуване рішення є правильним, то допущені відповідачем технічні помилки в датах або числах, жодним чином не впливають на права та обов'язки позивача, адже позивач допустив порушення, воно виявлено та зафіксовано.

Наявність певних помилок у рішенні/акті контролюючого органу, які не впливають на зміст порушення платника податків не може звільняти такого від обов’язку сплати податку.

Окрім того, допущені контролюючим органом процедурні порушення не вплинули на можливість платника податків захистити свої права під час проведення спірної перевірки та не призвели до порушення процедури призначення та/або проведення перевірки до впливу на встановлені обставини щодо відображення тих чи інших господарських операцій в податковому обліку, тощо.

Оцінюючи оскаржувані податкові повідомлення рішення, суд виходить з наступного.

Як видно, у акті перевірки зафіксовано, що відповідно до дозволу від 15.06.2016 року №00000/16, виданого Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки площею 5,2661 га на території Глуховецької селищної ради Козятинського району ПрАТ “Глуховецький ГЗКК” сплачено відповідно до платіжного доручення 02.06.2016 року №360 в ГУ ДКСУ з призначенням платежу „Відшкодування втрат с/г та лісогосподарського виробництва” в сумі 877473,13 грн.

В бухгалтерському обліку підприємства дана господарська операція відображена проведеннями:

Дт68-Кт31 на суму 877473,13 грн.;

Дт92-Кт68 на суму 877473,13 грн.;

Дт79-Кт92 на суму 877473,13 грн.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами , який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. №27/4248 (далі Стандарт 16) „Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони Витрати” які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п.8. Стандарту 16 „Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами”.

Оскільки відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва є невід’ємною складовою освоєння родовища корисних копалин відповідно до приписів Земельного кодексу України (ст.209), то дані витрати підлягають віднесенню до складу витрат пропорційно отриманому від експлуатації родовища доходу.

Підприємством в січні 2015 року віднесено до складу адміністративних витрат витрати відповідно до акту приймання –передачі виконаних робіт до Договору №11/11-1 від 01.12.2014 року від ФОП ОСОБА_6 (РНОК НОМЕР_4) на загальну суму 15 000 грн.

Дана господарська операція відображена в бухгалтерському обліку підприємства бухгалтерським проведенням Дт 92 - Кт 63, Дт 79 - Кт 92 на суму 15000 грн.

Відповідно до п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. №27/4248 (далі Стандарт 16) „Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Таким чином, підприємством на порушення п.7, п.8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. №27/4248, пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового Кодексу України (завищено суму адміністративних витрат на загальну суму 892473 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 15000 грн., за 2016 рік на суму 877473 грн.

За період з 01.01.2015 по 30.09.2017 р . ПрАТ “Глуховецький ГЗКК” задекларовано податок на прибуток у сумі 9797510 грн.

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.01.2015 по 30.09.2017 р. встановлено його заниження всього у сумі 160645 грн., у тому числі за 2015 рік сумі 2700 грн., за 2016 р. в сумі 157945 грн. в результаті допущених порушень податкового законодавства, які відображено в п 3.1.1.5 розділу 3 акта перевірки.

Зведені дні щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податку на прибуток (за періоди з 01.01.2015) платника податків за період з 01.01.2015 по 30.09.2017 р. додатку 9 до акта перевірки.

ПрАт “ Глуховецький ГЗКК” в квітні 2016 року актом б/н від 25.04.2016 року (зафіксовано, що відібрані зразки готової продукції каолін марки П-2 станом на 25.04.2016р., не відповідають вимогам ГОСТ 21285-75 “Каолин сухого обогащения для косметической промышленности. Технические условия”, а саме: показник вологи.

Згідно проведених аналізів каолін марки П-2, в кількості 143,0 тон переміщено на склад сировини.

При цьому, вартість каоліну в сумі 164085,07 гри. віднесено до складу на інших витрат та списано на фінансовий результат підприємства.

В червні 2016 року актом б/н від 10.06.2016 року зафіксовано, що відібрані зразки готової продукції коалін марки П-2 станом на 10.06.2016р.. що знаходиться на складі готової продукції цеху ТПС, в результаті проведених аналізів виявлено, що каолін марки П-2 не відповідає вимогам ГОСТ 21285-75 “Каолин сухого обогащения для косметической промышленности. Технические условия”, а саме: показник вологи.

Згідно проведених аналізів каолін марки П-2, в кількості 104,0 тон переміщено на склад сировини.

При цьому вартість даного каоліну в сумі 234903,01 грн., віднесено до складу на інших витрат та списано на фінансовий результат підприємства.

В вересні 2016 року актом б/н від 27.09.2016 року зафіксовано, що відібрані зразки готової продукції каолін марки П-2, ЛКС, КР-1 станом на 27.09.2016р., що знаходиться на складі продукції пеху ТПС, в результаті проведених аналізів виявлено наступне :

- каолін марки П-2 не відповідає вимогам ГОСТ 21285-75 “Каолин сухого обогащения для косметической промышленности. Технические условия”, а саме показник вологи.

- каолін марки ЛКС не відповідає вимогам ТУ У 00282027.004.2000 “Каолин сухого обогащения лакокрасочной промьппленности”, а саме показник вологи;

- каолін марки КР-1 не відповідає вимогам ГОСТ 19608-84 “Каолин обогащенньїй для резинотехнических и пластмассовьгх изделий, искуственных кож и тканей”, а саме показник вологи.

Згідно проведених аналізів каолін марки П-2, в кількості 121,0 тон, каолін марки ЛКС, в кількості 0,218 тон, каолін марки КР-1, в кількості 4.411 тон, переміщено на склад сировини.

При цьому вартість даного каоліну в сумі 223826,53 грн. віднесено до складу на інших витрат та списано на фінансовий результат підприємства.

В листопаді 2016 року актом б/н від 23.11.2016 року зафіксовано, що відібрані зразки продукції каолін марки П-2 станом на 23.11.2016р., що знаходиться на складі готової продукції цеху ТПС, в результаті проведених аналізів виявлено, що каолін марки П-2 не відповідає ГОСТ 21285-75 “Каолин сухого обогащения для косметической промышленности. Технические условия”, а саме показник волога.

Згідно проведених аналізів каолін марки П-2, в кількості 13,300 тон переміщено на склад сировини.

При цьому, вартість даного каоліну в сумі 23740,06 грн. віднесено до складу на інших витрат та списано на фінансовий результат підприємства.

В бухгалтерському обліку ПрАТ “Глуховецький ГЗКК”, дані порушення відображено -кореспонденцією рахунків:

Д1 94..2(інші витрати операційної діяльності) Кт24 (брак у виробництві);

Д1 79.1 (фінансові результати) К‘ 94.2(інші витрати операційної діяльності).

Враховуючи вищевикладене, ПрАТ “Глуховецький ГЗКК” не нараховано умовний продаж на каолін марки П-2, КР-1, ЛКС, який не використаний в господарській діяльності, а списаний з балансу підприємства, як брак у виробництві, в зв’язку з чим занижено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі - 129311 грн., в тому числі:

За квітень -32817 грн.;

За червень 2016 року-46981 грн.;

За вересень 2016 року - 44765 грн.;

За листопад 2016 року - 4748 грн.

По податковому кредиту перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 р. ПРаТ «глуховецький ГЗКК» задекларувало податкового кредиту по податку на додану вартість в сумі 38653655 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2017 р. встановлено його завищення на загальну суму 116354 грн., в т.ч. за березень 2016 р. на суму 17500 грн., квітень 2016 р. на суму 23957 грн., травень 2016 р. на суму 2256 грн., липень 2016 р. на суму 11000 грн., серпень 2016 р. на суму 11878 грн., вересень 2016 р. на суму 25000 грн., листопад 2016 р. на суму 24763 грн.

Перевіркою відображених у рядку 10.1 Декларацій «Придбання з ПДВ на митній території країни товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою» показників за період з 1.01.15 р. по 30.09.17 р. у загальній сумі 30527315 грн. встановлено, що підприємство відображало ПДВ по операціям із придбання каоліну збагаченого, металопрокату, запасних частин, електроенергії.

Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 1.01.15 р. по 30.09.17 р., встановлено завищення задекларованих суб’єктом господарювання показників у рядку 10.1 Декларацій «Придбання з ПДВ на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської дільності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою на загальну суму 116 354 грн., в тому числі та березень 2016 року на суму 17500 гри., квітень 2016 року на суму 23 957 грн.,. травень 2016 року на суму 2256 грн., липень 2016 на суму 11 000 грн., серпень 2016 року на суму 11878 гри., вересень 2016 року на суму 25000 грн., листопад 2016 року на суму 24 763 грн.

Наступне порушення у акті зафіксовано наступним чином.

ПрАТ „Глуховецький ГЗКК” укладено з Фондом державного майна України договір оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства „Глуховецький ГЗКК” № 155-02 від 27.09.2002 року.

Відповідно до п.4.1 Договору „Амортизаційні відрахування на орендоване майно підприємства залишається в розпорядженні Орендаря і використовується для відновлення Основних фондів.

Відповідно до п.4.2 договору „Поліпшення орендованого майна Підприємства, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань є власністю держави. Поліпшення, здійснені без дозволу відшкодуванню не підлягають.

Протягом перевіряємого періоду підприємством віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку, нараховані у зв’язку з отриманням послуг по здійсненню невідємних поліпшень орендованого цілісного майнового комплексу здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань: ТОВ «Спецтехмонтажсервіс» заг. сума – 108000 грн., ТОВ «Юга-Бум» 22206 грн.

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту податку, відносяться сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв’язку з придбанням та /або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

г) ввезення товарів/та або необоротних активів на митну територію України.

Таким чином законодавством не передбачено віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму податку, нараховану у зв’язку з ремонтом основних засобів не за рахунок власних коштів та без набуття права власності на такі основні засоби.

Підприємством на порушення п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України завищено суму податкового кредиту на загальну суму 116354 гри., в тому числі за березень 2016 року на суму 17500 грн., квітень 2016 на суму 23957 грн., травень 2016 року на суму 2256 грн., липень 2016 року на суму 11 000 грн., серпень 2016 року на суму 11878 грн., вересень 2016 року на суму 25 000 грн., листопад 2016 року на суму 24763 грн. Перевіркою достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ встановлено.

Аналізом відображення показників даних податкової звітності з ПДВ від 19.04.2016 р. №9059657466 встановлено відхилення між задекларованими показниками сум податкового кредиту та ПДВ, що підлягаю відшкодуванню з бюджету на суму 17500 грн.

Аналізом відображення показників даних податкової звітності з ПДВ від 18.10.2016 р. № НОМЕР_5 встановлено заниження суми податкових зобов’язань з ПДВ на суму 44765 грн., завищення суми податкового кредиту на суму 25000 грн., завищення відємного значення різниці між сумою податкових зобов’язань та податкового кредиту на суму 69765 грн.

Фактично за результатами перевірки даних, зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ із даними первинних документів, що підтверджують факт оплати платником товарів/послуг, загальна сума ПДВ складає 214 849 грн.

При відображенні ПрАТ “Глуховецький гірничо-збагачувальний каоліновий комбінат” у декларації за вересень 2016 року від’ємного значення між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту у сумі 491 914 грн. (рядок 19 декларації), сума від’ємного значення попередніх та поточного звітного (податкового) періоду, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.200.1.3ст. 200.1 Кодексу на момент подання податкової декларації у сумі 227 312 грн. (рядок 19.1 декларації) суми від’ємного значення , що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 277 065 грн. (рядок 20.2.1 декларації) встановлено завищення від’ємного значення між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту в сумі 69 765 грн.

Аналізом відображення показників даних податкової звітності з податку на додану вартість від 16.11.2016 року №9219290041 встановлено завищення суми податкового кредиту на суму 69 765 грн., завищення від’ємного значення різниці між сумою податкових зобов’язань та податкового кредиту в сумі 69 765 грн.

У висновку акту перевірки зазначено:

Перевіркою встановлено порушення ПрАТ „Глуховецький ГЗКК” :

підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України, пункту 7, пункту 8 Положення (стандарт бухгалтерського обліку 16 „Втрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 р. № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. № 27занижено суму податку на прибуток в розмірі - 160645 гри., у тому числі :

за 2015 рік сумі 2700 гри.;

за 2016 рік в сумі 157945 гри.

пункту 198.1 пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 106011 грн., в тому числі:

за квітень 2016 року на суму 56774 грн.;

за червень 2016 року на суму 49237 грн.

пункту 198.1 пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1 пункту 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України встановлено завищення заявлених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 139 654 грн., в тому числі :

за березень 2016 року на суму 17500 грн.;

за серпень 2016 року на суму 22878 грн.;

за листопад 2016 року на суму 24763 грн.;

за грудень 2016 року на сум 4748 грн.;

за березень 2017 року на суму 69765 грн..

Наслідком проведеної перевірки та складання акті стало прийняття оскаржуваних рішень.

Оцінюючи аргументи сторін, висновки акту перевірки щодо наявності порушень та дослідженням питання бухгалтерського обліку операції вибраковування продукції і відображення відповідних витрат, суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 3.2.7 Облікової політики товариства, запаси, які не принесуть економічних вигод у майбутньому, визначаються неліквідними і списуються в бухгалтерському обліку за рішенням інвентаризаційної чи іншої комісії за наказом керівника.

Пунктом 3.4.8 Облікової політики встановлено, що браковану продукцію оцінювати виходячи з фактичних витрат (згідно Інструкції 291), що не суперечить нормам П(с)БО та відносити на витрати періоду, як втрати або використовувати в кількісному виразі, як сировину.

Бракована продукція — продукція, передавання якої споживачеві не допускається через наявність дефектів (Класифікатор відходів ДК 005-96, затверджений наказом Держкомстандарту від 29.02.1996 р. № 89).

Брак у виробництві — це продукція, напівфабрикати, деталі, вузли та роботи, котрі не відповідають установленим стандартам якості чи технічним умовам, у зв’язку із чим не можуть бути використані за прямим призначенням або можуть бути використані лише після додаткових витрат на виправлення (п. 407 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Мінпрому від 09.07.2007 р. № 373, далі —Методрекомендації № 373, пояснення до рахунка 24 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.1999 р. № 291, далі —Інструкція № 291).

Брак у виробництві при його виявленні підлягає під кваліфікацію за наступними ознаками:

виправним — коли виправлення недоліків технічно можливо й економічно доцільно, тому після їх усунення відповідна продукція може використовуватися за прямим призначенням (п. 410 Методрекомендацій № 373);

остаточним (невиправним) — вироби, напівфабрикати, деталі, вузли та роботи, які не можуть використовуватися за прямим призначенням і виправлення яких технічно неможливо й економічно недоцільно (п. 411 Методичнийх рекомендацій № 373).

Крім того, відповідно до п. 412 Методрекомендацій № 373, брак підлягає поділу на:

технічно неминучий — такий, норми якого передбачаються в технічній документації, а також технологічними умовами на виготовлення продукції.;

непередбачений (не передбачений нормами) — брак, який не передбачений технічною документацією та який виникає внаслідок непередбачених дій (обставин). До такого ж належить брак, який, хоча й передбачений технічною документацією, але перевищує встановлені норми.

При цьому, позивачем на підтвердження власної позиції надано наказ від 23.04.2016 про створення комісії для проведення аналізів та оцінки браку готової продукції, акти про аналіз відібраних зразків готової продукції, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів та виписки-справки.

Так, згідно актів, що складені уповноваженою комісією, останньою посвідчено факт відбору зразків готової продукції, що знаходяться на складі готової продукції та в результаті проведених аналізів встановлено невідповідність технічним вимогам в частині показників вологи. За наслідками аналізу зразків комісією прийнято рішення про переміщення продукції зі складу готової продукції на склад сировини.

Будь-яких інших документів щодо кваліфікації вказаної продукції як браку позивачем не надано.

При цьому, аналізом наявних доказів встановлено, що фактично комісією в жодному з актів не кваліфіковано як виробничий брак (виправний чи остаточний/ технічно неминучий чи непередбачений), трактування щодо вказаного у результуючій частині комісійних актів відсутні, за аналізу комісією прийнято рішення виключно про внутрішнє переміщення продукції, що не позбавляє можливості її вторинної переробки та приведення у відповідність до технічних вимог.

Крім того, встановлено, що комісією не зазначено підстави (факти, перебіг подій), які стали наслідком невідповідності відібраних зразків готової продукції технічним вимогам, осіб (за можливості встановлення) винних (відповідальних) за вказані факти та допустимість таких невідповідностей в межах встановлених норм втрат.

Однак, згідно наданих облікових регістрів бухгалтерського обліку вартість продукції, яка за результатами роботи комісії підлягала переміщенню на склад сировини, в бухгалтерському обліку позивача віднесено до інших операційних витрат (рахунок бухгалтерського обліку 942) – як невиправний непередбачений брак та в подальшому скореговано шляхом запису за методом сторно за рахунок собівартості готової продукції (рахунок бухгалтерського обліку 90) з одночасним коригуванням фінансового результату (рахунок бухгалтерського обліку 79) – як остаточний технічно неминучий брак.

В свою чергу, у відповідності до вимог розділу 3 Закону №996, облікові регістри мають базуватися виключно на наявних первинних документах, що оформлені належним чином та перевірені за формою та змістом.

Відповідно до пункту 2.1. Закону №996, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

При цьому, на підтвердження відомостей відображених в облікових регістрах – виписках-справках, позивачем надано виключно накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів за типовою формою №М-11.

Згідно наказу Міністерства статистики України від 21.06.1996 №193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів», накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів використовується для обліку руху матеріальних цінностей в середині підприємства та їх відпуску господарствам свого підприємства, що розташовані за межами його території, а також стороннім організаціям.

Враховуючи, що єдиним розпорядчим документом по вказаному обсягу продукції, яка не відповідає технічним вимогам, позивачем надано комісійні акти, за висновками яких прийнято рішення про переміщення продукції зі складу готової продукції на склад сировини, то фактично накладна-вимога може бути складена виключно щодо факту внутрішнього переміщення.

Так, у випадку внутрішнього переміщення матеріалів накладну-вимогу складає матеріально відповідальна особа складу (цеху), що здає цінності. Один примірник служить складу (цеху), що здає, основою для списання цінностей, а другий - складу (цеху), що приймає для оприбуткування цінностей.

Однак, бухгалтерською службою товариства, за відсутності підстав та документального підтвердження, результати роботи комісії щодо аналізу готової продукції фактично безпідставно кваліфіковано як повне (безповоротне) вибраковування продукції.

В доповнення до вказаного, аналогічно без наявності будь-яких первинних документів в наступних звітних періодах бухгалтерською службою позивача вказані витрати скореговано з інших операційних витрат та кваліфіковано як повний технічно-неминучий брак, віднесений в рахунок собівартості продукції.

При цьому, розпоряджень та/чи дозволів адміністрації (власника) на проведення таких операцій в бухгалтерському обліку, в т.ч. щодо кваліфікації та затвердження результатів роботи комісії як безповоротне вибраковування продукції, що враховується обсягами технічно-неминучого браку, позивачем на підтвердження (доказування) своєї позиції не надано.

Як результат, позивачем без наявності документального забезпечення записів бухгалтерського обліку, вартість продукції, яка підлягала переміщенню зі складу готової продукції до складу сировини, в межах бухгалтерського обліку запасів, кваліфіковано як остаточний технічно неминучий брак, віднесений в рахунок собівартості продукції.

При цьому, суд не вбачає кваліфікації вибракуваної продукції як такої, що реалізована у складі готової продукції, наведені відомості та табличний матеріал, що складені за наслідками експертного дослідження виключно підтверджують факт того, що позивачем вартість та обсяг вибраковуваної продукції віднесено на собівартість готової продукції без коригування об’ємних та вартісних значень такої готової продукції.

Тобто, позивачем з наявних в матеріалах адміністративної справи доказів не доведено використання вибраковуваної продукції у господарській діяльності, її реалізації у складі готової продукції та фактично сплаті податкового зобов’язання з реалізації такої готової продукції.

Пунктом 1.3 Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 01.07.1997 №141, регламентовано, що до витрат діяльності потрапляє податкове зобов’язання з ПДВ, нараховане у випадку втрат і витрат матеріальних цінностей та інших ресурсів понад установлені норми та невиробничого використання матеріальних цінностей (окрім основних засобів), робіт і послуг.

Відповідно до пункту 189.1 статті ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку є (стаття 185.1. ПКУ):

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.5 статті 198 ПК України, визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об’єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов’язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, відповідно до абзацу 2 пункту 188.1 статті 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Як наслідок, вартість остаточно забракованої продукції, яка не використовуватиметься в господарській діяльності підприємства, підлягає під норму пп. «г» п. 198.5 ПКУ, згідно з якою слід нарахувати податкове зобов’язання з ПДВ за товарами, під час придбання чи виготовлення яких суми податку були включені до податкового кредиту, у разі якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. База оподаткування визначається згідно з п. 189.1 ПК України.

Окремо щодо висновку експерта суд зазначає.

Також, суд частково не погоджується з Висновками експертного дослідження від 06.09.2018 №2 (абзац 1 сторінки 26) з підстав неприпустимості ототожнювати поняття виробничої собівартості готової продукції та ціни реалізації такої продукції.

Окрім того, відповідно до частини сьомої статті 101 КАС України, у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Згідно частини шостої статті 104 КАС України, у висновку експерта, що проведений на замовлення учасника справи, зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відповідно до частини першої статті 108 КАС України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу.

Суд зазначає, що наданий позивачем висновок експертного дослідження № 2 від 6.09.2018 р. не відповідає вимогам статей 101,104 КАС України, а тому не береться судом до уваги.

Надаючи оцінку спірному рішенню в частині віднесення до адміністративних витрат звітного періоду доведеної суми втрат сільськогосподарського і лісового виробництва в розмірі 877473,13 грн., що стало наслідком прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 06.04.2018 №0002991401, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на суму 160645 грн. за основним платежем та донараховано 80323 грн. за штрафними санкціями, суд вказує на наступне.

Згідно статті 207 Земельного кодексу України, відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення їх для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Відповідно до положень статі 209 ЗК України, втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються до відповідних бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою, а також на проведення інвентаризації земель, проведення нормативної грошової оцінки землі. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.

Отже стаття 209 ЗК України не передбачає, що відшкодування таких втрат є невід’ємною складовою освоєння родовища корисних копалин.

Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» №1279 від 17.11.1997 р., відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для цілей, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених земельних ділянок для добування корисних копалин відкритим способом - у міру їх фактичного надання.

Отже, платіж є разовим і сплачується під час відведення для користування земельною ділянкою з метою видобування корисних копалин.

Згідно визначення, наведеного у частини 3 ПСБО 33, витрати на розвідку запасів корисних копалин – це витрати, що виникають у зв’язку з розвідкою та визначенням обсягів і якості запасів корисних копалин за період, після якого визначена технічна можливість та економічна доцільність їх видобутку.

Відшкодування втрати сільськогосподарських угідь не включено до складу витрат на розвідку запасів корисних копалин згідно розділу ІІ ПСБО 33, а тому такий платіж, відповідно до норм ПСБО є разовим обов’язковим платежем до бюджету.

Відповідно до п. 18 ПСБО 16 до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством… податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг).

На думку податкового органу, є необхідним провести пропорційне віднесення до витрат суми відшкодування втрат с/г і л/г виробництва як актив підприємства.

Проте, у підпункті 138.3.3 ПК України встановлений вичерпний перелік груп основних засобів та інших необоротних активів, які підлягають амортизації та мінімально допустимі строки амортизації таких активів: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом, будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та обладнання, електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, меблі, тварини, багаторічні насадження, інші основні засоби, бібліотечні фонди, збереження Національного архівного фонду України, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату.

Серед переліченого відсутня компенсація втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

А отже податкове законодавство не визначає такого активу, до якого могли б бути віднесені зазначені витрати з метою подальшої амортизації.

Відтак, позивач не порушив підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України та правомірно вніс до складу витрат суми втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Таким чином, суд доходить висновку, що податкове повідомлення рішення № НОМЕР_3 від 6.04.2018 р. в частині суми грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірів 157945 грн. за основним платежем та 78972 грн. – за штрафними санкціями є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з цим, визначаючись щодо обґрунтованості нарахування 2700 грн. за основним платежем та 1351 грн. – за штрафними санкціями, що включені до цього ж податкового повідомлення рішення, суд у своїх висновках виходить з наступного.

Як встановлено судом, між ПАТ «Глуховецький гірничо-збагачувальний каоліновий комбінат» та ФОП ОСОБА_7 укладено договір 11/11-1 від 1.12.2014 р., відповідно до умов якого останній зобов’язується надати наступні послуги: збір та обробка вихідних даних, необхідних для використання оцінки вартості майна. Результатом виконаних робіт є звіт про виконання послуг з збору та обробки вихідних даних, необхідних для виконання оцінки вартості мана на паперовому носії.

Вказані роботи підприємцем виконано та 12.12.2014 р. сторонами підписано акт приймання-передачі Звіту про незалежну оцінку майна, висновку про вартість та матеріалів, використаних для проведення оцінки. Вартість робіт склала 15000 грн., із них -2700 грн. податок на прибуток.

Проте, 2700 грн. віднесено до складу адміністративних витрат у січні 2015 р., чим завищено суму адміністративних витрат у цьому періоді.

Так, відповідно до пункту 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.99 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Враховуючи наведене, на думку суду, податковий органом обґрунтовано дійшов висновку про заниження суми податку на прибуток за 2015 р. в сумі 2700 грн., а отже, відсутні підстави вважати, що податкове повідомлення рішення є незаконним у цій частині та частині нарахування на цю суму штрафних санкцій.

Оцінюючи податкові повідомлення-рішення від 6.04.2018 р. № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в частині не віднесення податковим органом до складу податкового кредиту з ПДВ суму податку, нараховану у зв’язку із ремонтом основних засобів, а саме:

- №ППР №0003305301 на суму 90141 грн. за основним платежем та 45071 грн. – за штрафними санкціями;

- ППР № НОМЕР_2 на суму 26213 грн. за основним платежем та 13106 грн. за штрафними санкціями, суд встановив наступне.

Відповідно до договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства «Глуховецький гірничо-збагачувальний комбінат» від 27.09.2002 №155-02 позивач є орендарем державного майна, що знаходиться за адресою: 22130, Вінницька область, Козятинський район, смт. Глухівці, вул. Заводська, 1.

Враховуючи необхідність підтримання орендованого майна в задовільному стані, зважаючи на умови договору (пункт 5.3, 5.4), позивачем проводились ремонтні роботи та поліпшення орендованого майна.

Відповідно до регламентних норм пунктів 4.2 та 6.3 Договору, позивачем отримано дозволи від Регіонального відділення Фонду державного майна по Вінницькій області на здійснення ремонтів орендованого майна.

В свою чергу, абзацом 2 пункту 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, стаття 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлює наступні істотні умови договорів оренди державного майна:

- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

- термін, на який укладається договір оренди;

- орендна плата з урахуванням її індексації;

- порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх

нарахування передбачено законодавством;

- відновлення орендованого майна та умови його повернення;

- виконання зобов'язань;

- забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо;

- порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди;

- відповідальність сторін;

- страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Дослідженням наданого договору оренди цілісного майнового комплексу, встановлено, що його сторонами, зважаючи на вимоги вищевказаної статті, в повному обсязі погоджено істотні умови встановлені Законом.

При цьому, відповідно до пункту 3 статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», амортизаційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, будівлі та споруди нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар, що використовуються виключно на відновлення орендованих основних фондів. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна.

Розділом 4 Договору на виконання вказаних приписів спеціального закону врегульовано питання використання амортизаційних відрахувань.

Зокрема, пунктом 4.1 договору сторонами досягнуто згоди, що амортизаційні відрахування на орендоване майно підприємства залишаються в розпорядженні Орендаря і використовуються для відновлення основних фондів. Поліпшення орендованого майна, здійсненні за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю держави – пункт 4.2 Договору.

В матеріалах адміністративної справи міститься Додаткова угода від 31.03.2004 р. до договору оренди цілісного майнового комплексу від 27.09.2002 №155-02, відповідно до умов якої у пункті 4.1 розділу 4 «Використання амортизаційних відрахувань» основного договору після слів «в розпорядженні орендаря» слід читати: «накопичується ним на відповідному субрахунку рахунку 42 «Додатковий капітал» та обов’язково використовується на реновацію і капітальний ремонт орендованого майна».

Аналізуючи викладене, суд доходить висновку, що ремонт та поліпшення орендованого майна, в разі погодження таких дій з орендодавцем, провадиться за рахунок накопичених амортизаційних відрахувань на таке майно (рахунок бухгалтерського обліку 42), які є власністю орендаря та відповідно є діяльністю, яка здійснюється в межах балансу такого суб’єкта господарювання.

Надаючи оцінку винесеному контролюючим органом податковому повідомленню рішенню в частині завищення сум податкового кредиту з податку на додану вартість з сум поліпшень орендованого майна, суд враховує наступне.

Відповідно до під статті 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Податковий кредит звітного періоду відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Одночасно, пунктом 1.4 Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 01.07.1997 №141 регламентовано, що до витрат діяльності потрапляє податкове зобов’язання з ПДВ з придбання товарів, послуг, необоротних активів, якщо такі товари, послуги, необоротні активи призначаються для їх використання в операціях, що не є об’єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з (стаття 185.1. ПКУ):

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об’єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов’язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, відповідно до абзацу 2 пункту 188.1 статті 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Як наслідок, вартість робіт з поліпшення орендованого державного майна, джерелом покриття яких є накопичені амортизаційні відрахування у вигляді додаткового капіталу, підлягає під кваліфікацію операцій, що здійснені в межах балансу такого суб’єкта господарювання та відповідно пп. «в» пункту 198.5 статті 198 ПК України з бази оподаткування яких (визначеної згідно з п. 189.1 ПКУ) сум яких слід нарахувати податкове зобов’язання з ПДВ.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для скасування аналізуємих податкових повідомлень рішень, крім рішення № НОМЕР_1 від 6.04.2018 р. сумі 28500 грн. основного платежу та 14250 грн. – штрафних санкцій.

Так, як зафіксовано у акті перевірки, податковим органом зроблено висновок, що товариством на порушення пункту 198.1 статті 198 ПК України завищено суму податкового кредиту на загальну суму 116354, в т.ч. : … за березень 2016 р. на суму 17500 грн., за липень 2016 р. на 11000 грн. Загальна сума 28500 грн.

Проте, судом встановлено, що 28500 грн. товариству не було відшкодовано.

Так, по декларації за липень 2016 р. (ПДВ в сумі 11000 грн.) податкова накладна в сумі 11000 грн. виписана постачальником послуг ТОВ «Спецтехмонтаж-Сервіс» 14.07.16 р. та зареєстрована в липні 2016 р. Проте дана сума не була заявлена до бюджетного відшкодування, про що свідчить додаток 3 до декларації.

По декларації за березень 2016 р. (ПДВ 17500 грн.) податкова накладна по ПДВ в сумі 17500 грн. виписана постачальником послуг ТОВ «Спецтехмонтаж-Сервіс» 1.03.16 р. В березні зареєстрована та заявлена до відшкодування. Однак, в травні 2016 р., шляхом подачі уточненої декларації, податкову накладну на суму 17500 грн. знято, що підтверджується розрахунком суми бюджетного відшкодування (ДЗ) уточнююча. Отже, до відшкодування не заявлено.

Відтак, безпідставними є висновки податкового орану щодо завищення позивачем суми податкового кредиту в розмірі 28500 грн., як наслідок, в цій частині податкове повідомлення –рішення є протиправним та підлягає скасуванню з урахуванням 14250 грн. штрафних санкцій, нарахованих на вказану суму.

Визначаючись щодо судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов’язані із проведення експертизи, судовий збір.

Окремо оцінюючи вимогу щодо стягнення витрат пов’язаних із проведенням експертизи, суд зазначає про наступне.

Положеннями статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду;

3) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини третьої статті 137 КАС України, спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов’язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов’язків.

Суд акцентує увагу, що частиною першою статті 103 КАС України передбачено, що про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Отже, як видно відшкодуванню підлягають витрати на проведення експертизи, яка призначена саме судом в ході розгляду справи.

Разом з тим, як видно із матеріалів справи, позивач просить стягнути витрати в сумі 8 438, 40 грн. та 3 376, 80 грн. за проведені на його замовлення 06.08.2018 р. та 06.09.2018 р. Вінницьким НДЕКЦ експертні дослідження. Тобто за дослідження, які проводились товариством самостійно до звернення з позовом до суду. Відтак, дані витрати не є судовими та такими, що підлягають відшкодуванню.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд вказує на наступне.

Положеннями статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені, зокрема платіжним дорученням або іншим банківським документом, прибутковим касовим ордером, тощо.

Так, позивач просить стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн., в підтвердження чого надає договір про надання правової допомоги №2-1/45-2018 від 02.07.2018 р., акт прийому – передачі та рахунок фактуру №41 від 23.07.2018 р.

При цьому, позивач не надає документального підтвердження понесення витрат на правову допомогу, доказів фактичної оплати послуг адвоката.

Окремо, суд акцентує увагу на тому, що рахунок-фактура, не є платіжним документом, а надається продавцем покупцеві і містить перелік товарів, послуг робіт, їх кількість і пропоновану ціну, по якій вони можуть бути поставлені покупцеві у разі його згоди, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), умови постачання і відомості про відправника і одержувача. Виставлення рахунку-фактури само по собі означає лише пропозицію продати певні товари, у припущенні. Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки не фіксує ніякої господарської операції, розпорядження ані дозволу на проведення господарської операції, а має лише інформаційний характер.

Відтак, враховуючи відсутність документального підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, такі не підлягають відшкодуванню.

За наведених обставин, враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню судові витрати у виді судового збору понесені позивачем у даній справі в загальній сумі 9142 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області у сумі 4113,9 грн. пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовільнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної фіксальної служби у Вінницькій області № НОМЕР_1 від 6.04.2018р. в частині 28500 грн. - основного платежу та 14250 грн. - штрафних санкцій.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної фіксальної служби у Вінницькій області №0002991401 від 6.04.18р. в частині 157945 грн. - основного платежу та 78972 грн. -штрафних санкцій.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Глуховецький гірничо-збагачувальний коаліновий комбінат" (33120, смт.Глухівці, Козятинський район Вінницька область, код 32130182, р/р. 26004536835 в АТ "ОСОБА_8 Аваль", МФО 380805) 4113,9 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіксальної служби у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, Хм. шосе, 7, код 39402165) .

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 18.12.2018 р.

Позивач: Приватне акціонерне товариство "Глуховецький гірничо-збагачувальний коаліновий комбінат" (33120, смт.Глухівці, Козятинський район Вінницька область, код 32130182)

Відповідач: Головне управління Державної фіксальної служби у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, Хм. шосе, 7, код 39402165) .

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна