Постанова № 78626182, 13.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 1840/3211/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Григорова А.М. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Мороз М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2018, суддя О.В. Соп'яненко, м. Суми, повний текст складено 25.09.18 по справі № 1840/3211/18

за позовом ОСОБА_1

до Шосткинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шосткинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області , в якому просить суд визнати протиправним дії відповідача щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за вислугу років у відповідності до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі, обчисленому із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачені страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2014, 2015, 2016 та у 2017 році становить 3764 грн. 40 коп. та виплатити недоплачений її розмір з 04 травня 2017 року.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2018р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Шосткинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Зобов'язано Шосткинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2017 про призначення пенсії за вислугу років.

ОСОБА_1, частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу , вважає ,що суд помилково вважає , що не має можливості зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, оскільки відповідачем вже було належно переглянуто його заяву про призначення пенсії за вислугу років, але знов відповідач відмовив у призначенні пенсії за вислугу років так як він вже досяг пенсійного віку, стосовно наявності спеціального стажу у відповідача відсутні заперечення. Просить суд апеляційної інстанції доповнити рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 року , а саме: зобов'язати Шосткинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити та виплачувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсію за вислугу років у відповідності до п. «е» ст. 55 З У «Про пенсійне забезпечення» у розмірі, обчисленому із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачені страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2014, 2015, 2016р.р.) тау 2017році становить 3 764 грн. 40 коп. та виплатити недоплачений її розмір з 04 травня 2017 року.» Справу розглянути у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Управління не погоджується з позовними вимогами позивача і вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки підстав для призначення пенсії за вислугу років немає, тому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, розгляд справи проводити без представника.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що позивач з 2001 року перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за віком .

В травні 2017 року позивач звернувся до Шосткинського об'єднаного пенсійного фонду України Сумської області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до ст.ст. 51,52 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2014, 2015, 2016 роки .

Листом від 23.05.2017 відповідач повідомив про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років, оскільки позивач отримає пенсію за віком .

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у справі № 589/2372/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Шосткинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.05.2017 р. про призначення йому пенсії за вислугу років. Зобов'язано Шосткинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2017 р. про призначення йому пенсії за вислугу років з прийняттям рішення за результатами розгляду цієї заяви. В іншій частині позовних вимог відмовити. Суд зазначив, що підставою для повідомлення про відмову в перерахунку пенсії може бути виключно рішення, прийняте з цього питання, а такого рішення Управління Пенсійного фонду не приймало, у зв'язку з цим зобов'язано Шосткинське об'єднане УПФУ повторно розглянути заяву .

25.06.2018 листом №8032/03/п-с позивача повідомлено, що на виконання рішення суду його заява розглянута повторно та прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років. При цьому відповідач посилається на вимоги статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та вказує, що пенсія за вислугу років встановлюється до настання віку, що дає право на пенсію за віком .

Задовольняючи частково позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що законодавством не передбачено обмеження права на пенсію за вислугу років після досягнення віку, який дає право на пенсію за віком, томувідповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років з наведених підстав. При цьому , судовим розглядом не встановлено додержання всіх умов, необхідних для зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, тому суд позбавлений можливості прийняти таке рішення.

Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову , виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 1, 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 6 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено право вибору пенсії. Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.

Відповідно до ст. 51 вказаного Закону пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідач трактує вказану норму як неможливість призначення пенсії за вислугу років після настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Однак , пенсія за вислугу років є пільговою пенсією, особливість цього виду пенсій полягає у зменшенні пенсійного віку.

При цьому , відповідно до статті 7 вищевказаного Закону звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Законодавством не передбачено обмеження права на пенсію за вислугу років після досягнення віку, який дає право на пенсію за віком.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років з наведених підстав.

Щодо зобов'язання судом першої інстанції відповідача саме повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 чт. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з ч. 1 п. 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 ( в подальшому - Порядку № 22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Відповідно до п. 4.2 Порядку№ 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, останній зобов'язаний розглянути подану заяву із документами та прийняти відповідне рішення щодо призначення (перерахунку) або про відмову в призначенні перерахунку) пенсії.

Пункт "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", на який посилається позивач в обгрунтування позовних вимог, передбачає наявність одночасно двох обставин, які надають право на пенсію за вислугу років - досягнення 55 років та наявність спеціального стажу роботи.

Судом першої інстанції вірно встановлено , що з оскаржуваного рішення відповідача не вбачається, що питання наявності у позивача спеціального стажу роботи, достатнього для призначення пенсії за вислугу років, було предметом розгляду при вирішенні питання про призначення позивачу такої пенсії.

Жодних посилань на невідповідність встановленій формі заяви відповідачем не вказано.

Колегія суддів зазначає , що відмовляючи у призначенні пенсії позивачу на підставі пункт "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійним фондом не досліджувалось та не надано оцінку наявності у позивача спеціального стажу роботи.

Тобто , пенсійним фондом взагалі не досліджувалися обставини, які надають право позивачу на пенсію за вислугу років на підставі пункт "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", не надано оцінки документами , наданим до заяви та не наведені мотиви та підстави для відмови у призначення такої пенсії.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що відповідач відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років діяв не добросовісно та не обґрунтовано, не врахував всіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу за вислугу років на підставі пункт "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а як наслідок допустив не належний розгляд поданої ним заяви і документів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи наведене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання Шосткинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 3156, 321 ,323,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 по справі № 1840/3211/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) А.М. Григоров А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 18.12.2018.