Постанова № 78626040, 13.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5108/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання - Патової Д. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2018 року, (суддя Спірідонов М.О., повний текст складено 27.08.2018 року) по справі № 820/5108/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПФ"Данко Декор"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПФ "Данко Декор" (далі - ТОВ"ПФ "Данко Декор") звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 13.04.2018 року № 0004061416.

В обгрунтування позову зазначило, що податкове повідомлення-рішення відповідача є безпідставним, оскільки господарська діяльність товариства підтверджується належними доказами.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2018 року задоволено позов.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 13.04.2018 року № 0004061416.

Головне управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апелянт зазначає, що надані позивачем документи не підтверджують реальність господарських операцій з контрагентом, господарські взаємовідносини носять характер фіктивності, створені без мети настання правових наслідків.

ТОВ "ПФ "Данко Декор" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. В обґрунтування зазначило, що доводи апеляційної скарги не підтверджені належними доказами.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що

в спірний період позивач перебував на податковому обліку в Нововодолазькій ОДПІ.

ГУ ДФС у Харківській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "ПФ "Данко Декор" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «Фарбапромпостач» за листопад 2016 року, за результатами якої складено акт № 1085/20-40-14-16-08/35777106 від 28.03.2018 року (т. 1 а.с.12-29).

Згідно висновків акту перевірки зазначено про порушення позивачем:

- п.198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 ПК України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит з ПДВ за листопад 2016 року на суму 387 330,00 грн. по господарським операціям з ТОВ «Фарбапромпостач».

13.04.2018 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0004061416, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 568310,18 грн. (за податковим зобов'язанням - 387330,00 грн., за штрафними санкціями 96833,00 грн., пеня - 84 147,18 грн.) (т.1 а.с.104).

Підставою для збільшення податкових зобов'язань підприємству слугували висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Фарбапромпостач».

За наслідками оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, рішенням ДФС України від 11.06.2018 року скаргу товариства залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін (т. 1 а.с. 105-120).

Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, оскаржив його в судовому порядку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Фарбапромпостач» належними первинними документами, а тому збільшення податкових зобов'язань по податку на додану вартість за перевірений період є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За правилами п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що 09.04.2014 року між позивачем та ТОВ «Фарбапромпостач» укладено договір поставки № 09-4-14, згідно якого позивач придбав виробничі матеріали в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі. (т.1 а.с. 137-139).

В підтвердження виконання договору позивачем як до податкового органу, так і до суду надано: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, квитанції про прийняття податкових накладних, платіжні доручення, картку рахунку, оборотно-сальдову відомість (т. 1 а.с. 140-240, т. 2 а.с. 181 - 217).

Позивач та його контрагент на час здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи, були платниками податку на додану вартість.

Видами діяльності позивача є: виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг (основний); виробництво й оброблення інших скляних виробів, у тому числі технічних; оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення; неспеціалізована оптова торгівля; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; спеціалізована діяльність із дизайну

Придбаний у ТОВ «Фарбапромпостач» товар в подальшому використано позивачем у господарській діяльності шляхом продажу ТДВ «Шустов-Спирт», ДП «Укрспирт», ТОВ «Українська дистрибуційна компанія», ТОВ « ЛГЗ «Прайм», ТОВ «Епіцентр К», ТОВ «Вільногірське скло», ТОВ «ЛГЗ Арго», ТОВ «Алюр Алко», ТОВ «НВП «Абсолютний стандарт», що підтверджується договорами, платіжними дорученнями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами прийому-передачі (т.1 а.с. 241-248, т. 2 а.с. 1- 146).

Позивач має складські та офісні приміщення, що підтверджується договорами оренди (т. 1 а.с. 121-130).

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено обставини здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідач не надав належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем підприємства контрагенти були фіктивними, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб'єктів господарювання.

Водночас, реальність виконання вказаних вище господарських зобов'язань, безпосередньо пов'язаних з основною статутною діяльністю позивача, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Доводи апелянта щодо відсутності у контрагента позивача необхідних трудових ресурсів є необґрунтованим, оскільки зазначене не виключає можливості реального виконання господарської операції, враховуючи, що залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Щодо доводів апелянта про відсутність сертифікатів на товар, слід зазначити, що вони не є документами податкового (бухгалтерського) обліку, а отже неподання їх платником податків, у даному випадку, не є обставиною, що може нівелювати право на формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доводи податкового органу щодо наявності недоліків в товарно-транспортних накладних, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.Таким чином, первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Виявлені відповідачем окремі неточності в наданих документах не є суттєвими, не тягнуть за собою недійсність таких документів, а тому не можуть свідчити про безтоварність господарських операцій, які ними підтверджуються.

Доводи податкового органу про не знаходження контрагента позивача за місцем реєстрації, з посиланням на рапорт ОУ Центральної ОДПІ м. Харкова від 08.12.2016 року, колегія суддів вважає такими, що не спростовують факту здійснення господарської операції, тому як зазначений рапорт не надавався суду першої та апеляційної інстанції. Крім того, згідно посилання на цей документ в акті перевірки, вбачається, що ним встановлено відсутність підприємства на час виїзду (08.12.2016р.), проте як господарська операція відбулася значно раніше в часі, а саме в квітні 2014 року, а тому відсутність контрагента за місцем реєстрації в 2016 році не свідчить про безтоварність операцій.

Водночас, сумнівність господарських операцій позивача обґрунтовується податковим органом виключно інформацією, викладеною в інформаційних базах даних податкового органу. Разом з тим, така інформація не ґрунтується на фактах, які встановлені за результатами документальних перевірок контрагентів позивача, а лише містить припущення податкового органу про неможливість здійснення ними господарської діяльності у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженнями, та, як наслідок, відсутність трудових ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання поставок товарів.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Господарські операції із контрагентами відображені позивачем в податковій звітності; розбіжностей при декларуванні таких операцій позивачем та його контрагентами на момент подання податкових декларацій та проведення перевірки не виявлено.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Крім зазначеного, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Водночас, позивачем ТОВ «ПФ Данко Декор » підтверджено, що придбані у контрагентів товари використані ним у власній господарській діяльності.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача або його контрагентів на укладення правочинів без наміру створити наслідки, які передбачені ним. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про фіктивний характер проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Отже, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися лише в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Окрім цього, по операціях придбання позивачем у його контрагентів товарів не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків, слід вважати безпідставним.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт придбання та оплати товарів підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджується належними первинними документами.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі послуги (роботи, товари) не отримувались платником податків від його контрагента.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Оцінюючи дані факти, судом першої інстанції правомірно надано перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням представників сторін, а також підставно враховано, що про реальність господарських операцій позивача з контрагентами свідчить той факт, що товари, які отримані від зазначених контрагентів, були реально обліковані підприємством та використані у власній господарській діяльності.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 13.04.2018 року № 0004061416 є протиправним та правомірно скасовано судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив докази по справі, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2018 по справі № 820/5108/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. .

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді Л.В. Курило О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 18.12.2018 року