Рішення № 78618015, 17.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2018 року 15:30 № 826/12462/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області доМіністерства юстиції Українитреті особиЦентрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Державне підприємство «Підприємство ДКВС України 123»про стягнення податкового боргу,-

за участю представників учасників справи:

від позивача - Левчук А.М.

від відповідача - Дудник А.О.

від третьої особи-1 - Франчук О.М.

від третьої особи-2 - Чумак М.М.

В С Т А Н О В И В:

Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач), в якому просить звернути стягнення податкового боргу Державного підприємства «Підприємство ДКВС України 123» у сумі 782 441,34 грн. на кошти Міністерства юстиції України.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що за Державним підприємством «Підприємство ДКВС України 123» обліковується податковий борг у розмірі 782 441,34 грн. З метою погашення податкового боргу та на виконання вимог статті 96 Податкового кодексу України позивач звернувся до Міністерства юстиції України, у сфері управління якого знаходиться Державне підприємство «Підприємство ДКВС України 123», із поданням про вжиття заходів з погашення боргу названого боржника, проте у відповідь отримало безпідставну, на думку позивача, відмову. Враховуючи наведене у сукупності та приписи норм статті 95 Податкового кодексу України позивач просить суд задовольнити позов.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що звернення з позовом про стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває державне підприємство, можливе за умови, якщо таке підприємство не підлягає приватизації. Представник Міністерства юстиції України повідомив, що погоджується з доводами позивача відносно того, що майно боржника, описане в податкову заставу згідно акта опису майна від 24 жовтня 2011 року №3 неможливо реалізувати без погодження з Державною пенітенціарною службою України. Водночас, нормами Податкового кодексу України визначено, що не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств.

Представник відповідача додатково стверджує, що позивач не виконав покладені і законодавчо закріплені обов'язки щодо погашення податкового боргу платника податків.

Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив, у якій повідомив, що аналізуючи зміст відповіді Міністерства юстиції України на подання Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, позивач дійшов до висновку, що відповідач не має наміру приймати одне з рішень, передбачених пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України, а тому останню розцінено як відмову у задоволенні вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року задоволено заяву представника Міністерства юстиції України про розгляд справи за правилам загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (далі по тексту - третя особа 1), Державне підприємство «Підприємство ДКВС України 123» (далі по тексту - третя особа 2).

Представник Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України у письмових поясненнях на адміністративний позов зазначив, що підприємство - боржник під час розгляду даної справи здійснює самостійне погашення суми боргу з урахуванням безумовної сплати всіх поточних платежів позивачу.

Представник Державного підприємства «Підприємство ДКВС України 123» у письмових поясненнях стверджує, що сума заборгованості зі сплати податків та зборів у розмірі 869 684,64 грн., безспірність якої станом на 06 серпня 2013 року підтверджена постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року в справі №802/3465/13-а, була відстрочена у сплаті до 03 лютого 2017 року ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року. При цьому, згідно реєстру банківських виписок за 2017 рік підприємством була здійснена сплата коштів в рахунок погашення заборгованості у загальній сумі 67 893,83 грн. Крім того, згідно довідки самого позивача сума боргу станом на 24 липня 2018 року складає 782 441,34 грн., що свідчить про самостійне погашення боржником суми боргу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2018 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 17 грудня 2018 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Представники відповідача, третьої особи 1 та третьої особи 2 заперечували проти задоволення адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та представників третьої особи 1 та третьої особи 2, розглянувши подані сторонами та іншими учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Державне підприємство «Підприємство ДКВС України 123» є юридичною особою, заснованою на державній власності та є самостійним господарюючим суб'єктом.

Вказане підприємство діє на підставі статуту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06 грудня 2016 року №3558/5.

Відповідно до пункту 2.4 статуту завданням Підприємства є залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно-корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Положеннями пункту 3.6 статуту передбачено, що Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно із законодавством.

Держава та уповноважений орган управління, в особі Мін'юсту, не несуть відповідальності за зобов'язаннями підприємства, крім випадків, передбачених Господарським кодексом та іншими законами України (пункт 3.7 статуту).

Положеннями пункту 4.13 та 4.16 статуту визначено, що майно Підприємства перебуває у державній власності і використовується на правах оперативного управління виключно для забезпечення виконання ним завдань та не може бути об'єктом застави або стягнення.

Державне підприємство «Підприємство ДКВС України 123» перебуває на податковому обліку у Калинівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області.

Позивач стверджує, що за Державним підприємством «Підприємство ДКВС України 123» обліковується податковий борг станом на 24 липня 2018 року у розмірі 782 441,31 грн., в тому числі за основним платежем 712 188,86 грн., за штрафними санкціями у розмірі 70 252,48 грн. (пеня).

Додатково представник позивача повідомив, що узгодженість податкового боргу підтверджена постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року №802/3465/13-а, а також витягами з інтегрованих карток платника податків.

Як повідомив позивач, з метою погашення заборгованості та виконання перед бюджетом вищезазначеної постанови суду направлялись інкасові доручення до банківських установ для списання коштів в рахунок погашення податкового боргу, які були повернуті без виконання.

В подальшому, 25 травня 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області звернулось до Міністерства юстиції України як до органу, у сфері управління якого знаходиться Державне підприємство «Підприємство ДКВС України 123», із поданням щодо прийняття одного з рішень, передбачених пунктом 96.2 статті 96 Податкового кодексу України.

За результатами розгляду вказаного подання Міністерство юстиції України надіслало на адресу позивача лист від 23 червня 2018 року №25130/11031-26-18/22.3, яким повідомило, що однією з причин виникнення податкової заборгованості є важке фінансове становище державних підприємств Державної кримінально-виконавчої служби України, що обумовлено недостатнім обсягом надходження обігових коштів. Отримані на розрахункові рахунки кошти в першу чергу спрямовуються на виплату заробітної плати персоналу, оплату за спожиту на виробничі потреби електроенергію, закупівлю матеріалів, необхідних для виробничої діяльності, розрахунки з бюджетною діяльністю, а також на сплату поточних та інших податкових платежів.

Також відповідачем повідомлено, що сплата податкової заборгованості минулих років призводить до нарахування пені та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату, у зв'язку із чим керівництвом підприємств проводиться робота щодо зменшення наявної податкової заборгованості виключно за рахунок списання або ж розстрочення (відстрочення) сплати в судовому порядку.

Крім того, Міністерство юстиції України просило розглянути питання розстрочення (відстрочення) (з можливістю сплачувати заборгованість минулих періодів без нарахування пені та штрафних санкцій) або списання податкового боргу згідно з чинним законодавством як шлях скорочення заборгованості державних підприємств Державної кримінально-виконавчої служби України.

У зв'язку з отриманням зазначеної відповіді, позивач відповідно до вимог пункту 96.3 статті 96 Податкового кодексу України звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Положеннями пункту 89.3 статті 89 цього Кодексу визначено, що до акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до положень статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Водночас, особливості погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації визначені в статті 96 Податкового кодексу України.

Так, пунктом 96.2 статті 96 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

- надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

- досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

- ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

- виключення платника податків із переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до пункту 96.3 тієї ж статті Податкового кодексу України відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов'язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Тобто, стаття 96 Податкового кодексу України зобов'язує контролюючий орган звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство у тому випадку, якщо:

а) не отримано відповіді органу виконавчої влади протягом 30 календарних днів з дня направлення відповідного подання контролюючого органу;

б) отримано відповідь про відмову у задоволенні його вимог.

Аналіз зазначених вище норм також дає підстави вважати, що обов'язковою умовою для звернення контролюючого органу до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків-боржник, з поданням щодо прийняття рішення, є неможливість погашення податкового боргу з суми коштів, отриманої від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації.

Більш того звернення з позовом про стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває державне підприємство, можливе за умови, якщо таке підприємство не підлягає приватизації.

Наведене також відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалах цього суду від 02 липня 2013 року № К/800/20895/13 та від 26 січня 2015 року №К/800/51898/13.

Нормами Податкового кодексу України визначено, що не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств.

Згідно із цією нормою порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України.

Наказом Фонду державного майна України від 29 грудня 2010 року №1954, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 січня 2011 року за №109/18847, затверджено Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства (далі - Положення №1954), яким передбачено складання підприємством та затвердження органом, уповноваженим управляти державним майном, переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, та майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Між тим, за загальними правилами, викладеними у пункті 87.5 статті 87 і пункті 95.22 статті 95 Податкового кодексу України, у разі, якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи.

Контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Відтак, для цілей звернення контролюючого органу (позивача) до відповідача з поданням та стягнення з нього сум податкового боргу, податковий орган має довести вжиття ним всіх вичерпних заходів щодо погашення Державного підприємства «Підприємство ДКВС України 123» податкового боргу, а також дотримання всіх правил та процедур, які є передумовою звернення з поданням до Міністерства юстиції України та звернення з позовом до нього.

Зокрема, для цілей стягнення боргу Державного підприємства «Підприємство ДКВС України 123» з відповідача позивач має, крім іншого, довести: відсутність у підприємства майна, яке, в контексті положень пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України та приписів Положення №1954, може бути джерелом погашення податкового боргу та яке не входить до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, або ж, у разі ж наявності такого майна та здійснення заходів з його реалізації, - недостатність коштів, отриманих від його реалізації, для погашення податкового боргу; відсутність у підприємства, в контексті положень пункту 87.5 статті 87 та пункту 95.22 статті 95 Податкового кодексу України, додаткових джерел погашення податкового боргу (дебіторської заборгованості) або ж недостатність коштів, стягнутих з дебітора боржника в погашення податкового боргу підприємства.

В даному випадку, як встановлено під час розгляду справи, за результатами розгляду подання позивача Міністерство юстиції України надіслало на адресу позивача лист від 23 червня 2018 року №25130/11031-26-18/22.3, відповідно до якого повідомило, що однією з причин виникнення податкової заборгованості є важке фінансове становище державних підприємств Державної кримінально-виконавчої служби України, що обумовлено недостатнім обсягом надходження обігових коштів. Отримані на розрахункові рахунки кошти в першу чергу спрямовуються на виплату заробітної плати персоналу, оплату за спожиту на виробничі потреби електроенергію, закупівлю матеріалів, необхідних для виробничої діяльності, розрахунки з бюджетною діяльністю, а також на сплату поточних та інших податкових платежів.

Також відповідачем повідомлено, що сплата податкової заборгованості минулих років призводить до нарахування пені та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату, у зв'язку із чим керівництвом підприємств проводиться робота щодо зменшення наявної податкової заборгованості виключно за рахунок списання або ж розстрочення (відстрочення) сплати в судовому порядку.

Крім того, Міністерство юстиції України просило розглянути питання розстрочення (відстрочення) (з можливістю сплачувати заборгованість минулих періодів без нарахування пені та штрафних санкцій) або списання податкового боргу згідно з чинним законодавством як шлях скорочення заборгованості державних підприємств Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наведене свідчить, що відповідачем дотримано строку на надання відповіді за результатами розгляду подання позивача, а також відповідь Міністерства юстиції України не містить відмови в задоволенні вимог подання. Крім того, суд звертає увагу, що чинним законодавством позивачу не надано повноважень щодо вільного трактування змісту відповіді на подання.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутня одна з обов'язкових передумов для звернення позивача до суду з даним позовом та покладання на Міністерство юстиції України обов'язку із сплати податкового боргу Державного підприємства «Підприємство ДКВС України 123».

З огляду на вищевикладене та з урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем встановлених статтею 96 Податкового кодексу України умов для звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, а відтак не вбачає підстав для стягнення з Міністерства юстиції України податкового боргу Державного підприємства «Підприємство ДКВС України 123».

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України К/800/48708/15 від 29 травня 2017 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено наявність правових підстав для стягнення податкового боргу Державного підприємства «Підприємство ДКВС України 123» на кошти Міністерства юстиції України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про передчасність позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення суду виготовлений 17 грудня 2018 року.