Рішення № 78617564, 17.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 грудня 2018 року № 826/10805/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної

адміністрації

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач, Департамент), в якому просить визнати протиправною бездіяльність Департаменту щодо не прийняття рішення про видачу позивачу посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії та зобов'язати відповідача видати позивачу посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що є інвалідом ІІ групи, причина інвалідності захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС. В установленому законом порядку позивач звернувся за наданням статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії та отриманням відповідного посвідчення, однак на вказане звернення відповідачем було надано відмову.

Ухвалою суду від 17.07.2018р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Станом на момент прийняття рішення у справі відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, ІV категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2, виданим 01 березня 1994 року Київською обласною державною адміністрацією.

Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 12.10.2017 №5644 за результатами розгляду звернення позивача та наданої згідно Переліку та зареєстрованої в ЦМЕК 02.10.2017 документації на предмет встановлення причинного зв'язку хвороби, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, позивачу встановлено основний діагноз: Рак гортані, ст. ІІІ, Т3N0M0, кл.гр. ІІ.

Згідно експертного висновку від 12.10.2017 №5644 захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 13.11.2017 серії АВ №0770302 позивачу з 03.11.2017 встановлена друга група інвалідності та зазначено причину інвалідності - захворювання, пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

У листопаді 2017 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради із заявою про видачу посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії.

Відповідно до листа від 22.11.2017 №12207 Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради відмовило позивачу у прийнятті та оформленні подання документів для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 до Київської обласної державної адміністрації.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2018р. у справі № 810/712/18 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо відмови у прийнятті та оформленні подання документів ОСОБА_1 для отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії до Київської обласної державної адміністрації. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради прийняти документи ОСОБА_1 та внести подання до Київської обласної державної адміністрації для встановлення ОСОБА_1 статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.

На виконання вказаного рішення суду Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради передало документи ОСОБА_1 та подання до Київської обласної державної адміністрації.

Однак, листом від 06 червня 2018 року №1427\02-49 Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повідомив, що з 01.01.2015р. відсутній факт проживання будь-яких осіб на території зони посиленого радіоекологічного контролю та відповідно, потерпілі від Чорнобильської катастрофи 4 категорії не мають законодавчо обґрунтованого права на отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, оскільки Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VІІІ, виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю. Цим же Законом виключено статті 2 (визначення категорій зон радіоактивного забруднення) та 23 (компенсації та пільги громадянам, віднесеним до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4) Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином відповідач вважає, що з 01.01.2015 позивач не проживає на території забрудненої зони і тому відсутні правові підстави для видачі посвідчення 1 категорії.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796), Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 11 Закону №796 передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Частиною 1 ст. 14 Закону №796 визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:

- інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статей 10, 11 і ч. 3 ст. 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1 (п. 1);

- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4 (п. 4).

Частиною 1 ст. 12 Закону №796 причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Згідно з абз. 9 п. 10 Порядку посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до абз. 19 п. 10 Порядку рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.

Відповідно до зазначеного рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2018р. у справі № 810/712/18, що набрало законної сили, ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, категорія ІV, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2, виданого 01 березня 1994 року Київською обласною державною адміністрацією.

Наявні у справі копії довідки МСЕК серії АВ № 0770302 і експертний висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 12.10.2017 року №5644 підтверджують встановлення позивачу з 03.11.2017р. 2-ї групи інвалідності довічно, захворювання пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, враховуючи належність позивача до 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення йому 2-ї групи інвалідності у зв'язку із захворюванням пов'язаним з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується належними доказами, та відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 12 Закону №796 і абз. 9 п. 10 Порядку, суд дійшов висновку про виникнення передбачених у п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону №796 підстав для віднесення позивача до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та отримання посвідчення відповідного зразка.

З 01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.1214р. № 76-VIII.

Вказаним Законом статтю 2 Закону 796І було виключено, а також виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.

Разом з тим, саме по собі виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє осіб, яким раніше були видані посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» також не було передбачено, що раніше видані посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, вважаються недійсними.

Окремі види компенсацій та пільг відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» дійсно надавалися лише у період проживання на території посиленого радіоекологічного контролю.

Проте, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній після 01 січня 2015 року, передбачає надання особам, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, певних пільг та компенсацій незалежно від їх місця проживання. Зокрема, статті 51, 56 вказаного Закону передбачають надання особам, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).

Крім того, встановлення категорії 1 інвалідам з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи не є пільгою чи компенсацією у розумінні Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Суд також зазначає, що належність Позивача до осіб, які відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 Закону 796-ХІІ мають право на встановлення категорії 1 потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлено рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2018р. у справі № 810/712/18, яке набрало законної сили, тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у встановленні Позивачу статусу особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Всупереч наведеним вище положенням Конституції України, Закону №796 та поданим позивачем документам, необхідним для видачі позивачу посвідчення особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), відповідачем прийнято протиправне рішення від 06 червня 2018 року №1427\02-49, чим порушено право позивача на визнання за ним відповідного статусу і пов'язаного з ним соціального захисту.

У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, варто зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12.05.2004 передбачено, що, відповідно до вимог ст.13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У п.145 рішення ЄСПЛ у справі Chahal проти Об'єднаного Королівства, 15.11.1996, 22414/93 зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

"Ефективний засіб правого захисту" у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено ч.3 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

У спірних правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, праву позивача отримати посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 кореспондує обов'язок відповідача прийняти таке рішення.

Зі змісту положень, закріплених ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, оскільки право позивача на отримання статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 підтверджується матеріалами справи та рішенням суду, яке набрало законної сили, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача - департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації прийняти рішення про надання позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та видачу посвідчення категорії 1 з вкладкою.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту Київської обласної державної адміністрації щодо не прийняття рішення про видачу ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

3. Зобов'язати Департамент соціального захисту Київської обласної державної адміністрації (01196, пл. Лесі Українки 1; код ЄДРПОУ 03193459) видати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій