Рішення № 78616802, 17.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3279/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Марина П.П.,

за участю секретаря Станкової О.Ф.

за участю сторін:

від позивача - ОСОБА_1(за ордером)

від відповідача - Лазарєва Г.С. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 15.06.2018 року №185-18, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.06.2018 року №185-18, яким ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в грудні 2017 року позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, проте Рішенням ДМС України від 15.06.2018 року № 185-18 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач, 26.06.2018 року отримав повідомлення видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №557 від 23 червня 2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку позивача Рішення ДМС України є неправомірним та необґрунтованим з причин того, що позивач є громадянином Сірійської Арабської Республіки, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянською належності, оскільки побоюється силоміць бути рекрутованим до лав національної армії. До того ж через те, що позивач належить до релігійної меншини - православні християни, він також належить до групи ризику згідно Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту по відношенню до осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку. Інформація по країні походження підтверджує обґрунтованість зазначених побоювань. Зокрема, позивач побоюється повернення до країни громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства. Інформація по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту. Таким чином, рішення ДМС України про відмову Позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Таким чином, позивач має цілком обґрунтовані підстави для визнання біженцем в Україні.

Представником відповідача надано до суду відзив на адміністративний позов (а.с.26-41, том 1) згідно з яким останній зазначив, що ГУДМС України в Одеській області вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Відповідач вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Також позивач, не належить до жодної з груп ризику, визначених міжнародними рекомендаціями в сфері набуття міжнародного захисту стосовно категорій осіб, повернення яких на територію Сирії за певних обставин може становити обґрунтовану загрозу для життя або свободи зазначених осіб. Повідомлена позивачем обставина небажання повернення на територію Сирії у зв'язку з ймовірним примусовим рекрутуванням до лав збройних сил Сирії не визнається в якості підстави для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач не зміг навести об'єктивних фактів або підтверджень щодо ситуації власного можливого примусового вербування до збройних сил Сирії. Також, позивач не надав жодних доказів або документальних підтверджень можливості свого примусового призову до армії, під час проведення протоколів співбесід позивач наводить різну, нечітку та суперечливу інформацію стосовно дат та обставин ймовірного отримання повісток його близькими родичами, які залишились проживати на території Сирії, незважаючи на існуючу можливість їх надання, враховуючи наявний зв'язок з близькими родичами, які залишились проживати на території країни громадянської належності.

Ухвалою суду від 09.07.2018 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суд від 30.08.2018 року здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суд від 25.10.2018 року клопотання представників позивача та відповідача задоволено та зупинено провадження у справі.

Ухвалою суд від 27.11.2018 року поновлено провадження у даній справі.

Ухвалою суд від 27.11.2018 року клопотання представників позивача та відповідача задоволено та зупинено провадження у справі.

Ухвалою суд від 12.12.2018 року поновлено провадження у даній справі.

Під час судового засідання 12.12.2018 року позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити в повному обсязі, а представник відповідача заперечував з підстав наведених у відзиві та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 12.12.2018 року, судом, керуючись положеннями ст.250 КАС України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_2, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року у м.Латакія, провінція Латакія, (Сирія), є громадянином Сирії, за національністю - араб, за віросповіданням - християнин, ортодокс.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач покинув країну громадянського походження (Сирію) через війну на території Сирії та погрози з боку представників невідомих угрупувань. Спочатку позивач 11.04.2016 року прибув авіарейсом до Російської Федерації (м.Москва), легально, на підставі паспортного документа громадянина Сирії серії НОМЕР_1 та оформленої багаторазової ділової візи до Російської Федерації НОМЕР_2. Після закінчення строку візи позивач змушений був втекти до іншого міста, оскільки працював у компанії нелегально. Позивач поїхав до м. Краснодар Російської Федерації де прожив майже рік. Як вбачається із висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач прибув в Україну приблизно в липні-серпні 2017 року, нелегально. Прибув, як зазначає, спочатку поблизу території м.Харків, а надалі автобусом приїхав до м.Одеса так, як знав, що в м.Одесі існує велика сирійська громада, проживають його родичі.

Із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся до міграційної служби 14.12.2017 року (а.с.85, том 1). Вказана заява складена за участі перекладача так, як позивач володіє російською мовою на початковому рівні.

У заяві позивач зазначає, що звертається за захистом адже в його країні життя дуже важке, небезпечне, відбувається війна. Позивач боїться за своє життя, адже віра, яку він сповідує - православ'я, а радикальні групи терористів переслідують прибічників православ'я. Також, позивач зазначає, що боїться повертатись в країну походження, боїться опинитись в полоні та бути забраним до лав армії.

Під час анкетування 14.12.2017 року (а.с.128-134, том 1) позивач зазначив, що виїхав з країни громадянського походження через війну та погрози які отримував по телефону. В Україну потрапив нелегально.

Під час проведення співбесіди з позивачем від 28.12.2017 року (а.с.142-152) ним було повідомлено, що він є військовозобов'язаним, воювати та вбивати не бажає, а тому одноразово відкуплявся від армії, проте під час такого відкупу його принизили, а тому він побоюється, що у випадку повернення на Батьківщину його змусять воювати або вб'ють, адже йому погрожували по телефону члени невідомих угрупувань, як зазначено позивачем. Під час першої телефонної погрози невідомі наказали йому прибути в с.Кансба, а у випадку неявки - його вб'ють. Позивач не поїхав до вказаного місця після чого йому знову зателефонували та наказали готувати гроші, адже його, або одного з його братів в такому випадку викрадуть. Свої побоювання стосовно викрадення та вбивства позивач обґрунтовує викраденням та вбивством свого друга на ім'я Саір Альмсалам.

Під час додаткової співбесіди 09.02.2018 року (а.с.172-177) за участю представника партнерської організації УВКБ ООН «Десяте квітня» та перекладача позивач також зазначив, що йому погрожували по телефону.

Відповідно до висновку провідного спеціаліста відділу по боротьбі з шукачами управління з питань шукачів та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_3, встановлено, що факти повідомленні заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження, не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту в Україні у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому, відповідно до абз.5 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ОСОБА_4, вважає доцільним відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_2, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні.

Рішенням Державної міграційної служби України від 15.06.2018 року №185-18 з посиланням на ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, висновок Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.56, том 1).

Повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №557 від 23.06.2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України від від 15.06.2018 року №185-18 позивач отримав 26.06.2018 року (а.с.57, том 1).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.5 Закону №3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно частин 1-2 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;

встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Отже, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник має довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є центральним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця.

Критерій "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона являє собою особисті побоювання особи, які виникли на підставі психологічної оцінки такою особою ситуації, в якій вона опинилась. Саме через такі переживання особа змушена була покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна ж сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Реальність та обґрунтованість таких побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України.

Підстави виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування можуть скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

З огляду на вказівки, викладені в Директиві Ради Європейського Союзу від 29 квітня 2004 року №8043/04 та рішенні Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2017 року №52722/15 при прийнятті рішення щодо надання або відмови в наданні відповідного статусу, органу, на який покладено такі функції, слід враховувати ситуацію у країні походження.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими.

Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Той факт, що в Сирії триває збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож, ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації.

У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирії. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

Останні Рекомендації УВКБ ООН щодо міжнародного захисту осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 4) від 03 листопада 2017 року залишаються незмінними щодо надання захисту таким шукачам притулку.

Також інформація з Центру новин ООН свідчить про активізацію бойових дій по всій Сирії, січень 2018 року. Згідно офіційних інформаційних джерел станом на серпень 2018 року бойові дії пішли на спад, але розгортається гуманітарна катастрофа.

Таким чином, аналіз вище перелічених офіційних документів та інформації щодо країни походження, зокрема стану війни на час виникнення спірних правовідносин свідчать про наявність обґрунтованого побоювання позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач прибув в Україну приблизно в липні-серпні 2017 року у зв'язку з тим, що в його країні триває війна, проходять воєнні дії, які є небезпечними. Ситуація в країні його походження є небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як біженець або особа, яка потребує додаткового захисту.

Вказана позиція висловлена в рішенні Верховного суду від 24.10.2018 року по справі №826/26196/15.

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача на той факт, що позивач мав змогу звернутись за захистом в Російській Федерації, до якої позивач першочергово вибув з Сирії адже вказаний факт жодним чином не впливає на відсутність у позивача підстав для отримання захисту в Україні.

Відповідно до п.171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участі, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може бути розцінено як переслідування.

Суд звертає увагу, що позивач зазначив, що проживаючи на Батьківщині позивач мав відстрочку від військової служби, адже навчався, потім відкупився, проте будь-яких подальших дій на відстрочення він не вчиняв і після залишення країни походження в липні 2016 року на його ім'я прийшла повістка. Позивач переконаний, що по прибуттю на Батьківщину його відразу заберуть до лав армії і відправлять в гарячу точку а також його можуть вбити члени угрупування ІГІЛ так, як вони не люблять сирійців, що ще раз підтверджує побоювання позивача стосовно переслідування у випадку повернення до країни походження.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував існування загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення та, як наслідок, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність встановлених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо вимоги позивача щодо зобов'язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, надавши оцінку наявним доказам та поясненням в їх сукупності та необхідність належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, виходячи за межі позовних вимог, та відповідно до приписів абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд вважає такий спосіб захисту прав позивача достатнім оскільки на відповідача покладається конкретний обов'язок щодо надання позивачу захисту в Україні, а тому вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту задоволенню не підлягає, як така, що покладає на відповідача обов'язок діяти в один з двох запропонованих позивачем способів.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 291, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 15.06.2018 року №185-18, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 15.06.2018 року №185-18, яким Державною міграційною службою України відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.12.2018 року.

Позивач: ОСОБА_2 (65114, АДРЕСА_1);

Відповідач: Державна міграційна служба України (код ЄДРПОУ 37508470, 01001, м.Київ, вул.Володимирська, 9).

Суддя П.П. Марин

.