Рішення № 78613956, 14.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2018 р. Справа№200/10345/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України; заступника міністра охорони здоров'я Лінчевського Олександра Володимировича про захист прав малолітньої дитини шляхом визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України; заступника міністра охорони здоров'я Лінчевського Олександра Володимировича про захист прав малолітньої дитини шляхом визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що на думку позивача, відповідачами було порушено ст. 40 Конституції України, а саме її права на отримання обґрунтованої відповіді на письмову заяву до органу державної влади для захисту права малолітньої дитини на отримання якісної медичної допомоги, передбаченого ст. 49 Конституції України.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я та заступника міністра Олександра Володимировича Лінчевського щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 по суті та у строки, встановлені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»; зобов'язати Міністерство охорони здоров'я розглянути по суті звернення ОСОБА_1, отримане від Національного антикорупційного бюро України листом від 12.07.2018 року у порядку, встановленому чинним законодавством; прийняти окрему ухвалу щодо протиправних дій Міністерства охорони здоров'я та заступника Міністра Олександра Володимировича Лінчевського щодо повідомлення завідомо необ'єктивної та недостовірної інформації листом від 29.08.2018 року № 17/19/1143-18/22763 та зобов'язати вжити заходів щодо притягнення осіб, винних у наданні необ'єктивної інформації до відповідальності, встановленої ст. 24 Закону України «Про звернення громадян»; зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України подати звіт про виконання судового рішення у дванадцятиденний строк, з моменту набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Представник Міністерства охорони здоров'я України через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду надав відзив на позовну заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що МОЗ України не належить до правоохоронних органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування в установленому законодавством порядку, а отже будь - яка відповідь Міністерства охорони здоров'я України буде не по суті в розумінні КПК України, оскільки у міністерства відсутня компетенція в межах наданих повноважень. Щодо прийняття окремої ухвали відповідач у своєму відзиві відзначив, що розгляд питань пов'язаних ліцензуванням суб'єктів господарювання відповідно до функціональних повноважень здійснює Управління ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги, тому розгляд заяви позивача здійснювався саме управлінням ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги в межах компетенції. Таким чином, на думку відповідача, МОЗ України дотримано вимоги Інструкції з діловодства.

Представник відповідача 2 - заступника міністра охорони здоров'я Лінчевський Олександр Володимирович також надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що усі його дії під час спірних відносин відбувались на підставі чинного законодавства, просив відмовити у задоволенні позову.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1, звернулась до суду в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.

09 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Національного антикорупційного бюро України із заявою, в якій просила: внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування за фактом вчинення службовими особами Міністерства то хорони здоров'я України злочину, передбаченого ст. 364 КК України; внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування за фактом вчинення службовими особами МОЗ України та Департаменту охорони здоров'я виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) злочину, передбаченого ст. 367 КК України.

Листом від 12 липня 2018 року за № 111-192/27172, НАБУ повідомило позивача про направлення її заяви до Міністерства охорони здоров'я України для розгляду по суті порушених питань, у відповідності до вимог ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», оскільки порушені у заяві про вчинення кримінального правопорушення питання не належать до компетенції Національного бюро. Даний лист позивач отримала 18.07.2018 року.

13 вересня 2018 року засобами поштового зв'язку на адресу позивача надійшла відповідь МОЗ України від 29.08.2018 року № 17/19/1143-18/22763 за підписом заступника Міністра - Олександра Лінчевського. У даній відповіді відповідач зазначив, що листом МОЗ України від 15.06.2017 року № 17-06/к-7703/7196-зв, ОСОБА_1 було надано відповідь на питання аналогічного змісту, а також зазначено, що станом на 20 серпня 2018 року повідомлення та відповідний пакет документів про зміну місця провадження діяльності від ФОП ОСОБА_5 до МОЗ України не надходило.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач дійсно направляв позивачу листа від 15.06.2017 року № 17-06/К-7703/7196-зв, в якій зазначив, що за вказаними у зверненні позивача реквізитами в Ліцензійному реєстрі МОЗ України відсутня інформація щодо видачі стоматологічній клініці «HappyDent» ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики. Водночас, відповідно до відомостей з Ліцензійного реєстру МОЗ України ОСОБА_6, здійснює господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець на підставі ліцензії від 03.03.2011 року серії АГ № 570750 за адресою провадження діяльності: м. Донецьк, вул. Університетська, 138б. Станом на 12.06.2017 року фізична особа - підприємець ОСОБА_6 не зверталась до МОЗ України з повідомленням про зміни даних, які додавалися до заяви про отримання ліцензії щодо отримання дозволу на провадження господарської діяльності з медичної практики за адресою: АДРЕСА_1. Виходячи з вищенаведеного, МОЗ України зазначило, що не має повноважень здійснювати перевірку дотримання вимог Ліцензійних умов фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 за адресою провадження медичної практики: АДРЕСА_1. Позивачу було рекомендовано звернутись до Державної фіскальної служби, відносно проведення перевірки діяльності ФОП ОСОБА_6

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються i вирiшуються у термiн не бiльше одного мiсяця вiд дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Підготовка відповіді на звернення позивача 29 серпня 2018 року та її надсилання 06 вересня 2018 року свідчать про порушення відповідачами як 15-денного, так і загального місячного строку на розгляд звернення громадян.

Крім того, як вбачається з листа МОЗ України від 29.08.2018 року № 17/19/1143-18/22763 розгляд заяви ОСОБА_1 було доручено ОСОБА_9, що займає посаду головного спеціаліста відділу ліцензування, сертифікації та акредитації управління ліцензування та контролю якості надання медичної допомоги.

За змістом заяви ОСОБА_1 від 09.07.2018 року вбачається, що підставою для її надання є обставина видачі ліцензії на провадження медичної практики ліцензійних умов, в тому числі неправомірні дії Ліцензійної комісії МОЗ України. Тобто, розгляд питання щодо порушення вимог під час ліцензування медичної практики було доручено особі, яка відповідно до наказу МОЗ України від 28.09.2017 року входила до складу Ліцензійної комісії МОЗ України. За відомостями наказів МОЗ України від 22.08.2012 року № 655, від 03.09.2015 року № 576 ОСОБА_9 входив до Головної акредитаційної комісії при МОЗ України та був її секретарем, в той час як Головою комісії був ОСОБА_10.

Отже, вищевикладене ставить під сумнів об'єктивність та неупередженість ОСОБА_9 у вирішенні питань що описані у заяві.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.

Отже, суд приходить до висновків, що МОЗ України не розглянуло у повному обсязі по суті заяву ОСОБА_1 від 09.07.2018 року, отриману від НАБУ.

Посилання відповідача в листі від 29.08.2018 року № 17/19/1143-18/22763, на те що вже надавав інформацію в листі від 15.06.2017 року № 17-06/к-7703/7196-зв не має під собою законодавчого підґрунтя, оскільки вищевказаним листом від 15.06.2017 року була надана відповідь на звернення ОСОБА_1 від 20.04.2017 року, щодо проведення перевірки медичної діяльності головного лікаря стоматологічної клініки «HappyDent» та розгляду питання щодо анулювання ліцензії ФОП ОСОБА_6 на провадження медичної практики.

З матеріалів справи вбачається, що заява ОСОБА_1 від 09.07.2018 року стосується інших питань, а саме фактів, що свідчать про зловживання службовими особами МОЗ України своїми повноваженнями та їх службову недбалість у вигляді видання ліцензії на провадження медичної практики без дотримання ліцензійних умов, а також наявності ознак корупції в діях службових осіб МОЗ України в частині видання ліцензії на провадження діяльності на непідконтрольній території України та подальшому сприянню незаконній діяльності.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу ІІІ Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України від 09.04.2014 року № 253, передбачено обов'язок керівників та працівників структурних підрозділів МОЗ України при розгляді звернень громадян уважно вивчати зазначені у них питання, створювати умови для участі заявників у перевірці поданих ними заяв чи скарг, надавати можливості ознайомитися з матеріалами перевірок відповідних звернень.

Відповідно до пп. 7 п. 1 розділу ІІІ Порядку розгляду звернень громадян у Міністерстві охорони здоров'я України, забороняється надавати неоднозначні, необґрунтовані або неповні відповіді за зверненням громадян.

Таким чином, відповідь МОЗ України на звернення, яке стосується інших обставин, попередніми листами є порушенням законодавства України про звернення громадян.

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я та заступника Міністра Лінчевського О.В. щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 по суті та у строки, встановлені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про прийняття окремої ухвали щодо протиправних дій міністерства охорони здоров'я та заступника Міністра Олександра Володимировича Лінчевського щодо повідомлення завідомо необ'єктивної та недостовірної інформації листом від 29.08.2018 року № 17/19/1143-18/22763 та зобов'язання вжити заходів щодо притягнення осіб, винних у наданні необ'єктивної інформації до відповідальності, встановленої ст. 24 Закону України «Про звернення громадян, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про звернення громадян», особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

В обґрунтування вищевказаної вимоги позивач посилається на те, що відповідачем їй надана завідомо недостовірна інформація.

Відповідно до статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк.

Враховуючи викладене, винесення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, і реалізація такого права безпосередньо пов'язана з виявленням судом саме під час розгляду справи порушення закону. Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення. Окрема ухвала є й реакцією на ті порушення, що не усуваються рішенням.

Отже, виходячи з вищенаведеного, та того, що позивачем не надано доказів, щодо надання відповідачем завідомо неправдивої інформації, суд відмовляє в цій частині позовних вимог.

Відповідно до статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах при цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право виходити за межі позовних вимог для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини та громадянина від порушень суб'єктів владних повноважень.

В той же час, суд зауважує, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р., під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законодавством, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Відтак, в даному випадку, повноваження щодо розгляду по суті звернення ОСОБА_1 від 09.07.2018 року, належать до дискреційних повноважень Міністерства охорони здоров'я України.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством, адже оцінку діям відповідача, в тому числі, Міністерства охорони здоров'я України, суд повинен надати при вирішенні вказаного спору та прийнятті рішення по суті позовних вимог. Інакше це буде вирішенням спору наперед, що за приписами Кодексу адміністративного судочинства України є недопустимим.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ефективним засобом правого захисту у даній справі буде зобов'язання Міністерства охорони здоров'я повторно розглянути звернення ОСОБА_1 по суті та у повному обсязі від 09.07.2018 року, отримане від Національного антикорупційного бюро України листом від 12.07.2018 року у порядку, встановленому чинним законодавством.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

З огляду на викладене, суд не вважає за необхідне зобов'язувати відповідача подавати звіт про виконання рішення суду у двадцятиденний строк з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України; заступника міністра охорони здоров'я Лінчевського Олександра Володимировича про захист прав малолітньої дитини шляхом визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я та заступника Міністра Олександра Володимировича Лінчевського щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) по суті та у строки, встановлені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

Зобов'язати Міністерство охорони здоров'я повторно розглянути по суті звернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) від 09.07.2018 року, отримане від Національного антикорупційного бюро України листом від 12.07.2018 року у порядку, встановленому чинним законодавством.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тарасенко І.М.