Рішення № 78612283, 11.12.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2018 Справа №914/1791/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., секретар судового засідання Дубенюк Н.А., розглянувши матеріали справи за позовом: Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька транспортна компанія", м. Львів

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Сколівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП "Галсільліс", м. Сколе, Львівська область, 2) Державного підприємства "Турківське лісове господарство", м. Турка, Львівська область, 3) Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", м. Дрогобич, Львівська область

про стягнення 852074 грн. 85 коп.

За участю представників:

від позивача: Шукліна Олександра Володимирівна - представник;

від відповідача: Шевчишин Ігор Зіновійович - представник;

від третьої особи-1,2: Симканич Василь Валерійович - представник;

від третьої особи-3:не з'явився

Заяв про відвід не поступало, та в судових засіданнях присутніми учасниками справи не заявлено.

Розгляд справи судом.

На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька транспортна компанія", м. Львів за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Сколівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП "Галсільліс", м. Сколе, Львівська область, 2) Державного підприємства "Турківське лісове господарство", м. Турка, Львівська область, 3) Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", м. Дрогобич, Львівська область про стягнення 852074 грн. 85 коп.

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.11.2017р. у справі №914/1791/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2018р. у справі № 914/1791/17 рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2017 у справі № 914/1791/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Постановою Верховного Суду від 16.08.2018р. у справі №914/1791/17 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька транспортна компанія" задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 13.11.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 зі справи № 914/1791/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями було проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями у справі №914/1791/17, в результаті якого визначено суддю Іванчук С.В.

Ухвалою суду від 11.09.2018 року прийнято справу до розгляду та підготовче засідання призначено на 02.10.2018 року. Ухвалою суду від 02.10.2018 року продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 13.11.2018 р. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2018 року відкладено підготовче засідання на 28.11.2018 року. Ухвалою суду від 28.11.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 11.12.2018р.

В судове засідання 11.12.2018р. представник позивача явку забезпечив, надав пояснення по справі та підтримав позовні вимоги. Позивачем подані відповідь на відзив за вх.№37065/18 від 04.10.2018р. та додаткові пояснення за вх.№45829/18 від 28.11.2018 року.

В судове засідання 11.12.2018р. відповідач явку повноважного представника забезпечив, який заперечив позовні вимоги повністю. Представником відповідача подані відзив на позов за вх.35527/18 від 24.09.2018р., заперечення на відповідь на відзив за вх.№38592/18 від 12.10.2018р. та додаткові пояснення за вх.№45397/18

В судове засідання 11.12.2018 року треті особи - 1, 2 явку повноважного представника забезпечили, який заперечив проти позовних вимог. Представником третіх осіб -1, 2 подані пояснення за вх.№36227/18 від 28.09.2018р., за вх.№45346/18 від 26.11.2018р., за вх.№36226/18 від 28.09.2018р. та за вх.№45348/18 від 26.11.2018 року.

В судове засідання 11.12.2018 року третя особа-3 явки повноважного представника не забезпечила, вимог ухвал суду не виконано, причини неявки суду не повідомлено, хоча третю особу-3 належним чином повідомлено про місце, дату та час судового засідання, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення ухвали суду №8210005389031.

Позиції учасників справи.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач відправив зі станцій "Явора" та "Сколе" Львівської залізниці на станцію "Лискова ЖСР" (Словаччина) вагони №32261562, №96289814, №96397542, №67610808 з деревиною. 15.05.2016р. та 18.05.2016р. ці вагони було затримано для проведення митного огляду, про що позивачем складено акти загальної форми. У жовтні 2016 року затримання вагонів було закінчено, про що також складено акти загальної форми. У зв'язку із затримкою вагонів з травня по жовтень 2016 року з причин, що не залежать від перевізника, позивачем нараховано відповідачу додаткові платежі за надані послуги, а саме: користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи (телеграми і повідомлення), подавання та забирання вагонів, зважування вантажів при затримці, а також провізну плату (тариф), які відповідач відмовляється оплатити.

Позивач у відповіді на відзив на позовну заяву за вх.№37065/18 від 04.10.2018р. зазначає, що Постановою Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №914/1791/17 встановлено, що Львівський апеляційний господарський суд, встановивши факт доведеності надання Залізницею спірних додаткових послуг, пов'язаних з проведенням митних формальностей, які підлягають оплаті відповідачем як платником за накладними, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог ПАТ «Укрзалізниця». Однак, як зазначає позивач, Верховним Судом в порушення частини 1, 2 статті 11 ГПК України, не враховано Закон України «Про приєднання України до Протоколу від 3 червня 1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 року». Відповідно до § 1 ст. 1 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток В до КОТІФ від 9 травня 1980 року) (далі - Додаток В до КОТІФ), ці Єдині правила застосовуються до будь-якого договору залізничного перевезення вантажів за плату, якщо місце приймання вантажу і місце, передбачене для видачі, розташовані в двох різних державах-членах. Згідно з § 1 та § 2 ст. 48 Додатку В до КОТІФ, строк давності позовів, які ґрунтуються на договорі перевезення, закінчується через один рік. Строк давності починається: а) стосовно відшкодування повної втрати вантажу - з тридцятого дня після закінчення строку доставки; b) стосовно відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - з дня видачі вантажу; с) у решті випадків - з дня, коли можуть бути пред'явлені позови. Позивач зазначає, що вантаж у вагонах на підставі накладних №№ 545590, 545608, 541656, 544676, наявних у матеріалах справи №914/1791/17, відправлено зі станцій Явора та Сколе регіональної філії «Львівська залізниця» призначенням на станцію Дискова ЖСР (Словаччина), відтак, до спірних правовідносин з перевезенням вантажу у міжнародному сполученні, що виникли між сторонами у справі, має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами § 1 та § 2 ст. 48 Додатку В до КОТІФ від 09.05.1980 року, а не шестимісячний строк, передбачений ст. 137 Статуту залізниць України та ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України. Позивач зазначає, що перебіг позовної давності у справах такої категорії починається з дня настання події, що стала підставою для подання позову, а саме: закінчення затримки вагонів, нарахування платежів і зборів та складання відповідних актів загальної форми. Судами попередніх інстанцій встановлено, що затримка вагонів №32261562 та №96289814 закінчилась 22.10.2016, про що складено акт загальної форми № 70, а вагонів № 96397542 та № 67610808 - 23.10.2016р., що підтверджується актами загальної форми № 7041, № 7042. Таким чином, як зазначає позивач, строк позовної давності за заявленими ПАТ «Укрзалізниця» позовними вимогами закінчується відповідно 22.10.2017р. та 23.10.2017р., ПАТ «Укрзалізниця» звернулось до господарського суду Львівської області з позовною заявою 23.08.2017, а відтак, в межах строку позовної давності, встановленого для перевезення вантажу у міжнародному сполученні.

Відповідач позовні вимоги заперечив з огляду на наступне. Відповідач зазначає, що у своїй постанові від 16.08.2018 у справі №914/1791/18 Верховний суд вказав, що доводи відповідача про сплив спеціальної шестимісячної позовної давності за заявленими вимогами Залізниці є обґрунтованими, оскільки із аналізу положень ст. 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення 1951 року (далі - УМВС) вбачається, що зазначена стаття визначає строки давності за позовами предявленими до перевізника. Інших положень щодо строків давності УМВС не містить. Таким чином, застосуванню підлягає ч.5 ст. 315 Господарського кодексу України, яка встановлює шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення. Відповідач зазначає, що відповідно до заявленого позову, днем встановлення обставин, що спонукали позивача до пред'явлення даного позову є складення актів загальної форми про закінчення затримки вагонів від 22.10.16 № 70, від 23.10.2016 №7041 та від 23.10.2016 №7042, тому шестимісячний строк позовної давності обчислюється із дати складення акту загальної форми та закінчується у квітні 2017 року, а позов до господарського суду подано у серпні 2017 року. Таким чином, як зазначає відповідач, строк позовної давності при поданні даного позову Позивачем пропущено, що відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є самостійною підставою для відмови в позові. Відповідач зазначає, що відповідна заява про застосування строків позовної давності була подана відповідачем до суду першої інстанції у відзиві на позовну заяву від 15.09.2017р. №1303. Відповідач також зазначає, що він не повинен оплачувати додаткові платежі, та вважає що затримка вагонів сталась не з його вини. Крім того, відповідач у відзиві звертає увагу суду на дефекти форми актів загальної форми ГУ-23, відтак вважає їх неналежними та недопустимими доказами позовних вимог залізниці.

В запереченнях на відповідь на відзив за вх.№38592/18 від 12.10.2018р. відповідач зазначає, що у відповіді на відзив позивач наголошує на порушенні Верховним Судом при прийнятті постанови від 16.08.2018, якою справу №914/1791/17 передано на новий розгляд, Закону України «Про приєднання України до Протоколу від 03.06.1999 року, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09 травня 1980 року». Проте, як зазначає відповідач, такі твердження позивача ставлять під сумнів та фактично переглядають судове рішення Верховного суду, яке є остаточним та набрало законної сили, що є порушенням ч.7 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства. Відповідач зазначає, що позивач обгрунтовував свої вимоги положеннями ст. 28, 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення 1951 року (далі - УМВС), а не Єдиними правилами до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток В до КОТІФ).

Треті особи 1, 2 в поданих поясненнях по справі позовні вимоги заперечили, підтримали заяву відповідача про застосування строків позовної давності та зазначили що твердження позивача про застосування до спірних правовідносин положень КОТІФ є безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд встановив.

24.04.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Галицька транспортна компанія" (замовник) укладено договір №3126/167-2014 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах. Додатковою угодою № 5 від 01.12.2015 сторони виклали договір від №3126/167-2014 від 24.04.2014 року в новій редакції.

Згідно із п.1.1 договору №3126/167-2014 виконавець зобов'язався за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних напіввагонах.

На виконання умов договору №3126/167-2014 у травні 2016 року за накладними № 545590, №545608, №541656, №544676 зі станцій "Явора" та "Сколе" Львівської залізниці на станцію "Лискова ЖСР" (Словаччина) було відправлено вагони №32261562, №96289814, №96397542, №67610808 з вантажем "Деревина паливна у вигляді колод".

15.05.2016р. на станції "Батьово" Львівської залізниці вагони № 32261562 та №96289814 було затримано митним постом "Залізничний" Закарпатської митниці ДФС України за усним розпорядженням на підставі статей 325, 338 Митного кодексу України (далі - МК України) для проведення митного огляду, про що Залізницю повідомлено листом від 15.05.2016р. №05/16. Про затримку вагонів працівниками станції "Батьово" відповідно до статті 129 Статуту залізниць України складено акт загальної форми від 15.05.2016р. №10918 та направлено телеграфне повідомлення від 15.05.2016 № 75 на станцію відправлення для інформування вантажовідправника.

На виконання листа Закарпатської митниці ДФС України від 20.10.2016р. № 07-70-61/34/2813 вагон № 32261562 направлено на станцію "Колчино" державного підприємства "Мукачівське лісове господарство".

22.10.2016р. затримання вагонів №32261562 та №96289814 закінчено (вантаж вивантажено на станції "Колчино" Львівської залізниці на під'їзній колії товариства з додатковою відповідальністю "Закарпатоблагротехсервіс"), про що складено акт загальної форми № 70;

Крім того, 15.05.2016р. вагон № 96397542 та 18.05.2016р. вагон № 67610808 на станції "Чоп" Львівської залізниці було затримано митним постом "Чоп-Залізничний" Закарпатської митниці ДФС України на підставі пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2012 № 465 та статей 218, 338 МК України для проведення митного огляду, про що Залізницю повідомлено листом від 15.05.2016 №07-70-61/60/38 та листом від 18.05.2016р. № 07-70-61/60/42. Про затримку вагонів працівниками станції "Чоп" складено відповідні акти загальної форми від 15.05.2016 № 7559 та від 18.05.2016 № 7568 і направлено телеграфні повідомлення від 15.05.2016 № 142 та від 18.05.2016 № 202 на станцію відправлення для інформування вантажовідправника.

На виконання листа Закарпатської митниці ДФС України від 19.10.2016р. № 07-70-61/34/2802 вагони № 96397542 та № 67610808 направлено для вивантаження на станцію "Чоп" на контейнерний майданчик приватного акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт".

23.10.2016р. затримання вагонів № 96397542 та № 67610808 закінчено (вантаж вивантажено на контейнерний майданчик приватного акціонерного товариства "Закарпатінтерпорт"), про що складено акти загальної форми № 7041, № 7042;

12.07.2017р. Залізниця звернулася до Транспортної компанії з претензією від 13.06.2017р. № ЦТЛ-22/327 про сплату вартості додаткових послуг у розмірі 852074,85 грн. Претензія була залишена без задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Предметом дослідження у справі є обставини щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача нарахованих перевізником додаткових платежів за час затримки вагонів.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно із ст. 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Права, обов'язки і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом, визначаються Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут). За умовами статті 4 Статуту перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. З огляду на те, що перевезення вантажу залізничними вагонами, за затримку яких позивачем нараховані відповідачу додаткові платежі, є міжнародними залізничними перевезеннями, на правовідносини сторін поширюється дія Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (далі - УМВС).

Згідно з статтею 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Відповідно до пунктів 2, 13 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.199 № 1139, за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Враховуючи те, що затримка вагонів відбулась у зв'язку з проведенням митного огляду вантажу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення МК України.

Відповідно до частини першої статті 4 цього Кодексу митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому митні формальності - це сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 318 МК України визначено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Відповідно до статті 336 МК України митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів. Згідно з частиною другою статті 218 МК України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Оскільки, дії щодо здійснення митного огляду є митними формальностями, відтак, на спірні правовідносини розповсюджуються вимоги статті 218 МК України (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 зі справи № 911/4080/16, від 02.05.2018 зі справи № 927/526/17, від 17.05.2018 зі справи № 911/1560/17 та від 24.07.2018 зі справи № 907/382/17). Виходячи із системного аналізу змісту положень статей 28, 31, 32 УМВС, статей 218, 338 МК України, статей 119, 121 Статуту, вартість проведених залізницею розвантажувальних, навантажувальних та перевантажувальних робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) або уповноваженими ними особами незалежно від того, чи виявлено митницею факт незаконного переміщення товару під час здійснення митного контролю (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.03.2018 зі справи № 911/4079/16 та від 03.04.2018 зі справи № 911/4080/16).

Відшкодування додаткових витрат здійснюється в поряду, встановленому статтею 31 УМВС (§ 2 статті 32 УМВС). Відповідно до § 1 та 2 статті 31 УМВС якщо договором перевезення не передбачено іншого, то оплата провізних платежів є обов'язком: 1) відправника - перевізникам, що приймають участь у перевезенні, за виключенням перевізника, який видає вантаж, за здійсненим ними перевезенням; 2) вантажоодержувачем - перевізнику, який видає вантаж за здійсненим ним перевезенням. По відношенню до неустойки діє такий самий порядок. Якщо відправник або одержувач вантажу виконання своїх зобов'язань (оплату провізних платежів), покладає на третю особу, то ця особа повинна бути зазначена відправником у накладній у якості платника і повинна мати договір з відповідним перевізником.

Згідно із ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У постанові Верховного суду від 16.08.2018р. у справі № 914/1791/17 зазначено, що судами у даній справі встановлено, що затримані для проведення митних формальностей вагони № 32261562, № 96289814, № 96397542, № 67610808 були відправлені за накладними № 545590, № 545608, № 541656, № 544676 на виконання Договору надання послуг, укладеного Залізницею і Транспортною компанією. При цьому за цим договором Транспортна компанія у правовідносинах із Залізницею виступає замовником послуг, тоді як за накладними вантажовідправниками є треті особи зі справи, а платником - Транспортна компанія на підставі § 2 статті 31 УМВС, що підтверджується графами 3, 111 накладних, де вантажовідправники зазначили код платника № 9326187 (код Транспортної компанії). Таким чином, суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, навівши в оскаржуваному судовому рішенні необхідне мотивування, встановивши факт доведеності надання Залізницею спірних додаткових послуг, пов'язаних з проведенням митних формальностей, які підлягають оплаті Транспортною компанією як платником за накладними, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог Залізниці. Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача додаткових витрат в сумі 852074 грн. 85 коп. є обґрунтованими.

Як вбачається із відзиву відповідача вх.№31318/17 від 15.09.17р. відповідачем заявлено відповідно до ст. 267 ЦК України про застосування строків позовної давності. У відзиві за вх.№36489/17 від 30.10.2017р. відповідач просить суд застосувати позовну давність та зазначає, що із аналізу положень ст. 48 УМВС вбачається, що зазначена стаття визначає строки давності за позовами пред'явленими до перевізника. Інших положень щодо строків давності УМВС не містить. Відповідно до положень ст. 5 УМВС при відсутності відповідних положень у даній Угоді застосовується національне законодавство тієї Сторони, у якій правочинна особа реалізує свої права. Таким чином, на думку відповідача, застосуванню підлягає ч.5 ст. 315 Господарського кодексу України, яка встановлює шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення. Відповідач зазначає, що відповідно до заявленого позову, днем встановлення обставин, що спонукали позивача до пред'явлення даного позову є складення актів загальної форми про закінчення затримки вагонів від 22.10.16 № 70, від 23.10.2016 №7041 та від 23.10.2016 №7042, тому шестимісячний строк позовної давності обчислюється із дати складення акту загальної форми та закінчується у квітні 2017 року, а позов до господарського суду подано у серпні 2017 року. Таким чином, як зазначає відповідач, строк позовної давності при поданні даного позову позивачем пропущено.

На виконання вказівок касаційної інстанції викладених у постанові Верховного суду від 16.08.2018р. у справі № 914/1791/17 судом досліджувалося питання щодо причин пропуску позовної давності та їх поважності, а відповідно й можливості, у зв'язку з цим, захисту порушеного права.

В обґрунтування даних обставин позивач у відповіді на відзив на позовну заяву за вх.№37065/18 від 04.10.2018р. зазначає, що відповідно до § 1 ст. 1 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток В до КОТІФ від 9 травня 1980 року) (далі - Додаток В до КОТІФ), ці Єдині правила застосовуються до будь-якого договору залізничного перевезення вантажів за плату, якщо місце приймання вантажу і місце, передбачене для видачі, розташовані в двох різних державах-членах. Згідно з § 1 та § 2 ст. 48 Додатку В до КОТІФ, строк давності позовів, які ґрунтуються на договорі перевезення, закінчується через один рік. Строк давності починається: а) стосовно відшкодування повної втрати вантажу - з тридцятого дня після закінчення строку доставки; b) стосовно відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - з дня видачі вантажу; с) у решті випадків - з дня, коли можуть бути пред'явлені позови. Позивач зазначає, що вантаж у вагонах на підставі накладних №№ 545590, 545608, 541656, 544676, наявних у матеріалах справи №914/1791/17, відправлено зі станцій Явора та Сколе регіональної філії «Львівська залізниця» призначенням на станцію Дискова ЖСР (Словаччина), відтак, до спірних правовідносин з перевезенням вантажу у міжнародному сполученні, що виникли між сторонами у справі, має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами § 1 та § 2 ст. 48 Додатку В до КОТІФ від 09.05.1980 року, а не шестимісячний строк, передбачений ст. 137 Статуту залізниць України та ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України. Позивач зазначає, що строк позовної давності за заявленими ПАТ «Укрзалізниця» позовними вимогами закінчується відповідно 22.10.2017р. та 23.10.2017р., ПАТ «Укрзалізниця» звернулось до господарського суду Львівської області з позовною заявою 23.08.2017, а відтак, в межах строку позовної давності, встановленого для перевезення вантажу у міжнародному сполученні.

Дані твердження позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, зокрема позовної заяви, апеляційної скарги, пояснень позивача по справі впродовж розгляду, позовні вимоги обґрунтовані наявними на думку позивача порушеннями зі сторони відповідача норм УМВС (СМГС). Укладений між позивачем і відповідачем договір №3126/167-2014 не містить умов про застосування положень КОТІФ/ЦИМ при його виконанні. Як вбачається із умов договору (п.2.2.20 договору №3126/167-2014) замовник зобов'язується забезпечувати внесення в графу 3 накладної УМВС відмітки «Плата пользование за пределами Украины _...». У графі 20 внесено запис: «груз размещен и закреплен согласно приложения 3 к СМГС Гл.2п.21.2 п.2.1.9. З огляду на вищевикладене, матеріали справи, обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги позивача, вбачається, що правовідносини сторін у справі що розглядається, сформувалися зокрема із врахуванням положень Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951р.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 та частини першої статті 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з частиною шостою статті 315 ГК України щодо спорів, пов'язаних з перевезеннями вантажів у закордонному або міждержавному сполученні, порядок пред'явлення позовів та позовна давність встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

У зв'язку з відсутністю в УМВС положень щодо строків подання перевізником позовів до вантажовідправників до спірних відносин застосуються норми національного законодавства.

Відповідно до частини п'ятої статті 315 ГК України та статті 137 Статуту для позовів перевізника до вантажоодержувача чи вантажовідправника, що випливають з перевезення, встановлено шестимісячну позовну давність.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

З встановлених обставин справи вбачається, що в даному випадку обов'язок по оплаті спірних додаткових послуг ґрунтується не лише на умовах Договору надання послуг, але й також і на умовах договорів перевезення (накладних № 545590, № 545608, № 541656, № 544676), за якими відповідач виступає платником послуг з перевезення, тому спір у справі є саме таким, що випливає з перевезення вантажів залізницею, та до нього застосовуються положення частини п'ятої статті 315 ГК України та статті 137 Статуту.

Перебіг позовної давності у даній справі починається з дня настання події, що стала підставою для подання позову, а саме: закінчення затримки вагонів, нарахування платежів і зборів та складання відповідних актів загальної форми.

Судом встановлено, що затримання вагонів № 32261562 та № 96289814 закінчилось 22.10.2016, про що складено акт загальної форми № 70, а вагонів № 96397542 та № 67610808 - 23.10.2016, що підтверджується актами загальної форми № 7041, № 7042. Таким чином, строк спеціальної шестимісячної позовної давності за заявленими Залізницею вимогами закінчився відповідно 22.04.2017 та 23.04.2017. Як вбачається з матеріалів справи, Залізниця звернулася до суду з даним позовом лише 23.08.2017.

Окрім цього, у постанові Верховного суду від 16.08.2018р. у справі № 914/1791/17 зазначено, що доводи касаційної скарги Транспортної компанії про сплив спеціальної шестимісячної позовної давності за заявленими вимогами Залізниці знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Водночас відповідно до частини п'ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, заяв про поновлення строків позовної давності, обґрунтувань поважності причин, що спричинили до такого пропуску, суду не надано.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи викладене, подані докази в їх сукупності, подане відповідачем клопотання про застосування позовної давності, а також те, що право особи дійсно порушене, але позовна давність спливла, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позову у зв'язку зі пропуском позовної давності.

Судовий збір покладається на позивача, відповідно до вимог ст.129 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236,237, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідент. код 40123465, місцезнаходження: 03150, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Федорова, будинок 32) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька транспортна компанія» (ідент. код 39181890, місцезнаходження: 79018, Львівська обл., місто Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 72, корпус 40) на користь - кошти у розмірі 25562,25грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги..

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Повне рішення складено 14.12.2018р.

Суддя Іванчук С.В.