Рішення № 78612118, 03.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.12.2018Справа № 910/7871/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства «Теплові мережі Роганської селищної ради»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про визнання права власності на природний газ,

Представники сторін:

від позивача: Мартиненко О.С. - за довіреністю;

від відповідача: Родоман Т.О. - за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Теплові мережі Роганської селищної ради» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - відповідач) про:

- визнання за позивачем права власності на природний газ, набутий на підставі Договору № 1314/1718-ТЕ-32 в об'ємі 47,435 тис.куб.м. вартістю 281 308, 52 грн.;

- визнання за позивачем права власності на природний газ, набутий на підставі Договору № 1316/1718-КП-32 в об'ємі 0,249 тис.куб.м. вартістю 2 362, 67 грн.;

- визнання за позивачем права власності на природний газ, набутий на підставі Договору № 1315/1718-БО-32 в об'ємі 6,351 тис.куб.м. вартістю 60 262, 36 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач не визнає право власності на природний газ, який був поставлений позивачу у квітні 2018 року за вищевказаними Договорами, оскільки не підписує акт приймання-передачі природного газу, у зв'язку з чим позивач не може відобразити факт вчинення господарської операції у бухгалтерському обліку в тому звітному періоді, в якому вона була здійснена згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», оскільки акт приймання-передачі є первинним документом, на підставі якого здійснюється бухгалтерській облік господарської операції. Правовою підставою заявленого позову позивач зазначив статтю 392 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/7871/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.08.2018 року.

31 липня 2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні.

01 серпня 2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2018 підготовче засідання відкладено на 05.09.2018 року.

20 серпня 2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що:

- у зв'язку з невиконанням позивачем пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 187 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» (зі змінами і доповненнями), Позивачу по справі не були підтверджені планові обсяги (номінації) природного газу на квітень 2018 року і ПАТ НАК «Нафтогаз України» не здійснювало для Комунального підприємства «Теплові мережі Роганської селищної ради» постачання природного газу у квітні місяці 2018 року.

- у зв'язку з наявною заборгованістю за спожитий у минулі періоди природний газ (згідно наданої Суду інформації про стан розрахунків та інформації щодо виконання графіку погашення заборгованості додається), низьким рівнем розрахунків, НАК «Нафтогаз «України» не мало правових підстав підтверджувати споживачу планові обсяги природного газу на квітень 2018 року, про що Позивач був неодноразово повідомленим листами, копії яких були надані суду разом із відзивом на позовну заяву.

- єдиним первинним документів, який може підтвердити факт здійснення господарської операції отримання природного газу від Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у квітні 2018 року може бути акт приймання-передачі природного газу, який має бути складений та підписаний між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Позивачем, що відповідає положенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність в Україні». Такі акти не підписувались, що підтверджується матеріалами справи.

- посилання Позивача на акти транспортування природного газу є безпідставними, оскільки вказані документи складені за відсутності уповноваженого представника ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», у зв'язку з чим жодним чином не можуть бути підтвердженням факту поставки природного газу.

- відсутність у споживача договору постачання природного газу або підтвердженого обсягу природного газу (навіть за наявності укладеного договору поставки природного газу) на відповідний розрахунковий період в силу п.1 розділ ІІ Правил постачання природного газу свідчить про відсутність підстав для поставки природного газу такому споживачу.

03 вересня 2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якого позивач вказує на те, що відповідно до п. 12 постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 22.03.2017 однією з умов постачання природного газу є відсутність у виробника теплової енергії заборгованості за спожитий до 1 січня 2017 р. природний газ. Як вбачається з матеріалів справи Комунальне підприємство «Теплові мережі Роганської селищної ради» не мало заборгованості перед відповідачем за природний газ, спожитий до 1 січня 2017 року, тож у будь-якому разі, посилання відповідача на невиконання положень п. 12 Постанови КМУ від 22.03.2017 р. № 187 є безпідставним, оскільки даний пункт передбачає не сукупність одночасно всіх умов, а наявність хоча б однієї з умов, передбачених у пунктах цього положення. Щодо наявності пролонгованих додатковими угодами договорі постачання природного газу відповідач не заперечує, про що він зазначає у своєму відзиві та про що свідчать підписані обома сторонами додаткові угоди.

Крім того, позивач посилається на те, що згідно з абзацом 2 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 187 відповідач не має права до 1 вересня 2018 р. відмовити у задоволенні заявки постачальника за умови виконання таким постачальником вимог статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» та/або пункту 4 цього Положення щодо відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ. Самі додаткові угоди про подовження дії договорів про постачання газу по 31.05.2018 р. були підписані відповідачем лише 11.04.2018 р., тобто вже після закінчення опалюваного сезону, оскільки згідно Розпорядження Виконавчого комітету Роганської селищної ради від 10.04.2018 р. № 79 з 10.04.2018 р. закінчився опалюваний сезон. Це сталося не з вини позивача, а з вини відповідача. Оскільки електронний лист від відповідача з додатковими угодами надійшов у вихідний день - в суботу об 18 год. 50 хв, про що свідчить сам електронний лист, паперова копія якого міститься в матеріалах справи, то фактично лише у понеділок 02.04.2018р. позивач зміг ознайомитись із змістом даного листа і підписати додаткові угоди. Додаткові угоди, підписані позивачем, були одразу направлені на адресу відповідача, про що свідчить накладна служби доставки «Нова пошта» № 59000328470398 від 02.04.2018р. Таким чином, відповідач самостійно створив умови, які унеможливлювали дотримання п. 3.5. Договорів постачання природного газу, оскільки станом на 02.04.2018 р. позивач мав лише підписані зі своєї сторони додаткові угоди про подовження договорів постачання природного газу, без яких відповідач не міг направити на електронну адресу позивача розмір поданої номінації, але позивач звертає увагу суду на той факт, що пунктом 4 цих додаткових угод передбачено, що вони розповсюджують свою дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами станом на 31.03.2018 р., тобто фактично відповідач повинен був підтвердити фактичний обсяг спожитого позивачем природного газу у квітні 2018 року шляхом підписання акту прийому-передачі згідно п 3.9 вищезазначених договорів постачання природного газу. Таким чином, подана постачальником номінація носить лише інформативний характер і направляється на електронну адресу споживача природного газу автоматично у вигляді таблиці, яка не має жодних реквізитів сторін і не підписується сторонами, тож жодних правових наслідків ця інформація не несе.

Позивач зазначає, що в даному випадку відхилення номінації Оператором газотранспортної системи у квітні 2018р. не відбулось. Більш того, як оператор газотранспортної системи, так і оператор газоподільчої системи підтвердили факт постачання природного газу позивачу у квітні 2018 р. в об'ємі 54, 035 тис. куб. м., про що свідчать підписані обома сторонами акти наданих послуг з транспортування та розподілу природного газу та акти фактичної передачі та розподілу природного газу в загальному об'ємі 54, 035 тис. куб. м.

Таким чином, позивач вважає, що посилання відповідача на відсутність (лімітів) для постачання природного газу КП «ТМРСР» у квітні 2018 року є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству України та фактичним обставинам справи, оскільки відповідач шляхом підписання додаткових угод погодив постачання у запланованих обсягах природного газу позивачу у квітні 20218р, оператор газотранспортної системи підтвердив номінацію природного газу, а оператор газорозподільчої системи підтвердив об'єми розподілу та відбору природного газу позивачу у квітні 2018 року, у порядку, передбаченому Кодексами як газотранспортної, так і газорозподільчої систем.

Твердження відповідача про те, що акти постачання природного газу та акти приймання-передачі природного газу, а також акти надання відповідних послуг не є належними доказами, оскільки під час їх підписання не був присутній представник ПАТ «НАК «Нафтогаз України» позивач вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки договір транспортування природного газу № 88813 від 26.10.2017 та договір з розподілу природного газу, який є публічним договором і був укладений між КП «ТМРСР» та ПАТ «Харківгаз» на підставі заяви-приєднання № 094215В9N7EТ107 від 01.10.2017р. є двосторонніми правочинами, тож підпис іншого контрагента на цих актах не вимагається. Більш того, ані договором з транспортування та розподілу природного газу, ані Кодексами газотранспортної та газорозподільної систем не передбачено, що акти постачання природного газу чи акти приймання-передачі природного газу при розподілі природного газу повинні підписуватись у присутності представника ПАТ «НАК «Нафтогаз України». За наявності судового рішення про визнання права власності КП «ТМРСР» на поставлений у квітні 2018р. природний газ, позивач зможе належним чином підтвердити факт отримання газ у квітні 2018 р. та відобразити це у бухгалтерському обліку, при цьому участь відповідача у цьому випадку не є обов'язковою.

Крім того, з листа, який отримав позивач від ПАТ «Харківгаз» від 22.06.2018 р. № КП-Сл-130027-0618 вбачається, що НАК «Нафтогаз України» навмисно створює ситуацію, яка дозолить відповідачу не підписувати акти приймання-передачі газу по соціальній ціні, в свою чергу, призводить до того, що теплопостачальні підприємства змушені сплачувати ціну за газ, яка є втричі дорожчою за соціальну. Тим самим НАК «Нафтогаз України» не тільки прямо порушує абз. 2 п.10 Постанови КМУ від 22.03.2017 № 187, де говориться, що НАК «Нафтогаз України» не має права відмовити теплопостачальній організації у постачанні газу до 1 вересня 2018р, а й навмисно утворює публічні борги, які покладаються на виробників тепла.

При цьому, позивач зазначає, що в даному випадку він звернувся до суду за захистом не порушеного права, а за визнанням свого права на природний газ, тож спосіб виконання даного рішення полягає в тому, що відповідач за наявності судового рішення про визнання за КП «ТМРСР» права власності на природний газ не матиме правових підстав для того, щоб звинуватити позивача у несанкціонованому відборі природного газу, а позивач, в свою чергу матиме змогу підтвердити факт отримання газу у квітні 2018 та відобразити це у бухгалтерському обліку. Ухвалою господарського суду від 05.09.2018 підготовче засідання відкладено на 01.10.2018 року.

01 жовтня 2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2018 підготовче засідання відкладено на 05.11.2018 року.

22 жовтня 2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові пояснення у справі, в яких позивач наголошує на тому, що як оператор газотранспортної системи, так і оператор газорозподільчої системи підтвердили факт постачання природного газу позивачу у квітні 2018 року в обсязі 54,035 тис.куб.м. загальною вартістю 343 933, 55 грн., про що свідчать підписані обома сторонами акти наданих послуг з транспортування та розподілу природного газу та акти фактичної передачі та розподілу природного газу. При цьому, позивач вказує на те, що наявність чи відсутність у нього заборгованості перед відповідачем немає жодного значення, оскільки факт поставки спірного обсягу газу підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, позивач зазначає, що ані договорами з транспортування та розподілу природного газу, ані Кодексами газотранспортної та газорозподільної систем не передбачено, що акти постачання природного газу чи акти приймання-передачі природного газу при розподілі природного газу повинні підписуватись у присутності представника відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7871/18 до судового розгляду по суті на 21.11.2018 року.

У судовому засіданні 21.11.2018 року оголошено перерву до 03.12.2018 року.

03 грудня 2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові пояснення у справі, відповідно до змісту яких позивач вказує на те, що згідно з умовами укладених між сторонами Договорів постачання природного газу право власності у позивача на поставлений природний газ виникає з моменту підписання акта приймання-передачі природного газу, тобто з настання відповідної події, але оскільки така подія не відбулась, то в силу приписів частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України право власності на поставлений у квітні 2018 року природний газ виникає із дій осіб, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а саме з моменту передачі природного газу ПАТ «Укртрансгаз» - газотранспортуючій компанії у відповідності до частини 1 статті 334 Цивільного кодексу України, яка в свою чергу, поставила його позивачу, про що є відповідні акти транспортування природного газу та його розподілу по категоріям споживачів.

Також, позивач не погоджується з позицією відповідача, оскільки підтвердження обсягів природного газу (видання номінацій), зазначених у Додаткових угодах до Договорів постачання природного газу, підписаних у квітні 2018 року, покладено на відповідача на підставі спеціального нормативного акту щодо опалювального сезону 2017/2018 року - Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.10.2017 № 720-р, з огляду на що ненадання номінації на наступний місяць щодо планових обсягів постачання природного газу не звільняє відповідача від обов'язків поставити природний газ позивачу як споживачу. Таким чином, позивач вважає, що обсяги природного газу, які були спожиті ним у квітні 2018 року, є узгодженими та підтвердженими постачальником природного газу - відповідачем.

На думку позивача, в даному випадку відсутність підписаних актів приймання-передачі можна порівняти із втратою документа, який посвідчує право власності позивача на природний газ, поставлений у квітні 2018 року, тож визнання права власності на цей газ є єдиним способом захисту прав позивача.

Представник позивача у судовому засіданні 03.12.2018 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.12.2018 року проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 03.12.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23 жовтня 2017 року між позивачем (Споживач) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір № 1314/1718-ТЕ-32 постачання природного газу (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з пунктом 2.1. Договору Постачальник передає споживачу з 01.10.2017 р. по 31.03.2018 р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом 3 375, 786 тис.куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень - 252, 373 тис.куб.м., листопад - 507, 687 тис.куб.м., грудень - 685, 708 тис.куб.м., січень - 757, 51 тис.куб.м., лютий - 630, 215 тис.куб.м., березень - 542, 293 тис.куб.м.

За умовами пункту 3.1. Договору Постачальник передає Споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі:

- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;

- імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до пункту 3.2. Договору постачання природного газу за цим Договором здійснюється виключно за умови дотримання споживачем вимог пункту 12 Положення.

За умовами пункту 3.3. Договору у разі невиконання Споживачем вимог пункту 12 Положення Постачальник не підтверджує планові обсяги газу (номінацію) для споживача, при цьому передача природного газу не здійснюється.

Пунктом 3.4. Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 12.01.2018, передбачено, що Постачальник застосовує процедуру подання номінацій та реномінацій відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Номінація надається в обсязі необхідному Споживачу за цим Договором за умови виконання Споживачем вимог пункту 12 Положення. При цьому, сторони домовилися, що при визначенні рівня розрахунків споживача за використаний природний газ суми нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, враховуються виключно за умови надання споживачем постачальнику оригіналу Акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та житлові субсидії, між виробником теплової енергії та головним розпорядником коштів місцевого бюджету, станом на перше число місяця, що передує місяцю постачання природного газу.

Згідно з пунктом 3.5. Договору Постачальник протягом трьох днів з моменту підтвердження оператором газотранспортної системи номінацій повідомляє Споживачу про розмір поданої номінації (крім випадків, коли номінація не надається) шляхом надсилання відповідного повідомлення на електронну адресу, зазначену Споживачем у розділі 13 цього Договору.

Споживання підтвердженого обсягу природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється, як правило, рівномірно, виходячи з добової норми. Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання (пункт 3.6. Договору).

Відповідно до пункту 3.7. Договору приймання-передача природного газу, переданого Постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Пунктом 3.8. Договору передбачено, що Споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, Постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта Споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);

- підписані Споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим Договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає Споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання Постачальником акта приймання-передачі природного газу Постачальник письмово повідомляє Споживача про причини такого не підписання акта (пункт 3.9. Договору.

Відповідно до пункту 3.10. Договору Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання Постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Крім того, 23 жовтня 2017 року між позивачем (Споживач) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір № 1316/1718-КП-32 постачання природного газу (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.

Згідно з пунктом 2.1. Договору Постачальник передає споживачу з 01.10.2017 р. по 31.03.2018 р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом 37,775 тис.куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень - 2,821 тис.куб.м., листопад - 5,68 тис.куб.м., грудень - 7,669 тис.куб.м., січень - 8,481 тис.куб.м., лютий - 7,056 тис.куб.м., березень - 6,068 тис.куб.м.

За умовами пункту 3.1. Договору Постачальник передає Споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до пункту 3.2. Договору постачання природного газу за цим Договором здійснюється виключно за умови дотримання споживачем вимог пункту 12 Положення.

За умовами пункту 3.3. Договору у разі невиконання Споживачем вимог пункту 12 Положення Постачальник не підтверджує планові обсяги газу (номінацію) для споживача, при цьому передача природного газу не здійснюється.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що Постачальник застосовує процедуру подання номінацій та реномінацій відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Номінація надається в обсязі необхідному Споживачу за цим Договором за умови виконання Споживачем вимог пункту 12 Положення.

Згідно з пунктом 3.5. Договору Постачальник протягом трьох днів з моменту підтвердження оператором газотранспортної системи номінацій повідомляє Споживачу про розмір поданої номінації (крім випадків, коли номінація не надається) шляхом надсилання відповідного повідомлення на електронну адресу, зазначену Споживачем у розділі 13 цього Договору.

Споживання підтвердженого обсягу природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється, як правило, рівномірно, виходячи з добової норми. Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання (пункт 3.6. Договору).

Відповідно до пункту 3.7. Договору приймання-передача природного газу, переданого Постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Пунктом 3.8. Договору передбачено, що Споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, Постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта Споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);

- підписані Споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим Договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає Споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання Постачальником акта приймання-передачі природного газу Постачальник письмово повідомляє Споживача про причини такого не підписання акта (пункт 3.9. Договору).

Відповідно до пункту 3.10. Договору Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання Постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Також, 23 жовтня 2017 року між позивачем (Споживач) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір № 1315/1718-БО-32 постачання природного газу (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Згідно з пунктом 2.1. Договору Постачальник передає споживачу з 01.10.2017 р. по 31.03.2018 р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом 1234,547 тис.куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень - 92,769 тис.куб.м., листопад - 185,58 тис.куб.м., грудень - 250,397 тис.куб.м., січень - 277,088 тис.куб.м., лютий - 230,538 тис.куб.м., березень - 198,18 тис.куб.м.

За умовами пункту 3.1. Договору Постачальник передає Споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до пункту 3.2. Договору постачання природного газу за цим Договором здійснюється виключно за умови дотримання споживачем вимог пункту 12 Положення.

За умовами пункту 3.3. Договору у разі невиконання Споживачем вимог пункту 12 Положення Постачальник не підтверджує планові обсяги газу (номінацію) для споживача, при цьому передача природного газу не здійснюється.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що Постачальник застосовує процедуру подання номінацій та реномінацій відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Номінація надається в обсязі необхідному Споживачу за цим Договором за умови виконання Споживачем вимог пункту 12 Положення.

Згідно з пунктом 3.5. Договору Постачальник протягом трьох днів з моменту підтвердження оператором газотранспортної системи номінацій повідомляє Споживачу про розмір поданої номінації (крім випадків, коли номінація не надається) шляхом надсилання відповідного повідомлення на електронну адресу, зазначену Споживачем у розділі 13 цього Договору.

Споживання підтвердженого обсягу природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється, як правило, рівномірно, виходячи з добової норми. Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання (пункт 3.6. Договору).

Відповідно до пункту 3.7. Договору приймання-передача природного газу, переданого Постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Пунктом 3.8. Договору передбачено, що Споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, Постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта Споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);

- підписані Споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим Договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає Споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання Постачальником акта приймання-передачі природного газу Постачальник письмово повідомляє Споживача про причини такого не підписання акта (пункт 3.9. Договору.

Відповідно до пункту 3.10. Договору Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання Постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Транспортування природного газу позивачу здійснювати ПАТ «Укртрансгаз» на підставі Договору транспортування природного газу № 88813 від 26.10.2017.

Відповідно до Договорів постачання природного газу термін постачання природного газу був визначений по 31.03.2018 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 228 були внесені зміни у Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017.

Пунктом 4 частини 3 вищезазначеного Положення на відповідача було покладено обов'язок здійснювати постачання природного газу виробникам теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору) до 01.06.2018 року.

У зв'язку з цим, між позивачем та відповідачем були укладені наступні Додаткові угоди:

- Додаткова угода № 2 від 11.04.2018 до Договору № 1314/1718-ТЕ-32 від 23.10.2017, відповідно до якої Постачальник передає Споживачу у період з квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 132,865 тис.куб.м., у тому числі по місяцях: квітень - 132,865 тис.куб.м., травень - 0 куб.м.;

- Додаткова угода № 1 від 11.04.2018 до Договору № 1316/1718-КП-32 від 23.10.2017, відповідно до якої Постачальник передає Споживачу у період з квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 1,486 тис.куб.м., у тому числі по місяцях: квітень - 1,486 тис.куб.м., травень - 0 куб.м.;

- Додаткова угода № 2 від 11.04.2018 до Договору № 1315/1718-БО-32 від 23.10.2017, відповідно до якої Постачальник передає Споживачу у період з квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 48,672 тис.куб.м., у тому числі по місяцях: квітень - 48,672 тис.куб.м., травень - 0 куб.м.

Крім того, на підставі Заяви-приєднання № 094215В9N7ЕТ107 від 01.10.2017 позивач приєднався до умов Договору розподілу природного газу, оператором газорозподільчої мережі за яким було ПАТ «Харківгаз».

Згідно з Розпорядження Виконавчого комітету Роганської селищної ради № 79

11.04.2018 року позивач отримав від ПАТ «Харківгаз» повідомлення про припинення газопостачання № 676 від 26.03.2018.

Як зазначає позивач, оскільки додаткові угоди по всім Договорам постачання природного газу між позивачем та відповідачем були підписані, ПАТ «Укртрансгаз» підтвердив фактично номінацію на постачання природного газу позивачу у квітні 2018 року, про що свідчить також Акт № 04-18-88813 наданих послуг з транспортування природного газу від 30.04.2018, відповідно до якого за показниками приладів обліку позивачу було поставлено у квітні 2018 року 54, 035 тис.куб.м. природного газу. ПАТ «Харківгаз» відповідно до Акту приймання-передачі природного газу № Х00035107 від 30.04.2018 підтвердив кількість розподіленого природного газу, яка складає 54,035 тис.куб.м., що відповідає попередньому Акту транспортування природного газу та є підтвердженням того, що номінація на постачання природного газу за квітень 2018 року фактично була підтверджена як оператором газотранспортної системи, так і оператором газорозподільчої системи, а також відповідачем шляхом підписання додаткових угод.

Позивачем на адресу відповідача були направлені акти приймання-передачі природного газу за квітень 2018 року за Договором № 1314/1718-ТЕ-32 від 23.10.2017 в обсязі 47, 435 тис.куб.м. на суму 281 308, 52 грн., за Договором № 1315/1718-БО-32 від 23.10.2017 в обсязі 6,351 тис.куб.м. на суму 60 262, 36 грн., за Договором № 1316/1718-КП-32 від 23.10.2017 в обсязі 7 907, 20 тис.куб.м. на суму 2 362, 67 грн.

Листом № 26-3197/1.2-18 від 14.05.2018 відповідач повернув позивачу акти приймання-передачі природного газу за квітень 2018 року посилаючись на те, що у зв'язку з невиконанням умов пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 187 (із змінами і доповненнями) позивачу не були підтверджені планові обсяги (номінації) природного газу на квітень 2018 року. Таким чином, відповідач не здійснював постачання природного газу позивачу у квітні 2018 року.

Позивач вважає обґрунтування відповідача щодо відмови від підписання актів приймання-передачі природного газу незаконними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки:

- позивач виконав всі вимоги, передбачені п. 12 Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 187, підписав додаткову угоду і станом на 01.01.2017 у нього взагалі не існувало боргу за постачання газу;

- позивач протягом опалювального періоду 2017-2018 років проводив і проводить розрахунки з відповідачем за поставку природного газу, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями;

- в тому випадку, якщо оператор газотранспортної системи не підтверджує номінацію, то відповідно до пп. 11 п. 1 Глави 10 Кодексу газотранспортної системи здійснює примусове припинення шляхом часткового чи повного перекриття вхідної засувної арматури з її опломбуванням або механічного (зварного) від'єднання газопроводу, про що посадовою особою оператора газотранспортної системи складається акт. В даному випадку, примусового припинення газопостачання не відбувалось і акти з постачання природного газу та його розподілу були підписані обома сторонами у відповідності до умов договорів;

- сам відповідач підписав додаткові угоди про постачання природного газу за Договорами, чим підтвердив згідно з п. 3.3. вищезазначених договорів плановий обсг природного газу позивачу у квітні 2018 року.

Таким чином, позивач вважає, що не підписуючи акти приймання-передачі природного газу відповідач фактично не визнає право власності позивача на поставлений природний газ загальним об'ємом 54, 035 тис.куб.м.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певне майно, а суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірне майно та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Підставою ж позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Згідно з положеннями статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, вказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.

Передумовою для застосування статті 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватися на встановленому судом у ході розгляду справи існуючого юридичного факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 ЦК України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Тобто, позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі майно або набуття цією особою права на майно не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів (у зв'язку з втратою), що засвідчують належність їй такого права.

Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У позовній заяві позивач посилається на положення частин 1 та 2 статті 334 Цивільного кодексу України, відповідно до яких право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Оскільки факт поставки у квітні 2018 року природного газу в загальному об'ємі 54,035 тис.куб.м. підтверджується Актом № 04-18-88813 від 30.04.2018 наданих послуг з транспортування природного газу, підписаним позивачем та ПАТ «Укртрансгаз» в особі Філії «Оператор газотранспортної системи України», а також Актом приймання-передачі природного газу № ХА00035107 від 30.04.2018, підписаним позивачем та ПАТ «Харківгаз», позивач вважає, що у нього виникло право власності на означені обсяги природного газу.

Надаючи правову оцінку вказаним аргументом позивача суд вважає, що вони ґрунтуються на довільному тлумаченні норм матеріального права та суперечать фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим до уваги не приймаються.

Так, суд зазначає, що визначення конкретного моменту виникнення права власності у набувача майна за договором має велике значення, оскільки саме з цього моменту на набувача переходить тягар утримання власності, ризик випадкової загибелі майна, а також власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами.

Частиною 1 статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, вищевказана норма матеріального права, встановлюючи загальне правило, пов'язує виникнення права власності у набувача за договором саме із передачею речі. Разом з тим, момент виникнення права власності у набувача визначений законодавцем диспозитивно, оскільки законом або договором сторін може бути встановлений і інший момент виникнення у набувача майна права власності.

В даному випадку, умовами пунктів 3.1. укладених між позивачем та відповідачем Договорів на поставку газу № 1314/1718-ТЕ-32 від 23.10.2017, № 1316-1718-КП-32 від 23.10.2017, № 1315/1718-БО-32 від 23.10.2017 чітко передбачено, що право власності на природний газ переходить від відповідача до позивача після підписання актів приймання-передачі.

За таких обставин, виходячи з положень статті 334 Цивільного кодексу України та пунктів 3.1. Договорів право власності на природний газ виникає у позивача лише після підписання між ним та відповідачем актів приймання-передачі.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, таких актів приймання-передачі між сторонами укладено не було.

Посилання позивача на те, що факт поставки природного газу підтверджується Актом № 04-18-88813 від 30.04.2018 та Актом приймання-передачі природного газу № ХА00035107 від 30.04.2018, а також те, що ані договорами з транспортування та розподілу природного газу, ані Кодексами газотранспортної та газорозподільної систем не передбачено, що акти постачання природного газу чи акти приймання-передачі природного газу при розподілі природного газу повинні підписуватись у присутності представника відповідача суд до уваги не приймає, оскільки вони суперечать приписам пункту 3.1. Договорів.

Так само, не змінюють визначений пунктом 3.1. момент виникнення у позивача права власності на природний газ його доводи про те, що факт підтвердження номінацій природного газу у квітні 2018 року підтверджується підписаними обома сторонами додатковими угодами до Договорів постачання природного газу.

Таким чином, суд відзначає, що в силу приписів статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти порушення, невизнання чи заперечення прав позивача відповідачем або створення неможливості реалізації свого права власності - в матеріалах справи відсутні, оскільки з матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається, що право власності на спірні обсяги природного газу не виникло через те, що між сторонами не були підписані акти приймання-передачі, які в силу п. 3.1. Договору є підставами для виникнення у позивача права власності.

При цьому, жодних вимог про спонукання відповідача до підписання таких актів позивачем заявлено не було.

Водночас, виходячи з предмету позову у даній справі, суд не надає правової оцінки діям відповідача щодо відмови у підписанні актів приймання-передачі природного газу, оскільки вважає, що питання правомірності чи неправомірності дій (бездіяльності) Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", які полягали у тому, що останнім не було виділено позивачу номінацій щодо обсягів природного газу на спірні місяці, як правових наслідків таких дій (бездіяльності) може бути предметом окремого позову.

З огляду на вищевикладене, оскільки у позивача не виникло право власності на спірні обсяги природного газу, то порушення права власності як такого не відбулося.

Встановлена судом відсутність підстав для задоволення позову не є обмеженням права позивача на судовий захист, а є недоведеністю останнім порушених прав, за захистом яких відбулось звернення, оскільки, можливість виникнення права власності, за рішенням суду, у даному випадку, не передбачено, а стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Враховуючи, що підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду та з огляду на те, що право власності у позивача на спірні обсяги природного газу не виникло, тому не відбулося порушення такого права, судом відмовлено у задоволенні позову.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного пеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 17.12.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова