Рішення № 78611500, 13.12.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/914/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

секретар судового засідання: Малярчук Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Бонтлаб В.В. довіреність №б/н від 27.03.2018 (в режимі відеоконференції)

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "АДЛЄР"

до Приватного підприємства "Крупний"

про стягнення 227 463,46 грн

ПП "Адлєр" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до ПП "Крупний" про стягнення 227 463,46 грн., з яких 161 896,00 грн основного боргу, 809,48 грн інфляційних, 13 792,89 грн пені, 11 765,24 грн 30% річних, 39 199,85 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 209/АДЛ від 12.04.2018, позивачем було поставлено відповідачу товар, за який останній належним чином розрахунок не провів, в результаті чого утворилась заборгованість яка є предметом спору.

22.10.2018 господарський суд прийняв ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі №906/914/18 з ії розглядом за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 15.11.2018 розгляд справи по суті було відкладено.

26.11.2018 від позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог відповідно до якої просить стягнути з відповідача 176 536,00 грн. основного боргу, 5 828,26 грн інфляційних втрат, 14 223,64 грн пені, 17 194,09 грн 30% річних, 39 199,85 грн штрафу.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як зазначалось вище, провадження у справі №906/914/18 відкрито за правилами спрощеного позовного провадження та призначено перше судове засідання на 15.11.2018.

Таким чином, позивач мав право збільшити позовні вимоги до першого судового засідання, тобто до 15.11.2018.

Оскільки, заява про збільшення позовних вимог від позивача надійшла до суду 26.11.2018, то суд відмовляє у її прийнятті.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача відзив на позов не надав, в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

12.04.2018 між ПП "Адлєр" (постачальник/позивач) та ПП "Крупний" (покупець/відповідач) був укладений договір поставки № 209/АДЛ.

Відповідно до укладеного договору позивач зобов'язувався поставити відповідачу засоби захисту рослин, мінеральні добрива, насіння (надалі - товар), а відповідач зобов'язувався прийняти та оплати вказаний товар.

Згідно п. 2.1 договору, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних (п. 3.2 договору).

Прийом-передача товару від постачальника до покупця проводиться шляхом виписки накладної та або акту, де зазначається дата передачі товару покупцю. Разом із товаром постачальник передає покупцю оригінальні товаросупровідні документи. Покупець зобов'язаний передати постачальнику оригінал довіреності та/або оформити відповідні документи згідно генерального доручення (п. 3. 3 договору).

Пунктом 3.4 договору передбачено, що поставка товару за домовленістю та або за усною домовленістю сторін на умовах СРТ (до місця вказаного покупцем) його місцезнаходження: м. Коростень.

Відповідно до п. 5.1 договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені в додатках до договору і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентна курсу валюти на міжбанківському валютному ринку України на день підписання договору.

Оплата товару проводиться без виставляння рахунку-фактури (п. 5.3 договору).

Пунктом 11.1 договору передбачено, що він діє з моменту його підписання обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору.

На виконання умов договору, між сторонами також були підписані додатки до нього №1 від 12.04.2018, №2 від 17.04.2018, №3 від 19.04.2018, №4 від 24.04.2018, №5 від 03.05.2018,№ 6 від 21.05.2018, №8 від 04.06.2018, № 9 від 19.06.2018, №10 від 12.07.2018 в яких сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну та строк поставки і оплати.

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних:

- № 569 від 16.04.2018 на суму 16 329,60 грн.;

- №638 від 18.04.2018 на суму 11 004,00 грн;

- №852 від 25.04.2018 на суму 11 675,64 грн;

- №898 від 26.04.2018 на суму 3 815,64 грн;

- № 1051 від 11.05.2018 на суму 69 699,60 грн;

- № 1406 від 22.05.2018 на суму 20 925,60 грн;

- № 1582 від 04.06.2018 на суму 26 162,40 грн;

- № 1823 від 19.06.2018 на суму 14 640,00 грн;

- № 2009 від 12.07.2018 на суму 52 896,00 грн.

Також в матеріалах справи наявні довіреності на отримання представником відповідача від позивача вказаного вище товару, а саме, довіреності № 30 від 16.04.2018, №41 від 18.04.2018, №35 від 25.04.2018, № 42 від 11.05.2018, № 43 від 22.05.2018, №45 від 04.06.2018, № 53 від 19.06.2018, № 54 від 12.07.2018, а також підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2018.

Однак, в установлений додатками до договору строк відповідач розрахунок належним чином не провів.

Враховуючи проведені відповідачем часткові оплати відповідно до платіжних доручень № 224 від 16.04.2018 на суму 16 329,60 грн, № 228 від 17.04.2018 на суму 11 004,00 грн,№ 239 від 19.04.2018 на суму 3 815,64 грн, № 279 від 25.05.2018 на суму 12 000,00 грн, №329 від 18.06.2018 на суму 7 463,24 грн, а також що відповідно до видаткової накладної № 1823 від 19.06.2018 на суму 14 640, на день подачі позову до суду ще не настав строк її оплати, борг відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 161 896,00 грн.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його підприємницькій діяльності або в інших цілях , не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання 9неналежне виконання).

Відповідач заперечень та доказів сплати боргу суду не надав.

Ураховуючи викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 161 896,00 грн заборгованості за поставлений товар підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 39 199,85 грн 20% штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 8.4 договору, за несплату або несвоєчасну оплату товару покупець сплачує штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до розрахунку позивача розмір штрафу становить 39 199,85 грн (195 999,24 грн (розмір несвоєчасно виконаного зобов'язання) х 20%).

Однак, суд не погоджується з наведеним розрахунком позивача, оскільки до суму заборгованості вказаної позивачем (195 999,24 грн) увійшла вартість товару поставленого відповідачу на підставі видаткової накладної №1823 від 19.06.2018 на суму 14 640,00 грн строк оплати якої мав настати 20.10.2018, тобто на день подання позову до суду зобов'язання по оплаті товару за вказаною накладною у відповідача не виникло, а отже штраф на цю суму не нараховується.

Відповідно до розрахунку проведеного судом розмір штрафу, який підлягає задоволенню, становить 36 271,85 грн. ( 181 359,24 грн х 20%).

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 13 792,89 грн пені.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 8.2 договору за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Пунктом 8.3 договору сторони передбачили, що відповідно до ст. 259 ЦК України, строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного договору.

Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється протягом 5 років.

Однак, суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком пені в сумі 13 792,89 грн за період з 25.04.2018 по 12.10.2018.

Суд зазначає, що позивачем не вірно встановлений період за який можливо нарахувати пеню в даному випадку.

З розрахунку позивача вбачається що ним до періоду нарахування пені включені дати настання строку оплати товару за видатковими накладними, однак період прострочення у відповідача настав лише на наступний день після встановленого строку оплати. Крім того, позивачем не відрахована частина залишку оплачених коштів відповідно до платіжного доручення № 279 від 25.05.2018 на суму 12 000 грн, з яких 11 675,64 грн було зараховано позивачем в рахунок оплати товару за видатковою накладною № 852 від 25.04.2018, а інші 324,36 грн мали б бути зараховані в рахунок наступної партії товару.

Отже, відповідно до здійсненого судом розрахунку, розмір пені становить 13 431,27 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 11 765,24 грн 30% річних та 809,48 грн інфляційних витрат.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.

Пунктом 8.6 договору сторони дійшли згоди, що згідно п. 2 ст. 625 ЦК України покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Суд здійснивши свій перерахунок 30% річних з підстав аналогічних при здійснені розрахунку пені встановив, що розмір 30% річних становить 11 470,28 грн, а не 11 765,24 грн, як вказав позивач.

Також, дослідивши розрахунок позивача щодо нарахування 809,48 грн інфляційних втрат за період вересень 2018 суд зазначає наступне.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.

Відповідно до розрахунку, проведеного судом, в межах періоду нарахування заявленого позивачем, встановлено, що розмір інфляційних втрат за вересень 2018 становить 3 076,02 грн.

Оскільки, згідно приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак суд враховує розмір інфляційних втрат в сумі 809,48 грн., який позивач зазначив в своєму розрахунку.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог в частині стягнення 161 896,00 грн боргу, 36 271,85 грн штрафу, 13 431,27 грн пені, 11 470,28 грн 30% річних, 809,48 грн інфляційних втрат та відмовляє в іншій частині позову.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Крупний" (11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Білокоровічське Шосе, 12-Б, ідентифікаційний код 37677846) на користь Приватного підприємства "Адлєр" (10007, м. Житомир, вул. Авіаторів, буд. 9, ідентифікаційний код 35954742) - 161 896,00 грн основного боргу, 36 271,85 грн штрафу, 809,48 грн інфляційних втрат, 13 431,27 грн пені, 11 470,28 грн 30% річних, 3 358,18 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 18.12.18

Суддя Маріщенко Л.О.

Віддрукувати:

1- в справу

2-- позивачу за юрид. адресою (рек. з повід.)

3 - відповідачу (рек. з повід.)