Рішення № 78606496, 04.12.2018, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/1085/18

Провадження №2/148/588/18

РІШЕННЯ

Іменем України

04 грудня 2018 року м. Тульчин

Тульчинський районний суд

Вінницької області в складі: головуючого судді Саламахи О.В.

за участю: секретаря Носулько К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Агрокомплекс «Зелена долина» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною,-

ВСТАНОВИВ:

До Тульчинського районного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником земельної ділянки, загальним розміром 9,0937 га, кадастровий номер 0524380600:01:002:0129, яка розташована на території Бортницької сільської ради Тульчинського району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить останньому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-ВН № 032552, виданого Тульчинською районною державною адміністрацією 28.02.2003.

Так, 09.08.2012 ОСОБА_1 та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» укладено договір оренди землі за № 522/Б, строком на 5 років до 09.08.2017.

Незадовго до закінчення строку дії договору, 27.06.2017 позивач надіслав відповідачу письмове повідомлення про те, що має намір розірвати укладений договір оренди.

Однак, незважаючи на вказане повідомлення, договір не був припинений, а відповідач продовжує незаконно користуватися земельною ділянкою позивача.

У зв'язку з вказаними обставинами, ОСОБА_1 звернувся до Тульчинського ВП НВП ГУНП у Вінницькій області з заявою про вчинення злочину, після чого до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12017020310000527 від 19.09.2017 за ч. 1 ст. 358 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що посадові особи відповідача здійснили державну реєстрацію укладеного 09.08.2012 договору, 21.05.2014, тобто умисно, свідомо, без погодження з позивачем, фактично продовжили строк укладеного дії договору оренди землі ще майже на 2 роки.

Крім того, позивачу стало відомо про те, що існує також Додаткова угода № 1 від 01.10.2015 до договору оренди землі від 09.08.2012, згідно якої строк оренди належної йому земельної ділянки продовжено до 15 років.

Однак, зазначену додаткову угоду позивач не підписував, а підпис від його імені вчинено іншою особою.

Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом, просить визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 01.10.2015 про внесення змін до договору оренди землі № 522/Б від 09.08.2012, скасувавши її державну реєстрацію. Визнати припиненим договір оренди землі № 522/Б від 09.08.2012 та витребувати із незаконного володіння ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», земельну ділянку, загальним розміром 9,0937 га, кадастровий номер 0524380600:01:002:0129, яка розташована на території Бортницької сільської ради Тульчинського району Вінницької області.

Позивач і його представник у судове засідання не з’явилися, проте представник позивача – адвокат ОСОБА_2, подав письмову заяву згідно якої просить залишити позов без розгляду в частині вимог щодо припинення дії договору оренди землі № 522/Б від 09.08.2012 та витребування із незаконного володіння ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», земельної ділянки, загальним розміром 9,0937 га, кадастровий номер 0524380600:01:002:0129, яка розташована на території Бортницької сільської ради Тульчинського району Вінницької області.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Таким чином, враховуючи волевиявлення сторони позивача, суд вважає, що позов у цій частині слід залишити без розгляду.

В іншій частині позовних вимог позов підтримує і просить суд його задовольнити, розглянувши справу за його відсутності і відсутності позивача, стягнувши з відповідача судові витрати по сплаті судового збору – 1409,60 грн. і витрат на правову допомогу – 3500 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, однак надіслав відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує щодо задоволення позову, оскільки вважає, що користується земельною ділянкою позивача правомірно у відповідності до укладеного договору та додаткової угоди до вказаного договору, якою строк оренди продовжено, про що, проінформовано позивач відповідним листом. З огляду на те, що строк дії договору закінчується у 2027 році, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали суд встановив, що у відповідності до державного акту серії ІІІ-ВН № 032552 від 28.02.2003, виданого Тульчинською районною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 9,09 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бортницької сільської ради Тульчинського району Вінницької області (а.с. 8). Згідно договору оренди № 522/Б від 09.09.2012, позивач передав відповідачу у користування земельну ділянку 0524380600:01:002:0129, площею 9,09 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бортницької сільської ради Тульчинського району Вінницької області, строком на 5 років (а.с. 10 – 11). Державну реєстрацію даного договору проведено 21.05.2014, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 22160758 від 26.05.2018 (а.с. 9).

В подальшому, з відповідачем укладено додаткову угоду за № 1 від 01.10.2015, до договору оренди № 522/Б від 09.09.2012, згідно умов якої строк дії договору оренди продовжено до 15 років (а.с. 12).

Позивач 27.06.2017 звернувся до відповідача з письмовим повідомленням про бажання розірвати договір оренди № 522/Б від 09.09.2012 (а.с. 14).

У відповідності до висновку судово-почеркознавчої експертизи за № 7120/7121/17-21 від 20.02.2018, проведеної Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, додаткову угоду за № 1 від 01.10.2015, до договору оренди № 522/Б від 09.09.2012, підпис в графі «Орендодавець» виконано не ОСОБА_1 (а.с. 15 – 19). Оригінал зазначеного висновку міститься у матеріалах кримінального провадження № 12017020310000527, внесеного до Єдиного державного реєстру 19.09.2017, Тульчинським ВП НВП ГУНП у Вінницькій області.

Статтею 15 ЦК України, визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі і визнання права.

Тобто, за змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.

Згідно ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 07.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються нормами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно приписів ст. 4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі», визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

На підставі ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до ч. 4 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем, який укладається в письмовій формі.

У статті 203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для вчинення правочину потрібна не тільки воля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Отже, волевиявлення є способом, яким внутрішня воля особи дістає свій вираз зовні.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже підпис договору є обов’язковим реквізитом правочину, вчиненого у письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри учасника правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Унаслідок вказаного, підписання правочину здійснюється кожною із сторін власноручно або власноручно уповноваженими на те стороною особами.

Нормами ст. 14 Закону України «Про оренду землі», передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально

Статтею 208 ЦК України, передбачено, перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі. Одним з таких випадків зазначений у п. 2 ч. 1 вказаної статті правочин між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, виходячи з аналізу норм цивільного законодавства та норм спеціальних законів про оренду землі в сукупності, судом встановлено, що однією з визначальних умов дійсності договору оренди землі є волевиявлення учасника правочину.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 18.12.2013 у справі № 6-127цс13, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судому у постанові від 11.06.2018 у справі № 151/117/17.

Крім того, у іншій постанові Верховного Суду України у справі № 6-162цс13 від 19.02.2014, вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Відтак, оскільки позивач заперечує підписання з відповідачем додаткової угоди за № 1 від 01.10.2015, до договору землі оренди № 522/Б від 09.09.2012, а також висновком судово-почеркознавчої експертизи за № 7120/7121/17-21 від 20.02.2018, проведеної Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що ОСОБА_1 вказану додаткову угоду не підписував, а тому з наведеного випливає, що підписання оспорюваної додаткової угоди договору оренди землі не відповідало волевиявленню позивача та було здійснено всупереч бажанню останнього, що свідчить про порушення істотних умов договору та його невідповідність вимогам ст. 203 ЦК України.

Частинами 1, 2 ст. 89 ЦПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Згідно статей 12, 81 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оскільки не підписання орендодавцем додаткової угоди до договору оренди землі та ненадання повноважень на її укладення й підписання іншій особі свідчить про відсутність у останнього волевиявлення на укладення додаткової угоди, за таких обставин сама додаткова угода № 1 від 01.10.2015, до договору землі оренди № 522/Б від 09.09.2012, виходячи з положень, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України, є такою, що підлягає визнанню недійсною, у зв’язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керуючись нормами ст. 141 ЦПК України, вважає, що з відповідача слід стягнути витрати по сплаті судового збору – 1409,60 грн., а також витрати на правову допомогу у сумі 3500 грн., сплачені позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. 9, 41, 45 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, 203, 207, 208, 215, 407 ЦК України, ст. 93, 124 ЗК України, ст. 4, 12, 13, 18, 19, 76-80, 141, 206, 258, 259, 263 – 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Первинний позов – задовольнити.

Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 01.10.2015 до договору оренди землі № 522/Б від 09.08.2012, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 5790278 від 21.05.2014, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», код ЄДРПОУ: 32721857.

Скасувати державну реєстрацію додаткової угоди № 1 від 01.10.2015 до договору оренди землі № 522/Б від 09.08.2012, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 5790278 від 21.05.2014, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», код ЄДРПОУ: 32721857.

В інший частині позовні вимоги залишити без розгляду.

Стягнути з ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», код ЄДРПОУ: 32721857, розташованого, за адресою: вул. Івана Богуна, 4, смт. Томашпіль, Вінницька область, на користь ОСОБА_1, проживаючого, за адресою: вул. Шкільна, 91, с. Печера, Тульчинський район Вінницька область, судові витрати по сплаті судового збору у сумі – 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять) гривень 60 копійок, та витрати на правову допомогу – 3500 (три тисячі п’ятсот) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тульчинського районного суду

Вінницької області ОСОБА_3