Рішення № 78605738, 26.11.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/35306/17

Провадження № 2/761/1938/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Макаренко І.О.,

при секретарі Триндюк А.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаним позов в якому просила суд: позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо його малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2

Позов обґрунтований тим, що з 22.10.2005 року позивач перебуває з відповідачем у шлюбі, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис №3040. Від шлюбу мають двох синів ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 З грудня 212 року позивач та відповідач фактично припинили шлюбні відносини та ведення спільного господарства. Позивач зазначає, що вона самостійно утримує дітей та займається їх вихованням. Відповідач по справі з дітьми не спілкується, матеріально їх не забезпечує та не цікавиться їхнім життям.

У своєму відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити в задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю. Так, відповідач зазначає, що ним вчинялися спроби спілкування з дітьми, шляхом листування та передачею листів через матір відповідача. ОСОБА_5 в добровільному порядку надається матеріальна допомога на утримання дітей у розмірі 1 000,00 грн. З 2016 року відповідач перебуває на стаціонарному лікуванні та території Російської Федерації, та в 2018 році ним було отримано другу групу інвалідності, у зв'язку зі станом здоров'я відповідача та необхідністю проходження лікування на території Російської Федерації, відповідач не може в повній мірі виконувати всі батьківські обов'язки.

Третя особа надала до суду свій висновок, в якому зазначила, що вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 стосовно малолітніх ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи в судовому засіданні вважала, що позов задоволенню не підлягає.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, які долучені до матеріалів справи, дійшов наступного висновку.

22.10.2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис №3040, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1.

Від шлюбу мають двох синів ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до свідоцтв про народження НОМЕР_2, НОМЕР_3.

З грудня 212 року позивач та відповідач фактично припинили шлюбні відносини та ведення спільного господарства.

Позивач ОСОБА_4 просить позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно їх синів ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, посилаючись на те, що відповідач не спілкується з дітьми, не бере участі у вихованні дітей, матеріально не забезпечує утримання дітей, таким чином ухиляючись від виконання своїх батьківських обов'язків, не вчиняє жодних дій задля врегулювання питань щодо утримання та виховання дітей.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

В силу ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.

Згідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно зі ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_5 є інвалідом 2 групи, та перебває на стаціонарному лікуванні та території Російської Федерації, що підтверджується медичними довідками, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивачем зазначається, що відповідач не надає будь-якої матеріальної допомоги на утримання дітей, однак дані твердження спростовуються копіями розписок про отримання позивачем аліментів від відповідача у розмірі 1 000,00 грн. та наданим відповідачем копіями чеків про придбання планшету для розвитку дітей та можливості спілкування з ними.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації №108-16762 від 25.10.2018 р., з урахуванням рішення комісії з питань захисту права дитини при Солом'янській районній в місті Києві державній адміністрації, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 стосовно малолітніх ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4

Крім того, як було встановлено в судовому засіданні, метою позбавлення відповідача батьківських прав - є можливість вільного виїзду матері за кордон разом із дітьми.

Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 вказаної вище Постанови ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.

Відповідно до ст. 39 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави - учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.

Відповідно до вищенаведених роз`яснень та норм закону тільки винна поведінка батьків, може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав.

Разом з цим, суду не надано доказів саме винної поведінки або свідомого нехтування батьківськими обов'язками відповідачем відносно його малолітніх дітей, не надано доказів і вжиття відносно відповідача заходів реагування з приводу неналежного виконання батьківських обов'язків.

Відповідно до положень принципу № 6, принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, дитина заради повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та порозуміння. Вона має, коли це є можливим, зростати під опікою і відповідальністю її батьків і в будь-якому випадку в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її навчання, ця відповідальність покладена перш за все на батьків.

Згідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні дані, які б негативно характеризували відповідача, як особистість та члена суспільства, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно його синів ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4

Керуючись ст.ст. 150, 155, 164, 165 СК України, ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: