Рішення № 78605625, 17.12.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/3578/18

Провадження № 2/361/2319/18

17.12.2018

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 грудня 2018 р. Броварський міськрайонний суд Київської області в складі головуючого судді - Селезньової Т.В., при секретарі – Коваль А.В., розглянувши в судовому засіданні в місті Бровари цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Юнісон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № SA – 00573 від 12.03.2016р. в загальній сумі 50342,57грн., в тому числі строкову заборгованість за кредитом 6806,55грн., прострочену заборгованість за кредитом – 11951,63 грн., строкову заборгованість за процентами – 238,65 грн., прострочену заборгованість за процентами – 7275,08 грн., прострочену заборгованість за комісіями відповідно до п.2.5.1 п 2.5 розділу 2 Кредитного договору – 13699,82 грн., пеню за прострочення сплати кредиту відповідно до п.7.1 розділу 7 Кредитного договору – 3202,65 грн., пеню за прострочення сплати процентів відповідно до п.7.1 розділу 7 Кредитного договору – 2081,90 грн.; пеню за прострочення сплати комісії - відповідно до п.7.1 розділу 7 Кредитного договору 3886,29 грн.; штраф -1200 грн., мотивуючи тим, що позивач видав відповідачу кредит, відповідач кредит отримав, але допустив прострочення в платежах згідно графіку, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість по тілу кредиту, по сплаті відсотків; крім того позивач просив стягнути пеню за несвоєчасне повернення кредиту і відсотків.

Відповідач позов не визнав, подав відзив, в якому не заперечував факту укладення кредитного договору з позивачем і отримання коштів у розмірі 20000 грн., а також того, що умовами договору було передбачено погашення заборгованості за кредитом шляхом зарахування коштів на рахунок № 29095015014475 в ПАТ «Банк «Юнісон». Заперечуючи проти позову, пояснив, що після 28.04.2016 р. при сплаті чергового платежу на рахунок, зазначений в кредитному договорі, співробітником банку йому повідомлено, що рахунок заблоковано. В телефонному режимі працівники банку йому повідомили про існування іншого рахунку на який здійснюється зарахування коштів по сплаті платежів за кредитним договором, черговий платіж був сплачений на інший рахунок. При внесенні наступного платежу за договором кредиту, співробітником банку, який здійснював переказ коштів, повідомлено, що рахунок заблоковано, в телефонному режимі працівник ПАТ «Банк «Юнісон» повідомив, що рахунок дійсно заблоковано, нові реквізити для сплати кредиту йому будуть повідомлені додатково. Останній платіж за договором здійснений у липні 2016 року приблизно у сумі 3100 грн. Після чого, жодних повідомлень, листів чи вимог від банку він не отримував, що підтверджується також долученою до позову досудовою вимогою, яка відправлена банком на сторонню адресу. Він не мав наміру уникнути відповідальності за укладеним договором, але внаслідок зазначених дій банку і не повідомлення банком йому реквізитів для сплати платежів за договором кредиту він не мав можливості належним чином виконувати умови договору, тому на його думку відсутні підстави для дострокового стягнення кредиту, відсотків, і нарахування пені та штрафу. В задоволенні позову просив відмовити.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідачем не подано жодних доказів того, що він не мав можливості сплатити кредит, відсотки та інші платежі згідно умов кредитного договору внаслідок блокування банком рахунку, на який мають зараховуватися платежі, рахунок № 29095015014475 в ПАТ «Банк «Юнісон» був діючим станом на момент запровадженні тимчасової адміністрації і є діючим на даний час. Тому відсутні підстави вважати, що відповідач не виконував умови договори внаслідок блокування рахунків банком. На задоволенні позову наполягав.

У додаткових письмових поясненнях відповідач зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними жодними доказами, кредитний договір, на який позивач посилається, як на підставу для пред'явлення до нього вимог, в матеріалах справи відсутній. Крім того зазначив, що вимоги в частині нарахування пені і штрафу суперечать діючому законодавству, оскільки Законом заборонено покладення на особу два види цивільно – правової відповідальності за одне й те саме порушення.

В судовому засіданні відповідач позов визнав позов визнав частково щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, в іншій частині в позові просив відмовити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, разом з позовом подав заяву про розгляд справи без його участі.

Із заяви про надання споживчого кредиту № SA – 00573 від 12.03.2016, додатку № 2 «Детальний розпис загальної вартості платежів та визначення сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки» встановлено, що 12.03.2016 р. між позивачем і відповідачем був укладений кредитний договір, за яким кредитор надав відповідачу (позичальнику) кредит у розмірі 20000 грн., з щомісячною сплатою процентів за користування кредитом 20 %, щомісячною сплатою комісії – 3%, терміном користування кредитом 36 місяців, на умовах щомісячного погашення суми кредиту і процентів. Також встановлено, що заява про надання споживчого кредиту разом з Умовами банківських продуктів, опублікованих на офіційному сайті банку http://offacial.unisonbank.com.ua, складає кредитний договір.

У заяві і детальному розписі загальної вартості міститься підпис відповідача про те, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПАТ «Банк «Юнісон».

З меморіального ордеру № 320984 від 12.03.2016 р. встановлено, що позивач видав ОСОБА_1 обумовлені кредитним договором кошти – 20000 грн.

Факт отримання кредиту і укладення з позивачем договору кредиту на вказаних умовах відповідачем не заперечувався.

З наданого розрахунку заборгованості видно, що позичальник допустив прострочення в платежах по поверненню кредиту, по сплаті відсотків, станом на 04.06.2018 р. заборгованість наступна: 6806,55 грн. заборгованість за тілом кредиту; 11951,63 грн. прострочена заборгованість за кредитом; 238,65 грн. – заборгованість за процентами; 7275,08 грн. – прострочена заборгованість з процентами.

Згідно ст.627 ЦК - сторони є вільними в укладанні договору. Згідно ст.638, ст..639 ЦК – якщо сторони досягли домовленості і уклали договір, в якому передбачені певні зобов’язання, то вони мають виконуватись і вважатись такими, що момент домовленості настав. Згідно ч.1ст.631 ЦК- строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки у відповідності з договором. Згідно ч.4 ст.631 ЦК - збіг строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Згідно ст.1048, ч.1 ст.1054 ЦК – позикодавець має право на одержання від позичальника процентів на умовах договору. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.615 ЦК - не припустима одностороння відмова від зобов’язання. Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Позивач свої зобов’язання за договором виконав, надав позивачу кредит. Відповідач не подав заперечень проти цього і не оспорив договір кредиту, не оспорив факту отримання кредиту на вказаних умовах і в указаному розмірі, зустрічних позовних вимог про визнання зазначених договорів, або окремих його положень недійсними, не пред'явив.

Відповідач (позичальник) свої зобов’язання за договором кредиту не виконав належним чином, допустив прострочення в платежах, в тому числі заборгованість за кредитом, за відсотками

Відповідач не оспорює сам факт наявності заборгованості по платежам і прострочення в платежах, але зазначає, що прострочення виникло не з його вини, а внаслідок блокування і зміни банком номеру рахунку на який він повинен сплачувати платежі за кредитним договором, у зв'язку із запровадженням тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Юнісон».

З рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 614 від 28.04.2016р. встановлено, що розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк «Юнісон» з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком на 1 місяць з 28.04.2016р. по 27.05.2016р., на даний строк призначено уповноважену особу Фонду, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку – ОСОБА_2.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 309 від 26.01.2017р. продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку – ОСОБА_2 до дати отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії у ПАТ «Банк «Юнісон».

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.04.2018 р. ОСОБА_2 увільнено від виконання обов'язків уповноваженої особи Фонду, і призначено нову уповноважену особу Фонду – ОСОБА_3 до дати отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії у ПАТ «Банк «Юнісон».

Посилання відповідача на те, що після запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Юнісон» було заблоковано рахунок на який він мав би здійснювати платежі жодними доказами не підтверджено. Доказів звернення до ПАТ «Банк «Юнісон» або до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з приводу блокування рахунку і неможливості сплати платежів за договором кредиту ОСОБА_1 не надано. Висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях, наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення встановлюється лише на підставі поданих сторонами доказів. За таких обставин, твердження відповідача про те, що він не виконував умови договору внаслідок неможливості сплати платежів за договором кредиту через блокування банком рахунку, судом до уваги не приймається.

До матеріалів справи позивачем долучено вимогу про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитом та інших платежів, яка як зазначає позивач була направлена відповідачу 24.01.2017 р.

Відповідач зазначив, що дану вимогу не отримував, оскільки банк направив вимогу на неправильну адресу, так як він зареєстрований та проживає за адресою – АДРЕСА_1, а вимога направлена за адресою: АДРЕСА_2.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що вимогу про дострокове повернення кредиту направлено банком на неправильну адресу. Разом з тим суд зазначає, що вимогою щодо виконання грошового зобов’язання може розглядатись сама позовна заява, подана до суду, копія якої відповідачем отримана і до теперішнього часу відповідачем не задоволена.

Таким чином, позивач, як сторона договору, що виконав його умови, має право вимагати від другої сторони договору (відповідача) виконання умов договору, зокрема повернення кредиту та сплати відсотків на умовах договору.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 11951,63 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; а також 6806,55 грн. строкова заборгованість за тілом кредиту, яку у даному випадку позивач кредитором має право вимагати достроково згідно умов договору між сторонами; крім того стягненню підлягають строкові і прострочені проценти за користування кредитними коштами, в сумі 238,65 грн. і 7275,08 грн.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Передбачивши сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, а компенсація сукупних послуг банку за рахунок позичальника, є такою, що не відповідає Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 р. у справі № 234/169/15-ц.

Відповідно до ч.4 чт. 263 ЦПК України при виборі норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, умови договору щодо комісії є нікчемними, і тому у відповідача-позичальника не виникло обов’язку сплачувати комісію, і вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по комісії за обслуговування кредиту є необґрунтованими, задоволенню не підлягають.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу, суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.1 ст..611 ЦК – у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені умовами договору або законом, зокрема сплата неустойки (п.3). Згідно ст.549 ЦК – неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи інше майно, котре боржник зобов’язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, яка обчислюється в процентах від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ст..550 ЦК право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, спричинених невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Згідно ст.617 ЦК- особа, що порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо доведе, що це порушення сталось внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, невиконання зобов’язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З наданої позивачем заяви про надання споживчого кредиту № SA – 00573 від 12.03.2016 і додатку № 2 «Детальний розпис загальної вартості платежів та визначення сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки» не встановлено, що умовами договору, підписаного між позивачем -кредитором і відповідачем - позичальником передбачено сплату пені і штрафів за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, і що з даними умовами кредитування відповідач був ознайомлений під час підписання договору. Крім того, відповідно до статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності (неустойки), а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – прострочення виконання грошових зобов’язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. При таких обставинах суд не вбачає підстав для покладення на відповідача одночасно зобов’язання і по сплаті штрафу, і по сплаті пені, тобто за один і той самий вид порушення. Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, викликався неодноразово для надання можливості обґрунтувати позовні вимоги, проте даним правом позивач не скористався, тому суд розглядає справу і робить висновки щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог лише на підставі поданих доказів і не може ґрунтувати свої висновки на припущеннях. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені і штрафу є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Згідно ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивачем сплачено 1762 грн. Позов задоволено на 52%. Тому відшкодуванню підлягають судові витрати на 52%, що становить 916, 24 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 256-259, 526, 549, 550, 611, 613,615, 625, 627, 629, 631, 638,639, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 12,13, 81, 141, 259, 263-265, ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково;

Стягнути з ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1 (АДРЕСА_3) на користь ПАТ «Банк «Юнісон» (код ЄДРПОУ 38514375, м. Київ, пр. Науки, 30-А) за кредитним договором № SA – 000573 від 12.03.2016 р. заборгованість за тілом кредиту – 6806,55 грн., прострочену заборгованість за тілом кредиту – 11951,63 грн., заборгованість за процентами 238,65 грн., прострочену заборгованість за процентами 7275,08 грн., всього 26271,91 грн., а також витрати по сплаті судового збору – 916,24 грн., всього стягнути 27188,15 грн.;

в іншій частині вимог у позові відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Київської області безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Суддя Т.В. Селезньова