Постанова № 78603243, 17.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6999/18

Номер справи місцевого суду: 501/2389/17

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В.

Доповідач Кононенко Н. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого: Кононенко Н.А.

суддів: Цюри Т.В., Сегеди С.М.

за участю секретаря: Лопотан В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Чорноморської міської ради Одеської області (третя особа Департамент державної архітектурно-будівельної Інспекції в Одеській області) про визнання права власності за апеляційною скаргою Чорноморської міської ради Одеської області на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 липня 2018 року, -

встановив:

02 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Чорноморської міської ради Одеської області (третя особа Департамент державної архітектурно-будівельної Інспекції в Одеській області) про визнання за нею права власності на житловий будинок літ.«И», загальною площею 100,0 кв.м., житловою 58,0 кв.м. та сарай літ.«Ж» загальною площею 15,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що на підставі Розпорядження Іллічівського міського голови №500 від 09.06.2009 р. на проектування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд на присадибній ділянці, яка розташована по АДРЕСА_1 нею був виготовлений проект та побудовано житловий будинок та сарай по АДРЕСА_1, за рахунок власних коштів, загальною площею 100,0 кв.м. проте отримати свідоцтво про право власності на будинок та сарай не може, оскільки ДАБІ в Одеській області чинить перешкоди у оформленні права власності. Будівельні роботи, станом на день звернення до суду закінчені власними силами позивача та відповідно до проведеної технічної інвентаризації вказаного об'єкту та за результатами проведеного технічного обстеження об'єкта встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 липня 2018 рокупозов ОСОБА_2 до Чорноморської міської ради Одеської області (третя особа Департамент державної архітектурно-будівельної Інспекції в Одеській області) про визнання права власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок літ.«И», загальною площею 100,0 кв.м., житловою 58,0 кв.м. та сарай літ. «Ж» загальною площею 15,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Чорноморська міська рада Одеської області подала апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 липня 2018 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка не зверталась до органів державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області як це передбачено ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення.

В судове засідання, призначене на 06 грудня 2018 року, сторони не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

У відповідності до вимог частини другої ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомості, посилаючись на те, що земельна ділянка, на якій розташоване самочинно збудоване нерухоме майно, належить їй на праві приватної власності.

Проте, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.79), земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_2

09 червня 2009 року, згідно Розпорядження Іллічівського міського голови №500, ОСОБА_2 було видано дозвіл на виготовлення проекту побудови житлового будинку, загальною площею 100,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).

Згідно Висновку експерта №ЕС-2501-1-956.18 від 20 лютого 2018 року (а.с.52-71), за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи технічного огляду житлового будинку, вбиральні-душу та сараю, які розташовані по АДРЕСА_1, встановлено технічну можливість експлуатації вказаного житлового будинку, вбиральні-душу та сараю. Істотних порушень при здійсненні будівництва не виявлено.

Відповідно до ч.1ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації.

Частиною 1ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У пункті 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснено, що у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Частинами 5 та 8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Однак, позивач не звертався до належного компетентного державного органу для набуття права власності та введення об'єкту до експлуатації у встановленому законом порядку, а одразу звернувся з позовом до суду про визнання права власності.

Суд першої інстанції, порушуючи вимоги законодавства, замінив собою орган державної влади, уповноважений на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно та визнав на нього право власності за позивачем у відсутності між сторонами спору про право цивільне, а тому судове рішення у справі, яка переглядається, не можна визнати законним, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати і прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь Чорноморської міської ради Одеської області, судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 12000 грн.

Керуючись: ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Чорноморської міської ради Одеської області - задовольнити.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 липня 2018 року - скасувати і прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Чорноморської міської ради Одеської області (третя особа Департамент державної архітектурно-будівельної Інспекції в Одеській області) про визнання права власності відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Чорноморської міської ради Одеської області судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 12000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді апеляційного суду Одеської області:

Н.А. Кононенко

С.М. Сегеда

Т.В. Цюра