Ухвала суду № 78600089, 16.11.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

"16" листопада 2018 р.

Справа №489/3526/18

Провадження №4-с/489/48/18

УХВАЛА

16 листопада 2018 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:

головуючого – судді Рум’янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_1 скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області,

В С Т А Н О В И В:

Заявник просить визнати неправомірною бездіяльність начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області щодо зняття арешту з усього нерухомого майна, який був накладений постановою державного виконавця Риндіною З.В. про арешт майна боржника від 22.02.2012 року в межах виконавчого провадження № 25563649 та зобов’язати начальника відділу Центрального відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області ОСОБА_5 винести постанову про зняття арешту з усього нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 1219524), який був накладений постановою державного виконавця Риндіною З.В. про арешт майна боржника від 22.02.2012 року в межах виконавчого провадження № 25563649. Посилаючись на той факт, що під час оформлення спадкового майна він дізнався про те, що на все його нерухоме майно накладено арешт по виконавчому провадженню № 25563649 з виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3А на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання неповнолітньої доньки у розмірі ? частки від усіх видів заробітку, починаючи з 20.04.2009 року та до досягнення дитиною повноліття, у зв’язку з тим, що у ОСОБА_3 є заборгованість по несплаті аліментів. Згідно розрахунку заборгованості, вбачається переплата по аліментам становить 50652,95 грн.

З’ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

04 листопада 2009 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3, щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20 квітня 2009 року і до досягнення ОСОБА_7 повноліття.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_3А задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.11.2009 року в частині стягнення аліментів змінено, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 аліментів з 1/3 частини усіх видів заробітку до ? частини заробітку.

22 березня 2011 року Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист про стягнення ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 у розмірі ? частки від усіх видів заробітку, починаючи з 20.04.2009 року та до досягнення дитиною повноліття.

01 квітня 2011 року постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області відкрито виконавче провадження № 25563649.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта, сформованої 07.03.2018 року, вбачається до постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області від 22 лютого 2012 року, накладено арешт майна боржника та оголошено заборону відчуження.

07 березня 2018 року представник заявника звернувся до Центрального відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області з заявою про здійснення перерахунку та повідомити про наявність чи відсутність заборгованості по виконавчому провадженню № 25563649.

Відповідно до розрахунку заборгованості наданого Центральним відділом державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області, станом на травень 2018 року нараховано аліменти у розмірі 82168,04 грн., сплачено 132820,99 грн., переплата станом на 01.05.2018 р. становить -50652,95 грн.

25 квітня 2018 року представником заявника подана заява начальнику Центрального відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області з проханням скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 25563649 від 22.02.2012 р. винесену старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області ОСОБА_8 та зняти арешт та заборону відчуження з будинку № 176 по вулиці Маяковського в місті Миколаєві.

17 травня 2018 року начальником Центрального відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області ОСОБА_5 надано відповідь про відмову у скасуванні постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони відчуження від 22.02.2012 року, посилаючись на те, що станом на 17.05.2018 року рішення суду в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника не забезпечено, у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з належного майна боржника та запропоновано звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна.

26 квітня 2018 року ОСОБА_3 до Центрального районного суду м. Миколаєва подано позовну заяву про зняття арешту з майна .

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2018 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті виконавчого провадження, посилаючись на п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, тобто заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз’яснено, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов’язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов’язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

В той же час, згідно тексту як заяви боржника, з якою він звернувся до начальника відділу 25 квітня 2018р. (а.с. 15), так і скарги, з якою боржник звернувся до суду, він обґрунтовував свої вимоги тим, що начальник відділу не дав оцінки не тільки тому, що станом на 01 травня 2018р. у нього відсутня заборгованість по сплаті аліментів, а й тому, що у державного виконавця взагалі не було підстав для накладення арешту на його майно. При цьому він посилався не тільки на ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», а й на ч.3 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Згідно з ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 316, 317 ЦК України право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежного від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Згідно з п.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Як встановлено судом арешт на все майно позивача накладений державним виконавцем правомірно, в межах відкритого виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення про стягнення аліментів.

На підставі викладеного та враховуючи, що заборгованість по сплаті аліментів позивачем погашена, однак рішення суду є триваючим, протягом декількох років, до повноліття дитини, крім того суду не надано доказів, щодо права власності на будь-яке майно ОСОБА_3, офіційно боржник не працює, у відзиві на апеляційну скаргу було зазначено, що скаржник є приватним підприємцем, але доказів суду не надано, у разі припинення сплати аліментів, можливе відчуження спадкового майна позивачем по справі, виконання рішення не зможе бути забезпечено в інший спосіб ніж звернення стягнення на майно, що належить боржнику, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні скарги.

Керуючись ст. ст. 4, 260, 447 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність начальника Центрального відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Миколаївської області – відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом п’ятнадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста ОСОБА_1 або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ленінського районного

суду міста ОСОБА_1 Рум’янцева

Повний текст судового рішення складено «10» грудня 2018 року.