Постанова № 78594888, 17.12.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1915/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Гончаренко Т. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів: Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2018 року у складі судді Гончаренко Т.В. у справі за позовом публічного акціонерного товариства "КБ "ПриватБанк" (далі ПАТ "КБ "ПриватБанк", Банк) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (з 21.05.2018 року перейменовано на АТ "КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що у відповідачки виникла заборгованість за укладеним між сторонами договором кредиту.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що на підставі заяви ОСОБА_3 № б/н від 11 травня 2010 року, відповідачка отримала кредит у розмірі 20 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складає договір про надання банківських послуг.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачці кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Натомість, ОСОБА_3 зобов'язань з погашення кредиту та відсотків не виконувала, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 54 678 грн. 18 коп., яку Банк просив стягнути з відповідачки на свою користь.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь АТ "КБ "ПриватБанк" заборгованість в сумі 51 598 грн. 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 5844 грн. 12 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 29 457 грн. 02 коп., заборгованості по пені та комісії за користуванням кредитом в розмірі 16 297 грн. 13 коп., а також судові витрати у розмірі 1 663 грн. 33 коп.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги банку щодо розрахунку заборгованості за кредитом та відсотками є обґрунтованими, тому підлягають до задоволення. Разом з тим, виходячи з конституційного принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, суд відмовив у стягненні штрафу.

Рішення оскаржено відповідачкою в апеляційному порядку з посиланням на його незаконність, порушення норм процесуального та матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення у справі, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не взяв до уваги положення п. 1 ст. 617 ЦК України, згідно з яким особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Настання випадку або непереборної сили апелянт мотивує тим, що ОСОБА_3 20.01.2016 року на підставі розписки та при свідках передала грошові кошти в розмірі 20 000 грн. разом з кредитною карткою НОМЕР_1 ОСОБА_4 з метою погашенням останнім всієї заборгованості ОСОБА_3 за кредитом перед банком. Проте, ОСОБА_4 не встиг внести вказані кошти до терміналу банку, оскільки 21.01.2016 року був затриманий Військовою прокуратурою Черкаського гарнізону, яка вилучила із автомобіля, на якому їхав ОСОБА_4 та який належав на праві приватної власності ПАТ "КБ "ПриватБанк", кошти ОСОБА_3 та її кредитну картку. Згодом судом було накладено арешт на вказані кошти та кредитну картку, а вилучені кошті наразі знаходяться під арештом в військовій прокуратурі.

Посилаючись на вказані обставини, вважаючи, що суд неповно дослідив обставини справи, апелянт просить рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що на підставі заяви ОСОБА_3 № б/н від 11 травня 2010 року, відповідачка отримала кредит у розмірі 20 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складає договір про надання банківських послуг.

Банк виконав умови договору та надав відповідачці кредит на вказану суму.

В свою чергу ОСОБА_3 не виконувала умови договору, не сплачувала кошти за користування кредитом в результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 54 678 грн. 18 коп.

Розмір заборгованості відповідачкою не оспорюється.

За змістом пункту 1 частини другої ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

На момент звернення з позовом заборгованість за кредитом не погашена.

Колегія суддів погоджується з розрахунками, наведеними Банком. Інші розрахунки заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Укладення кредитного договору, факт користування кредитними коштами та розмір заборгованості апелянтом не оскаржується.

Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_3 передала гроші гр. ОСОБА_4 для розрахунку з Банком по вказаному кредиту, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_3, отримавши копію позовної заяви з додатками та копію ухвали про відкриття провадження у справі, не надала суду докази, на які посилається в апеляції, як це передбачено ч. 3 ст. 83 ЦПК України.

Перевіряючи доводи апелянта стосовно наявності підстав для застосування ст. 617 ЦК України, колегія суддів дійшла таких висновків.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Випадком є порушення зобов'язання за відсутності вини (ст. 614 ЦК України). Для того, щоб довести наявність випадку, особа має довести відсутність своєї вини.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Поняття обставин непереборної сили законодавець визначив, як надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо (ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Таким чином, з аналізу наведених норм права можна зробити висновок, що настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) свідчить про відсутність вини у невиконанні зобов'язання та звільняє особу, яка порушила зобов'язання, лише від відповідальності за таке порушення, а не від виконання зобов'язання в цілому.

Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-149цс13, від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14 та від 24 травня 2016 року № 6-1692цс16.

З огляду на викладені норми, колегія суддів не може розцінювати як випадок або обставини непереборної сили факти, на які посилається відповідачка.

На підтвердження своїх доводів апелянтка наводить копію розписки від 20.01.2016 року, на підставі якої ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 кошти в розмірі 20 000 грн. та кредитну картку ПАТ "КБ "ПриватБанк" для погашення заборгованості по даній картці до 25.01.2016 року (а.с. 53).

Відповідно до відповіді Військової прокуратури Черкаського гарнізону від 18.02.2016 року №21-292 вих.-16 у ході затримання ОСОБА_4 під час його особистого обшуку вилучено грошові кошти у сумі 25 300 грн. та 165 дол. США, які визнано речовими доказами та на які Соснівським районним судом м. Черкаси накладено арешт. Крім того, під час особистого обшуку ОСОБА_4 були вилучені дванадцять пластикових банківських карток, серед яких і банківська картка НОМЕР_1, які після проведення огляду та визнання їх речовими доказами 22.01.2016 року передані ОСОБА_4 на відповідальне зберігання. Обшук автомобіля не проводився (а.с. 59).

За положеннями статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

У статті 528 ЦК України передбачено можливість виконання обов'язку боржника іншою особою. Так, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 528 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Згідно зі ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, ОСОБА_3 як боржник у кредитних зобов'язаннях, передавши виконання свого обов'язку іншій особі, у випадку невиконання останнім такого обов'язку, зобов'язана виконати цей обов'язок сама.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки районного суду.

Отже, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не знаходить достатніх підстав для скасування або зміни законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 17 грудня 2018 року.

Судді