Рішення № 78594767, 07.12.2018, Черкаський районний суд Черкаської області

707/139/18

2/707/433/18

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

07 грудня 2018 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Смоляра О.А.

при секретарі Зарубі Н.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільного майна подружжя ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, зазначивши, що 15.11.2001 року, між нею та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який зареєстрований Черкаським міським відділом РАЦС, актовий запис №1764. 14.12.2001 року розпорядженням ВАТ «УКРП'ЄЗО» № 563 на склад сім'ї з двох осіб їм була надана кімната АДРЕСА_1. 14.03.2002 року у них народилась донька - ОСОБА_7.У зв'язку з народженням дочки, з метою поліпшення житлових умов сім'ї та отримання додаткової кімнати в гуртожитку, вони з відповідачем прийняли рішення про розірвання шлюбу і 20.09.2006р. за взаємною згодою їх шлюб був розірваний (актовий запис за №518). 06.11.2006 року розпорядженням ВАТ «УКРП'ЄЗО» №611 їм була надана кімната АДРЕСА_2. Особовий рахунок на кімнату АДРЕСА_1 був відкритий на відповідача ОСОБА_3Після отримання в користування кімнату №105 їх побут і взаємовідносини не змінились, вони продовжували проживати разом як подружжя, вели спільний сімейний бюджет, виховували дочку та спільно користуватись кімнатами № 105 та № 209. 31.07.2007 року у них народився син-ОСОБА_7. Згодом вони прийняли рішення приватизувати кімнату АДРЕСА_1, а саме кімнату, особовий рахунок на яку був відкритий на ім'я відповідача. Вказана кімната знаходилась в частині секції загального користування № 207- 209, яка була приватизована на ім'я відповідача. В подальшому за взаємною згодою з метою поліпшення житлових умов, нормального розвитку та повноцінного виховання неповнолітніх дітей, вони вирішили купити домоволодіння та земельну ділянку. А тому, згідно спільному рішенню квартиру АДРЕСА_1 ними був вчинений продаж вказаної квартири за 67000грн. Потім вони купили домоволодіння АДРЕСА_3 площею 63.1 м.кв., який розташованій на земельній ділянці площею 0,1451га.Вартість домоволодіння - 68114грн., земельної ділянки 37726 грн., разом 105840грн.Договір купівлі-продажу житлового будинку від 04.05.2012 року та земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_3) розташованої у с. Свідівок, АДРЕСА_3, був укладений на ім'я відповідача ОСОБА_3 Будь яких підстав для недовіри відповідачу у неї не було, так як з 2001 року до часу придбання домоволодіння вони постійно проживали однією сім'єю, разом виховували дітей, вели спільне господарство, планували майбутнє, тобто проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. В подальшому 5 березня 2014 року вони зареєстрували шлюб у Соснівському відділі РАЦС, актовий запис №39. На даний час стосунки між ними погіршились, відповідач не погоджується розділити спільне майно. Просила винести рішення, яким встановити факт проживання її з відповідачем однією сім'єю з 21 вересня 2006 року по 04 березня 2014 року, визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки в с. Свідівок, АДРЕСА_3,

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав викладених у позовній заяві, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та його представник позов не визнали повністю, просили у його задоволенні відмовити. Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві зазначив наступне. Заочним рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 04 липня 2006 року шлюб між позивачем та відповідачем розірваний. Твердження позивача про те, що сторони після розірвання шлюбу проживали однією сім'єю спростовуються вищевказаним рішенням суду. З 13 листопада 2006року сторони взагалі проживали за різними адресами і в різних квартирах. Цьому підтвердженням є клопотання начальника ЖКХ ВАТ «Укрп'єзо» №350 від 13.11.2006 року де вказано, що ОСОБА_5 з дитиною переселилась в кімнату АДРЕСА_2. Відповідач ОСОБА_3 залишився проживати в кімнаті 209 за цією ж адресою. Підтвердженням того, що сторони не проживали однією сім'єю є також те, що кожний приватизував своє житло.ОСОБА_3. отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29.09.2009 року на 7/25 частин АДРЕСА_1.ОСОБА_5. 10 липня 2012 року отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 в м.Черкаси.Тобто кожний з бувшого подружжя набув собі у власність окреме майно.24 грудня 2011 року ОСОБА_3 продав належні йому 7/25 частин АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу.Продаж було здійснено за 67000гривень.За вказані кошти ОСОБА_3 придбав 04 травня 2012 року домоволодіння по вул. Першогравневій,34 в с.Свидівок Черкаського району Черкаської області. За таких обставин, вимоги позивача про визнання даного майна спільною сумісною власністю не можуть бути задоволені.

Свідок ОСОБА_10, в судовому засіданні показала, що знає сторін з 2010 року, вона тоді була головою комітету самоорганізації населення. Товаришували сім'ями. Ходили один до одного в гості, сторони по справі мешкали в квартирі № 105 в гуртожитку та шукали собі будинок, знайшли в лютому 2012 року в с. Свидівок Черкаського району, вони разом поїхали дивитися, домовилися про купівлю, позивач дала 1000 доларів США завдатку. Для купівлі будинку частково взяли кошти від продажу квартири в гуртожитку, а так позичали в неї також позичали 300 доларів США.

Свідок ОСОБА_11, в судовому засіданні показав, що знає сторін років 8-10, він працював разом з відповідачем. Товаришували сім'ями. Ходили один до одного в гості Відповідач часто говорив йому що хочуть купити будинок в с. Свидівок Черкаського району. в лютому 2012 року поїхали в с. Свидівок Черкаського району вони разом поїхали дивитися будинок, домовилися про купівлю, позивач дала 1000 доларів США завдатку. Будинок купували для сім'ї. Відповідач розповідав йому, що вони фіктивно розлучилися щоб приватизувати квартиру в гуртожитку, потім вони продали цю квартиру десь за 18 000 тисяч доларів, та десь за 23 000 доларів купили будинок.

Свідок ОСОБА_12, в судовому засіданні показала, що знає сім'ю ОСОБА_3 з 2002 року, тоді як вони заселилися в гуртожиток. Вони разом товаришували, відпочивали сім'ями. Знає що сторони фіктивно розлучалися, щоб поліпшити свої житлові умови, вони продали квартиру та купили будинок в с. Свидівок Черкаського району.

Свідок ОСОБА_13, в судовому засіданні показала, що вона являється дружиною власника будинку, який придбала сім'я ОСОБА_3. В грудні 2011 року вони приїхали дивитися будинок разом з кумами, позивачу сподобався та вона дала 1000 доларів США завдатку. 04.05.2012 року вони у нотаріуса переоформили будинок, тоді вона взнала, що сторони по справі розлучені. Гроші вони віддавали поступово, десь 3000 віддали через рік.

Свідок ОСОБА_14, в судовому засіданні показала, що сім'я ОСОБА_3 купили будинок в с. Свидівок в 2012 році, з того часу вона їх і знає, так як являлася їх сусідкою. Вони разом товаришували, їздили відпочивати з дітьми, святкували дні народження, разом обробляли огороди. Знала їх як сім'ю, всі були разом, про те що вони були розлучені не знала.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір про розподіл майна, яке позивач вважає спільною сумісною власністю, в тому числі набутою під час проживання без реєстрації шлюбу. Встановлення факту спільного проживання позивачеві необхідно для підтвердження свого права на спірне майно. Вказані правовідносини регулюються положеннями глав 7, 8 Сімейного кодексу, ст.372 ЦК України. Позивач також посилається на положення ч.3 ст.368 ЦК України та ст.60 Сімейного кодексу України, відповідно до яких майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 3 СК України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя, при цьому укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов'язковою умовою для створення їхньої сім'ї. Сім'я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

І хоча проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, але між особами, які проживають однією сім'єю без шлюбу виникають певні сімейні права та сімейні обов'язки, які в деяких випадках прирівнюються до прав та обов'язків подружжя.

Встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка і жінки, без реєстрації шлюбу, має юридичного значення з огляду на час придбання спірного майна.

Цивільний шлюб це відносини жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю та при цьому не є одруженими.

Згідно ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Позивачем надано належні докази, зокрема, показання свідків, документи, спільного проживання сторін з вересня 2006 року по 04 березня 2014 року однією сім'єю. Крім того, надані позивачем та оглянуті у судовому засіданні фотографії, копії яких долучені до матеріалів справи, свідчать про тривалі усталені та публічні відносини сторін, поєднаних спільними інтересами та побутом, що притаманні подружжю в розумінні ч. 2 ст. 3 СК України. (а.с.56-66).

Посилання представника відповідача, що з 13 листопада 2006 року сторони проживали за різними адресами і в різних квартирах, суд не приймає до уваги, оскільки, згідно статті 29 ЦК України та статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ОСОБА_3 має право мати декілька місць проживання, і той факт, що останній був зареєстрований за іншою адресою не може перешкодити йому постійно проживати однією сім'єю з ОСОБА_5, як і посилання відповідача на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.09.2006 року про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем не є безумовною обставиною, що позбавляє позивача права звертатися до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки в період після розлучення з 21 вересня 2006 року по 04 березня 2014 року (дата повторної реєстрації шлюбу).

Таким чином, факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу протягом певного періоду, а саме з 21 вересня 2006 року по 04 березня 2014 року відповідно до ст. 293 ЦПК України суд вважає доведеним.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Вирішуючи питання про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю суд виходить із такого.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 набув право власності на нерухоме майно у вигляді 7/25 частин блоку АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності від 29.09.2009р. внаслідок приватизації житла з державного житлового фонду.

ОСОБА_5 також набула право власності на нерухоме майно (квартира АДРЕСА_2) внаслідок приватизації житла з державного житлового фонду згідно свідоцтва про право власності від 10.07.2012р.

Беручи до уваги час, коли сторони набували право власності на певне нерухоме майно внаслідок його приватизації, то відповідне майно є особистою приватною власністю кожного з них.

24 грудня 2011 року ОСОБА_3 продав належні йому 7/25 частин блок АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 24.12.2011 року. Продаж було здійснено за 67000 гривень.

Згідно договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 04.05.2012 року ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_3 площею 63,1м.кв., який розташований на земельній ділянці площею 0,1451га. Вартість домоволодіння - 68114грн., земельної ділянки 37726 грн., разом 105840грн. Беручи до уваги зміст положень ст.120 Земельного кодексу України, то в даному випадку житловий будинок та земельна ділянка, на якій він знаходиться, є нероздільними частинами одного об'єкту - домоволодіння загальною вартістю 105840грн.

На придбання вказаного домоволодіння, що не заперечується сторонами, були витрачені кошти від продажу відповідачем належної йому квартири, а також інші кошти. При цьому, оскільки судом встановлено, що сторони фактично проживали однією сім'єю в період часу з 21.09.2006р. по 04.03.2014р., то з огляду на презумпцію спільності майна подружжя інша частина коштів, за рахунок якої було придбано домоволодіння, є спільними коштами сторін.

Таким чином спірне домоволодіння загальною вартістю 105840грн було придбане за рахунок особистих коштів відповідача (67000грн) та спільних коштів сторін (38840грн), то при поділі майна частка, яка належить кожному із сторін, має відповідати половині вартості спільних коштів, за рахунок яких придбавалось спірне майно, тобто відповідати сумі 19420грн.

Вираховуючи конкретну частку сторін в квартирі і приймаючи до уваги ринкову вартість домоволодіння на момент його придбання - 105840грн, суд приходить до висновку, що частка позивача у спірному домоволодінні, яка має бути їй виділена та на яку можливо визнати за нею право власності, становитиме 1/5, а відповідача - 4/5 і це відповідатиме загальним засадам рівності часток подружжя у спільному майні.

Натомість, відповідно до ч.2 ст.70 СК при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.71 СК).

Судом встановлено, що спірне домоволодіння придбавалося задля поліпшення житлових умов сім'ї і забезпечення кращих умов проживання та розвитку дітей. У спірному домоволодінні сторони проживали разом з дітьми протягом періоду часу понад п'ять років, спільно дбали про стан домоволодіння, щоб належним чином забезпечувати їх потреби.

На теперішній час сторони спільно не проживають, але діти залишаються проживати разом з матір'ю (позивачем). За таких обставин, при визначенні розміру часток сторін у спірному домоволодінні суд бере до уваги: інтереси відповідача, якими він керувався при вчиненні правочинів з продажу своєї квартири та купівлі спірного домоволодіння; обсяг спільних коштів, вкладених у придбання спірного домоволодіння; майновий стан сторін; інтереси двох малолітніх дітей сторін, які проживають разом з позивачем, а відтак здебільшого перебувають на її утриманні.

Таким чином, з огляду на обставини справи, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд при ходить до висновку про необхідність збільшення розміру частки позивача у спі рному майні до 1/4.

Виходячи із вищевикладеного, частка відповідача у спірному домоволодінні, яка може бути йому виділена, та на яку можливо визнати за ним право власності відповідно буде становити - 3/4.

Окремо суд зауважує, що цивільне судочинство ґрунтується на принципах диспозитивності і змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами своїх інтересів перед судом та подання суду доказів, якими підтверджуються їх вимоги і заперечення.

Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів, суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Підставу позову повинен довести саме позивач.

В порушення вимог статті 81 ЦПК України, яка покладає обов'язок на кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, із сторони ОСОБА_3 на адресу суду не було надано об'єктивних та переконливих доказів, які б надавали можливість в судовому порядку визнати спірний житловий будинок та земельну ділянку його особистою приватною власністю, а також визнати за позивачем ОСОБА_5 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину.

Тож на підставі вищевикладеного суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача також підлягає судовий збір в розмірі 881 грн.

Керуючись ст.ст. 263-268 Цивільно-процесуального кодекс України, суд

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_5 із ОСОБА_3, з 21 вересня 2006 року по 04 березня 2014 року однією сім'єю, без реєстрації шлюбу.

Визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1.(місце проживання: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) житловий будинок з надвірними спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,1451га.

Визнати за ОСОБА_5, право власності на 1/4 частку житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 та 1/4 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,1451га.

Визнати за ОСОБА_3, право власності на 3/4 частку житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 та 3/4 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,1451га.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати в сумі 881 грн.

Учасники справи можуть ознайомитись текстом судового рішенням, в електронній формі, на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет - http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області через Черкаський районний суд Черкаської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено та підписано 12 грудня 2018 року.

Суддя: О. А. Смоляр