Рішення № 78591910, 06.12.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 06.12.2018 Справа № 554/6037/17

Провадження № 2/554/390/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави

у складі: головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря: Садошенко М.П.,

за участю учасників справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

представник відповідачів ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби в Полтавській області та Державної фіскальної служби України – ОСОБА_4,

представник відповідача Державної казначейської служби України - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби в Полтавській області, Державної фіскальної служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та зі зміненими позовними вимогами до відповідачів про відшкодування матеріальної шкоди, згідно яких просив стягнути з Державної фіскальної служби України на його користь матеріальну шкоду в сумі 22 404,92 гривень; стягнути з Державної фіскальної служби України на його користь 5052, 00 гривень відшкодування витрат на отримання кваліфікованої правової допомоги; стягнути з Державної фіскальної служби України на користь позивача 640, 00 гривень відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

В обгрунтування вимог, позивач вказав, що, перебуваючи на посаді першого заступника начальника ОСОБА_3 управління ДФС у Полтавській області і будучи слухачем заочно-дистанційної форми ІІ року навчання Інституту державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України за державним замовленням 26.02.2016 року ОСОБА_1 був звільнений з посади за п.1 ст.41 КЗпП України, згідно з наказом ДФС України від 25.02.2016 року №559-о «Про звільнення ОСОБА_1В.», про що, відповідно до п.30 Положення про прийом слухачів до Національної академії державного управління при Президентові України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2013 року №255 зі змінами, було повідомлено Національну академію державного управління при Президентові України та Національне агентство України з питань державної служби.

У зв’язку з вказаними обставинами, задля уникнення дострокового відрахування з навчального закладу, відповідно до п. 28 Положення про прийом слухачів до Національної академії державного управління при Президентові України, як такого, що припинив перебування на державній службі, позивачу було запропоновано переведення на контрактну форму навчання на другий рік, на що він змушений був погодитися.

Відповідно до його заяви, 22.07.2016 року між ОСОБА_1 та Національною академією державного управління при Президентові України був укладений договір №282/16-14 про надання освітніх послуг (навчання в магістратурі), загальна вартість якого відповідно до п. 9 Договору склала 22 404,92 гривень. Всього позивачем було сплачено 22 404,92 гривень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Державної фіскальної служби України №636 від 21.08.2015 року; визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України №559-о від 25.02.2016 року; визнано протиправним та скасовано наказ ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби в Полтавській області №29-о від 26.02.2016 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Полтавській області з 27.02.2016 року; зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби в Полтавській області нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 року по 15.11.2016 року з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів; стягнуто на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби в Полтавській області витрати на правову допомогу в розмірі 4593,33 гивень.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року змінено, виклавши абзаци шостий та сьомий постанови у такій редакції: "Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 по 15.11.2016 у розмірі 31164,65 грн з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів; стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Полтавській області в розмірі 854,36 грн та за, рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України в розмірі 854,36 грн"; в іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року залишено без змін.

Отже, вказаними судовими рішеннями було визнано протиправність дій Державної фіскальної служби України, ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Полтавській області щодо звільнення позивача, внаслідок якого він був вимушений укласти Договір № 282/16-14 про надання освітніх послуг (навчання в магістратурі), чим йому було завдано збитків на суму 22 404,92 гривень. Враховуючи викладене, позивач, посилаючись і на норму ст.1173 ЦК Ураїни, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 04.08.2017 року відкрито провадження по даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 05.04.2018 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну казначейську службу України (а.с.140).

Згідно розпорядження керівника апарату Октябрського районного суду м.Полтави №2231 від 01.10.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, у зв’язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.09.2018 року про звільнення судді Кулешової Л.В.

Ухвалою суду від 03.10.2018 року зазначену цивільну справу прийнято до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представником ДФС України у справі були надані заперечення (а.с.39-44), згідно яких відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав на те, що право ОСОБА_1 на одержання освіти своїми діями відповідачі жодним чином не порушували. ДФС України станом на день укладання контракту ОСОБА_1 жодним чином своїми діями на рішення позивача щодо його укладання не впливало. У позивача був вибір, і він без будь-якого впливу з боку відповідачів, на власний розсуд, добровільно обрав продовження навчання в Інституті державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України за контрактом. Позивач жодних матеріальних збитків внаслідок свого звільнення з державної служби не зазнав, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню (а.с.39-44).

Згідно заперечень представника ДФС України на зміну позовних вимог, ДФС України жодних фінансових зобов’язань перед ОСОБА_1 не мало. Заява про зміну позовних вимог не містить позовної вимоги до Держави в частині відшкодування нанесеної йому діями ДФС України матеріальної шкоди (на його думку), а містить вимогу про стягнення шкоди безпосередньо з ДФС України, що не відповідає нормам цивільного законодавства. Відсутній причинно-наслідковий зв'язок між фактом звільнення ОСОБА_1 з державної служби та надання ним згоди на продовження навчання в Національній академії державного управління при Президентові України за власний кошт. Позивач вільно та самостійно уклав договір на продовження навчання за власні кошти При цьому, ОСОБА_1 після завершення процедури поновлення на посаді, на підставі рішення суду, мав би відповідно право на продовження навчання за державним замовленням (а.с.116-117).

Представник позивача надав відповідь на відзив (а.с.125- 127), в якому вказано, що в даному випадку мова йде про недоговірні зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди органом державної влади, а саме: зобов’язання відшкодувати збитки внаслідок прийняття незаконного рішення. ОСОБА_1 був вимушений укласти Договір про навчання для відновлення свого порушеного, внаслідок незаконного звільнення з посади першого заступника начальника ГУ ДФС України в Полтавській області, права на освіту. Існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між незаконним звільненням ОСОБА_1, триваючим невиконанням рішення суду про поновлення його на посаді та необхідністю укладення Договору про надання освітніх послуг, викликаний триваючим порушенням численних прав ОСОБА_1

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив вимоги задовольнити повністю. Зазначив, що йому було запропоновано перейти на контракту форму навчання або відрахування, він обрав укладення договору.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити та стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8683,20 гривень. Вказала, що право позивача було порушено, його було відраховано, тому, щоб мати можливість довчитися, він вимушений був укласти контракт.

Представник відповідачів ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби в Полтавській області та Державної фіскальної служби України – ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що у позивача є можливість поновитися слухачем на навчанні по Положенню; він перебував на другому році навчання, тому не втрачав права продовжити навчання за державний кошт.

Представник відповідача Державної казначейської служби України - ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у задоволенні вимог. Вказала, що здобуття вищої освіти не є обов’язком; після поновлення на роботі позивач мав право поновитися та отримати безкоштовну вищу освіту. Крім того, зазначила, що ст.1172 ЦК України є спеціальною нормою, тому самостійно ДФС України, а не держава, вирішує питання відшкодування шкоди.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що перебуваючи на посаді першого заступника начальника ОСОБА_3 управління ДФС у Полтавській області і будучи слухачем заочно-дистанційної форми ІІ року навчання Інституту державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України за державним замовленням 26.02.2016 року ОСОБА_1 був звільнений з посади за п.1 ст.41 КЗпП України, згідно з наказом ДФС України від 25.02.2016 №559-о «Про звільнення ОСОБА_1В.».

Відповідно до п.30 Положення про прийом слухачів до Національної академії державного управління при Президентові України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2013 року №255 зі змінами, було повідомлено Національну академію державного управління при Президентові України та Національне агентство України з питань державної служби про звільнення ОСОБА_1 (а.с.6 – повідомлення від 09.03.2016 року).

Згідно заяви ОСОБА_1 (а.с.7), позивач просив перевести його, слухача другого року навчання заочно-дистанційної форми за спеціальністю «Державне управління» за державним замовленням, на другий рік навчання за договором, як такого, що припинив перебування на державній службі.

Наказом першого віце-президента Національної академії державного управління при Президентові України №306-ос від 22.06.2016 року ОСОБА_1 був переведений на другий рік навчання заочно-дистанційної форми за спеціальністю «Державне управління» за договором Інституту державної служби та місцевого самоврядування Національної академії за власним бажанням, як такого, що припинив перебування на державній службі з 29.02.2016 року (а.с.8).

22.07.2016 року між ОСОБА_1 та Національною академією державного управління при Президентові України укладено договір про надання освітніх послуг (а.с.9-12).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Державної фіскальної служби України №636 від 21.08.2015 року; визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України №559-о від 25.02.2016 року; визнано протиправним та скасовано наказ ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби в Полтавській області №29-о від 26.02.2016 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Полтавській області з 27.02.2016 року; зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби в Полтавській області нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 року по 15.11.2016 року з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів; стягнуто на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби в Полтавській області витрати на правову допомогу в розмірі 4593,33 гивень.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року змінено, виклавши абзаци шостий та сьомий постанови у такій редакції: "Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.02.2016 по 15.11.2016 у розмірі 31164,65 грн з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів; стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Полтавській області в розмірі 854,36 грн та за, рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України в розмірі 854,36 грн"; в іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року залишено без змін (а.с.18-28).

Як на підстави позову позивач посилається на те, що він був вимушений укласти договір для відновлення свого права на освіту, яке було порушене внаслідок незаконного звільнення, на наявність постанов суду, за якими його було поновлено на роботі. Вважає, що відповідно до ст.ст.22,1166, 1173 ЦК України йому повинні відповідачі відшкодувати збитки.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Крім того, згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачами матеріальної шкоди.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Натомість будь-яких доказів, які б підтверджували спричинення шкоди позивачу відповідачами у вигляді витрат на навчання, внаслідок вимушеного укладення договору для відновлення свого права на освіту, яке було порушене в результаті незаконного звільнення, як зазначено в позовній заяві, ОСОБА_1 не надано.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.9 Положення про прийом слухачів до Національної академії державного управління при Президентові України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2013 року №255 зі змінами, у разі переривання навчання з поважної причини, підтвердженої документально, слухачі можуть бути поновлені на навчанні за державним замовленням (крім першого року навчання) за умови, що вони мають право навчатися за відповідною формою, та наявності вакантних місць у межах ліцензованого обсягу.

Згідно матеріалів справи, позивач ОСОБА_1, маючи вибір, без будь-якого впливу з боку відповідачів, на власний розсуд, добровільно обрав продовження навчання в Інституті державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України за контрактом. Відповідачі станом на день укладання контракту ОСОБА_1 жодним чином своїми діями на рішення позивача щодо його укладання не впливали.

За таких умов, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на зазначене, необґрунтованими є посилання ОСОБА_1 на постанови суду про поновлення його на роботі, як доказ заподіяння позивачу матеріальних збитків та підставою для стягнення шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено та не надано належних доказів, що підтверджували б отримання ним матеріальної шкоди, спричиненої відповідачами.

З приводу вимог позивача про відшкодування шкоди державою, суд зазначає, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем ГУ ДФС України в Полтавській області, що виключає застосування до даних правовідносин положень ст.1173 ЦК України і, як наслідок, відшкодування завданої шкоди за рахунок держави.

Саме тому, суд вважає, що позовні вимоги до співвідповідача Державної казначейської служби України не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.22,1166,1173 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби в Полтавській області, Державної фіскальної служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 355 ЦПК України подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1, проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, 36039, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1;

відповідачі:

Головне управління Державної фіскальної служби в Полтавській області, місцезнаходження: вул.Європейська,4,м.Полтава, 36000, код ЄДРПОУ: 39461639;

Державна фіскальна служба України, місцезнаходження: Львівська площа,8, м.Київ-53, код ЄДРПОУ: 39292197;

Державна казначейська служба України, місцезнаходження: вул.Бастіонна,6, м.Київ,01601, код ЄДРПОУ: 37567646.

Повний текст судового рішення складено 14.12.2018 року.

Суддя: А.М.Чуванова