Рішення № 78590518, 12.12.2018, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/1427/17

Провадження №: 2/0343/109/18

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2018 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючої судді – Монташевич С.М.,

секретаря – Шикор Г.В., Оленяк С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 343/1427/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12.10.2005 р.,

з участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін:

Позивач звернувся з позовом до відповідача, в якому просить визнати поважними причини пропущення строку для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки ОСОБА_2 від 12.10.2005 р. та поновити пропущений з поважних причин строк; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,2217 га, по вул. Поповича, 18 (фактично Поповича, 20) м. Долина Івано-Франківської області від 12.10.2005 р., укладений між ним та відповідачем, який посвідчено нотаріусом ОСОБА_5 міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, реєстраційний номер Д-856.

Свої вимоги мотивує тим, що після смерті дружини ОСОБА_7 31.01.2003 р. він разом із дочкою ОСОБА_8 продовжував проживати ІНФОРМАЦІЯ_1 (18) в м. Долині. До нього підійшов відповідач ОСОБА_2 з проханням відпустити йому частину землі. У відповідь він повідомив, що ще не оформив землю після смерті батька на себе. Відповідач запропонував допомогти йому в оформленні всіх необхідних документів на землю, а також обіцяв, що в майбутньому після відчуження землі буде допомагати вести господарство та здійснюватиме догляд за ним. Він на такі умови погодився, бо на той час вже був пенсіонером, визнаний інвалідом, дружина померла, а дочка не працювала. З цих причин, по рекомендації ОСОБА_2, в першій половині 2005 року він написав листа ОСОБА_5 міському голові, що погоджуєься на відчуження землі на користь ОСОБА_2

У відповідності до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.07.2004 р. він успадкував після смерті батька будинковолодіння по вул. Поповича, 18 в м. Долині, а потім звернувся в Долинську міську раду про передачу йому у власність земельних ділянок, які 29.05.1997 р. були передані у власність його батькові. Долинська міська рада своїм рішенням від 23.06.2005 р. № 1027-25/2005 в п. 9.1 передала йому у власність 0,4712 га, з яких 0,10 га для обслуговування будинку, господарських споруд та будівель, а 0,3712 га для ведення особистого підсобного господарства, хоча повинно було бути 0,4712 га для ведення підсобного господарства.

На підставі цього рішення ОСОБА_2 без його участі організував виготовлення державного акта на землю серії 1Ф № 094052 від 10.10.2005 р.

Через 2 дні після виготовлення державного акта на земельну ділянку ОСОБА_2 під приводом оформити документи на довічне утримання привіз його до нотаріуса, де їх уже чекала його дружина ОСОБА_9 У нотаріуса він підписував якісь документи. Що саме він підписав, він точно не розумів, але вважав, що цим документом передає ОСОБА_2 землю, а він за це буде йому допомагати до смерті. Пізніше він зрозумів, що це був договір дарування земельної ділянки, площею 0,2217 га, хоча вони про це не домовлялись. Конкретно про площу землі взагалі не говорили.

У відповідності до договору дарування від 12.10.2005 р., який укладено між ним та ОСОБА_2, він безоплатно подарував земельну ділянку, площею 0,2217 га, для ведення особистого селянського господарства по вул. Поповича, 18 (фактично вул. Поповича, 20) в м. Долина Івано-Франківської області. П.п. 6 та 8 договору зазначено, що волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають їхній реальній домовленості, договір укладається не про людське око, не приховує іншу угоду.

Проте це не відповідає дійсності. Так, про час та місце укладення договору дарування він з нотаріусом не домовлявся, попередньо у нотаріуса він не був, про такого змісту договір з нотаріусом домовилось подружжя ОСОБА_2. Його привезли до нотаріуса, де був підготовлений текст договору дарування. Оскільки вони попередньо з ОСОБА_2 узгодили, що він передає йому земельну ділянку, а останній за це за буде йому допомагати по господарству та доглядати за ним, тому він підписав цей договір. Він все життя працював водієм автомобіля, має неповну освіту - 7 класів, в тонкощах юридичної термінології не розбирається і, підписуючи даний договір, вважав, що ОСОБА_2 буде за ним доглядати до смерті та допомагати йому вести господарство, оскільки він став немічним. Значно пізніше він дізнався про те, що уклав не договір довічного утримання, а договір дарування земельної ділянки.

Організацією виготовлення технічної документації на землю та державного акта займався ОСОБА_10 та його дружина ОСОБА_9, яка працювала у міській раді. Дана земельна ділянка потрібна була ОСОБА_2 для будівництва житлового будинку. Неодноразово оглядати цю земельну ділянку приїжджав міський голова ОСОБА_11, який говорив, що частину землі візьме для себе секретар міської ради Романів. Про те, що ОСОБА_2 взамін зобов'язується доглядати його до смерті, він написав заяву на ім'я міського голови.

Однак, після підписання договору у нотаріуса 12.10.2005 р. він почувався ошуканим, тому що ОСОБА_2 перестав з ним спілкуватися і не надавав допомоги. По тій причині він звернувся до нотаріуса з вимогою про скасування підписаного договору. ОСОБА_5 міського нотаріуса від 07.12.2006 р. йому було роз'яснено, що договір дарування може бути розірваний лише за його та ОСОБА_2 згодою. Проте останній такої згоди не дав, а пізніше потрапив на тривалий час у місця позбавлення волі.

Межі так званої подарованої земельної ділянки не були визначені і не є визначеними по сьогоднішній день, межові знаки відсутні. Всі ці роки він використовував у своїх потребах всю земельну ділянку, площею 0,3712 га.

17.01.2017 р. в ході розгляду справи № 2-20/2011 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 міської ради та до нього про визнання недійсним рішення ОСОБА_5 міської ради від 31.05.2012 року та державного акта на землю від 16.11.2012 року ОСОБА_2 була долучена ксерокопія його заяви на ім’я ОСОБА_5 міського голови із датою реєстрації в міській раді 21.03.2005 р. (задовго до виготовлення державного акта на землю та договору дарування), в якій вказано, що він є інвалідом 2 групи, дружина померла, дочка не працює, йому важко утримувати господарство, що він з ОСОБА_2 уклав договір про те, що останній буде йому допомагати, а він просить частину землі передати ОСОБА_2 під будівництво житлового будинку. Також в ході розгляду його апеляційної скарги 19.06.2017 р. в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2, заперечуючи його вимоги, зазначив, що вони не є родичами, між ними ніколи не було конфліктів; в 2005 році ОСОБА_2 звернувся до нього із питанням, чи не бажає він продати чи іншим чином відчужити частину земельної ділянки зі свого городу, на що він подумав і сказав, що має великі борги за газ, і дочка не працює, тому частину землі може продати. Вони домовились оформити таку угоду договором дарування; деякі кошти ОСОБА_2 приніс, допомагав йому по господарству, про що свідчить його заява у міську раду; він подарував йому частину землі, а ОСОБА_2 за це допомагав йому по господарству.

Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника 6удь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

При підписанні договору волевиявлення учасника правочину має відповідати його внутрішній волі. В даному випадку, підписуючи під впливом помилки договір дарування земельної ділянки, він неправильно сприймав фактичні обставини та наслідки підпису, так як вважав, що за цим договором ОСОБА_2 буде за ним доглядати до смерті, надавати різну допомогу.

За наведених підстав вважає, що договір дарування повинен бути визнаний недійсним.

Щодо причин пропуску строку позовної давності, то, на його думку, такі причини є поважними, а строк звернення до суду потрібно поновити, виходячи з наступного.

Оскільки при передачі йому земельних ділянок Долинська міська рада допустила порушення, ОСОБА_5 міжрайонний прокурор подав позов про скасування рішення сесії про передачу йому землі у власність. Рішенням Долинського районного суду від 12.11.2007 р. позов прокурора було задоволено, рішення про передачу йому земельної ділянки від 23.06.2005 р. № 1027-25/2005 п.9.1 визнано нечинним.

З врахуванням скасування рішення сесії ОСОБА_5 міської ради про передачу йому земельної ділянки у власність іншим рішенням Долинського районного суду від 20.06.2011 р. його позов було задоволено, скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії 094052 від 10.10.2005 р., реєстровий номер 01.05.303.00549, виданий на його прізвище. Одночасно було скасовано і договір дарування частини земельної ділянки, який був укладений між ним та ОСОБА_2, посвідчений 12.10.2005 р. нотаріусом Долинськської державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі під № Д-856.

Відповідач ОСОБА_2 взагалі не користувався земельною ділянкою, а пізніше був ув'язнений за вбивство батька. Після звільнення з місць позбавлення волі він оскаржив рішення Долинського районного суду від 20.06.2011 р. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.04.2015 р. апеляційна скарга ОСОБА_2 була частково задоволена, скасовано рішення Долинського районного суду від 20.06.2011 р. в частині скасування (визнання недійсним) договору дарування земельної ділянки і в цій частині йому відмовлено. Як зазначено в рішенні апеляційного суду, в даному випадку ЦК України передбачає визнання недійсним договору дарування земельної ділянки або його розірвання. В частині скасування державного акта, то суд апеляційної інстанції визнав це законним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 04.11.2015 р. рішення Долинського районного суду від 20.06.2011 р. та Апеляційного суду Івано-Франківської області в частині визнання договору дарування недійсним скасовано, справу передано на новий судовий розгляд. В цій ухвалі зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку про скасування державного акта, який носить похідний характер від рішення міської ради, та рекомендовано йому подати уточнені позовні вимоги щодо договору.

На виконання вказаної ухвали ним було подано уточнені позовні вимоги та ставилось питання про розірвання договору дарування земельної ділянки від 12.10.2005 р. відповідно до ст. 652 ЦК України, оскільки рішенням Долинського районного суду від 12.11.2007 р. був скасований п. 9.1. рішення ОСОБА_5 міської ради від 23.06.2005 р. та іншим рішенням Долинського районного суду від 20.06.2011 р. скасовано державний акт на землю серії 1Ф № 094052 від 10.10.2005 р.

Рішенням Долинського районного суду від 26.04.2016 р. в задоволенні позову про розірвання договору дарування земельної ділянки відмовлено за спливом позовної давності. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.06.2016 р. скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.04.2017 р. його апеляційну скаргу не було задоволено і таким чином договір дарування від 12.10.2005 р. визнано таким, що має силу.

Після скасування договору дарування на підставі рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 20.06.2011 р. рішенням сесії ОСОБА_5 міської ради від 31.05.2012 р. йому повторно передано у власність земельну ділянку і у 2012 р. він отримав державний акт про право власності на земельну ділянку з визначенням кадастрового номера цієї земельної ділянки. Рішенням Долинського районного суду від 05.04.2017 р., яке залишене в силі ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.06.2017 р., позов ОСОБА_2 до нього та ОСОБА_5 міської ради задоволено та визнано недійсними рішення ОСОБА_5 міської ради від 31.05.2012 р. та Державний акт на земельну ділянку від 16.11.2012 р.

Таким чином, остаточним судовим рішенням, яким підтверджено дійсність договору дарування земельної ділянки, є ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.04.2017 р. Після цього рішення він 21.08.2017 р. подав до суду даний позов.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат ОСОБА_12 позовні вимоги підтримали, посилаючись на вищевикладені обставини. Позивач підтвердив, що не мав наміру та волевиявлення на укладення договору дарування частини належної йому земельної ділянки. Не хотів безоплатно її відчужити, так як уже на той час був особою похилого віку, з інвалідністю, хворів, поховав дружину, у нього залишилася на утриманні дочка, яка хоча і була уже повнолітня, їй було 20 років, проте не працювала та не навчалася, оскільки у них не було для цього потрібних коштів.

У 1992 році внаслідок важкого захворювання він отримав інвалідність ІІ групи. В 1998 році йому визначили ІІІ групу інвалідності. Йому протипоказана важка форма праці, рекомендовано стаціонарне та санатарно-курортне лікування. Хворіє він і до сьогоднішнього дня, багато років може ходити тільки за допомогою коштура. ОСОБА_2 сам звернувся до нього, пропонував свою допомогу та матеріальну підтримку, за це просив відпустити йому частину земельної ділянки. Смерть дружини, а також важкі життєві обставини спонукали його прийняти умови ОСОБА_2 по догляду за ним, наданню йому різного роду допомоги в обмін на передачу відповідачу частини земельної ділянки. При чому переговори про передачу ОСОБА_2 частини земельної ділянки розпочалися ще до того, як він став її власником. Вони обговорювали різні варіанти передачі відповідачу землі, однак єдиною умовою завжди була вимога про те, що останній буде доглядати його до смерті та допомагати йому. Проте, після підписання договору ОСОБА_2 своїх зобов’язань не виконував, тому він почав звертатися в різні інстанції: до нотаріуса, в міську раду, прокуратуру, суди, для чого було потрачено багато часу та зусиль. У зв’язку з його безграмотністю та юридичною необізнаністю бажаного результату він не отримав, так як постійно обирав не той спосіб захисту. А тому тільки через декілька років судових процесів у всіх судових інстанціях та використання різних способів судового захисту, отримавши остаточну відмову в його позовних вимогах про скасування, а згодом про розірвання договору дарування, він звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати оскаржуваний договір недійсним. Оскільки фактично одразу після укладення договору дарування та усвідомлення помилки, яку допустив, він почав вживати заходів для виправлення ситуації, яка сталася, тому пропуск строку звернення до суду з даним позовом був допущений не внаслідок його бездіяльності та байдужості до оскаржуваних обставин, а через його неграмотність.

Також представник позивача звертав увагу суду, що відповідач неодноразово, як і в інших судових провадженнях, так і в даному провадженні стверджував про те, що він дійсно допомагав ОСОБА_1, за що останній подарував йому землю. Даний факт уже сам по собі свідчить про невідповідність фактичних відносин між сторонами укладеному правочину, який є безкорисним і безоплатним, а встановлення обов’язку обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру підтверджує те, що це не є договір дарування.

Просили позов задовольнити, поновивши для цього строк для звернення до суду.

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву не скористався.

12.10.2017 р. ОСОБА_2 подав заяву про застосування до даного позову наслідків спливу строків позовної давності, написану власноручно.

12.01.2018 р. подав ще одну заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначив, що ОСОБА_1, маючи на руках примірник договору дарування, повинен був знати з дня укладення цього договору про можливе порушення його прав та інтересів внаслідок його укладення. А, отже, строк позовної давності щодо звернення позивача з вимогою про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки почав спливати з 12.10.2005 р. і закінчився ще 12.10.2008 р.

Крім того, ОСОБА_1 в квітні 2010 року вже звертався до суду з позовом про скасування договору дарування від 12.10.2005 р., уточнивши його в ході розгляду справи, та просив його розірвати. В задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено за безпідставністю.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 пояснили, що з 2005 року ОСОБА_1 звертається у різні інстанції, в тому числі і до суду, з приводу оскаржуваного договору. При цьому скористався відсутністю ОСОБА_2, коли він перебував у місцях позбавлення волі. До цих пір ОСОБА_1 не заявляв, що не розумів значення своїх дій. На даний час пройшло 12 років, тому навіть, якщо б і були підстави для задоволення даного позову, то слід застосувати строки позовної давності. ОСОБА_1 був присутній на всіх процедурах, як при оформленні державного акта, так і договору дарування, йому роз’яснювалися його права. Не заперечує, що підвозив позивача до різних установ, так як був з ним у добрих стосунках. Він дійсно звертався до ОСОБА_1, чи не хоче останній відпустити частину земельної ділянки. Оскільки у позивача були фінансові проблеми, він допомагав йому грошима, подарував телевізор, антену, допомагав з ремонтом автомобіля, за що ОСОБА_1 вирішив подарувати йому частину своєї земельної ділянки Заміри земельної ділянки, яку позивач дарував, проводилися у його присутності. Жодної домовленості, що він буде допомагати ОСОБА_1 до смерті, не було. Крім уже переліченого, він дав позивачу 2500,00 грн., що на той час було еквівалентно 500 доларам США, бо у ОСОБА_1 була велика заборгованість за газ, а також подарував холодильник. Жодної домовленості про довічне утримання не було, була взаємодопомога. При укладенні договору нотаріус роз’яснювала позивачу суть договору, зачитувала його зміст, ще наголошувала, що чоловік старший, чи все розуміє, при цьому останній не заперечував своє волевиявлення на укладення договору дарування. Його колишня дружина ОСОБА_13 була присутня при оформленні договору дарування, але на той час у шлюбі з нею він уже не перебував. Приватизацією земельної ділянки ОСОБА_1 він не займався, позивач сам писав заяви до міської ради.

Просили відмовити в задоволенні позову за безпідставністю чи з підстав пропущення строку позовної давності.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

Ухвалою суду від 22.08.2017 р. у даній справі відкрите провадження та призначене попереднє судове засідання.

13.09.2017 р. проведено попереднє судове засідання, справу призначено до розгляду та витребувано докази за клопотанням позивача та його представника.

Під час судового розгляду сторонами заявлялися клопотання про долучення доказів, виклик свідків, витребування доказів, які судом були задоволені, у зв’язку з чим неодноразово оголошувалися перерви в судовому засіданні.

Крім того, сторони клопотали про відкладення розгляду справи на інший день з причин, які вказували у своїх заявах та клопотаннях.

12.01.2018 р. представник позивача подав заяву про призначення почеркознавчої експертизи, в подальшому 04.05.2018 р. та 08.05.2018 р. викладав її в уточненій редакції.

Розгляд вказаної заяви суд, з урахуванням думки сторін, постановив вирішувати після дослідження письмових доказів і ухвалою від 07.08.2018 р. задовольнив клопотання, призначив судово-почеркознавчу експертизу.

10.09.2018 р. до суду поступило клопотання експерта про надання йому оригіналу заяви ОСОБА_2, яка є об’єктом дослідження.

Оскільки в розпорядження суду оригінал заяви сторони не надали, 13.11.2018 р. від експерта поступило повідомлення про неможливість проведення експертизи.

14.11.2018 р. провадження у справі поновлено.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

Судом встановлено, що позивач по даній справі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є особою похилого віку, з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання, інвалідність встановлена 01.12.1997 р., повторно з 03.02.1998 р. без переогляду, що підтверджується довідкою серії МСЕ № 007528 від 03.02.1998 р., в якій також зазначено, що ОСОБА_1 протипоказана важка праця з вимушеною позою тіла та рекомендовано стаціонарне і санітарно-курортне лікування (а.с. 28 - 29, 249).

Відповідно до довідки № 2823 від 07.12.2018 р. та посвідчення № 124263 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, перебуває на обліку в Калуському об’єднаному управлінні ПФ України Івано-Франківської області, пенсійна справа № 124263, і отримує пенсію за віком. У період з 19.03.1992 р. по 17.04.2005 р. перебував на пенсії по інвалідності (а.с. 248, 250).

ОСОБА_1 вдівець, 31.01.2004 р. померла його дружина ОСОБА_7, яка хворіла на рак лівого наднирника, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-НМ № 132235 від 01.02.2003 р. (а.с. 32).

Будинок, в якому проживав ОСОБА_1 на час укладення оскаржуваного договору й проживає на даний час та який знаходиться по вул. Поповича, 18 (зі слів позивача, фактично номер будинку 20) в м. Долина, є його єдиним житлом, що залишилося йому в спадок після смерті його батька ОСОБА_14, який помер 26.06.1996 р.

30.07.2004 р. ОСОБА_1 оформив спадщину, яка складалася зі 73/100 частин вказаного вище будинковолодіння та залишилася після смерті його батька ОСОБА_14, про що отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, реєстровий номер Д-1075 (а.с. 31, 141).

Земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться біля успадкованого будинку, ОСОБА_1 на себе не оформляв, так як не мав для цього потрібних коштів і фізичного здоров’я, а сама процедура оформлення земельних ділянок є складною, тривалою у часі та дороговартісною.

В судовому засіданні та позовній заяві позивач та його представник вказали, що ОСОБА_1 почав приватизацію спадкових земельних ділянок у 2005 році, після того, як відповідач запропонував йому допомогу в оформленні цих ділянок, оскільки на той час в ОСОБА_5 міській раді працювала його дружина ОСОБА_13 В свою чергу ОСОБА_2 мав намір отримати частину його земельної ділянки у свою власність. Тільки заручившись підтримкою відповідача, він погодився на таке оформлення. Повністю довіряв останньому.

Судом витребувано та долученого до справи копію технічного звіту про виконані роботи по підготовці та видачі державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 в м. Долина по вул. Поповича, 18 за 2005 рік (а.с. 135 – 155), з матеріалів якого вбачається, що завдання на виконання робіт складено 09.08.2005 р. за замовленням ОСОБА_1 (а.с. 136). До початку виготовлення звіту 23.06.2005 р. ОСОБА_5 міською радою винесено рішення № 027-25/2005 р., витяг з якого долучено до цього звіту та в п. 9.1. якого передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,4712 га, з них 0,1000 га – для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, 0,3712 га – для ведення особистого селянського господарства по вул. Поповича, 18 в м. Долина на основі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № Д-1075 від 30.07.2004 р. ОСОБА_1, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 138). В матеріалах звіту містяться також: план розміщення земельної ділянки (а.с. 139), дані про межівників цієї земельної ділянки (а.с. 140), копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30.07.2004 р. (а.с. 141 – 142), витяг з реєстру права власності на нерухоме майно № 4755825 від 16.09.2004 року, в якому вказано, що власником будинковолодіння по вул. Поповича, 18 в м. Долина є ОСОБА_1 (а.с. 143 – 144), а також довідки про фактичне користування, необхідні висновки державних органів та установ, картографічні матеріали, відомості про обчислення площ, дані про погодження меж та винесення в натуру (а.с. 145 – 155).

Тобто, з вказаного вище вбачається, що оформлення свого права на земельну ділянку ОСОБА_1 дійсно розпочато влітку 2005 року та закінчено шляхом отримання державного акта на право власності 10.10.2005 р. (а.с. 39), і уже 12.10.2005 р. укладено оскаржуваний договір дарування.

ОСОБА_1 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 094052 від 10.10.2005 р. на підставі рішення сесії ОСОБА_5 міської ради від 23.06.2005 р. № 1027-25/2005 набув у власність земельну ділянку, площею 0,3713 га, по вул. Поповича, 18 в м. Долина Івано-Франківської області. Цільове призначення земельної ділянки – для ведення особистого селянського господарства (а.с. 26, 39).

Через 2 дні після отримання вказаного державного акта, 12.10.2005 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування, який нотаріально посвідчений нотаріусом ОСОБА_5 міської нотаріальної контори ОСОБА_6

Відповідно до п. 1 вказаного договору дарування дарувальник ОСОБА_1, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті і, діючи добровільно, передав у власність ОСОБА_2 право на земельну ділянку площею 0,2217 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства, без права на зміну цільового призначення, що розташована за адресою: Івано-Франківська область, Долинський район, м. Долина, вул. Поповича, 18, а обдаровуваний ОСОБА_2 прийняв в подарок вищевказану земельну ділянку.

Згідно з п. 2 договору право на земельну ділянку, 0,2217 га якої відчужується, належить дарувальнику на праві особистої власності на підставі державного акта на праві власності на земельну ділянку серії ІФ № 094052, виданого ОСОБА_5 міською радою Івано-Франківської області 10.10.2005 р. (а.с. 26).

Судом оглянуто нотаріальну справу № 2-04 «Договори про відчуження земельних ділянок та права на земельну ділянку (пай), посвідченого сертифікатом», з якої встановлено, що оскаржуваний договір дарування, в якому відчужувачем є ОСОБА_1, набувачем ОСОБА_2, зареєстрований за номером Д-856 та знаходиться на сторінках 90-96 цієї справи, на яких, крім договору, міститься витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 1591716 від 12.10.2005 р., довідка № 606916-1652 від 12.10.2005 р. про те, що земельна ділянка ОСОБА_1 під забороною не перебуває, витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № 5092102 від 12.10.2005 р., витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 509237 від 12.10.2005 р., а також заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що земельна ділянка є особистою власністю позивача, набутою шляхом приватизації, дружина позивача померла 31.01.2003 р. (а.с. 74 – 82).

З пояснень працівника ОСОБА_5 міської нотаріальної контори ОСОБА_15 встановлено, що оскільки відчужувалася частина земельної ділянки ОСОБА_1, то оригінал державного акта залишався у нього, а не міститься в нотаріальній справі.

Повідомлення ОСОБА_5 міської ради № Г-62 від 10.08.2005 р., відповідь ОСОБА_5 міської державної нотаріальної контори № 620 від 07.12.2006 р. про те, що договір дарування може бути розірвано тільки за взаємною згодою сторін, скарга ОСОБА_1 прокурору Долинської міжрайонної прокуратури від 04.05.2007 р. свідчать про те, що позивач тривалий час вживав заходів для відновлення свого порушеного права, звертаючись до різних інстанцій (а.с. 33, 40, 41 - 42).

Як вбачається зі заяви ОСОБА_1, адресованої голові міської ради та зареєстрованої виконкомом ОСОБА_5 міської ради 21.03.2005 р., заявник вказував на те, що він приватизував земельну ділянку, що залишилася після смерті батька та була передана останньому ще у 1965 р. Він є інвалідом ІІ групи. У 2003 р. померла його дружина. Має на утриманні дочку ОСОБА_16, яка ніде не вчиться, так як нема фінансової можливості. Живе за рахунок господарства. Враховуючи вказані обставини, він уклав договір з ОСОБА_2, який повинен був йому допомагати, так як він інвалід та перебуває у скрутному матеріальному становищі. На що ОСОБА_2 дав свою згоду виконувати ці обов’язки до кінця життя ОСОБА_1, а він передасть йому за це частку своєї землі. Просив голову міської ради не допустити, щоб у нього незаконно забрали земельну ділянку (а.с. 35).

Крім того, до матеріалів справи долучено заяву ОСОБА_2 на ім’я міського голови ОСОБА_11, в якій останній зазначив, що уклав угоду з громадянином ОСОБА_1, інвалідом, про те, що у зв’язку з тим, що він йому допомагає вже довгі роки, як фізично, так і матеріально, і зобов’язується надавати і далі допомогу на протязі його життя. І на підставі цього ОСОБА_1 відпускає йому до 0,30 га землі для користування навіть під забудову (а.с. 34). Оригінал даної заяви у позивача відсутній. Відповідач в судовому засіданні ствердив, що не може пригадати, щоб складав таку заяву, крім того, у відсутності її оригіналу, вона є незакінченою, не вказана дата її складання, не містить його підпису та не зареєстрована адресатом. За клопотанням представника позивача ОСОБА_12 судом призначалася судова-почеркознавча експертиза, однак експерт відмовив у її проведенні у відсутності оригіналу вказаної заяви. За таких обставин суд не може прийняти дану заяву як доказ по даній справі.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12.11.2007 р. п. 9.1 рішення сесії ОСОБА_5 міської ради від 23.06.2005 р. № 1027-25/2005 скасовано (а.с. 8 – 9).

Відповідно до рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 20.06.2011 р. скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 094052 від 10.10.2005 р., виданий ОСОБА_1 Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 12.10.2005 р. нотаріусом ОСОБА_5 міської державної нотаріальної контори, реєстровий номер Д-856 (а.с. 10 – 11).

Згідно з рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.04.2015 р. рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 20.06.2011 р. в частині визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12.10.2005 р. скасовано (а.с. 12 – 13).

Таким чином, судом встановлено, що у період з 2011 року по 2015 рік договір дарування, який є предметом оскарження у даній справі, був визнаний недійсним з підстав скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 094052 від 10.10.2005 р.

В подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.11.2015 р. рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 20.06.2011 р. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.04.2015 р. в частині оскарження договору дарування скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Зі змісту ухвали вбачається, що підставою для скасування вказаних рішень є те, що позивач ставив вимоги про скасування державного акта та договору дарування, а суд, вирішуючи спір, не уточнив правові вимоги, не врахував, що у разі посилання позивача не на ту норму закону суд уточнює підставу позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає (а.с. 14 – 16).

Відповідно до рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26.04.2016 р. в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування земельної ділянки відмовлено за спливом позовної давності (а.с. 124 – 125).

Згідно з рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.06.2016 р. скасовано рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26.04.2016 р., в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування земельної ділянки відмовлено за безпідставністю (а.с. 120 – 123).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19.04.2017 р. вищевказане рішення суду апеляційної інстанції від 26.04.2016 р. залишено без змін (а.с. 17 – 19, 70 – 72).

Зі змісту вищеописаних рішень вбачається, що хоча предметом позовів був договір дарування від 12.10.2005 р., однак підстави цих позовів були інші, так само, як і обрані позивачем способи захисту порушеного права, що спростовує твердження представника відповідача ОСОБА_17 про наявність рішення щодо того самого предмета та підстав позову між тими самими сторонами.

Також в матеріалах справи містяться копії рішень судів першої та апеляційної інстанції, якими за позовом ОСОБА_2 визнано незаконним та скасовано рішення ОСОБА_5 міської ради від 31.05.2012 р. № 681-19/2012 та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 659230, виданий ОСОБА_1, який останній отримав, звернувшись до ОСОБА_5 міської ради після скасування судом державного акта про право власності на земельну ділянку від 10.10.2005 р. (а.с. 20 – 25), а також самого державного акта серії ЯМ № 6592300 (а.с. 27), суд враховує, що дані рішення та акт безпосередньо не стосуються предмета оскарження у даній справі (договору дарування), однак бере їх до уваги та дає їм належну правову оцінку при вирішенні питання про наявність поважних причин для поновлення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами існує спір з приводу визнання договору дарування, вчиненого під дією помилки, недійсним.

Оцінка суду:

Вислухавши аргументи сторін, їх представників, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Судом враховуються та беруться до уваги докази, подані стороною позивача, на обґрунтування його стану здоров’я та матеріального становища на час укладення оспорюваного договору дарування.

Так, не спростовані та не заперечувалися відповідачем твердження позивача про те, що на початку 2000-х років останній перебував у скрутному матеріальному та сімейному становищі, так як був інвалідом, отримував незначну пенсію по інвалідності, внаслідок характеру його захворювання не міг працювати, йому протипоказана важка фізична праця. Після смерті дружини у нього на утриманні залишилася дочка, яка тільки стала повнолітньою, ніде не навчалася, так як не було матеріальної можливості, та не працювала. Сторона відповідача також не заперечувала, що станом на час укладення договору дарування та оформлення прав власності на земельну ділянку за позивачем, що передували такому укладенню, ОСОБА_1 перебував у скрутному матеріальному становищі, мав великі борги за комунальні послуги, побутові проблеми, а також те, що він хворів. Більше того, відповідач ОСОБА_2 підтвердив, що через значні фінансові труднощі у ОСОБА_1 та його незадовільний стан здоров’я, він постійно допомагав позивачу матеріально, подарував побутову техніку, допомагав з ремонтом автомобіля, возив по різних інстанціях для оформлення документів на земельну ділянку та супроводжував у багатьох процедурах. Все це робив, так як був з ним у хороших товариських відносинах. Крім того, відповідач, хоча і заперечував, що в оформленні документів ОСОБА_1 допомагала його колишня дружина, яка тоді працювала в ОСОБА_5 міській раді, однак, в той же час, не спростував та не міг пояснити, чому остання була присутня в нотаріуса під час укладення оскаржуваного договору дарування від 12.10.2005 р.

Крім того, суд визнає доведеною ту обставину, що частина земельної ділянки, яку позивач подарував відповідачу, знаходиться біля будинку ОСОБА_1, який є його єдиним житлом, призначена для ведення особистого селянського господарства, з якого фактично позивач жив та утримував дочку у відсутності інших достатніх джерел доходу та засобів до існування. Після відчуження ділянки продовжував нею користуватися і користується до сьогоднішнього дня, про що не заперечив відповідач, який повідомив, що земельною ділянкою він не користувався, так як майже одразу після укладення договору дарування між ним та позивачем виник конфлікт й неприязні відносини, згодом він перебував у місцях позбавлення волі, а після того тривалий час судиться з ОСОБА_1 з приводу цієї землі. Тобто, фактичної передачі земельної ділянки не відбулося, як і не встановлено судом, що був реальний розподіл земельної ділянки позивача з виділенням в натурі (на місцевості) частини землі, яка подарована ОСОБА_2

Таким чином, враховуючи, що земельна ділянка та житловий будинок були єдиною власністю ОСОБА_1, єдиним житлом та засобом до існування, беручи до уваги, що фактичної передачі частини земельної ділянки не відбулося, похилий вік позивача та стан його здоров`я на час укладення оспорюваного договору, наявність інвалідності, втрату дружини, яка хворіла на рак, що психологічно негативно відбилося на стані останнього, утримання дочки, яка тільки досягла повноліття, однак не могла навчатись через матеріальну скруту, потребу позивача в сторонньому догляді та матеріальній допомозі, а також те, що волевиявлення ОСОБА_1 під час укладання договору не відповідало його внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, суд приходить до висновку про те, що, укладаючи оспорюваний договір дарування земельної ділянки, останній помилявся щодо правової природи цього правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем.

Крім того, суд вважає доведеним те, що ОСОБА_2 надавав та обіцяв в подальшому надавати фізичну та матеріальну допомогу позивачу, який внаслідок описаних вище обставин її потребував, а також, що ОСОБА_1, виходячи з поведінки та вчинків ОСОБА_2, розраховував на таку допомогу в майбутньому. Факт надання допомоги визнали обидві сторони.

Також, враховуючи описані вище скрутні обставини, в яких перебував позивач, суд погоджується з його твердженнями про те, що для нього не було вигідним безоплатно відчужувати належне йому майно, не отримуючи нічого взамін.

Таким чином, відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру всупереч вимогам ст. 717 ЦК України є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року № 6-93цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та схожі фактичні обставини.

Так, у постанові від 16 березня 2016 року в справі № 6-93цс16 Верховний Суд України виклав правовий висновок щодо визнання договору дарування недійсним, в якому зокрема, зазначено, що відповідно до ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа, яка вчинила правочин, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Лише в разі їх встановлення норми ч. 1 ст. 229 та ст.ст. 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Ураховуючи викладене, норми матеріального права, які суд вважає за потрібне застосувати до спірних правовідносин, беручи до уваги судову практику вищих судових інстанцій, суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 довів на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним належними і допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Ст. 256 ЦК України визначає позовну давність, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Відповідно до положень ч.ч. 2 – 5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вирішуючи питання про поновлення строку позовної давності судом враховується, що позивач ОСОБА_1 одразу, після усвідомлення допущеної ним помилки, яка виразилася в укладенні договору дарування замість договору довічного утримання, вживав всіх можливих заходів для її усунення шляхом неодноразових звернень до різних державних органів та установ: міської ради, нотаріату, прокуратури, з метою відновлення його порушених прав та інтересів, про що в матеріалах справи міститься відповідні докази, описані судом вище.

Також ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду, як самостійно, так і через органи прокуратури, які представляли останнього та діяли в його інтересах, з позовами про скасування та про розірвання договору дарування земельної ділянки від 12.10.2005 р. Всі рішення суду першої інстанції переглядалися судами апеляційної та касаційної інстанції, які приймали різного змісту рішення: про скасування, ухвалення нового рішення, передачу справи на новий судовий розгляд, на які суд посилається та описує вище у даному рішенні.

Внаслідок тривалих судових процесів, які розпочалися ще у 2007 році, у період з 2011 року по 2015 рік оскаржуваний у даній справі договір дарування був визнаний недійсним з підстав скасування державного акта про право власності на землю дарувальника ОСОБА_1, тобто у цей період порушене право позивача було відновлено.

Однак, внаслідок апеляційного та касаційного переглядів справу знову було направлено на новий судовий розгляд, в ході якого ОСОБА_1 уточнив свої вимоги та просив розірвати оскаржуваний договір. Остаточне рішення прийнято Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ 19.04.2017 р.

Після цього, 21.08.2017 року ОСОБА_1 в черговий раз звернувся до суду, на цей раз з даним позовом про визнання договору дарування недійсним.

Таким чином, судом встановлено, що позивач об'єктивно вчиняв всі можливі дії, щоб відновити порушення своїх прав. Однак, у зв’язку з його безграмотністю та юридичною необізнаністю, а також внаслідок невірної позиції адвокатів, які представляли його інтереси, бажаного результату він не отримав, так як постійно обирав не той спосіб захисту. А тому тільки через декілька років судових процесів у всіх судових інстанціях та використання різних способів судового захисту, отримавши остаточну відмову в його позовних вимогах про скасування, а згодом про розірвання договору дарування, він звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати оскаржуваний договір недійсним.

Оскільки фактично одразу після укладення договору дарування та усвідомлення помилки, яку допустив позивач, він почав вживати заходів для виправлення ситуації, яка сталася, тому пропуск строку звернення до суду з даним позовом був допущений не внаслідок його бездіяльності та байдужості до оскаржуваних обставин, а внаслідок недієвості обраних ним способів захисту.

За таких обставин, суд вбачає наявність поважних причин пропущення строку звернення до суду з даним позовом та вважає за необхідне поновити цей строк.

При цьому суд також враховує, що фактичного виконання оскаржуваного договору сторонами не відбулося, земельна ділянка не виділена в натурі (на місцевості), відповідач нею не користується з часу укладення договору, а тому наслідки виконання договору дарування земельної ділянки не настали, і відповідно визнання цього договору недійсним є достатнім правовим засобом захисту та відновлення порушеного права позивача й не потребує застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України.

Таким чином позов підлягає до задоволення.

Питання судових витрат суд вирішує згідно вимог ст. 141 ЦПК України, при цьому враховує, що позивачем понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 640,00 грн. (а.с. 1) та витрати на правничу допомогу за підготовку та складання позовної заяви на суму 500,00 грн. згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 26 від 18.08.2017 р. (а.с. 45).

На підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215, 229, 256, 257, 261, 267, 319 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 81 ЦПК України, керуючись ст.ст. 259, 265, 284 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 12.10.2005 р.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,2217 га, по вул. Поповича, 18 м. Долина Івано-Франківської області від 12.10.2005 р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який повідчено нотаріусом ОСОБА_5 міської державної нотаріальної контори ОСОБА_6

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1140,00 (одну тисячу сто сорок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1, житель ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_2, житель ІНФОРМАЦІЯ_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

Повний зміст рішення складено 17 грудня 2018 року.

Суддя Долинського районного суду С. М. Монташевич