Ухвала суду № 78588478, 11.12.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

11.12.2018 Справа №607/11426/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі: судді Братасюка В.М.,

секретаря судового засідання Стус К.І.,

розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову , -

встановив :

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває позов ОСОБА_1 до Споживчого кооперативу «Олімпія Б», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поновлення членства у споживчому кооперативі та визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним.

Ухвалою суду від 21.11.2018року призначено підготовче судове засідання на 26.12.2018 року 14 год. 00 хв.

26.11.2018року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог у справі шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, витребувавши її з володіння ОСОБА_4 та визнання права власності криту стоянку для автомобілів №3 в тому ж будинку.

10.12.2018року представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_4.

10.12.2018 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладання арешту на квартиру АДРЕСА_2 та криту стоянку для автомобілів №3 в тому ж будинку.

Вирішуючи питання забезпечення позову суд виходить з наступного.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову у даний спосіб, позивач обґрунтовує тією обставиною, що відповідачі відчужили дану квартиру ОСОБА_4 згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно та існує загроза подальшого відчуження вказаного нерухомого майна щодо якого виник спір, що в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

П. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачає, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Разом з тим, на відміну від адміністративного судочинства, визначальний принцип цивільного судочинства полягає у змагальності сторін, тобто у покладанні обов'язку доказування обставин в обґрунтування вимог/заперечень покладається на кожну із сторін процесу.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та певні протоколи до неї, і ця обставина з огляду на приписи ч.1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 року «Про міжнародні договори» свідчить про обов'язковість застосування національними судами України норм Конвенції.

Накладання судом арешту на майно особи, безперечно є втручанням зі сторони державного органу у право власності особи, передбачене статтею 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статі 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються і поставленою метою. (Рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28.07.1999 року, заява №22774\93).

Відтак суд наголошує, що диспозиція ст. 149, 150-153 ЦПК України, яка дозволяє суду забезпечити позов шляхом накладання арешту на майно особи, носить оціночний характер судом ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача.

А тому, навіть якщо між сторонами і існує спір, рішення суду, постановлене у формі ухвали, про накладання арешту на майно, тобто втручання в основоположне право особи вільно володіти майном, до ухвалення остаточного рішення у справі - не може ґрунтуватися виключно на припущеннях позивача, про те, що відповідачі можуть та мають намір відчужити належне їм майно з метою ухиляння від виконання судового рішення.

При цьому, суд наголошує, що позивачем належними допустимими, та достатніми доказами не доведено наявності наміру відповідачів будь - яким чином відчужити квартиру АДРЕСА_1 та криту стоянку для автомобілів №3 в тому ж будинку, з метою уникнення виконання рішення суду.

Оскільки позивачем ставиться питання про втручання судовим рішенням в основоположне право особи вільно володіти майном, до ухвалення остаточного рішення у справі, для суду є несправедливим та нерозумним «формальний» підхід для вирішення питання забезпечення позову шляхом задоволення виключно шляхом дослідження чи дотримано позивачем форми заяви про забезпечення позову, без з'ясування дійсних відносин сторін спору (наявності наміру відповідачів будь - яким чином відчужити спірне майно, з метою уникнення виконання рішення суду).

Таким чином, суд, вивчивши матеріали справи, приходить до переконання, що подана представником позивача заява про забезпечення позову до задоволення не підлягає, оскільки в заяві не зазначено вартості майна станом на момент звернення з відповідною заявою, що унеможливлює встановлення співмірності заявлених вимог, також належними та допустимими доказами не доведено наявності наміру відповідачів будь - яким чином відчужити майно, описане в заяві про забезпечення позову, з метою уникнення виконання рішення суду, крім того належними та допустимими доказами не доведено наявності ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача.

Керуючись ст. 149-153 ЦПК України,-

у х в а л и в :

В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 та криту стоянку для автомобілів №3 в тому ж будинку - відмовити.

Ухвала набирає законної сили через п'ятнадцять днів з дня проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, ухвала набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 15-денний строк з дня проголошення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії.

Головуючий суддяВ. М. Братасюк