Рішення № 78587065, 10.12.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/791/18

Провадження №2/442/804/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Хомика А.П..

з участю секретаря - Лужецької С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 головного директора газети «Гомін Галичини», Приватного підприємства «Інфо-Промінь» засновника Обласної рекламно - інформаційно-пізнавальної газети «Гомін Галичини», Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий замок» засновника і видавця газети «Високий Замок» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди,-

за участю представника позивача - ОСОБА_4

представників відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить: визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права і свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 та його сім'ї, відомості поширені відносно нього у газеті «Гомін Галичини» (реєстраційне свідоцтво ЛВІ № 747 від 21.02.2006 року) за січень-лютий, у статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3». І не тільки.» (автор ОСОБА_2) та на інтернет-сторінці газети за адресою: https://gomgal.lviv.ua/Fullnewsfile?newsid=4541.

Зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 та відповідача Приватне підприємство «ІНФО- ПРОМІНЬ», засновник обласної рекламно-інформаційно-пізнавальної газети «Гомін Галичини» спростувати відомості, поширені у газеті «Гомін Галичини» (реєстраційне свідоцтво ЛВІ 747 від 21.02.2006 року) за січень-лютий, у статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3». І не тільки.» і автор ОСОБА_2) та на інтернет-сторінці газети за адресою: https://gomgal.lviv.ua/Fullnewsfile?newsid=4541 : шляхом розміщення на тій же сторінці газети «ІНФОРМАЦІЯ_3» та на інтернет-сторінці видання таким же шрифтом такого ж формату як і вказана стаття публікацію такого змісту:

Редакція газети «Гомін Галичини» спростовує як таку, що НЕ відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 та його сина і сім'ї, інформацію поширену відносно нас у статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3». І не тільки.» у номері газети за січень-лютий та на інтернет-сторінці газети за адресою: https://gomgal.lviv.ua/Fullnewsfile?newsid=4541 у назві статті «ІНФОРМАЦІЯ_3». І не тільки.» та абзацах а повністю у всьому тексту газети.

Редакція газети «Гомін Галичини» приносить свої вибачення ОСОБА_1 та його сину і сім'ї за поширення недостовірної інформації.»

Вказане спростування опублікувати не пізніше п'яти днів з дня набрання рішенням законної сили та із виказанням назви суду, дати рішення суду та номеру справи.

Зобов'язати відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий Дім «Високий Замок», засновника і видавця газети «Високий Замок» спростувати як таку, що НЕ відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 та його сина і сім'ї, інформацію поширену відносно нас у газеті «Високий Замок» плюс -ДРОГОБИЧЧИНА, зокрема у статті із назвою «Якщо згуртуємось, зберемо 600 тис. грн. - ОСОБА_1 ходитиме!»

Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ПП «Інфо- Промінь» в його користь - 100 000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказує на те, що він є рідним батьком для ОСОБА_10 та рідним дідусем ОСОБА_1.

Звернутися до суду за захистом своїх немайнових прав його змусила публікація в газеті «Гомін Галичини» за січень-лютий 2018 р., так і в Інтернеті, та публікація у « Високому Замку» Дрогобиччина, а саме стаття із називаю « Журналістське розслідування підступність батьків вражає ( автор ОСОБА_2). Окрім того, вищезазначена стаття розміщена на інтернет-сторінці газети за адресою: https://gomgal.lviv.ua/Fullnewsfile?newsid=4541. У вказаній статті його, його сина та його сім'ю звинувачено та принижено, зокрема, автором ОСОБА_2 зазначено: Тато ОСОБА_1, ОСОБА_12, бувший співробітник Дрогобицької міліції, з яким мама ОСОБА_11 вимушена була розлучитися через чисельні знущання над нею та дитиною, зловживання алкоголем, асоціальний спосіб життя і його дідусь ОСОБА_1 нажаль не розуміють, що ОСОБА_1 потрібна допомога, тому створюють такі умови, щоб припинити збір коштів на лікування дитини».

У статті його сина обізвано алкоголіком тобто, що його син та він знущається над внуком, а тато - його син, над своїм сином, тобто що вони не займаються лікування внука-сина, і не зрозуміло на яких підставах та хто дозволив, паплюжити його сім'ю, його сина та внука, а також хто дозволив рекламувати діагноз його внука без їхнього відома та тим більше лікарів. На якій підставі та хто дозволив газеті та ОСОБА_2 збирати кошти на лікування, якщо він займається лікуванням та не потребує збору коштів від газети та громадян.

Відповідачі з нахабною зухвалістю, в образливій формі, зневажливо поставились до нього, порушуючи його право та її сім'ї право гідності і ділової репутації, перекрутивши факти та навівши недостовірно інформацію.

Так автор статті відверто перекрутив та виклав неправдиві факти, а редактор видання не перевіривши джерело інформації, не поцікавившись та не вислухавши його думку сприяла висвітленню їх в газеті.

Далі відповідачі зазначають, що син зловживає алкоголем, а він та його сім'я ведуть асоціальний спосіб життя, що син знущався над його внуком і над своїм сином, одночасно розповсюджує діагноз внука без їхнього дозволу.

В селі він користувався і користується повагою громадян, є депутатом села трьох скликань, приймає активну участь в селі та громадах, а також являється членом церковного комітету, а також його дружина приймає активну участь в церковній та сільській громаді.

Також в додатку до газети « Високий Замок» - «Високий Замок плюс Дрогобиччина» від 21.12.2017 року у статті «Якщо згуртуємось, зберемо 600 тис. грн.. - ОСОБА_1 ходитиме», редакцією газети, без дозволу рідного батька поширено конфіденційну інформацію, яка не відповідає дійсності та принижує його честь, гідність і ділову репутацію, як рідного дідуся ОСОБА_13. Зокрема у статті зазначено: « Рідні…збирають гроші на лікування Василька…Сім'я маленького Дрогобиччанина просить фінансової підтримки у всіх небайдужих..».

Жодних коштів на лікування свого рідного внука ОСОБА_1 він не збирає, та ні у кого не просить фінансової допомоги, а сам своїми особистими коштами допомагає у лікуванні свого внука ОСОБА_1.

Після таких публікацій в газетах люди обурились, що він мовчить, нічого не робить в свій захист, оскільки така інформація сколихнула всіх мешканців села та його знайомих. Його дружина після такого вчинку зі сторони газети та інтернет-випуску отримала приступи. Він також звертався до лікарів, вони пережили та переживають моральний стрес, люди їх запитують, що це таке може бути, оскільки вони за допомогою нікуди не звертаються самі мають змогу проводити лікування.

Поширення діагнозу в засобах масової інформації без їхнього дозволу це аморально і неприпустимо.

Він стверджує, що розповсюджена інформація є недостовірною, її поширення ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію.

Також опублікування вказаної статті газетою «Гомін Галичини» тиражем 5000 примірників невизначеному колу осіб, поширення інформації на інтернет-сайті, коли недостовірність, неправдивість поширеної інформації, об'єктивна неможливість підтвердити її належними і допустими доказами було завідомо відомо відповідачу, можливо мало на меті створення негативного образу його сім'ї і в громади села та в Інтернеті було проведено 5953 переглядів.

Просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ПП «Інфо-Промінь» в його користь 100000 грн моральної шкоди.

13.03.2018 року від відповідачів надійшли відзиви на позов про те, що у вказаній позивачем публікації немає недостовірної інформації - це тільки достовірна інформація, у якій містяться також оціночні судження. Вислів « …дідусь ОСОБА_1 на жаль не розуміють, що ОСОБА_1 потрібна допомога..», є оціночним судженням, оскільки наявність людського « розуміння не можливо об'єктивно встановити. Про його наявність чи відсутність можна говорити тільки, маючи суб'єктивну думку про це. Те, що позивач « .. створюють таку умови, щоб припинити збір коштів на лікування дитини» є достовірною інформацією і вони надають суду докази такої діяльності. Крім того, позивач фактично про свій спротив збиранню коштів заявляє у позовній заяві, стверджуючи, що «..я займаюсь лікуванням та не потребую збору коштів від газети та громадян та «.. самі маємо змогу проводити лікування дитини», то йдеться про початок такого процесу безвідносно до того чи цей процес буде результативним.

Просили суд роз'яснити позивачу, що в нього є обов'язок довести чому саме він вважає, що завдана йому шкода має компенсуватися в розмірі 100 тис. гривень.

Також заперечують щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті, оскільки такий розмір нічим не підтверджено, в тому числі і договором з адвокатом.

13.03.2018 року ухвалою суду витребувано з Дрогобицького МРВ ДВС ГУЮ у Львівській області дані чи перебувають на виконанні рішення суду про стягнення аліментів з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_14, як воно виконується, чи існує заборгованість та чи притягувався боржник до адміністративної відповідальності;вирішено питання про виклик свідків.

Позивач та його представник - адвокат ОСОБА_4 у вступному слові позовні вимоги підтримали та дали пояснення, які по суті та змісту відповідають викладеному у позовній заяві. Позов просили задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 її представник ОСОБА_5 , представник ПП «Інфо-Промінь» ОСОБА_6 проти позову заперечили через його безпідставність.

Представника відповідача ОСОБА_15 також заперечив проти задоволення позову.

Суд, заслухавши вступне слово сторін, з'ясувавши обставини, безпосередньо дослідивши докази, дійшов висновку, що у позові слід відмовити.

Із змісту ст. 77 ЦПК України вбачається, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони.

Відповідно до ч.1 ст. 95 ЦПК України - письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Так, судом встановлено та не оспорюються сторонами такі обставини: позивач ОСОБА_1 є батьком для ОСОБА_10 та дідусем для ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Досліджуючи зміст публікації https://gomgal.lviv.ua/Fullnewsfile?newsid=4541 на Інтернет -сторінці Рекламно - інформаційної пізнавальної газети « Гомін Галичини», що опубліковано 12.01.2018 року та у випуску №1-2 (580-581) від 25.01.2018 року ( 1 та 14 сторінки) назва статті «Журналістське розслідування : підступність батьків вражає», судом встановлено, що наявна публікація щодо якої виник спір.

Судом, зі змісту публікацій, досліджених в судовому засіданні та оцінених в цілому, встановлено, що публікація «ІНФОРМАЦІЯ_3» зокрема містить таке речення« .. Тато ОСОБА_1, ОСОБА_12, бувший співробітник Дрогобицької міліції, з яким мама ОСОБА_11 вимушена була розлучитися через чисельні знущання над нею і дитиною, зловживання алкоголем, асоціальний спосіб життя і його дідусь ОСОБА_1 нажаль не розуміють, що ОСОБА_1 потрібна допомога, тому створюють такі умови, щоб припинити збір коштів на лікування дитини».

Перш за все, слід зазначити, що позивачем у позові зазначені вимоги, які він бажає спростувати, що стосуються - не його, а його сина ОСОБА_10 При цьому не вказує випадки, встановлені законом, за яким йому надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах ( ст. 4 ЦПК)

Крім того, в даній публікації наявні мовні конструкції та звороти, які в своїй сукупності, на думку суду, не є фактичними твердженнями, а є оціночними судженнями, та висловлені відповідачем у такій формі, оскільки таким чином він доносить до громадськості свою оцінку. Висловлене власне бачення автора подій, тобто автор гостро та критично оцінює такі дії ОСОБА_10 та ОСОБА_1, вдаючись до мовних конструкцій та зворотів дає свою оцінку та висловлює оціночні судження, які в такий спосіб доводить до громадськості.

Зі змісту досліджених публікацій, зокрема й публікації « Якщо згуртуємось, зберемо 600 тис. грн.. ОСОБА_16 ходитиме!» від 21.12.2017 року у газеті «Високий замок плюс Дрогобичина» Товариства з обмеженою відповідальністю « Видавничий Дім « Високий замок» ( з якою також не погоджується позивач) та доказів, що стосуються збору коштів для одужання внука позивача, встановлено, що автором публікації перш за все було опубліковано звернення з приводу збору коштів.

Що стосується показів свідків: ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_20, ОСОБА_21., то як докази при вирішенні даного спору суд їх до уваги не бере та не надає відповідної оцінки, оскільки інформація, яка в них міститься не стосуються предмета даного спору, та за своїм змістом не може бути покладена в основу підтвердження або заперечення досліджуваних обставин.

Перевіряючи законність позовних вимог та надаючи правову оцінку правовідносинам у справі суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 270 ЦК України, право на повагу до честі та гідності є особистим немайновим правом фізичної особи, яке відповідно до глави 22 Книги 2 ЦК України належить до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Згідно з ч.1 ст.297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Гідність та честь фізичної особи є недоторканими (ч.2 ст.297 ЦК України).

В Постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 р. роз'яснено, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Згідно ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 3 Конституції України регламентовано, що честь та гідність людини визнаються найвищою соціальною цінністю.

Кожен має право на повагу до його гідності (ст. 28 Конституції України).

Пленум ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1 в п.п.6, 15, роз'яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Право висловлювати судження, оцінку, думки закріплено також у ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною законодавства України.

При цьому в своїх поясненнях та письмових твердженнях стороною позивача не визначено та в ході судового розгляду не надано на адресу суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження визначення природи походження поширеної інформації у контексті Закону України «Про інформацію», та, що така інформація поширена навмисно з метою розповсюдження недостовірних даних.

Також встановлено, що про таку допомогу, яка висвітлена у публікаціях щодо збору коштів на лікування, просила мати дитини ОСОБА_14, з якою дитина проживає та знаходиться на утриманні.

Згідно наданих медичних документів ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1 з народження хворіє, потребує лікування.

Так, у відповідності до ст.1 даного Закону: інформація - це будь-які фактичні відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

З аналізу даної норми закону вбачається, що інформація по своїй суті повинна містити певні факти, на основі яких можна робити висновки та приймати рішення.

Таким чином, з аналізу даної норми Закону, оціночні судження, на відміну від інформації не містять в собі фактів та не несуть в собі навантаження, оскільки носять оціночний характер та є по своїй природі судженням з того чи іншого приводу.

Законодавцем між даними поняттями проведено чітку грань, з метою надання, зокрема журналістам (авторам), засобам інформації в умовах побудови демократичної, розвиненої держави з пріоритетом розвитку саме європейських принципів розуміння суспільства, свободи слова та поглядів, що виключає відповідальність автора, на відміну від подання та висвітлення відповідних фактів, які відповідають дійсності, що тягнуть за собою наслідки.

Так, перевіривши зміст публікацій та інформацію, яку їх автор, вважає за необхідне донести читачу, суд дійшов висновку, що жодне з виловлювань в розумінні змісту кожної з публікацій в цілому, не вириваючи окремих слів, словосполучень або фраз з контексту, не містять у собі інформації, яка в розумінні проаналізованих норм законодавства, містила б твердження про факти, а є саме оціночними судженнями з того чи іншого приводу (зокрема, з приводу дій позивача щодо згоди на збір коштів для лікування внука), і такі судження носять оціночний характер, виражають суб'єктивну думку автора, та не підлягають доказуванню.

При цьому, слід вказати про те, що оціночні судження, по своїй природі, спрямовані на загал та на сприйняття аудиторією, загалом даної інформації в цілому. А відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Таким чином, оціночні судження не підлягають доведенню їх правдивості, а отже, і не підлягають спростуванню.

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ при винесенні рішень у справах даної категорії посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року ( заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Група проти України» де у п. 41 зазначено, що у своїй практиці суд розділяє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних ??? суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст. 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини ( ратифікованою ЗУ від 17.07.1997 року № 475/97-ВР). У пункті 42 визначено, що однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, для оспорюваного висловлювання, залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь якого фактичного підґрунтя. Тобто, факти можна підтвердити, а підтвердження оціночних суджень є нездійсненим ( ухвала від 03.08.2016 року у справі № 380/1571/15ц).

Невід'ємними елементами юридичного складу правопорушення у даній категорії справ є поширення недостовірної інформації та порушення прав внаслідок її поширення. Натомість поширена відповідачем інформація сама по собі не порушує особистих немайнових прав позивача, оскільки в ній не стверджується про вчинення аморальних дій саме позивача, а лише в загальному дана оцінка, в якій він перешкоджає збору коштів на лікування, що фактично й сам позивач не оспорює, не погоджуючись із таким збором коштів, вживаючи відповідні мовні конструкції. Відтак, саме така негативна оцінка певних фактів щодо позивача надана самим позивачем в позовній заяві і в поясненнях в суді, і будь-яких інших доказів негативного відображення цієї інформації немає.

З огляду на виклад тексту оспорюваної позивачем інформації судом встановлено, що дані публікації не містять фактів у розумінні та наведеному визначенні Закону України «Про інформацію», а є по своєму змістовому навантаженню оціночними судженнями, що виключають, за своєю природою, доведення правдивості даної інформації. При цьому, дані оціночні судження не містять фактичних тверджень, як зазначено позивачем у позові та стверджувалось у судовому засіданні.

У п. 19 Постанови Пленуму ВССУ від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобах масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вони вправі скористатися наданим їй ч.1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи ( ст. 37 Закону «Про пресу», ст. 65 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Такі рекомендації ВССУ узгоджуються з частиною 2 статті 30 Закону України «Про інформацію».

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з положеннями статті 277 ЦК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та зважаючи на характер спірних правовідносин, суд доходить висновку про те, що висловлювання в публікації https://gomgal.lviv.ua/Fullnewsfile?newsid=4541 на Інтернет -сторінці Рекламно - інформаційної пізнавальної газети « Гомін Галичини», що опубліковано 12.01.2018 року та у випуску №1-2 (580-581) від 25.01.2018 року ( 1 та 14 сторінки) назва статті «Журналістське розслідування : підступність батьків вражає» є оціночними судженнями, які не є предметом судового захисту, оскільки по своїй природі є думками, переконаннями, наданням критичної оцінки певних фактів і недоліків, які є висловлюванням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, та які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, та свідчить про безпідставність позовних вимог.

Також суд не знайшов підстав для спростування інформації, що викладена у газеті «Високий Замок» плюс -ДРОГОБИЧЧИНА, зокрема у статті із назвою «Якщо згуртуємось, зберемо 600 тис. грн. - ОСОБА_11 ходитиме!» і визнання такої, що є недостовірною, як зазначає позивач, принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вищезазначені висловлювання відповідача, які оспорюються, є сформованим переконанням, оціночними судженнями, які не містять будь-яких фактичних неправдивих даних, і, відповідно, враховуючи контекст і характер застосованих мовних засобів та стилістичних прийомів, жодним чином не посягають на честь, гідність та ділову репутацію позивача, поряд з цим стосуються іншої особи - ОСОБА_10 (сина позивача).

Що стосується вимог позивача про захист честі, гідності і ділової репутації в частині публікації відповідачами конфіденційної інформації щодо діагнозу його внука без їх дозволу, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/ або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

За ст. 11 даного Закону, інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

З огляду на норми чинного законодавства про інформацію, а також наявну у справі газету та роздруківку електронного джерела із вказаною адресою відповідача, суд вважає доведеним факт поширення інформації відповідачем.

Стаття 32 Конституції України передбачає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У відповідності до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно ст. 269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

За змістом ст. 270 ЦК України, фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

У ч.1 ст.286 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Згідно зі ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про інформацію» (далі - Закон) інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 20 Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. Відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Частинами 1 та 2 статті 21 Закону передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону, до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серія І-СГ №№ 395107, виданого виконавчим комітетом Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області 14.01.2014 р. ОСОБА_13 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і його батьками є ОСОБА_10 та ОСОБА_14, шлюб між якими розірвано. В даний час дитина проживає разом з матір'ю за адресою: Київська область, м.Вишгород, просп. Шевченка, 2 «г», кв.20.

З пояснень свідка ОСОБА_14 встановлено, що саме вона звернулась до журналіста ОСОБА_2 із проханням організувати збір коштів на лікування її сина ОСОБА_16 через засоби масової інформації. Нею були надані всі лікарські документи, де містився діагноз сина. Також вона зверталась з таким проханням і до органів місцевого самоврядування та церкви.

Статтею 7 ч.6 СК України встановлено, що жінка і чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї, а ч.1,2 ст. 141 СК України визначено, що мати батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини і розірвання шлюбу, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав.

Відповідно до ч.2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

В даному ж випадку до суду за захистом порушеного, на його думку, права звернувся ОСОБА_1 - дідусь ОСОБА_13

За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 головного директора газети «Гомін Галичини», Приватного підприємства «Інфо-Промінь» засновника Обласної рекламно - інформаційно-пізнавальної газети «Гомін Галичини», Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий замок» засновника і видавця газети «Високий Замок» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.12.2018.

Суддя: Хомик А.П.