Постанова № 78586091, 17.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 520/9048/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калитки О. М.

суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Територія виробництва" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2018, суддя І інстанції Мар'єнко Л.М., місце складання м. Харків, повний текст складено 24.10.18 по справі № 520/9048/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Територія виробництва"

до Державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича третя особа ОСОБА_2

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Територія виробництва", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича, третя особа ОСОБА_2, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 у справі № 520/9048/18 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Територія виробництва" до Державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича, третя особа ОСОБА_2 про скасування рішення.

Позивач не погодився із ухвалою суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що ухвалу суду першої інстанції прийнято з порушення норм процесуального права, просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Третя особа надала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що апеляційна скарга є необґрунтовано, а ухвала суду першої інстанції законною, оскільки між позивачем і третьою особою існує спір про право, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно ч. 4 ст. 229 у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку спірні правовідносини щодо реєстраційних дій є похідними від спору щодо такого майна, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем оскаржуються відповідні рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г.А про державну реєстрацію права власності на ряд нежитлових приміщень за фізичною особою - ОСОБА_2, на підставі рішень Ленінського районного суду м. Харкова від 18.11.2015 №642/510/15-ц, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 12.06.2017 №642/510/15-ц, ухвали ВСС України від 19.10.2017.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилався на те, що відповідачем неправомірно прийнято оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав на спірне майно, а саме: замість того, щоб скасувати запис про виникнення права власності на нерухоме майно, яке виникло на підставі визнаних у подальшому недійсними договорів дарування, відповідач зареєстрував право власності з обтяженнями та арештами як право власності, що виникло на підставі рішення суду про визнання такого права, а не рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно інформації, яка міститься в автоматизованій системі "Документообіг адміністративних судів" Харківського окружного адміністративного суду, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018 по справі №820/2668/17 за позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Територія виробництва" до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень встановлено, що зі змісту рішенням апеляційного суду Харківської області по справі № 642/510/15-ц від 12.06.2017 р., суд вирішив, що належним способом захисту прав ОСОБА_2 є витребування майна від нинішнього власника шляхом віндикації, а не визнання за позивачем права власності на спірні приміщення, оскільки рішенням апеляційного суду Харківської області від 14.01.2016 р. визнано недійсними договори дарування нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, які укладені 19.09.2013 р. між ОСОБА_2, від імені якого діяв ОСОБА_4, і ОСОБА_5, а спірне майно відчуженого третіми особами за договорами, учасниками яких не був позивач.

Також апеляційним судом визначено, що під час проведення за ОСОБА_2 державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, державним реєстратором не враховані вищезазначені обставини та помилково проведена реєстрація права власності за ОСОБА_2 на підставі рішення суду, яким витребувано майно із володіння ТОВ «Територія виробництва» та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на нежитлові будівлі, зобов'язання Реєстраційної служби ХМУЮ зареєструвати право власності на нежитлові приміщення.

Ухвалою Верховного Суду від 14.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2018.

Крім того, в провадженні Ленінського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа №642/815/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, третя особа - ТОВ «Територія виробництва» про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?д;…&?о; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно з ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язковість суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом", у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що питання належності права на нежитлові приміщення, на підставі яких здійснені оспорювані реєстраційні дії, обов'язково стане перед судом, який буде вирішувати цей спір.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний спір має вирішуватись за правилами цивільного судочинства України.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, тому ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Враховуючи вище викладене, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 у справі № 520/9048/18 відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Територія виробництва" залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 по справі №520/9048/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду..

Головуючий суддя (підпис)О.М. КалиткаСудді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.О. Бондар Повний текст постанови складено 17.12.2018.