Постанова № 78586072, 10.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 1640/2510/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Любчич Л.В.

суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2018, суддя Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 повний текст складено 07.09.18 по справі № 1640/2510/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України третя особа Полтавський обласний військовий комісаріат

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МО України), третя особа: Полтавський обласний військовий комісаріат (далі - Полтавський ОВК), в якому просив визнати протиправним та скасувати п. 20 протоколу №65 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22.06.2018 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги; зобов'язати прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбаченої п. "б" ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону України №2004-VIII від 06.04.2017, постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, як інваліду 2 групи, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, що пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та вжити заходів до її виплати.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що право на отримання грошової допомоги у позивача виникло до набрання чинності Законом України № 5040-VI, проте із заявою про отримання вказаної допомоги останній звернувся тоді, коли Закон України № 2011-ХІІ (яким передбачено виплату одноразової грошової допомоги) діяв в новій редакції і передбачав, серед іншого, інші розміри такої допомоги (порівняно із попередньої редакцією цього Закону, яка діяла на дату встановлення позивачу інвалідності). За таких обставин, позивач вважає, що має право на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з положеннями законодавства, чинного станом на дату звернення позивача (передусім Закону № 2011-ХІІ і Постанови № 975), оскільки, виходячи із принципу законності, закон як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили відносно урядової постанови, має перевагу у застосуванні, якщо між ними є неузгодженість. При цьому, редакція Закону України № 2011-ХІІ , яка діяла з 01.01.2007 по 01.01.2014, не передбачала можливості обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги 3-х річним строком, право позивача не може бути обмежено будь-яким строком, оскільки таке обмеження суперечить ст. 22 Конституції України. Також позивач послався на постанову Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 822/6069/15. Розгляд справи просив проводити без його участі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2018 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2018 закінчено підготовку до розгляду та призначено справу в порядку письмового провадження на 12.11.18 о 08:50 год.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018, з метою повного всебічного та об'єктивного розгляду, справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.11.2018 о 09:15 год.

26 листопада 2018 року справу перенесено на 10.12.2018 о 09:15 в зв'язку зі знаходженням судді Любчич Л.В. на лікарняному.

Сторони в судове засідання не з'явилися про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про врученя поштового відправлення (повістки).

Представником Полтавського ОВК надіслано на адресу суду заяви про розгляд справи без його участі.

Відповідно до положень ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАС України) справа розглянута без участі сторін.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиву на неї, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.

Позивач у період з 31.05.1982 по 16.04.1984 проходив дійсну строкову військову службу у лавах Збройних Сил Союзу РСР, а з 02.06.1986 по 11.12.1998 проходив військову службу. З 11.12.1998 позивач звільнений зі Збройних Сил України у запас за станом здоров'я.

До матеріалів справи залучено копію акта судово-медичного обстеження від 27.06.2012 №247, за змістом якого виявлені за результатами судово-медичної експертизи у ОСОБА_1 рубці правого колінного суглоба, лоба, голови є наслідком загоювання осколкових ран, отриманих позивачем від розриву міни під час проходження служби у Демократичній Республіці Афганістан (1987 рік).

Зі змісту копії витягу із протоколу від 16.08.2012 №1635 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв судом встановлено, що зазначені вище поранення пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

09 жовтня 2012 року Полтавською обласною МСЕК №1 позивачу з 04.10.2012 встановлено другу групу інвалідності на три роки, причина інвалідності - виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджено наданою позивачем копією довідки серії МСЕ №0384388.

03 листопада 2015 року Полтавською обласною МСЕК №1 позивачу з 22.10.2015 встановлено другу групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджено наданою позивачем копією довідки серії АВ №0493047.

20 грудня 2017 року позивач звернувся до Полтавського ОВК із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499.

Листом від 26.12.2017 вих. №10/2604 позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати йому одноразової грошової допомоги.

Не погодившись з даною відповіддю суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавського ОВК, у якому просив: визнати протиправною відмову у складанні висновку про наявність у ОСОБА_1 права на призначення одноразової грошової допомоги, як інваліду війни ІІ групи з 04.10.2012, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та направленні документів на розгляд комісії МО України; зобов'язати Полтавський ОВК скласти висновок про наявність у ОСОБА_1 права на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 та статей 16-163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як інваліду війни ІІ групи з 04.10.2012, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та направити його на розгляд комісії Міністерства оборони України.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2018, яка набрала законної сили 16.04.2018, позов ОСОБА_1 до Полтавського ОВК про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною відмову Полтавського ОВК скласти висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, викладену у листі від 26.12.2017 вих. №10/2604. Зобов'язано Полтавський ОВК скласти висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" та подати його до Міністерства оборони України разом із наданими позивачем документами. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

26 квітня 2018 року Полтавським ОВК висновок з усіма належними документами стосовно призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби направлено до Департаменту фінансів МО України.

Згідно з рішенням від 22 червня 2018 року, оформленим протоколом №65, розглянувши подані документи комісія МО України з питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 № 3597-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а первинна інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем строку, установленого п. 8 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду погоджується з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до статті 41 цього Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно статті 1 вищевказаного Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Розділом ІІ Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.

Частиною 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час звернення до відповідача із заявою про призначення спірної допомоги) передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На час звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначено Порядком № 975.

Так, пунктом 2 Постанови № 975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:&?я;…&?и;

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Враховуючи вищезазначене, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу інвалідності - 04.10.2012.

Так, ч.ч. 2 та 6 ст. 16 Закону № 2011-XII, в редакції чинній з 01 січня 2007 року до 01 січня 2014 року, було передбачено: &l>;…&g ; 2) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України;&?г;…&?й;6) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Аналогічне правило закріплено Порядком № 499, згідно пп. 4 п. 2 якого, військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб; - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб; - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ (в редакції до 01 січня 2014 року) існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

З письмових доказів у справі слідує, що позивач проходив строкову військову службу в лавах Збройних сил з 27.05.1982 по 18.04.1984, та звільнено в запас 29.03.1984 на підставі наказу МО СРСР № 311 від 29.03.1984, а згідно із послужного списку особової справи ОСОБА_1 дійсно брав участь у бойових діях на території Демократичної республіки Афганістан з 30.10.1987 по 11.02.1989, тобто під час проходження військової служби.

З урахуванням наведеного, позивач як військовослужбовець, який отримав захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному Постановою №975.

Разом з тим, згідно п. 8 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" особа, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, може його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення такого права.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникло у позивача у 2012 році, а до відповідача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, позивач звернувся лише у грудні 2017 року, тобто з пропуском передбаченого законом строку. Доводи апеляційної скарги про те, що обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги 3-х річним строком суперечить ст. 22 Конституції України, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки закон, яким внесено зміни до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зокрема доповнено п. 8 ст. 16-3 Закону, є чинним, не скасований та не визнаний неконституційним.

Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 822/6069/15 колегія суддів вважає помилковими, оскільки дане судове рішення стосується інших правових питань.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Северянін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на зазначені вище аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Врахочуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2018 по справі № 1640/2510/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України третя особа Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.І. Сіренко О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 17.12.2018.