Рішення № 78583779, 17.12.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 17.12.2018

Справа № 320/124/17-ц

Провадження № 2/320/4701/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді: Іваненко О.В.,

за участі секретаря: Прозорової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в ході виконання службового обов’язку в складі збройних сил при ліквідації наслідків аварії в зоні Чорнобильської АЕС він отримав захворювання, яке сталою причиною визнання його інвалідом 3 групи. Вказаним пошкодженням здоров’я йому завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв’язків, позбавленні можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійних болях та спазмах, перенесених стражданнях. З наведених підстав позивач, посилаючись на положення ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 23, 1167 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 100 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

В судове засідання позивач не з’явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує в повному обсязі, не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутності, проти позову заперечує, та надав відзив, згідно якого позивач не надав суду доказів, які свідчать про обставини отримання інвалідності з вини відповідача та наявність моральних страждань, внаслідок зазначеного пошкодження здоров’я. Позивач не надав доказів на підтвердження протиправності дій Міністерства Оборони України, тому підстави для задоволення даного позову відсутні. Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 21.10.2014 року у справі №3086гс14 є хибним, оскільки стосується іншої ситуації. Вважає, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі. Крім того, військовослужбовці та особи на яких поширюється дія Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також вищевказаного Закону, користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України. На думку відповідача військовослужбовцям надаються пільги, гарантії та компенсації, тому моральні страждання вже враховані чинним законодавством. Вказує на відсутність вини Міністерства оборони України в моральних стражданнях позивача.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв’язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_1, 20 грудня 1965р.н., у 1988 році в ході виконання службового обов’язку у складі Збройних Сил СРСР приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має право на пільги, встановлені законодавством України для інвалідів війни та осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с.7-10).

Згідно п. 1 ч. 1 ст.9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які бралибезпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.

Згідно довідки військово-лікарської комісії в/ч 22420 № 799 від 17.10.1988р., ОСОБА_1 у 1988 році, при виконанні службового обов'язку у складі Збройних сил переніс ЗЧМТ (контузію головного мозку), в ході виконання службового обов’язку в зоні ліквідації аварії на ЧАЕС (а.с.13).

Згідно історії хвороби № 2710 та виписок з історії хвороб №5393, №2686, №2915, ОСОБА_2 у 1988 році знаходився на ліквідації аварії на ЧАЕС, в результаті чого внаслідок травм, отриманих під час проходження військової служби, повинен періодично знаходитись на лікарняному, проходити медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки нові хвороби є наслідками контузії головного мозку, отриманої внаслідок ЗЧМТ, в результаті чого виникла атеросклеротична і дисциркуляторна енцефалопатія з вираженим антено-невротичним, вегето-судинним синдромами і помірним лікворо-гіпертензивним синдромом, спостерігаються напади втрати свідомості (а.с.15-27).

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарняної комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, контузій, травм, каліцтв № 91 від 05.02.2010 року, захворювання старшого лейтенанта запасу ОСОБА_1: «атеросклеротична і дисциркуляторна енцефалопатія з вираженим антено-невротичним, вегето-судинним синдромами і помірним лікворо-гіпертензивним синдромом», що підтверджено виписним епікризом в/ч 22420 № 799 від 17.10.1988р., виписними епікризами Мелітопольської лікарні № 2 від 02.09.2005р., 07.02.2006р.,25.02.2008р., - є наслідком виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС (а.с.14).

Згідно довідок МСЕК №480423, №007556 від 02.04.2013р. ОСОБА_1 встановлено ІІI групу інвалідності у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, безстроково з втратою працездатності на 50 %. (а.с.11-12).

В своєму позові позивач зазначив, що внаслідок отримання при виконанні обов’язків військової служби травм та захворювань, йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв’язків, позбавленні можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійних болях та спазмах, перенесених стражданнях. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на зазначені обставини та Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Однак з твердженнями позивача викладеними у позові суд не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Із матеріалів справи вбачається, що ушкодження здоров’я (хвороби) внаслідок Чорнобильської катастрофи позивач отримав у 1988 році, про що свідчать Довідки, а інвалідність у зв’язку з такими захворюваннями встановлена у 2013 році, що підтверджується довідками МСЕК №480423, №007556 від 02.04.2013р.

Зазначені правовідносини виникли під час дії ЦК УРСР, і не мають продовжувального характеру.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин мають застосовуватись норми ЦК УРСР та законодавства, яке діяло на час виникнення у позивача хвороб та були чинними на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

У відповідності до ч. ст. 440-1 ЦК УРСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров’я. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, сам по собі факт наявності шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності. Відсутність хоча б однієї з таких складових виключає відповідальність за заподіяння шкоди. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, її розмір та факт заподіяння її відповідачем.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 1 листопада 2017 року в справі № 336/6349/16-ц.

Враховуючи те, що позивач пов’язує шкоду з військовою службою в період 1988 року в 30 км зоні Чорнобильської АЕС під час проходження військової служби у Радянській армії, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року, при цьому він не зазначив, внаслідок яких протиправних дій (бездіяльності) відповідача йому спричинено моральну шкоду та наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача цієї шкоди, та вини відповідача в її завданні, а тому відсутні підстави для покладення обов’язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем травм та захворювання, під час проходження військової служби у Радянській армії.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, медична допомога, санаторно-курортне лікування та відпочинок надаються відповідно до законодавства.

У відповідності до положень ст. 17 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах охорони здоров'я, соціального захисту населення, освіти і науки, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов'язкового) відселення, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації організують щорічне медичне обстеження (диспансеризацію), санаторно-курортне лікування всіх осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, запроваджують систему радіаційно-екологічного, медико-генетичного, медико-демографічного моніторингу на території України. Цими органами у регіонах найбільшого зосередження осіб, які постраждали, створюються спеціалізовані центри, в тому числі дитячі, для обстеження, лікування, соціально-психологічної реабілітації та профорієнтації потерпілих осіб. Громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зобов'язані проходити обов'язкове обстеження в медичних закладах.

Розділом ІV вказаного Закону також передбачені компенсації та пільги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, серії А №438283 позивача віднесено до 1 категорії, а тому ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), йому надаються гарантовані державою компенсації та пільги.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачено чинним законодавством у формі медичного обслуговування, гарантій, компенсацій та пільг.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 211, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. 2, 23, 170 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду ОСОБА_3