Постанова № 78583545, 12.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/2399/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Калитки О. М. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018, суддя М.М. Шаповал, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 08.10.18 по справі № 818/2399/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України

про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в якому, уточнивши позовні вимоги (а.с. 96-97), просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 15.05.2018 року №105 о/с ГУНП в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №2 (м. Охтирка) управління захисту економіки в Сумській області;

- поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №2 (м. Охтирка) управління захисту економіки в Сумській області;

- стягнути з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу від дати звільнення по дату прийняття судом рішення по справі;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №2 (м. Охтирка) управління захисту економіки в Сумській області;

- допустити негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати в сумі 11375,75 грн.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що він працював на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 2 (м. Охтирка) управління захисту економіки в Сумській області. 08.05.2018 перебуваючи у незадовільному стані здоров'я через хворобу звернувся до лікаря, останнім йому було надано медичну допомогу і при цьому встановлено діагноз "гіпертонічний криз, гіпертонічна хвороба 1 ст.". Того ж дня, 08.05.2018, о 17.10 год. його було повідомлено про те, що йому необхідно з'явитися терміново до керівника управління захисту економіки в Сумській області Подсохи Б.А. у м. Суми, який в ультимативній формі вимагав від ОСОБА_1 звільнитися за власним бажанням. Під таким примусом та враховуючи пригнічений стан у зв'язку із хворобою позивач написав та подав рапорт про звільнення за власним бажанням, але пізніше мав намір відкликами цей рапорт на звільнення шляхом написання відповідного рапорту, однак 11.05.2018 був терміново госпіталізований до Охтирської центральної районної лікарні, де проходив лікування загалом до 26.06.2018, до 26.05.2018 лікувався стаціонарно, а з 29.05.2018 до 26.06.2018 - амбулаторно. Під час перебування на лікарняному позивача в телефонному режимі повідомлено про звільнення. 13.06.2018 ОСОБА_1 подав рапорт про відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням, однак йому було відмовлено у прийнятті вказаного рапорту та ознайомлено з наказом про звільнення. На думку позивача, його звільнення проведено з порушенням пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 оскільки попередження начальника органів внутрішніх про звільнення за власним бажанням повинно бути зроблене не пізніше, ніж за три місяці до дня звільнення, в цей час поліцейський має право відкликати свій рапорт про звільнення, але звільнення сталося до закінчення тримісячного терміну і цим порушено його право на можливість відкликання свого рапорту про звільнення.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позовні посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 14.08.2001 (а.с. 36). Наказом № 105 о/с від 15.05.2018 (а.с. 23) позивача звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 24.05.2018.

Позивач подав рапорт на звільнення 08.05.2018 з датою звільнення 24.05.2018, який 08.05.2018 погоджено начальником захисту економіки в Сумській області (а.с. 22). Листом від 14.05.2018 № 2503/39/117/01-2018 зазначений рапорт управлінням захисту економіки в Сумській області разом з поданням до звільнення направлено Департаменту захисту економіки. 15.05.2018 Департаментом захисту економіки передано матеріали для опрацювання до підрозділу кадрового забезпечення (а.с. 35).

Наказом № 105 о/с від 15.05.2018 (а.с.23) позивача звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 24.05.2018 (а.с. 23).

Листом від 17.05.2018 № 2633/39/112/01-2018 ОСОБА_1 повідомлено про звільнення зі служби в поліції (а.с. 57- 59).

13.06.2018 ОСОБА_1 подав рапорт про відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням від 08.05.2018 (а.с.13), однак йому було відмовлено у прийнятті вказаної заяви та ознайомлено з наказом про звільнення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем у своєму рапорті на звільнення зі служби з поліції за власним бажанням зазначено конкретну дату звільнення, 22.05.2018 подано та Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларацію (перед звільненням), отже, відповідачем правомірно винесено оскаржуваний наказ.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з статтею 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Так, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Регулювання правовідносин, які виникають у зв'язку з проходженням служби в поліції, здійснюється відповідно до спеціального законодавства, зокрема Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з статтею 3 Закону України "Про Національну поліцію" у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з приписами статті 58 Закону України "Про Національну поліпію" призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

У відповідності до статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до вимог статті 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Разом з тим, розділом XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що національна поліція є структурою Міністерства внутрішніх справ і в питаннях своєї діяльності та проходження служби поліцейськими керується в тому числі і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ.

Отже, нормативно-правові акти, які прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про неї, мають застосовуватися, як норми спеціального права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів. Спеціальним актом законодавства, нормами якого врегульовані спірні правовідносини та чинним на час виникнення спірних правовідносин є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення).

Так, пунктом 62 Положення визначено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:

а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягай граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Підпунктом "ж" пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Таким чином, звільнення зі служби за власним бажанням відповідно до зазначеної правової норми можливо при наявності двох обов'язкових умов: 1) власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення; 2) наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідно до пункту 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт. Трьохмісячний строк, встановлений зазначеною нормою, стосується періоду з дня подання рапорту про звільнення зі служби до постановлення наказу про звільнення і є обов'язковим для усіх учасників процедури звільнення, оскільки жодних винятків застосування такого строку не передбачено.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо звільнення з роботи за власним бажанням, яка викладена у постанові від 07 березня 2018 року у справі №810/2728/16, провадження №К/9901/7417/18, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Крім того, оскільки звільнення у порядку, передбаченому статтею 38 КЗпП України є одностороннім волевиявленням працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, то він у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може її відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, а він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин. При цьому, нормами чинного законодавства не передбачено право роботодавця приймати рішення про звільнення такого працівника до закінчення вказаного двотижневого строку.

Отже, у відносинах звільнення за власним бажанням поліцейського теж застосовується такий порядок, оскільки звільнення у порядку підпункту "ж" пункту 64 Положення є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин. Інших строків щодо звільнення за власним бажанням у Положенні не встановлено.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 написав рапорт, датований 08 травня 2018 року, про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням з 24 травня 2018 року, однак, Положенням не передбачено звільнення за власним бажанням у термін, менший ніж три місяці з дня подання відповідного рапорту.

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач мав право до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту змінити своє рішення про звільнення за власним бажанням та відкликати рапорт від 08 травня 2018 року, проте, відповідач прийняв наказ про звільнення позивач 15 травня, до спливу навіть двотижневого строку.

Хоча, ОСОБА_1 як встановлено судом першої інстанції, 08 травня 2017 року звертався до Охтирської районної лікарні, де перебував цілий день по причині гіпертонічного кризу, внаслідок загострення Гіпертонічної хвороби 1 ст. А з 11.05.2018 по 26.05.2018 року перебував на стаціонарному лікуванні.

Стосовно подання позивачем декларації, враховуючи той факт, що неподання такої декларації мають негативні наслідки у вигляді лише притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів вважає, що це не підтверджує волевиявлення особи на звільнення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наказ Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 15.05.2018 року №105 о/с ГУНП в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №2 (м. Охтирка) управління захисту економіки в Сумській області є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 4 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Так, пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Згідно з частинами другою та третьою статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Також згідно із частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14.

З урахуванням викладеного, у зв'язку із незаконним звільненням майора поліції ОСОБА_1 позивач підлягає поновленню саме на тій посаді, з якої його звільнено за спірним наказом, а саме: на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №2 (м. Охтирка) управління захисту економіки в Сумській області.

У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.

Таким чином, позивач підлягає поновленню на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто 25.05.2018.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

З урахуванням вказаних норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пунктів 5, 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку №100 передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23.01.2012р.

Таким чином, період вимушеного прогулу позивача обраховується з 25.05.2018 (дня поновлення на посаді) по 12.12.2018 (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судоми законодавства про оплату праці", справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника.

Згідно з довідкою Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 06.07.2018 № 302 середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 372 грн 91 коп.

Під час нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд повинен виходити з розміру розрахункової величини, яка визначена Порядком № 100.

Отже, позивач підлягає поновленню на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто 25.05.2018, тобто за травень з 25.05.18 по 31.05.18 = 7*372,91=2620,37грн.; за червень 372,91*30=11187,30 грн.; за липень 372,91*31=11560,21 грн., за серпень 372,91*31=11560,21 грн.; за серпень 372,91*30=11187,30 грн.; за жовтень 372,91*31=11560,21 грн.; за листопад 372,91*30=11187,30 грн.; за грудень 372,91*12=4474,92 грн. (по день поновлення на посаді 12.12.2018 року).

Таким чином, з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.05.2018р. по 12.12.2018р. у розмірі 75327, 82 грн.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив передчасні висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 року по справі № 818/2399/18, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. 243, 250, 310, 317, 321 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 по справі № 818/2399/18 скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 15.05.2018 року №105 о/с ГУНП в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №2 (м. Охтирка) управління захисту економіки в Сумській області.

Поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу №2 (м. Охтирка) управління захисту економіки в Сумській області.

Стягнути з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу від дати звільнення по дату прийняття судом рішення по справі, що становить 75327,82 грн. (сімдесят п'ять тисяч триста двадцять сім тисяч) 82 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. КононенкоСудді(підпис) (підпис) О.М. Калитка В.О. Бондар Повний текст постанови складено 17.12.2018.