Рішення № 78583430, 03.12.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 03.12.2018

Справа № 334/6889/18

Провадження № 2/334/3665/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.;

при секретарі Сагайдак Г.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить об’єкт нерухомості, житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Бориса Грінченка, буд. 32/ вул. Соняшникова, буд.9, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 21.10.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого під реєстровим № 5590.

Позивачка правомірно та на законних підставах набула право власності на вищевказаний житловий будинок та на теперішній час є єдиним власником вказаного об’єкту нерухомості, але вона позбавлена можливості вільно користуватися придбаним будинком через те, що у зазначеному житловому будинку досі зареєстрована відповідачка по справі, ОСОБА_2, яка була прописана за даною адресою колишньою власницею будинку за її проханням в 2015 році, в добровільному порядку не знялась з реєстрації, хоча в будинку не проживає, ніколи в ньому не з’являлась, не є членом сім’ї позивача, її речі в будинку відсутні.

Факт не проживання відповідачки в житловому приміщенні понад один рік без поважних причин, що підтверджується довідкою голови квартального комітету від 13.09.2018р.

На теперішній час відповідачка залишається зареєстрованою в будинку позивача, в добровільному порядку не знялася з реєстраційного обліку, тому позивачка була вимушена звернутись до суду з даним позовом з метою захисту свого порушеного права та просить суд визнати відповідачку ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком по вул. Бориса Грінченка, буд. 32/ вул. Соняшникова, буд.9 в м. Запоріжжя.

Справа призначена до розгляду в загальному позовному провадженні. Сторони повідомлені про дату розгляду справи та наданий час для подання відзиву та заперечень.

Позивачка в судове засідання не з’явилася з поважних причин, просить розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягає на задоволенні позову, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачка в судове засідання не з’явилася, про час і місце слухання справи була повідомлена вчасно за місцем реєстрації рекомендованою кореспонденцією, у визначений строк не надала суду відзив на позовну заяву.

Третя особа по справі Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради просить суд розглянути справу на розсуд суду за відсутності їх представника.

Суд вважає можливим, за згодою позивача, провести заочний розгляд справи на підставі матеріалів справи відповідно до ст.280 ЦПК України, за відсутності відповідача.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що житлове приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Бориса Грінченка, буд. 32/ вул. Соняшникова, буд.9, належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 21.10.2016р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі під № 5590 (а.с.4-5,6).

В будинку по теперішній час зареєстрована відповідачка по справі ОСОБА_2, що підтверджується копією паспорту відповідачки, Довідкою Департаменту реєстраційних послуг № 01-71/8965 від 24.09.2018 р., а також Довідкою № 84 від 13.09.2018р. голови квартального комітету № 67, згідно якої відповідачка з 09.02.2015 року фактично не проживає (а.с.9-10,11,15).

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним

Стаття 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачають, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користуванням інакше ніж з підстав і в порядку визначеним законом.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно до ч. 1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Наявність реєстрації відповідачки у будинку по вул. Бориса Грінченка, буд. 32/ вул. Соняшникова, буд.9 в м. Запоріжжя приводить до обмеження права власності позивача, що виражається в неможливості розпорядитись об’єктом власності на свій розсуд, які зокрема полягають у тому, що вона змушена нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно до ч. 1 ст.383 ЦК України власник власника житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», передбачено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, попередніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Аналіз даних правових норм свідчить про те, що право користування житловим приміщенням власником житла є одним із засобів реалізації права власності і похідним від права власника на житло, таким чином внаслідок припинення права власності на житлове приміщення, особа та члени її сім’ї втрачає і право користування цим приміщенням.

З’ясувавши обставини справи та оцінивши сукупність наданих суду доказів, суд приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_2, не є членом сім'ї позивачки ОСОБА_1, та в силу вимог ст.346 ЦК України через укладання договору купівлі-продажу квартири, який є чинним і недійсним не визнаний, втратила право користування даною квартирою.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.

Згідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не є членом сім’ї позивачки, була зареєстрована в даному житловому будинку колишньою власницею будинку за власним проханням та втратила право користування даним житлом після відчуження свого майна колишньою власницею, однак добровільно з реєстраційного обліку не знялася, та залишається зареєстрованою в спірному житловому будинку, що спричиняє новому власнику, позивачу додаткові матеріальні витрати та чинить перешкоди у здійсненні права власності.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись Конституцією України, ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 346, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 9, 156 ЖК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим будинком, за адресою: м. Запоріжжя вул. Бориса Грінченка, буд. 32/ вул. Соняшникова, буд.9, який належить на праві власності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН1731215182), на підставі Договору купівлі продажу житлового будинку від 21.10.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого під реєстровим № 5590.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Баруліна Т. Є.