Рішення № 78576378, 10.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2018Справа № 910/21576/17Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк "Траст" Кухарєва Володимира Валентиновича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЗІ Софт"

про визнання нікчемного договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Дмитренко Т.М. (на підставі довіреності)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк "Траст" Кухарєва Володимира Валентиновича (далі також - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЗІ Софт" (далі також - відповідач) про визнання нікчемного договору недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі положень п. 4 ст. 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 826 від 26.05.2016, наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" Кухарева В. В. від 15.06.2016 було визнано нікчемним договір про надання послуг з продажу банківських продуктів від 12.01.2016 між Публічним акціонерним товариством Банк "Траст" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЗІ Софт"; укладений між сторонами договір від 12.01.2016 не відповідає вимогам закону, адже є фіктивним та не спрямований на реальне надання позивачу передбачених договором послуг, а тому є недійсним, за таких обставин позивач просить суд застосувати наслідки недійсності договору про надання послуг з продажу банківських продуктів від 12.01.2016 та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 1 304 200,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 порушено провадження по справі № 910/21576/17 та призначено до розгляду на 17.01.2017.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2017 постановлено про розгляд справи № 910/21576/17 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 17.01.2018.

05.01.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У підготовче судове засідання 17.01.2018 з'явилися представники сторін; представник позивача в судовому засіданні заявив клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні; представники відповідача заявили клопотання про зупинення провадження у справі та надали свої пояснення, представник позивача заперечував проти даного клопотання про зупинення провадження.

Суд, заслухавши представників сторін на підставі ч. 5 ст. 183 ГПК України, оголосив перерву у підготовчому провадженні до 14.02.2018.

У підготовче засідання 14.02.2018 представник відповідача з'явився; представник позивача не з'явився, проте через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача, тому що представник позивача позбавлений змоги прибути у підготовче судове засідання через зайнятість у розгляді іншої справи, призначеної на такий же час, позовну заяву підтримує повністю та просить її задовольнити. В свою чергу представником позивача не додано до заяви доказів, що повноважний представник дійсно перебуває в іншому судовому засіданні.

Представники відповідача проти заявлених позовних вимог заперечували у повному обсязі, підтримали клопотання про зупинення провадження та в судовому засіданні долучили додаткові документи до матеріалів справи, а саме: копію заяви про усунення недоліків адміністративного позову; адміністративний позов про визнання протиправними дій та наказу.

Представник відповідача повідомив суд про невизнання позовних вимог через їх недоведеність і безпідставність та просив зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/16905/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЗІ Софт" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ"Банк"Траст" Кухарєва Володимира Валентиновича про визнання протиправним дій та наказу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 зупинено провадження у справі № 910/21576/17 до набрання законної сили судовим рішенням у справі Окружного адміністративного суду м. Києва № 826/16905/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЗІ Софт" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ"Банк"Траст" Кухарєва Володимира Валентиновича про визнання протиправним дій та наказу.

04.10.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі з доданою до нього копією постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі № 826/16905/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 поновлено провадження у справі № 910/21576/17, підготовче засідання у справі №910/21576/17 призначено на 29.10.2018.

В підготовче засідання 29.10.2018 з'явився представник відповідача. Позивач в засідання суду уповноваженого представника не направив.

Ухвалою від 29.10.2018, занесеною до протоколу судового засідання, судом постановлено відкласти підготовче засідання на 12.11.2018.

В підготовче засідання 12.11.2018 з'явився представник відповідача. Позивач в засідання суду уповноваженого представника не направив.

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, за результатами підготовчого засідання 12.11.2018 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справу до судового розгляду по суті на 10.12.2018.

В судове засідання 10.12.2018 представник позивача не з'явився, подавши 10.12.2018 через відділ діловодства суду заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що позивача було належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, враховуючи його заяву про розгляд справи за відсутності позивача, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник відповідача надав для долучення до матеріалів справи заяву свідка, заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 10.12.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

12.01.2016 між Публічним акціонерним товариством Банк "Траст" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізі Софт" (виконавець) укладено Договір про надання послуг № 120116 (далі - Договір), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надавати наступні послуги: дистанційний продаж фізичним особам карткових банківських продуктів Замовника; надання потенційним клієнтам Замовника консультацій щодо умов та порядку придбання карткових банківських продуктів Замовника; отримання від потенційних клієнтів Замовника інформації, що містить персональні дані, які є підставою для визначення Замовником можливості надання карткових продуктів Замовника; розповсюдження інформаційних матеріалів Замовника.

Результатом наданих Виконавцем Послуг є надання Замовником клієнту, залученому Виконавцем, будь-якого карткового банківського продукту Замовника.

Відповідно до п. 1.2 Договору, Замовник сплачує Виконавцю винагороду за надані ним Послуги відповідно до п. 1.1. даного Договору за звітний період (календарний місяць), розмір якої визначається відповідно умовам Розділу 4 даного Договору.

Згідно з п. 4.1 Договору, замовник зобов'язаний оплатити одноразовий платіж комплексу організаційних заходів у розмірі 70 000,00 грн, та ПДВ 14 000,00 грн, а всього 84 000,00 грн., що включає в себе:

- підготовку і налаштування інструментів, задіяних для надання послуг, відповідно до поставлених вимог;

- виділення необхідної кількості кваліфікованих операторів;

- проведення навчання операторів.

Відповідно до п. 4.2 Договору, вартість послуг, що надаються Виконавцем Замовнику за даним Договором складає: 20 (двадцять) гривень 00 коп. та ПДВ 4 (чотири гривні) 00 коп., всього 24 (двадцять чотири) гривні 00 коп., за надану Виконавцем інформацію по кожному потенційному клієнту, залученому Виконавцем, щодо отримання карткового банківського продукту, але не менше суми щомісячних витрат Виконавця, в розмірі 30 000 (Тридцять тисяч) гривень 00 коп. та ПДВ 6 000 (шість тисяч) гривень, 00 коп., всього 36 000 (тридцять шість тисяч) гривень 00 коп.

Оплата за Послуги, що надаються Виконавцем, здійснюється Замовником щомісячно, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів в розмірі загальної вартості послуг на поточний рахунок Виконавця, на підставі підписаного Сторонами Акту наданих послуг, протягом п'яти банківських днів з моменту його підписання. (п. 4.4 Договору)

За приписами п.п. 9.1, 9.2 Договору, даний Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до "31" березня 2017 р. Якщо жодна із Сторін за 10 календарних днів до дати, визначеної в п.9.1. цього Договору не заявила про намір припинення Договору, цей Договір автоматично продовжує свою дію на один календарний рік, без обмежень щодо кількості таких продовжень.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору виконавцем було надано послуги, а замовником прийнято такі послуги, що підтверджується Актами приймання-передачі наданих послуг від 03.02.2016, 01.03.2016, 12.04.2016, 10.05.2016, 19.05.2016, 02.06.2016, 19.07.2016.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на підставі положень п. 4 ст. 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 826 від 26.05.2016, наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" Кухарева В. В. від 15.06.2016 було визнано нікчемним договір про надання послуг з продажу банківських продуктів від 12.01.2016 між Публічним акціонерним товариством Банк "Траст" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЗІ Софт". За доводами позивача, укладений між сторонами договір від 12.01.2016 не відповідає вимогам закону, адже є фіктивним та не спрямований на реальне надання позивачу передбачених договором послуг. Відтак, Банк, не отримавши від ТОВ «ІЗІ Софт» послуг за договором, безпідставно підписав акти наданих послуг та перерахував грошові кошти на рахунок виконавця у розмірі 1 304 200,12 грн. Оскільки після отримання повідомлення про нікчемність Договору, отримані за нікчемним Договором грошові кошти у розмірі 1 304 200,00 грн відповідач не повернув, позивач просить Суд визнати недійсним Договір про надання послуг з продажу банківських продуктів № 120116 від 12.01.2016 та застосувати наслідки недійсності договору, стягнувши з відповідача грошові кошти у розмірі 1 304 200,12 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що оспорюваний Договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, містить всі істотні умови та спрямований на реальне настання правових наслідків.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як встановлено Судом, відповідно до рішення Правління НБУ від 29.12.2016 № 559-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Траст" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 30.12.2016 р. №3085 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Траст" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким запроваджено процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Траст" з 30.12.2016 до 29.12.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Траст" провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Кухарева В.В. строком на два роки з 30.12.2016 до 29.12.2018 включно.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк "Траст" від 15.06.2017 №143-ЛТ "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)" наказано визнати нікчемними правочини (договори), укладені ПАТ "Банк "Траст", зокрема, договір на про надання послуг з продажу банківських продуктів від 12.01.2016, укладений між ПАТ "Банк "Траст" та ТОВ "Ізі Софт".

Слід зазначити, що у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 (провадження №12-9зг18) викладено такий правовий висновок: "Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень."

Враховуючи викладене, для правильного вирішення спору Суд вважає за необхідне надати оцінку відповідності оспорюваного правочину вимогам законодавства, а не вважати його нікчемним виключно на підставі наказу уповноваженої особи.

У наказі від 15.06.2017 №143-ЛТ не зазначено, на якій підставі оспорюваний правочин віднесено до категорії нікчемних, проте, у позовній заяві позивач посилається на п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Електронним повідомленням уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Банк "Траст" надала Національному банку України перелік пов'язаних із банком осіб станом на 01.12.2016, у додатках до якого зазначено відповідача з інформацією про віднесення його до "524" коду типу пов'язаної особи та заперечною позначкою у графі "проведення операцій із банком".

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 12.05.2015 № 315 Про затвердження Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, "524" код типу пов'язаної з банком особи означає "Споріднені та афільовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи".

Суд зазначає, що доказів, на підставі якої інформації та яким чином підтверджується те, що відповідач є пов'язаною з позивачем особою, матеріали справи не містять.

Разом з тим, відповідач пов'язаність із позивачем не заперечує, проте зазначає, що факт пов'язаності з банком не є підставою вважати всі укладені цими особами договори нікчемним/недійсними.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у т.ч. договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави того, що: банк уклав правочин (у т.ч. договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Отже за змістом вищевказаної статті сам факт укладення договору з пов'язаною з банком особою не свідчить про те, що такий договір є нікчемним в силу закону, при цьому умовою для визнання договору нікчемним є встановлення факту невідповідності спірного правочину вимогам законодавства України.

При цьому, як підставу для визнання Договору про надання послуг № 120116 від 12.01.2016 недійсним позивач посилається на фіктивність такого правочину відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Якщо сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції. Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання послуг № 120116 від 12.01.2016 відповідачем як виконавцем було надано передбачені договором послуги (підготовка і налаштування інструментів, задіяних для надання послуг, відповідно до поставлених вимог; виділення необхідної кількості кваліфікованих операторів; проведення навчання операторів; реалізація карткових банківських продуктів фізичним особам), а замовником прийнято такі послуги, що підтверджується Актами приймання-передачі наданих послуг від 03.02.2016, 01.03.2016, 12.04.2016, 10.05.2016, 19.05.2016, 02.06.2016, 19.07.2016, підписаними уповноваженими представниками сторін і скріплені їх печатками без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.

Закон України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні та у статті 1 наведено визначення термінів, за якою для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні: господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

За приписами статті 8 цього Закону, питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки вказані вище Акти приймання-передачі наданих послуг від 03.02.2016, 01.03.2016, 12.04.2016, 10.05.2016, 19.05.2016, 02.06.2016, 19.07.2016 містять усі обов'язкові реквізити, передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", то ці документи вважаються первинними документами у розумінні цього Закону та такими, що підтверджують факт надання відповідачем обумовлених договором послуг та прийняття вказаних послуг замовником.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 2 статті 67 Господарського України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин.

Отже, при укладенні оспорюваного Договору як позивач, так і відповідач, здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, керувались принципами свободи договору та свободи підприємницької діяльності, а відтак були вільні у визначенні його умов.

При цьому Суд зазначає, що складання інших, аніж акти приймання-передачі наданих послуг, документів на підтвердження здійснення виконавцем передбачених Договором дій сторонами погоджено не було. Так само у Договорі сторонами не було передбачено вимог до форми цих актів та необхідності вміщення в них інформації, зокрема, щодо поіменного переліку клієнтів.

Окрім того, як вказано позивачем у позовній заяві, на виконання умов Договору ним було сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "ІЗІ Софт" 1 304 200,12 грн., проте документального підтвердження цього не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Оскільки факт сплати коштів у розмірі 1 304 200,12 грн не заперечується відповідачем, обставини оплати вказаної суми позивачем за Договором не потребують доказування.

Суд не бере до уваги пояснювальну записку начальника відділу системного адміністрування та технічної підтримки Департаменту операційної підтримки Жук І.В. від 13.02.2017 в якості доказу тверджень позивача про те, що за договором з Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЗІ Софт" відділ системного адміністрування банку не отримував програмний комплекс клієнт-банк для взаємодії з виконавцем за договором, з огляду на таке.

По-перше, зазначена пояснювальна записка є внутрішнім документом банку, який не може вважатися достатнім доказом існування обставин, про які йдеться у позові.

По-друге, не зрозуміло, про який саме договір між сторонами йдеться у цій записці, оскільки у ній відсутні посилання на назву, номер та дату договору.

По-третє, Суд критично оцінює наведені у цій записці твердження, оскільки банком жодним чином (а ні положеннями чинного законодавства, а ні умовами договору) не обґрунтовано обов'язок відповідача щодо надання комплексу клієнт-банк у межах виконання оспорюваного Договору.

Враховуючи викладене вище, Суд дійшов висновку, що позивачем у встановленому законодавством порядку не доведено належними, допустимими та достатніми доказами відповідно до статей 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України того, що укладення сторонами Договору про надання послуг № 120116 від 21.01.2016 не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відтак, з огляду на вчинення сторонами дій щодо виконання вказаного договору, оспорюваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним Договору про надання послуг № 120116 від 12.01.2016.

Разом з цим, позовні вимоги про застосування наслідків недійсності Договору також задоволенню не підлягають як похідні вимоги від основної вимоги про визнання недійсним правочину, у задоволенні якої Судом відмовлено.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17.12.2018

Суддя Т.Ю. Трофименко