Рішення № 78576039, 11.12.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.12.2018 Справа № 905/1882/18

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Поліщук А.І розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Сервіс» про стягнення боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені у загальному розмірі 1029323 грн.12 коп.

За участю представників сторін:

від позивача - Єфременко О.О. - представник (за довіреністю)

від відповідача - не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального підприємства «Сервіс» про стягнення заборгованості у загальній сумі 1029323,12грн., у тому числі: сума основного боргу - 462000,15 грн., пеня - 115739,92 грн., 3% річних - 47043,75 грн., інфляційні втрати - 404539,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору №4012/14-БО-6/718 від 11.12.2013 купівлі-продажу природного газу в частині проведення своєчасної оплати товару, що стало підставою для вимог про стягнення боргу, нарахування пені, 3% річних та інфляційних збитків.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано розрахунок стану заборгованості Комунального підприємства «Сервіс», а також у копіях: договір від 11.12.2013 №4012/14-БО-6/718, акти приймання-передачі природного газу за січень - квітень 2014, жовтень-грудень 2014.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 173-175, 193, 216-218, 264-265 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 2, 12, 35, 54-57, 61, 64, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.10.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/1882/18 за правилами загального позовного провадження.

20.11.2018 у підготовчому судовому засіданні суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.12.2018

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, своєї позиції по суті заявлених вимог до відома суду не довів, відзиву на позовну заяву у інший спосіб не надав.

За висновками суду, відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.

Відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Положення частини сьомої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

За наявності відповідної письмової заяви учасника справи та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Пунктом 4 ст.122 ГПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно з відомостями, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Комунального підприємства «Сервіс» є: 87333, Донецька обл., м.Амвросіївський район, смт.Новоамвросіївське, вул..Зелена, б.1.

З огляду на те, що відповідач знаходиться на території, на яку не здійснюється пересилання поштової кореспонденції, 16.10.2018, 07.11.2018, 23.11.2018, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (dn.arbitr.gov.ua) було розміщено оголошення про дату та час судового засідання у справі № 905/1882/18, призначеного на 31.10.2018, 20.11.2018, 11.12.2018, відповідно.

Статтями 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У пункті 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку ст.ст.80, 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

11.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним виробничим підприємством "Сервіс" (покупець) було підписано договір купівлі-продажу природного газу №4012/14-БО-6/718.

За приписами п.п.1.1 - 1.2 вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

За правилами п.2.1 договору №4012/14-БО-6/718 від 11.12.2013 продавець передає покупцеві з 01.0 1.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 160 тис. куб. м.

За змістом п.5.2 укладеного сторонами правочину до сплати за 1000 куб. м газу належить 4473,82 грн. з ПДВ.

Сторонами додатковими угодами №1 від 28.01.2014, №2 від 30.04.2014, №3 від 27.05.2014, №4 від 13.06.2014, №5 від 30.09.2014, №6 від 26.11.2014, №7 від 22.12.2014 вносились зміни до вказаного пункту договору №4012/14-БО-6/718, внаслідок чого ціна газу підвищувалась.

Відповідно до п.10.1 цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як свідчать матеріали справи, на підставі договору №4012/14-БО-6/718 від 11.12.2013 позивачем та відповідачем було підписано, зокрема, наступні акти приймання-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування):

- від 31.01.2014 у січні 2014 року на суму 79759,43 грн.,

- від 28.02.2014 у лютому 2014 року на суму 76900,76 грн.

- від 31.03.2014 у березні 2014 року на суму 65094,56 грн.

- від 30.04.2014 у квітні 2014 року на суму 23581,39 грн.

- від 31.10.2014 у жовтні 2014 року на суму 88278,55 грн.

- від 31.11.2014 у листопаді 2014 року на суму 143558,86 грн.

- від 31.12.2014 у грудні 2014 року на суму 238430,23 грн.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.6.1 договору №4012/14-БО-6/718 від 11.12.2013 остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вказує позивач з посиланням на відомості, які містяться у довідці "Операції з 01.01.2014 по 30.04.2018" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та проти чого відповідач в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не заперечив, розрахунок за вказаними поставками природного газу було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених розділом 6 «Порядок та умови проведення розрахунків» договору №4012/14-БО-6/718 та не в повному обсязі.

За таких обставин, при прийнятті цього рішення суд виходить з того, що фактичне перерахування вартості природного газу було здійснено відповідачем з порушенням договірних строків, а на час розгляду справи за Комунальним підприємством "Сервіс" обліковується борг за товар на суму 462000,15 грн.

Доводи позивача в цій частині відповідачем не спростовані. КП «Сервіс» не надав суду належних та допустимих доказів, які свідчать про повне чи часткове погашення боргу, за природний газ поставлений позивачем по Договору №4012/14-БО-6/718 у спірний період.

Отже вимоги позивача про стягнення основного боргу на суму 462000,15 грн. підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з КП «Сервіс» 3% річних - 47043,75 грн., інфляційні втрати - 404539,30 грн.

Частиною ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відтак, з огляду на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, нараховано та пред'явлено до стягнення, у межах провадження по даній справі:

за зобов'язаннями січня 2014 на суму поставки 79750,43 грн. 3% річних за період з 15.02.2014 по 05.03.2014;

за зобов'язаннями лютого 2014 на суму поставки 76900,76 грн. 3% річних за період з 15.03.2014 по 29.04.2014;

за зобов'язаннями березня 2014 на суму поставки 65094,56 грн. 3% річних за період з 15.04.2014 по 04.05.2014;

за зобов'язаннями жовтня 2014 на суму поставки 88278,55 грн. 3% річних за період з 15.11.2014 по 08.05.2018 та інфляційні втрати з грудня 2014 по березень 2018;

за зобов'язаннями листопада 2014 на суму поставки 143558,86 грн. 3% річних за період з 16.12.2014 по 08.05.2018 та інфляційні втрати з січня 2015 по березень 2018;

за зобов'язаннями грудня 2014 на суму поставки 238430,23 грн. 3% річних за період з 15.01.2015 по 08.05.2018 та інфляційні втрати з лютого 2015 по березень 2018.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за зазначені позивачем періоди, суд вважає його методологічно та арифметично вірним, в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 3% річних - 47043,75 грн. та інфляційні втрати - 404539,30 грн. підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п.7.2 договору №4012/14-БО-6/718 від 11.12.2013 у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення з КП «Сервіс» 115739,92 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, спожитого по договору №4012/14-БО-6/718, зокрема:

за зобов'язаннями січня 2014 на суму поставки 79750,43 грн. за період з 15.02.2014 по 05.03.2014;

за зобов'язаннями лютого 2014 на суму поставки 76900,76 грн. за період з 15.03.2014 по 29.04.2014;

за зобов'язаннями березня 2014 на суму поставки 65094,56 грн. за період з 15.04.2014 по 04.05.2014;

за зобов'язаннями жовтня 2014 на суму поставки 88278,55 грн. за період з 15.11.2014 по 14.05.2015;

за зобов'язаннями листопада 2014 на суму поставки 143558,86 грн. за період з 16.12.2014 по 15.06.2015;

за зобов'язаннями грудня 2014 на суму поставки 238430,23 грн. за період з 15.01.2015 по 14.07.2015.

Проте, суд вважає, що нарахування неустойки за простроченими зобов'язаннями покупця, в частині заявленого позивачем періоду, суперечить приписам п.2 ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

Так, відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 вказаного Закону України метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановити мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб'єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Згідно з п.2 ст.1 постанови №705 від 25.07.2012 Кабінету Міністрів України "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом. В свою чергу, природний газ є енергетичним ресурсом, а отже, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у відносинах з Комунальним підприємством "Сервіс", що виникли на підставі договору №4012/14-БО-6/718 від 11.12.2013, є енергопостачальною компанією.

Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Комунального підприємства "Сервіс", є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Тобто, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг.

При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у смт.Новоамвросіївське (Донецька обл., м.Амвросіївський район), яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275.

Як вказувалось, за умовами п.1.2 газ, який постачався за спірним правочином, мав бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Отже, Комунальне підприємство "Сервіс" споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

Через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет та з урахуванням приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає інформацію про проведення АТО на території смт.Новоамвросіївське Донецької області загальновідомою.

Відповідно до п.6 статуту Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 №747 (в редакції постанови КМУ від 02.10.2013. №724), предметом діяльності компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом; постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату; організація виробництва та постачання теплової енергії.

За приписами п.2 ст.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу", Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн куб. м та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії.

Враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є підприємство позивача, що підтверджується матеріалами справи, то останній є постачальником енергоресурсу.

Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України №85-VІІІ від 13.01.2015 розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №4012/14-БО-6/718 від 11.12.2013

При цьому, посилання представника позивача у судовому засіданні щодо неможливості застосування до спірних правовідносин норм ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", п.27, ст.1 Закону України "Про ринок природного газу", ст.1 Закону України "Про електроенергетику" через визначення терміну "енергопостачальна компанія" в розумінні визначень, наведених в Законі України "Про електроенергетику" та ст.275 Господарського кодексу України, не приймаються судом до уваги, враховуючи наступне.

Закон України "Про електроенергетику" взагалі не підлягає застосуванню до розглядуваних спірних правовідносин, пов'язаних з поставкою природного газу, а ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" як спеціальна норма стосовно встановленого мораторію, містить в собі автономну категорію "енергопостачальна компанія" по відношенню до загальної ст.275 Господарського кодексу України.

Так, віднесення суб'єкта до "енергопостачальної компанії" в розумінні ст.2 Закону України №85-VІІІ від 13.01.2015, для цілей визначення можливості застосування мораторію, обумовлено виключно ознаками, наведеними в цій статті та не залежить від необхідної відповідності такого визначення "енергопостачальника", наведеного в ст.275 Господарського кодексу України.

Такими спеціальними нормативними ознаками енергопостачальної компанії, визначеними у ст.2 Закону України №85-VІІІ від 13.01.2015, є:

- здійснення поставок енергоресурсів;

- споживання цих енергоресурсів виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг;

- надання виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, обумовлених споживанням енергоресурсів, цих послуг в районі проведення антитерористичної операції.

Таким чином, наведене тлумачення змісту ст.2 Закону України №85-VІІІ від 13.01.2015 є таким, що відповідає меті її запровадження, враховуючи, що встановлений законодавцем мораторій на вимоги позивача до відповідача щодо спірної суми пені за своєю сутністю є компенсаційним засобом держави для виробників/виконавців житлово-комунальних послуг, так само як і ст.8 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" запроваджено мораторій на вимоги щодо нарахування та стягнення пені зі споживачів за прострочення платежів за житлово-комунальні послуги (у тому числі з газопостачання).

Дійсно, тією мірою, якою виконавці/виробники житлово-комунальних послуг обмежені законодавчо у нарахуванні пені по відношенню до споживачів таких послуг, які знаходяться на території проведення антитерористичної операції, держава пропорційно та з урахуванням забезпечення суспільного інтересу відносно обставин, які в силу ст.ст. 2, 17 Конституції України відносяться до виключної сфери компетенції/відповідальності держави (проведення АТО), позивач, який перебуває під державним управлінням, також обмежений в цьому праві відносно виробників/виконавців житлово-комунальних послуг на території проведення антитерористичної операції (зокрема відповідача), що в повній мірі відповідає критеріям правомірного втручання в право мирного володіння у розумінні ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Заперечення позивача відносно застосування приписів ст.714 Цивільного кодексу України в силу загального характеру по відношенню до ст.275 Господарського кодексу України судом також відхиляються, оскільки їх предмети регулювання відносно категорії "енергоресурси" взагалі не перетинаються ст.275 Господарського кодексу України передбачає поставку енергії, а не енергоресурсів і підстав для ототожнення означених понять позивачем не наведено, а судом з матеріалів справи не вбачається.

Виходячи з наведеного, нарахування пені за вищевикладених умов не має здійснюватися з 07.02.2015 на підставі наведених вимог закону.

Здійснивши перерахунок пені за періоди зазначені позивачем з урахуванням вищевикладених правових норм, суд вважає, вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню - на суму 7075 грн. 52 коп.

Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують доводи позивача у повному обсязі, отже позовні вимоги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України, до Комунального підприємства "Сервіс" про стягнення заборгованості у сумі 1 029 323,12 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання - підлягають частковому задоволенню на суму 920658 грн. 72 коп..

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Сервіс» про стягнення боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені у загальному розмірі 1029323 грн.12 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Сервіс» (87333, Донецька обл., Амвросіївський район, селище міського типу Новоамвросіївське, вул.. Зелена, будинок 1, код ЄДРПОУ 32567716) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, б.6, код ЄДРПОУ 20077720):

- основну заборгованість у розмірі 462000 грн. (чотириста шістдесят дві тисячі) грн.. 15 коп.

- три відсотки річних у сумі 47043 грн. (сорок сім тисяч сорок три) грн. 75 коп.;

- інфляційні нарахування у сумі 404539 (чотириста чотири тисячі п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 30 коп.;

- пеню у розмірі 7075 (сім тисяч сімдесят п'ять) грн. 52 коп.

- витрати по сплаті судового збору у сумі 13809 (тринадцять тисяч вісімсот дев'ять) грн. 93 коп.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 11 грудня 2018 року.

Повний текст рішення складено та підписано 14 грудня 2018 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Е.В. Зекунов