Рішення № 78572996, 23.11.2018, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/11637/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2018

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді – Логінової С.М.,

при секретарі судового засідання – Д’яковичу О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Хмельницького цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту його вимушеного переселення з окупованої території Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

встановив:

24 травня 2018 року до Хмельницького міськрайонного суду із заявою звернувся ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, що вимушене переселення заявника у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Вказав, що до збройної агресії Російської Федерації заявник проживав ІНФОРМАЦІЯ_1 в Жовтневому районі м. Луганськ, навчався в Машинобудівному університеті. В кінці травня 2014 року проїзди із Луганська на контрольовану Україною територію були перекриті проросійськими бойовиками. ОСОБА_1 був свідком обстрілів проросійськими бойовиками мирного населення із позицій біля старого аеродрому, пологового будинку та школи №48. Колони російської військової техніки він бачив в кожній частині міста. В липні 2014 року за будинком де проживав ОСОБА_1 було встановлено російську реактивну систему залпового вогню «Град», яка здійснювала обстріли. Побоюючись за своє життя в липні 2014 року ОСОБА_1 із своїми батьками переїхав до селища Родакове Луганської області, а у вересні 2014 року вони переїхали в м. Хмельницький. Його вимушене переселення у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Вказав про те, що метою встановлення такого факту є визначення його статусу як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Заявник та його представник у судове засідання не прибули, звернулись до суду з заявою про розгляд справи у їх відсутність , вимоги, викладені в заяві підтримали в повному обсязі, просили заяву задовольнити

Представник заінтересованої особи — Міністерства соціальної політики у судове засідання не прибув, повідомлений про час та місце судового розгляду.

Представник заінтересованої особи — Російської Федерації у судове засідання не прибув, повідомлений про час та місце судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6825100145 від 06.01.2016 р. зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1, Фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2.

Вимушене переселення ОСОБА_1 у вересні 2014 року з окупованої території Луганської області відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.

Відповідно до статті 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України, у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просять заявники.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRу справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).

Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 132).

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» підтверджується факт того, що вимушене переселення у вересні 2014 року ОСОБА_1 з окупованої території Луганської області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.

Суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню, оскільки факт, який просить встановити заявник, є юридичним і має правові наслідки, визначені законодавством України.

Керуючись ст. ст. 10, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту його вимушеного переселення з окупованої території Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з окупованої території Луганської області України у вересні 2014 року відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції - Хмельницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Логінова С.М.