Рішення № 78572933, 28.11.2018, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/1996/17

Номер провадження 2/676/139/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2018 року м. Кам'янець - Подільський

Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючого-судді Бондаря О.О.

за участю секретаря судового засідання Маневич І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-технічного комплексу «Завод точної механіки» про поновлення на роботі та оплату середнього заробітку , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Науково-технічного комплексу «Завод точної механіки» про поновлення на роботі та оплату середнього заробітку.

Уточнивши позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно наказу №60К від 18.03.2015 року його прийнято на роботу підсобним робітником малярної дільниці ДП НТК «ЗТМ», відповідно наказу №62К від 2.02.2016 року присвоєно 2-й розряд маляра. В травні 2015 року за місцем роботи позивачу вручено повістку про виклик до військомату. Для того, щоб не бути звільненим за прогули, позивач написав заяву про звільнення за власним бажанням за п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України. Наказом №180 К від 17.05.2016 року ДП НТК «ЗТМ» звільнено з роботи згідно п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України, в зв'язку з призивом в Збройні Сили України. Звільнення вважає незаконним, адміністрацією ДП НТК «ЗТМ» не нараховано та не виплачено середній заробіток за час проходження строкової військової служби, починаючи з 18.05.2016 року по даний час, що є порушенням ч.1 ст.115 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці». Крім того, 01.08.2018 року позивачу стало відомо, що відповідачем видано наказ №195К від 14.07.2017 року, яким внесено зміни в наказ №180 від 17.05.2016 року, а саме змінено підставу звільнення з п.3 ст.36 КЗпП України, в зв'язку з призовом на військову службу на «звільнення за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України.

Позивач просить поновити строк звернення до суду з позовом про поновлення його на роботі в Державному підприємстві «Науково-технічного комплексу «Завод точної механіки» міста Кам'янець-Подільський Хмельницької області. Скасувати наказ №180К від 17.05.2016 року Державного підприємства «Науково-технічного комплексу «Завод точної механіки» та №195 К від 14.07.2017 року про звільнення позивача з посади маляра 2-го розряду. Поновити позивача на роботі маляром 2-го розряду Державного підприємства «Науково-технічного комплексу «Завод точної механіки» міста Кам'янець-Подільський Хмельницької області. Стягнути на користь позивача з Державного підприємства «Науково-технічного комплексу «Завод точної механіки» міста Кам'янець-Подільський Хмельницької області середній заробіток з 17.05.2016 року по день поновлення на роботі та моральну немайнову шкоду в розмірі 5000 гривень.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав і пояснив, що позивача був призваний на військову службу і в зв’язку з призовом на військову службу його було звільнено з роботи. Після отримання повістки і проходження медогляду позивач повідомив адміністрацію підприємства про його мобілізацію, однак керівництво підприємства повідомило його про необхідність написання заяви про звільнення з роботи. Текст заяви про звільнення його з роботи йому продиктували в відділі кадрів підприємства. В зв’язку з призовом на військову службу позивач не мав можливості своєчасно подати до суду позовну заяву про незаконність його звільнення з роботи. Під час проходження військової служби позивач не отримував копії наказу від 14 липня 2017 року про внесення змін в наказ від 15 травня 2016 року. Підприємство не мало права звільняти позивача з роботи в зв’язку з проходженням ним військової служби.

Представники відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав і пояснив, що до підприємства були застосовані штрафні санкції не у в зв’язку зі звільненням позивача з роботи , а в зв’язку з іншими підствами. Позивачу на адресу військової частини та на домашню адресу надсилалася копія наказу про внесення змін до наказу № 180 К від 17 травня 2016 року. З військового квитка позивача вбачається, що він уклав контракт від 28 квітня 2017 року на проходження військової служби.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні дала показання, в яких вказала, що позивач прийшов в відділ кадрів з повісткою з військомату і повідомив, що йде служити до Збройних Сил України, його призвали на срочну службу. Вона йому дала листок , ручку і залишила його в кабінеті з інспектором по кадрам на підприємстві.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні в своїх показаннях вказала, що позивач написав заяву на звільнення з роботи в зв’язку з призовом на військову службу. Заяву він писав за шаблоном. який був в кабінеиі.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши надані сторонами письмові докази по справі, матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню .

Судом встановлено, що відповідно наказу №60К від 18.03.2015 року ОСОБА_1 прийнято на роботу підсобним робітником малярної дільниці ДП НТК «ЗТМ».

Відповідно наказу №62К від 2.02.2016 року ОСОБА_1 присвоєно 2-й розряд маляра.

В травні 2015 року за місцем роботи позивачу вручено повістку про виклик до військомату.

Після отримання повістки позивач повідомив адміністрацію підприємства про призов його на строкову військову службу до Збройних Сил України.

ОСОБА_1 одночасно із заявою подав до кадрової служби ДП НТК «ЗТМ» повістку Кам'янець-Подільського об'єднаного міського військового комісаріату, а також оповіщення, видане цим же військовим комісаріатом для керівника підприємства.

Згідно наданої повістки ОСОБА_1 призивається на строкову військову службу і зараховується в команду №К-8134 відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Згідно оповіщення зазначеного військового комісаріату, керівник підприємства за місцем роботи призовника ОСОБА_1 повідомляється про те, що призовнику наказано прибути на збірний пункт військомату - 18.05.2016 року. У даному оповіщенні також зазначено, що за призовником зберігається робоче місце і середній заробіток, відповідно до ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Адміністрацією підприємства позивачу було запропоновано написати заяву про звільнення з роботи і на підставі його заяви позивача звільнено з роботи згідно п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України, в зв'язку з призовом в Збройні Сили України.

З довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечені її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 30.03.2018 року за №178, виданої військовою частиною А1358 вбачається, що ОСОБА_1 в період з 27.07.2017 року по 29.03.2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей оперативно-тактичного угрупування «Луганськ».

Як убачається з матеріалів справи, позивач був призваний на строкову військову службу саме під час дії особливого періоду.

Відповідно до положень статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Статтею 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

За змістом частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, яка діяла на час призову та звільнення позивача з роботи), за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Наведені зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-19, що набрав чинності 8 лютого 2015 року.

Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України та частини третьої статті 119 КЗпП України приведено у відповідність із частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Законом України № 433-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову, що набрав чинності 11 червня 2015 року.

Вказаним законом пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України викладено у новій редакції, за якою підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; у частині третій статті 119 КЗпП Українислова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період», а слова «до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року» - словами «до дня фактичної демобілізації».

Таким чином, за працівником, призваним на строкову військову службу після 08 лютого 2015 року (дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-19), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 235/473/16-ц (№61-3393зпв18), від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (№ 61-4304 зпв 18).

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Суд вважає, що пропущений позивачем строк для звернення до суду підлягає поновленню, оскільки позивач весь час перебував території військової частини, виконуючи завдання, пов'язані з військовою службою.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст..264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

За змістом ч.1ст.3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю. Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст.12 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, наведеним у ч.2ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Зазначене дає підстави для висновку, що до складу заробітної плати найманого працівника входить винагорода за виконану роботу, як це встановленост.94 КЗпП України і ст.1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені уст.12 цього Закону України.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондується із обов'язком роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, й виплатити їх; тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9рп/2013 визначено, що положення частини другоїстатті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, саме як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3.).

З копії постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.03.2017 року №22/81 вбачається, що станом на 22.02.2017 року адміністрацією ДП НТК «ЗТМ» нараховано та не виплачено середній заробіток за час проходження строкової військової служби ОСОБА_1, починаючи з 18.05.2016 року по даний час, що є порушенням вимог ст115 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», в зв'язку з чим на ДП НТК «ЗТМ» накладено штраф в розмірі 32000,00 гривень.

Відповідно ч.1 ст.115 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана не правильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Таким чином, суд враховуючи наведене, вважає, що ОСОБА_1 неправомірно звільнено з посади маляра 2 – го розряду, а тому ОСОБА_1 слід поновити на Державному підприємстві «Науково-технічному комплексі «Завод точної механіки» на посаді маляра 2 – го розряду . А тому накази № 180К від 17 травня 2016 року та 195К від 14 липня 2017 року – визнати недійсними.

При задоволенні позову суд враховує, що відповідач не повідомив позивача належним чином з наказом № 195К від 14 липня 2017 року.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середньомісячний заробіток в сумі 47028 гривень 63 коп. з врахуванням сум податків і зборів, які підлягають відрахуванню від заробітної плати . При визначенні розміру заборгованості по заробітній платі враховує, що середньоденний заробіток позивача становить 188 гривень 87 коп., а за період з 17 травня 2016 року по 17 травня 2017 минуло 249 робочих дні ( 188,87 грн. х 249).

Відповідно до положень законодавства України, що регулює вирішення питань про відшкодування моральної шкоди (ст.237-1 КЗпП України, ст.ст.23,1167 ЦК України,постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про розгляд судами цивільних справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»,) суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинен керуватися вимогами розумності і справедливості, враховувати глибину моральних страждань та характер порушених прав.

Згідно абз.1 п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно дост.237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, аст.237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі 6-23цс12).

Тому суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 500 гривень моральної шкоди.

Відповідно ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору при подачі позову до суду, задоволення позову , то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1280 гривень 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 258 – 260 , 263 – 265, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на Державному підприємстві «Науково-технічному комплексі «Завод точної механіки» на посаді маляра 2 – го розряду .

Визнати недійсними накази № 180К від 17 травня 2016 року та 195К від 14 липня 2017 року .

Стягнути з Державного підприємства «Науково-технічного комплексу «Завод точної механіки» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток в сумі 47028 гривень 63 коп. з врахуванням сум податків і зборів, які підлягають відрахуванню від заробітної плати .

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць в сумі 3966 гривень 27 коп. з врахуванням сум податків і зборів, які підлягають відрахуванню від заробітної плати підлягають негайному виконанню.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-технічного комплексу «Завод точної механіки» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 500 гривень без врахування сум податків і зборів, які підлягають відрахуванню від цієї суми доходу.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-технічного комплексу «Завод точної механіки» на користь держави судовий збір в сумі 1280 гривень 00 коп.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.. 273 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, село Кадиївці Кам'янець - Подільського району, вул.. Миру, 36 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач – Державне підприємство «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки», місто Кам'янець - Подільський , вул.. Годованця, 28, код ЄДРПОУ 23831376.

Повне рішення складено 28 листопада 2018 року.

Суддя Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Бондар О.О