Рішення № 78568294, 07.11.2018, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/380/17

2/467/12/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретарів судового засідання Похитун М.В., Фесенко К.В., Андросової А.В.

представників позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом – ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_4

представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» до ОСОБА_4 про стягнення вартості безоблікового використання води, інфляційних нарахувань, 3 % річних і пені та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» про визнання недійсним договору та незаконними актів обстеження системи водопостачання,-

ВСТАНОВИВ :

Вимоги позивача за первісним позовом та доводи на їх обґрунтування

Позивач за первісним позовом звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 01 липня 2006 року між ним та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір № 050-07/075-С, за умовами якого споживач зобов’язаний раціонально та економно використовувати питну воду, встановити водолічильники та нести відповідальність за безобліковий самовільний водорозбір мережевої води у вигляді штрафу.

Крім того, як вказує позивач за первісним позовом, п.4.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 року № 190 (далі Правила № 190) забороняє будь-яке самовільне приєднання об’єктів водоспоживання до діючих систем централізованого водопостачання та водовідведення, проте, відповідач умов договору від 01 липня 2006 року та вимог Правил № 190 не дотримався, здійснив несанкціоновану врізку по холодному водопостачанню у колодязі за будинком шляхом під’єднання пластикового трубопроводу ДУ-15 до трубопроводу холодного водопостачання, що є підвідним трубопроводом до будинку, тобто перед лічильником холодної води.

Вказане порушення було виявлене комісією КП ТВКГ за місцем проживання відповідача та зафіксоване в ОСОБА_6 обстеження системи водопостачання від 30 червня 2016 року.

13 липня 2016 року комісією позивача за первісним позовом було проведено повторне обстеження систем водопостачання за адресою відповідача, у його присутності, та виявлено що пластикова труба Ду-15 самостійно відрізана споживачем від системи водопостачання, а працівниками КП ТВКГ опломбовано вентиль № 3 на трійнику несанкціонованої врізки трубопроводу Ду-15.

Таким чином, відповідач порушив умови договору в частині безоблікового самовільного розбору води, а також п. 3.1, 3.2., 4.3, 5.10, 5.14 Правил № 190, у зв’язку із чим позивач, на підставі п. 3.3 та 3.4 вказаних Правил, посилаючись на неможливість визначення дня початку безоблікового використання води, з урахуванням Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ № 630 від 21 липня 2005 року, нарахував йому 6 092,07 грн. вартості за безоблікове використання питної води, обсяг якої склав 916,10 метрів кубічних за один місяць, 594,60 грн. інфляційних витрат, 105,48 грн., тобто 3% річних та 1003,90 грн. пені.

Вказані суми позивач просив стягнути з відповідача на його користь, так само, як і 1 600,00 грн. сплаченого ним судового збору.

У заяві від 09 жовтня 2018 року позивач через свого представника остаточно уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача вартість безоблікового використання питної води, 3% річних та пені за період з 01 вересня 2016 року по 01 жовтня 2018 року на загальну суму 8 693,11 грн.

Вимоги позивача за зустрічним позовом та доводи на їх обґрунтування

Відповідач за первісним позовом, в свою чергу, через свого представника подав зустрічний позов до Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство», у якому посилався на те, що договір № 050-07/075-С від 01 липня 2006 року із КП ТВКГ він не підписував, обстеження системи водопостачання 30 липня 2016 року відбулось за його відсутності, а тому представники підприємства самовільно зайшли до його приватної власності, використовуючи договір, який він не підписував.

Представник позивача, за таких обставин, просила суд визнати недійсним договір Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» № 050-07/075-С від 01 липня 2006 року, а ОСОБА_6 обстеження системи водопостачання № 124214/1857 від 30 червня 2016 року та № 124214/1845 від 13 липня 2016 року незаконними, стягнувши з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача 673,60 грн. судового збору.

В подальшому, представник відповідача просила стягнути з КП ТВКГ на користь позивача і 2 250,24 грн. витрат, пов’язаних із залученням експерта.

Процесуальні дії у справі

Провадження за первісним позовом було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2017 року.

Зустрічний позов було прийнято до спільного розгляду з первісним ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 21 червня 2017 року, вимоги за обома позовами були об’єднані в одне провадження цією ж ухвалою.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2017 року за клопотанням представника позивача за зустрічним позовом було призначено судову почеркознавчу експертизу, а провадження у справі зупинено на час її проведення.

Ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року провадження у справі було відновлене у зв’язку з необхідністю вирішення заявленого експертом клопотання, а 03 січня 2018 року - повторно зупинено у зв’язку із направленням матеріалів провадження до експертної установи після задоволення клопотання експерта і поновлене 31 січня 2018 року у зв’язку із надходженням на адресу суду повідомлення експерта про неможливість проведення судової експертизи.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 лютого 2018 року у справі розпочате підготовче провадження за клопотанням представника відповідача за первісним позовом, в ході якого учасники справи реалізували своє право на подання відзиву на позовні заяви, як первісну, так і зустрічну.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 березня 2018 року в рамках провадження призначено судову почеркознавчу експертизу, а провадження у справі зупинено, будучи відновленим ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 квітня 2018 року.

17 липня 2018 року провадження у справі знову було зупинене у зв’язку із призначенням судової почеркознавчої експертизи та відновлене ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року у зв’язку із надходженням на адресу суду висновку експерта.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 вересня 2018 року підготовче провадження було закрите, а справу призначено до судового розгляду по суті, в ході якого сторони реалізували своє право на вступне слово та допит свідків.

Позиції сторін за первісним позовом

Зокрема, представники позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримували єдину позицію щодо предмету та підстав позову і пояснили суду, що 30 червня 2016 року представниками КП ТВКГ було здійснено обстеження системи водопостачання за місцем проживання відповідача ОСОБА_4, де виявлено несанкціоноване втручання та складно відповідний акт. Зокрема, було виявлено несанкціонований полив городу, використання води для якого не обліковувалось.

Повторне обстеження у відповідача було проведено за його особистої присутності 13 липня 2016 року, в ході якого виявлено, що несанкціонована врізка була ліквідована, але трійник приварений до системи позивача, у зв’язку з чим представниками КП ТВКГ було опломбовано вентиль в положенні «Закрито».

Крім того, представники позивача пояснили, що позивач не зобов’язаний був попереджувати відповідача про перевірку, оскільки закон цього не передбачає. Акт від 30 червня 2016 року було складено в присутності доньки відповідача, яка й впустила представників позивача для перевірки, у той час, як останні не зобов’язані перевіряти наявність у неї повноважень чи документів.

Представники позивача при цьому посилались на наявність договору між позивачем та відповідачем, за умовами якого останній зобов’язаний забезпечити доступ до системи водопостачання. Проте, вказували на те, що відповідач вчасно і в повному обсязі сплачує за використання питної води, заборгованості за надані послуги з водопостачання не має, але зобов’язаний сплатити вартість безоблікового використання питної води та, відповідно, 3 % річних разом з інфляційними витратами.

Розрахунок збитків було здійснено згідно Правил № 190, які стосуються споживачів – юридичних осіб, так як інших на сьогоднішній день немає. Правила № 65 скасовані, а тому суд має право застосувати аналогію закону. До того ж у ОСОБА_4 встановлено лічильник, а початок безоблікового використання води у даному випадку встановити неможливо. При цьому Правила № 630 розповсюджують свою дію на всіх споживачів.

Позов представники позивача підтримали повністю, просили його задовольнити з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка востаннє була надана ними 10 жовтня 2018 року.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 в судовому зсіданні проти позову заперечила та пояснила суду, що договір № 050-07/075-С від 01 липня 2006 року, на який посилається позивач в своєму позові, відповідачем не підписувався, є підробленим, а тому відповідач не повинен виконувати його умови, так як він є недійсним. При цьому, акт від 30 червня 2016 року був складений за відсутності ОСОБА_4, як споживача, у той час, як представники позивача незаконно, всупереч права відповідача на недоторканість житла проникли на територію його домоволодіння, не пересвідчившись у тому, чи має особа, яка їх впустила, право на це і чи вона дійсно є донькою ОСОБА_4 При цьому, цей акт був направлений відповідачу майже через рік.

Безпосередньо ОСОБА_4 при складані акту від 30 червня 2016 року вдома не було, особисто він дозволу на перевірку не надавав, а його донька проживає в м. Києві і не є споживачем послуг, які надаються в будинок відповідача. Його не було завчасно повідомлено про перевірку, а тому його згоди на доступ до його домоволодіння представники позивача не отримували.

Крім того, представник відповідача апелювала до того, що представники позивача мають право без дозволу власника домоволодіння зайти на його територію лише у разі надзвичайної ситуації, як то, аварії, однак будь-яких доказів цьому не надали, чим порушили положення ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

При цьому, представник відповідача посилалась на те, що в акті від 17 липня 2016 року вказано про відсутність порушень з боку ОСОБА_4, а на доданих до позовної заяви фото нічого не зрозуміло. Будь-яких доказів того, що вони зроблені на території домоволодіння немає, оскільки не містять ні дати, ні підпису, а тому ні акти, ні надані позивачем фото не є достовірними доказами того, що будь-яке порушення з боку відповідача мало місце.

Просила в задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що позивач здійснював у нього перевірки неодноразово та будь-яких претензій не мав. Послуги за водопостачання він сплачує в повному обсязі і жодної заборгованості не має.

Просив у задоволенні первісного позову відмовити.

Позиції сторін за зустрічним позовом

Представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 в судовому засіданні, посилаючись на безпідставність і недоведеність первісного позову, зустрічний позов підтримала повністю та пояснила суду, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. У квітні 2017 року позивач отримав договір, два акти та якісь фото, виявивши, що підпис у договорі належить не йому, а так само і паспортні дані, які вказані у договорі, не відповідають даним його паспорту. Оскільки ОСОБА_4 договору від 01 липня 2016 року з КП ТВКГ не підписував, то відповідно й не укладав його. Наразі позивач за зустрічним позовом звернувся до поліції із заявою про вчинення злочину, а саме: підробку договору. Однак, відповідач на підставі цього договору провів перевірку колодязя на території домоволодіння позивача, що є незаконним і порушує його права, як власника.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 в судовому засіданні поданий ним позов підтримав повністю, просив його задовольнити, посилаючись на те, що він підписував якийсь договір з КП ТВКГ, однак не цей, що наявний у матеріалах справи. Рахунки за надані послуги сплачує, город поливає, але несанкціонованого підключення до мереж відповідача не здійснював. За використану для поливу городу питну воду він сплачує по надісланих відповідачем рахунках.

Представники відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 пояснювали суду, що позивач за зустрічним позовом дійсно належно сплачує надані йому послуги з водопостачання. Але у цьому випадку мова йде про збитки, спричинені ним у зв’язку з несанкціонованим втручанням в роботу мереж КП ТВКГ, а саме: незаконною врізкою.

При цьому, новий договір було направлено на адресу ОСОБА_4 15 травня 2017 року, однак він уникає його підписання. У той час, як відсутність договору не дає права споживачеві незаконно відбирати воду.

На рахунок того, чи підписував ОСОБА_4К 01 липня 2006 року договір з КП ТВКГ повідомити нічого не можуть, так як особа, яка була відповідальна за укладення договорів із споживачами на сьогоднішній день не працює.

Однак, недійсність договору не може бути підставою для уникнення від відповідальності. 15 травня 2017 року ОСОБА_4 направлено новий договір, однак він ним не підписаний.

З цих підстав просили в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Показання свідків, допитаних у порядку ст. 230 ЦПК України

Свідок позивача за первісним позовом ОСОБА_6 суду показала, що вона працює на посаді інженера служби збуту КП ТВКГ. 30 червня 2016 року вона отримала завдання від свого керівництва, оформлене службовою запискою, обійти споживачів і перепломбувати новими пломбами лічильники.

Коли разом з колегою – ОСОБА_7 підійшли до будинку ОСОБА_4, то відчинила жінка, яка представилась його донькою і провела їх в гараж, де знаходився лічильник. При цьому паспорт на лічильник вона не надала, а ОСОБА_4 вдома не було, то виникнули сумніви щодо пломби. Запитавши у неї чи є на території домоволодіння колодязь, вона провела їх за гараж і будинок. Перевіривши колодязь, вони побачили факт несанкціонованого доступу, оскільки там був наявний трійник, встановлений перед лічильником. В колодязі знаходився шланг, який був підведений до поливної системи і в якому знаходилась вода. Поставивши до відома, що це є несанкціонованим забором води, вони склали відповідний акт, на що донька ОСОБА_4 сказала, щоб ми прийшли іншим разом. Тож, домовившись про зустріч, вони знову прийшли до відповідача, але ніхто не відчинив хвіртку.

Домовившись в телефонному режимі із відповідачем, вони прийшли до нього приблизно через два тижні. Однак в гаражі вже не було з’єднання, шланга була відрізана від поливочної системи, але трійник залишався на місці. При цьому, труба була від’єднана, а в шланзі була вода. Тоді вони опломбували вентель та склали акт від 17 липня 2016 року на підставі того, що в колодязі був наявний трійник, а вентель був відкритий, тобто мав місце доступ до води.

30 червня 2016 року, під час першої перевірки, виявивши несанкціонований доступ, вентель не опломбували, так як вона, як новий працівник, з такою ситуацією раніше не стикалась, хоча необхідні прилади для цього мали.

Наявні у матеріалах справи фото зроблені на телефон, який містить дату фотографування.

Свідок позивача за первісним позовом ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що він працює на посаді техніка-інженера відділу збуту КП ТВКГ. Близько двох років тому, точної дати не пам’ятає, він разом з ОСОБА_6 проводили перепломбування абонентів в смт. Костянтинівка. Безпосередньо у ОСОБА_4 на території домоволодіння він не був, колодязя, а так само, що в ньому знаходилось не бачив, а лише підписав акт від 30 червня 2016 року, який склала ОСОБА_6, так як довіряє колезі.

Повторну перевірку у ОСОБА_4 проводили приблизно через два тижні. Він особисто пустив їх до колодязя, у якому вони побачили відрізані мокрі труби та трійник, який дозволяє користуватись водою поза приладом обліку, про що й склали відповідний акт. Коли ОСОБА_4 показав паспорт на лічильник, то виявилось, що він прострочений.

Встановлені фактичні обставини і зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, у тому числі й на докази, що відхилені судом та мотиви їх відхилення, а також оцінка аргументів, наведених учасникам справи.

Тож, заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, дослідивши надані докази та оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, достатності та взаємозв’язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, керуючись законом, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов’язків, суд зробив такі висновки.

Щодо первісного позову

Судом установлено, що ОСОБА_4 є споживачем послуг, які надаються КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» і має особовий рахунок на воду № 860050.

Крім того, у споживача ОСОБА_4, за адресою: вул. 40 років Жовтня (Південна, 5), у приміщенні гаража встановлено та опломбовано лічильник води № 6116668, що підтверджується ОСОБА_6 № 039-07/3476 від 01 серпня 20067 року.

Згідно акту № 1343/927 від 18 серпня 2016 року вказаний прилад обліку водопостачання також було опломбовано представниками КП ТВКГ, однак цей доказ в силу положень ст. 77 ЦПК України суд сприймає як неналежний, оскільки він не підтверджує заявлені вимоги і заперечення і не має значення для розгляду справи, так як позивач не посилався на обставини, які б свідчили про порушення відповідачем правил утримання приладів обліку, як то, порушення їх цілісності чи збереження.

Наявність же у відповідача приладу обліку водопостачання, у тому числі й у гаражі, підтверджується ОСОБА_6 від 01 серпня 2006 року, а окрім цього, і не заперечується ним самим.

30 червня 2016 року представники позивача за первісним позовом, здійснюючи перевірку абонентів в смт. Костянтинівка Арбузинського району Миколаївської області, склали ОСОБА_6 обстеження системи водопостачання № 124214/1857, з якого вбачається, що при обстеженні системи водопостачання за адресою: вул. Паркова-Південна, 5, було виявлено наявність несанкціонованого розбору холодної води на полив городу.

Зокрема, із вказаного ОСОБА_6 слідує, що несанкціонована врізка по холодному водопостачанню знаходиться у колодязі на городі за будинком перед лічильником холодної води, тобто, розбір холодної води ведеться без обліку. Лічильник знаходиться в будинку, у гаражі.

За висновком комісії, споживачем було порушено п. 3.1, 3.2. та 4.3 Наказу № 190 від 27.06.2008 року.

Акт підписано комісією у складі трьох чоловік: ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, у той же час, на ОСОБА_6 наявна відмітка про відмову представника абонента (дочки) від його підписання.

В судовому засіданні представники позивача посилались на те, що вони вправі зайти до домоволодіння споживача з метою проведення перевірки, а тим більше, у даному випадку працівників КП ТВКГ впустила донька ОСОБА_4 – ОСОБА_9, в присутності якої й було проведено обстеження, проте, остання від підпису відмовилась.

Ці обставини підтверджено показаннями свідка ОСОБА_6, яка, окрім цього, зазначила, що документів, які посвідчують особу ОСОБА_9 вона не перевіряла, у той час, як самого ОСОБА_4 за словами його доньки вдома не було.

Між тим, порядок доступу до житла та іншого володіння, у тому числі, й для проведення оглядів та перевірки показань засобів обліку, регламентувався положеннями ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст. 17 Закону № 1875-IV, споживач дійсно зобов'язаний забезпечити доступ до мережі, арматури, засобів обліку, розподільчих систем представників виконавця/виробника за наявності в них відповідного посвідчення - для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічних та профілактичних оглядів, зняття контрольних показників засобів обліку тощо, згідно з істотними умовами договору.

Аналогічні положення визначені й п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року (далі – Правила № 630).

Без отримання згоди споживача (несанкціонований доступ) може бути здійснене проникнення до житла та іншого володіння особи для проведення в них огляду та ліквідації аварій лише у невідкладних випадках, пов'язаних з урятуванням життя людей та майна, і у порядку встановленому ст. 17 Закону № 1875-IV (ч.3 ст. 17 Закону № 1875-IV).

Згідно підпункту 4 пункту 31 Правил 630, виконавець послуг (у даному випадку – позивач) має право доступу, у тому числі несанкціонованого, в приміщенні споживача для ліквідації аварій відповідно до встановленого законом порядку.

Тож, у даному випадку, з огляду на системний аналіз вказаних правових норм, оскільки представники позивача та їх свідки підтвердили відсутність невідкладних випадків, аварій або ж відмови споживача допустити їх до свого володіння, то за умови підстав для несанкціонованого доступу, мали б здійснювати доступ до володіння ОСОБА_4 згідно з істотними умовами договору, як те передбачають положення п.2 ч.1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За такого, суд погоджується із доводами представника відповідача за первісним позовом про те, що працівники позивача з метою здійснення перевірки приладу обліку та обстеження системи водопостачання мали діяти згідно умов договору із споживачем, тобто, у цій ситуації, з відповідачем, тобто отримати його згоду на здійснення огляду на території його домоволодіння.

У свою чергу, представники позивача посилались на договір № 050-07/075-С від 01 липня 2006 року, згідно умов якого відповідач зобов’язаний безперешкодно допускати представників позивача для здійснення огляду приладів та систем, а позивач, через своїх працівників – має право здійснювати контроль за системами водопостачання.

Такі твердження представників позивача відповідають умовам наданого ними договору від 01 липня 2006 року, зокрема, його пунктам 6.1.1. та 6.4.6.

Проте, вказаний договір не регулює порядку доступу до володіння споживача, а натомість відсилає до «Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України», Закону України «Про теплопостачання», «Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення».

Слід звернути увагу, що перелік цих нормативних актів, до яких відсилає договір від 01 липня 2006 року, не містить необхідних реквізитів задля бодай якоїсь їх ідентифікації.

Таким чином, при здійсненні перевірки системи водопостачання у відповідача, за умови наявності у них договору від 01 липня 2006 року та відсутності у ньому умов щодо порядку доступу до приватної власності абонента, працівники мали керуватись положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), положення якого, між тим, дублюють Правила 630.

Але, як вказано вище, ні Закон № 1875-IV, ні Правила № 630 не передбачають права доступу до володіння споживача без його згоди.

При цьому, слід звернути увагу на те, що як Закон № 1875-IV, так і Правила 630 встановлюють обов’язок надання безперешкодного доступу лише для споживача.

Як встановив суд, працівники позивача здійснювали обстеження системи водопостачання за згодою доньки відповідача ОСОБА_10, яка відмовилась підписати ОСОБА_6 від 30 червня 2016 року.

Проте, жодних доказів того, що ОСОБА_10 зареєстрована за адресою відповідача або ж фактично проживає там, аби фактично споживати послуги з водопостачання і мати обов’язок забезпечити безперешкодний доступ до системи водопостачання, позивач до суду не надав. Натомість з інформації Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області від 19 липня 2017 року не вбачається, що ОСОБА_11 зареєстрована за адресою, де було здійснено перевірку, у той час, як представник позивача пояснила, що остання проживає у м. Києві, а особовий рахунок відкрито на відповідача.

Крім того, будь-які дані стосовно того, що представники позивача, здійснюючи обстеження, намагались з’ясувати місце перебування безпосередньо відповідача, як споживача, отримати його згоду на здійснення перевірки у суду відсутні.

За таких обставин, за умови неотримання згоди відповідача ОСОБА_4 на проведення обстеження, а так само того, що саме він є споживачем послуг з водопостачання, які надає позивач, суд констатує порушення працівниками позивача вимог ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в контексті доступу до володіння споживача.

Крім того, із показань свідка ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_6 від 30 червня 2016 року підписано ОСОБА_7, який не бачив виявлених порушень в колодязі на території домоволодіння ОСОБА_4, що особисто й підтвердив в судовому засіданні.

Що ж до іншого працівника позивача, яким підписано ОСОБА_6 - ОСОБА_8, то представники позивача його явку в судове засідання і допит в суді не забезпечили.

Отже, в аспекті вищевикладеного, з урахуванням правових норм, які регулюють правила доступу до володіння споживача, суд визнає ОСОБА_6 № 124214/1857 від 30 червня 2016 року недопустимим в силу положень ст. 78 ЦПК України і не бере його до уваги, як доказ у справі.

ОСОБА_12 № 124241/1845 від 13 липня 2016 року, то суд вважає за необхідне вказати на таке.

Із вказаного ОСОБА_12, зокрема, вбачається, що ним зафіксовано несанкціонований розбір по холодному водопостачанню, який використовувався для поливу городу, а вентель було опломбовано в положенні «Закрито».

У ОСОБА_12 вказано, що на момент його написання несанкціоноване підключення було ліквідоване, а саме: пластикова труба ДУ-15 відрізана. Лічильник був опломбований пломбою, яка не належить КП ТВКГ.

За висновком комісії у складі ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 встановлено порушення Правил №190, а саме: пунктів 3.2, 4.3 та 5.14.

Так, згідно до п. 4.3 Правил 190 забороняється будь-яке самовільне приєднання об’єктів водоспоживання до діючих систем централізованого водопостачання та водовідведення (включаючи приєднання до будинкових вводів, внутрішньобудинкових мереж або до мереж споживачів).

Згідно п. 3.2. цих же Правил, водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними.

Проте, із змісту вказаного ОСОБА_6 не убачається яким саме шляхом відбувався несанкціонований розбір по холодному водопостачанню та які саме об’єкти водоспоживання були приєднані до системи централізованого водопостачання.

Натомість зазначено, що на момент написання акту несанкціоноване підключення було ліквідоване, пластикова труба була відрізана, а вентель опломбовано.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пояснили, що в колодязі був наявний трійник, який використовується для розбору води та пластикова труба, яка була мокра. Безпосередньо самого поливу городу вони не бачили.

Та суд вважає, що сама по собі наявність трійника та труби в колодязі не може беззаперечно свідчити про факт відбору води, у той час, як безпосередньо поливу представники позивача не бачили та не зафіксували. Інформація ж про те, що пластикова труба була мокра у ОСОБА_6 відсутня.

Крім того, з ОСОБА_6 від 13 липня 2016 року вбачається, що вентель було опломбовано в положенні «Закрито», проте, його не було опломбовано під час виявленого порушення 30 червня 2016 року.

Пояснення ж свідка про те, що вона на той час була недосвідченим працівником, а тому не опломбувала вентель, хоча і мала для цього всі необхідні інструменти, суд сприймає критично, свідок ОСОБА_6 30 червня 2016 року здійснювала перевірку разом з іншими працівниками позивача.

Таким чином, з огляду на суперечливість відомостей, що містяться в ОСОБА_6 від 13 липня 2016 року, відсутності у ньому конкретних даних щодо способу несанкціонованого відбору води, які б дали можливість беззаперечно стверджувати про наявність такого факту, суд, в аспекті положень ст. 79 ЦПК України, вважає цей доказ недостовірним, оскільки на його підставі не можна встановити дійсні обставини справи.

Самі ж по собі схеми колодязю з несанкціонованої врізкою та системи водопровідних мереж за адресою: вул. Паркова-Південна, 5, а також фото (Додаток №1 та № 2 до ОСОБА_6 від 13.07.2016 року) не є доказами в розумінні ст. 76 ЦПК України і за умови відсутності їх узгодженості з даними, що відображені в ОСОБА_6 від 13 липня 2016 року не можуть доводити обставин, що підлягають доказуванню, а саме: факту несанкціонованого підключення.

При цьому, суд враховує положення ч.2 ст. 78 ЦПК України, відповідно до яких обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, і вважає, що самими лише показаннями свідків, які підтвердили факт несанкціонованого відбору води відповідачем, обставини, які підлягають доказуванню у цій справі не можуть бути підтверджені, а так само, їх є недостатньо за умови, що позивачем не надано інших належних і достовірних доказів.

Тож, суд, оцінивши всі надані позивачем докази у їх сукупності, відхиливши ті з них, які є недопустимими (ОСОБА_6 від 30 червня 2016 року) та недостовірними (ОСОБА_6 від 13 липня 2016 року), вважає, що позивачем не доведено факт безоблікового використання питної води відповідачем.

Як зазначив Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 липня 2018 року (справа № 601/2244/15-ц) для встановлення водокористування безобліковим необхідна одна із таких умов – самовільне приєднання до системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільне користування ним.

Проте, у цьому провадженні позивач не довів згідно з імперативною вимогою ч.1 ст. 81 ЦПК України тих обставин, на які він посилався, як на під ставу своїх вимог, а саме: факту безоблікового водокористування з боку відповідача.

У зв’язку із цим суд не вдається до перевірки правильності розрахунку збитків, нарахованих позивачем на підставі п.п. 3.3, 3.4. Правил № 190, оскільки таке, за умови недоведеності факту безоблікового водокористування втрачає будь-який правовий сенс.

За таких обставин, суд не установив порушених прав позивача, а тому не убачає підстав для їх захисту у спосіб, що ним запропонований у позовній заяві, а саме: шляхом стягнення з відповідача вартості безоблікового використання питної води, інфляційних витрат та 3% річних.

Щодо зустрічного позову

Так, відповідач за первісним позовом, не погодившись з цими підставами та вимогами, через свого представника подав зустрічний позов, яким просив визнати недійсним договір КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» № 050-07/075-С від 01 липня 2006 року та незаконними ОСОБА_6 обстеження системи водопостачання від 30 червня 2016 року та від 13 липня 2016 року.

Зокрема, позов мотивовано тим, що вказаний договір, на підставі якого представники відповідача самовільно проникли до домоволодіння відповідача, де провели обстеження системи водопостачання, ним не підписаний, а відповідно, й ОСОБА_6 є незаконними.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення зустрічного позову, посилаючись на те, що у даному випадку посилання позивача на недійсність договору не має правового значення, оскільки, споживачі зобов’язані сплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, доказом чого є відкритий особовий рахунок, а тому відсутність договору не звільняє від відповідальності за безоблікове водокористування.

Позивач за зустрічним позовом, користується наданими відповідачем послугами, сплачує поточні платежі, заборгованості не має, а тому, відсутність договору не впливає на його обов’язок відшкодувати завдані збитки.

Крім того, представники відповідача заперечили щодо визнання незаконними актів, оскільки останні лише фіксують факт незаконної врізки в систему централізованого комунального водопостачання, а стаття 21 ЦК України не передбачає визнання незаконними актів комунального підприємства.

Просили в задоволенні позову відмовити.

Натомість, суд, розглядаючи його, встановив наступне.

Так, позивач за первісним позовом надав суду договір № 050-07/075-С від 01 липня 2006 року на відпуск води питної якості, відпуск теплової енергії та опалення, між КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство», як виконавцем, в особі директора – ОСОБА_13, та ОСОБА_4, як споживачем. Предметом договору є послуги, визначені у пункту 1.

Договір підписано директором КП «ТВКХ», як виконавцем, а також містить підпис під словом «Абонент», виконання якого й заперечується позивачем за зустрічним позовом.

Про вказаний договір, як стверджували позивач та його представник, позивач дізнався лише після пред’явлення відповідачем первісного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тож, у розумінні ч.1 ст. 202 ЦК України, договір є правочином.

Частина третя статті 2-3 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

А правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

У той же час, згідно з частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу.

При цьому підписи сторін є одним із обов'язкових реквізитів договору, оскільки засвідчують вільне волевиявлення сторін на укладання договору на певних узгоджених між ними умовах.

Та як слідує із висновку експерта № 331 від 31 серпня 2018 року, підпис на третій сторінці в розділі 11 договору № 050-07/075-С від 01.07.2006 року під написом «Потребитель» біля слова «М.К. Стулін» виконаний не ОСОБА_4.

Тобто, позивач не підписував оспорюваний ним правочин, а таке свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення даного договору, що прямо суперечить положенням ч.3 ст. 203 ЦК України і є підставою для визнання даного договору недійсним.

За змістом ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За таких обставин, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача за зустрічним позовом щодо визнання договору № 050-07/075-С від 01.07.2006 року недійсним, а як наслідок, вона підлягає задоволенню.

У своїх запереченнях на зустрічну позовну заяву, а так само і в судовому засіданні, представники відповідача за зустрічним позовом посилались на те, що відсутність або ж недійсність договору не може бути підставою як для звільнення споживача від сплати послуг в повному обсязі, так і для уникнення відповідальності за безоблікове водокористування, про що йдеться в постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року по справі № 6-59цс13.

Під час розгляду вказаної справи ВСУ посилався на те, що споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність же договору на надання житлово-комунальних послуг само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Проте, суд зауважує, що у даному, конкретному випадку між сторонами склались правовідносини з приводу відшкодування шкоди, спричиненої безобліковим водокористуванням, а не з приводу стягнення заборгованості за спожиті послуги, у той час, як матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 оплачує спожиті послуги в повному обсязі, та й сторони ці обставини не заперечували.

Підставою ж відповідальності за спричинення шкоди є протиправна винна дія або бездіяльність особи, що визначено ст. 1166 ЦК України.

У той же час, згідно ч.2 ст. 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов’язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Втім, ОСОБА_4 та його представник, заперечуючи проти первісного позову, довели, що докази, подані на підтвердження його вини у безобліковому використанні питної води, є неналежними і недостовірними, у той час як порядок їх отримання встановлений саме законом, в не договором.

Тому, суд відхиляє такі заперечення представників відповідача за зустрічним позовом.

Що ж до вимог про визнання незаконними актів від 30 червня 2016 року та від 13 липня 2016 року, то суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні через таке.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Серед способів захисту цивільних прав можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Водночас, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, чи судом у визначених законом випадках (ч.2 ст. 16 ЦК України).

Проте, акт є лише фіксацією того чи іншого факту або ж події і в контексті положень ст. 76 ЦПК України є лише доказом, який у разі виникнення спору повинен оцінюватись судом, а тому його оскарження не передбачено чинним законодавством, як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.

Тому, суд погоджується з доводами представників відповідача за зустрічним позовом в цій частині і вважає, що такі вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Тож, ураховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення зустрічного позову, а саме: його слід задовольнити у частині вимоги про визнання договору недійсним та відмовити у частині визнання незаконними актів від 30 червня 2016 року та від 13 липня 2016 року.

Щодо розподілу судових витрат

Правила розподілу судових витрат регламентовано ст. 141 ЦПК України, згідно частини першої якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд, у свою чергу, враховує обставини, визначені ч.3 ст. 141 ЦПК України і вважає, що сплачений позивачем за первісним позовом судовий збір не підлягає стягненню з відповідача, оскільки у задоволенні позову було відмовлено.

Водночас, у зв’язку із частковим задоволенням зустрічного позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640,00 грн., сплачений позивачем за одну позовну вимогу немайнового характеру.

Але з позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, а саме: вимоги про визнання актів недійсними, у сумі 1 280,00 грн., так як останні були пред’явлені ним 20 червня 2017 року за ставкою судового збору, що діяла на день подання зустрічного позову.

Тому підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» до ОСОБА_4 про стягнення вартості безоблікового використання води, інфляційних нарахувань, 3 % річних і пені - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» про визнання недійсним договору та незаконними актів обстеження системи водопостачання – задовольнити частково.

Визнати недійсним договір № 050-07/075-С від 01 липня 2006 року між Комунальним підприємством «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» та ОСОБА_4.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (ЄДРПОУ 31948866, р/р 26008415985 в АТ «Раййфайзен банк ОСОБА_6», МФО 380805) на користь ОСОБА_4 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у сумі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (ЄДРПОУ 31948866, р/р 26008415985 в АТ «Раййфайзен банк ОСОБА_6», МФО 380805) на користь ОСОБА_4 витрати, пов’язані із залученням експерта у сумі 2 250 (дві тисячі двісті п’ятдесят) грн. 24 коп.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца