Постанова № 78564150, 11.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5045/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Зеленського В.В.

суддів: Чалого І.С. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2018, суддя Волошин Д.А., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 24.09.18 по справі № 820/5045/18

за позовом Головного управління ДФС у Харківській області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Головне управління ДФС у Харківській області (далі по тексту – позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із заявою в порядку ст.283 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій заявник просив:

- підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту – відповідач);

- зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків відкритих в банківських установах, які обслуговують Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 по справі № 820/5045/18 адміністративний позов Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вул. Астрономічна, буд. 35, корп. Д, кв. 92, м. Харків, 61085, код НОМЕР_1) про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна - залишено без задоволення.

Стягнуто на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вул. Астрономічна, буд. 35, корп. Д, кв. 92, м. Харків, 61085, код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198) судові витрати у розмірі 9500,00 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот гривень 00 копійок).

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 по справі № 820/5045/18 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ГУ ДФС у Харківській області.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання 11.12.2018 р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що посадовими особами Головного управління ДФС у Харківській області згідно з п.п. 80.2.3 п.80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, на підставі наказу №4116 від 07.06.2018 р. та направлень на проведення перевірки №5368, №5369, №5280, №5281 від 07.06.2018 р. з метою здійснення контролю за дотриманням суб’єктами господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення перевірок дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, оформлення трудових відносин з працівниками, 11.06.2018 р. було здійснено вихід за адресою: м. Харків, вул. Маршала Бажанова, 3, місце здійснення господарської діяльності ФО-П ОСОБА_1 для проведення фактичної перевірки.

Однак, представник ФО-П ОСОБА_1 від отримання копії наказу та направлення на перевірку відмовився. Представником ФО-П ОСОБА_1 було відмовлено в допуску до перевірки та надано письмове пояснення щодо причин не допуску до фактичної перевірки.

Відповідно до п.81.2 ст.81 Податкового кодексу України Посадовими особами Головного управління ДФС у Харківській області за місцем проведення перевірки, а саме: м. Харків, вул. Маршала Бажанова, 3, було невідкладно складено акт недопуску до проведення фактичної перевірки від 11.06.2018 р. №4358/20-40-14-10/НОМЕР_1, що засвідчує факт відмови представника ФО-П ОСОБА_1 у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки у двох примірниках.

На підставі п.п.94.2.3 п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України заступником начальника Головного управління ДФС у Харківській області 22.06.2018р. о 12:35 год. за вих. №6447/ФОП/20-40-14-10-19 прийнято Рішення про застосування адміністративного арешту майна ФО-П ОСОБА_1 у зв’язку з відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених законом підстав для застосування арешту майна та зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків відносно платника податків Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Звертаючись до суду, контролюючий орган, з посиланням на положення статей 20 та 94 Податкового кодексу України (далі по тексту – ПК України), просив одночасно підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту платника податків та зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків відкритих у банківських установах, вважаючи правовою підставою такого арешту пп.94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України, а фактичною - недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної планової перевірки.

Підстави та порядок застосування адміністративного арешту майна врегульовано статтею статтею 94 ПК України

За визначенням п.94.1 ст.94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано у разі, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (пп. 94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України).

За приписами п. 94.5 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути повним або умовним. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Відповідно до п.94.10 ст.94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Загальну процедуру застосування адміністративного арешту майна платника податків визначено Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 № 632 (далі по тексту – Порядок № 632).

Пунктами 1-2 розділу IV Порядку № 632 передбачено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених розділом III цього Порядку, та на підставі звернення про застосування адміністративного арешту майна платника податків відповідного підрозділу, який у межах своїх повноважень встановлює такі обставини, приймає рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Обґрунтованість арешту, накладеного на майно платника податків рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, має бути перевірена судом протягом 96 годин. У такому разі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу подається до суду протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють таке звернення до суду. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

У відповідності до підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків припиняється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що для застосування адміністративного арешту майна на підставі пп.94.2.3 п.94.2 та п.94.5 контролюючий орган має довести, що у спірних відносинах платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки або від допуску посадових осіб контролюючого органу за наявності законних підстав для її проведення.

Отже, при встановленні обґрунтованості накладення адміністративного арешту на майно платника податків, перевірці підлягає накладення арешту саме в межах вказаного 96-ти годинного строку, та у випадку його пропуску арешт вважається припиненим. Такі висновки є цілком обґрунтованими, та у повній мірі відповідають вимогам підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України.

Тому, оскільки з моменту застосування рішенням Головного управління ДФС у Харківській області від 22 червня 2018 року адміністративного арешту майна відповідача вже минуло 96 годин, встановлених законом для його перевірки, тому застосований адміністративний арешт є припиненим, відповідно до вимог підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, а тому позовні вимоги контролюючого органу в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №820/2312/17 від 15.05.2018, в постанові по справі №820/4710/16 від 15.05.2018, та в постанові по справі №820/2040/17 від 22.05.2018.

Колегія суддів зазначає, що для підтвердження при зверненні з заявою, поданою до суду в порядку ст.283 КАС України, контролюючий орган має довести дотримання ним встановленого положеннями п.81.1 ст.81 ПК України певного алгоритму дій, тобто законності підстав для проведення перевірки та процедури застосування адміністративного арешту майна Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, у тому числі строків вчинення дій та прийняття рішення про застосування адміністративного арешту, передбачених ст.94 ПК України.

Стосовно позовних вимог про зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків, відкритих у банківських установах, які обслуговують Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Накладення адміністративного арешту на майно та зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків є за своєю правовою природою різними способами забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, мають свої особливості, різні за підставами виникнення та не можуть бути застосовані одночасно.

Підстави застосування зазначених заходів не є тотожними та передбачені різними нормами ПК України.

Пунктом 94.4 статті 94 ПК України визначено, що арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Отже, кошти платника податку виключені з категорії майна, на яке може бути накладено арешт в порядку, визначеному ст. 94 ПК України.

Відтак, накладення арешту в порядку ст. 94 ПК України не може стосуватися коштів платника податку.

Саме з огляду на нетотожність вказаних інструментів податкового законодавства в статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України заяви щодо здійснення органом доходів і зборів вказаних повноважень визначені в різних підпунктах ч. 1 ст. 283 КАС України, як заяви з різним предметом звернення.

Відповідно до ч.1 ст.283 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо: 1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків; 2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків; 3) надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі; 4) зобов’язання керівника підприємства провести інвентаризацію основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, які перебували або перебувають під митним контролем чи використовувалися цим підприємством разом із товарами, які були поміщені у відповідний митний режим; 5) стягнення коштів за податковим боргом; 6) зобов’язання платника податків, який має податковий борг, укласти договір щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості цього платника на орган доходів і зборів.

Заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду (ч.2 ст.283 КАС України).

Відповідно до пп.20.1.31, пп.20.1.32, пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов’язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень; звертатися до суду, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на цінні папери та/або кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов’язань платника податків, погашення податкового боргу), та зобов’язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом; звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

У відповідності до абз.2 п.89.4 ст.89 ПК України контролюючий орган звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.

Контролюючий орган звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом. Строк, на який можуть бути зупинені видаткові операції, визначається судом, але не більше двох місяців (п.91.4 ст.91 ПК України).

Тобто, законодавцем визначено такий захід податкового примусу як зупинення видаткових операцій на рахунках платника, пп.20.1.31,20.1.32 п.20.1. ст.20, п.89.4 ст.89, п.91.4 ст.91 Податкового кодексу України, але не визначено, що відмова від проведення фактичної перевірки є приводом для його застосування, натомість Податковим кодексом України чітко визначено, що такий захід стосується податкового керуючого та здійснюваних ним повноважень.

При цьому щодо визначення контролюючим органом способу накладення арешту на кошти платника саме шляхом зупинення видаткових операцій, колегія суддів зазначає, що і статтею 94 Податкового кодексу України, якою зазначена можливість прийняття рішення виключно про арешт коштів на рахунку платника податків, не передбачено можливості здійснення арешту шляхом зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.02.2018, по справі №813/4401/16, аналізуючи положення підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України вказав, що за змістом наведених правових норм законодавець передбачив два види арешту майна залежно від підстав та порядку його застосування: арешт на кошти та інші цінності платника податків, що перебувають у банку, який застосовується за рішенням, суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу; адміністративний арешт майна, в тому числі коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом (не виключно обов'язку сплатити податкове зобов'язання), який застосовується за адміністративним або судовим рішенням (залежно від виду майна). При цьому, право у контролюючого органу для звернення до суду з вимогою про застосування арешту коштів на рахунку платника податків виникає, якщо: 1) у платника податків наявний податковий борг; 2) у платника податків відсутнє майно для погашення цього податкового боргу та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Отже, навіть застосування арешту коштів платника податків можливе лише за наявності підстав визначених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, який є спеціальним щодо норм пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Однак, до заяви ГУ ДФС в Харківській області не додано доказів наявності в ФОП ОСОБА_1 податкового боргу.

Крім того, частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

У відповідності до п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення, податкового боргу.

З огляду на вищезазначене, вбачається, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку платника податків з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначених положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах.

Відтак, висновки щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках, є помилковими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №820/2312/17 від 15.05.2018.

У відповідности до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги Головного управління ДФС у Харківській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків та зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, відкритих у банківських установах, які обслуговують відповідача є такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно клопотання представника відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за визначенням ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАСУ для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАСУ). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат відповідачем надані всі необхідні документи, розрахунки правової допомоги, банківські документи щодо оплати за правову допомогу відповідачем, які саме були понесені судові витрати на професійну правничу допомогу: копію договору про надання правової допомоги від 11.06.2018 р., розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, акт приймання-передачі виконаних робіт від 06.08.2018 р. та оригінал квитанцій №0.0.1101658128.1 та №0.0.1101655854.1 від 06.08.2018 р.

Відповідно до п. 3.1. Договору про надання правової допомоги, оплата за надання «Адвокатським об’єднанням» правової допомоги, з урахуванням положень п.п.3.1.1 п.3.1 розділу 3 Договору, здійснюється клієнтом протягом 10 днів з моменту підписання Акта приймання передачі виконаних робіт, але не пізніше 3 місяців з дати укладення Договору.

У відповідності до Розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв’язку із розглядом справи, складає: за оплату за перебування та участь під час проведення фактичної перевірки 850,00 грн., за підготовку та подання письмових заперечень у справі за заявою Головного управління ДФС у Харківській області (справа №820/4884/18) 6000,00 грн., участь у судових засіданнях у справі №820/4884/18 в розмірі 4000,00 грн., за підготовку та подання відзиву на адміністративний позов Головного управління ДФС у Харківській області - 5500,00 грн. (із розрахунку 500,00 грн/стор.) та за участь у судових засіданнях по справі №820/5045/18 - 4000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що оплату за договором від 11.06.2018 р. за надані послуги під час розгляду справи№820/5045/18 здійснено відповідачем на рахунок АО "Правник" у розмірі 9500,00 грн., про що свідчить оригінал квитанції №0.0.1101658128.1 від 06.08.2018 р. Оплата здійснена у строк, визначений умовами договору.

Разом з тим, вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме, за оплату за перебування та участь під час проведення фактичної перевірки 850,00 грн., за підготовку та подання письмових заперечень у справі за заявою Головного управління ДФС у Харківській області (справа №820/4884/18) 6000,00 грн., участь у судових засіданнях у справі №820/4884/18 в розмірі 4000,00 грн. не стосуються предмету розгляду даної справи, а тому задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9500,00 грн.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 272, 283, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 по справі № 820/5045/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена в силу приписів ч.3 ст.272 КАС України.

.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 14.12.2018.