Рішення № 78563784, 06.12.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/832/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

секретар судового засідання: Макарчук В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - ордер № 052461 від 01.11.2018

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 01-26/32 від 10.10.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю" ДонбасІнвест Груп"

до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

про стягнення 4344023,02 грн.

Процесуальні дії по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДонбасІнвест Груп" звернулося з позовом до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 4344023,02грн, із яких 3848000,00грн основного боргу, 456488,77грн пені та 39534,25грн 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 80 від 13.03.2017 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою від 27.09.2018 позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалою від 12.10.2018 після усунення недоліків позовної заяви, зокрема, шляхом подачі позивачем уточнюючої позовної заяви, суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.11.2018..

Ухвалою господарського суду від 12.11.2018 суд відклав підготовче засідання на 27.11.2018.

В підготовчому засіданні від 27.11.2018 оголошено перерву до 03.12.2018.

03.12.2018 відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (а.с. 118-121).

Ухвалою від 03.12.2018 суд закрив підготовче засідання та призначив справу № 906/832/18 до судового розгляду по суті на 06.12.2018.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем поставлено відповідачу продукції на загальну суму 15600871,65 грн.

Відповідач в порушення своїх зобов'язань частково оплатив отриманий товар на суму 11752871,65 грн.

Таким чином на момент звернення до суду у відповідача існує прострочена заборгованість в розмірі 3848000,00 грн.

За порушення строків проведення розрахунків позивачем на підставі п. 7.2 договору заявлено до стягнення з відповідача 456488,77 грн. пені.

За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача 39534,25 грн. 3% річних.

Відповідач в порядку ст. 165 ГПК України письмового відзиву на позовну заяву не надав.

Представник відповідача в судовому засіданні в усному порядку не заперечував факт виконання позивачем зобов'язань по договору в частині поставки продукції та її отримання підприємством. Зауважив, що частину продукції за актами вхідного контролю було повернуто позивачу як непридатну для використання.

Подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

13.03.2017 між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбасінвест" (постачальник, позивач) укладено договір № 80 (а.с. 16-20).

За умовами п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти й оплатити продукцію, вказану у специфікаціях, надалі - "продукція", на умовах та в строки, передбачені договором.

Згідно п. 2.1. договору кількість, ціна та номенклатура продукції вказується у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 2.4 договору, якість продукції, що є предметом договору перевіряється відділом технічного контролю покупця, що підтверджується актом вхідного контролю, на кожну окрему партію продукції.

За приписами п. 2.5 договору, у разі виявлення недоліків під час приймання продукції по якості, номенклатурі, комплектності, умовам договору, постачальник здійснює заміну продукції на таку, що відповідає вимогам договору, упродовж 30 календарних днів, з моменту отримання від покупця відповідної вимоги. Продукція відносно якої проводиться заміна вважається не поставленою. Витрати по заміні продукції здійснюються власними силами та за власний рахунок постачальника, в тому числі витрати пов'язані з транспортуванням продукції.

Відповідно до п. 3.1 договору, поставка продукції здійснюється силами та за рахунок постачальника, можливо через перевізника на склад в місці знаходження покупця (або на інших умовах, обговорених сторонами) в термін від 7 до 14 календарних днів. Моментом поставки продукції та передачі її покупцю є підписання сторонами накладної - вимоги.

Постачання продукції здійснюється партіями. Асортимент та кількість кожної партії визначає покупець та надає відповідне замовлення постачальнику. Асортимент та кількість кожної партії повинні відповідати продукції, визначеної специфікацією. Надання замовлення можливе засобами телефонного або факсимільного зв'язку (п. 3.2 договору).

За приписами п. 3.4 договору, право власності на продукцію переходить до покупця з моменту підписання представниками сторін накладної - вимоги.

У пункті 4.2 договору сторони визначили, що загальна сума договору складається із вартості продукції на підставі специфікації до цього договору.

Згідно п. 5.2 договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється на умовах зазначених у відповідних специфікаціях до договору. Датою оплати продукції вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

Відповідно до п.7.2 договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування пені, від суми заборгованості, за кожен день не виконання зобов'язань.

За умовами п. 10.5 договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних), за даним договором. У випадку, якщо жодна із сторін не дасть відповідного письмового повідомлення про свій намір розірвати або змінити договір за 30 днів до його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний рік з 1 січня до 31 грудня. Дана умова діє кожний рік.

Водночас сторонами підписано специфікації №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 до договору № 80 від 13.03.2017 (а.с. 21-25,27) , в яких сторонами погоджено перелік товару загальну суму вартості товару, а також термін поставки та умови оплати отриманого товару.

Зокрема сторонами погоджено умови оплати, а саме - відстрочка платежу 14 календарних днів з моменту поставки продукції на склад покупця і приймання ВТК.

Згідно підписаної між сторонами специфікації №7 сторони погодили, що поставка товару здійснюється за рахунок постачальника в термін 14 календарних днів з моменту підписання специфікації і надходження коштів (передоплати) в розмірі 20% від суми специфікації.

Умови оплати: передоплата 20% від загальної суми специфікації , 80% протягом 14 календарних днів з моменту поставки і приймання ВТК покупця (а.с. 26).

Як вказує позивача, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 15600871,65 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1 від 23.03.2017 на суму 2451468,00грн., № 2 від 27.03.2017 на суму 12354000,00 грн., № 1/04 від 13.04.2017 на суму 775800,00 грн., № 2 від 26.04.2017 на суму 340680,00 грн., № 3/04 від 27.04.2017 на суму 1062699,60 грн., № 4 від 27.04.2017 на суму 1548000,00 грн., № , № 1 від 05.07.2017 на суму 280000,00 грн., № 2 від 07.06.2017 на суму 464087,28 грн., № 1 від 07.06.2017 на суму 3782574,00 грн., № 2 від 06.07.2017 на суму 1512000,00 грн., № 9 від 05.12.2017 на суму 132162,77 грн., № 1 від 21.02.2018 на суму 504000,00 грн., № 2 від 27.02.2018 на суму 252000,00 грн., № 3 від 15.03.2018 на суму 504000,00 грн., № 4 від 16.04.2018 на суму 756000,00 грн. (а.с. 28-43; 73-87).

Відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, сплативши за отриманий товар 11752871,65 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи (а.с. 44-57).

За даними позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 3848000,00 грн.

16.07.2018 між сторонами підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2017 по 16.07.2018, з якого вбачається, що відповідач підтверджує заборгованість перед позивачем в сумі 3848000,00 грн. (а.с. 58).

11.08.2018 позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою негайно погасити існуючу заборгованість за договором поставки № 80 від 13.03.2017 в розмірі 3848000,00 грн. (а.с.59-63).

Відповідач вимоги претензії не виконав та відповіді не надав.

За несвоєчасне проведення розрахунків за надані послуги позивач, в порядку п. 7.2 договору, нарахував відповідачу за період з 17.05.2018 по 18.09.2018 456488,77 грн. пені (а.с. 13).

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховано відповідачу до стягнення 39534,25 грн. 3 % річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 17.05.2018 по 18.09.2018.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 80 від 13.03.2017, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За даними позивача, останнім на виконання умов укладеного договору по 15 видатковим накладним поставлено відповідачу товар на загальну суму 15600871,65 грн.

В ході вирішення спору судом досліджено видаткові накладні та акти вхідного контролю, складені відповідачем на виконання умов п. 2.4 договору в межах укладеного між сторонами договору та встановлено, що за актами вхідного контролю № 347 від 16.05.2017, № 513 від 21.06.201, № 1516 від 20.12.20177 відповідачем визнано непридатним для використання товар на загальну суму 645048,98 грн.

Так, згідно акту вхідного контролю № 347 від 16.05.2017 визнано непридатним для використання товар, поставлений згідно видаткової накладної № 3/04 від 27.04.2017 на загальну суму 326427,60 грн., а саме: блок керування ПБ-2-390-179 в кількості 1 шт. та підйомний механізм в кількості 1 шт зав № 03ПО117 (а.с. 128-129).

Згідно акту вхідного контролю № 513 від 21.06.2017 та додатку до даного акту визнано непридатним для використання товар, поставлений згідно видаткової накладної № 1 від 07.06.2017 на загальну суму 252540,00 грн., а саме: визнано непридатним приціл 1-ПЗ-3 в кількості 1 шт. зав. № б/н та насос водяний 675-38-сб184 в кількості 1 шт. зав. № СО05ЦТ2672 (а.с. 135-137).

Відповідно до акту вхідного контролю № 1516 від 20.12.2017 визнано непридатним для використання товар, поставлений згідно видаткової накладної №9 від 05.12.2017 на загальну суму 66081,38 грн., а саме: визнано непридатним прилад ТКН-ЗМБ № ШАЛ6504 (а.с.141).

Таким чином, згідно видаткової накладної № 3/04 від 27.04.2017 поставленим є товар на суму на загальну суму 736272,00 грн. ( 1062699,60 грн. - 326427,60 грн.)

Згідно видаткової накладної № 1 від 07.06.2017 товар поставлено на загальну суму 3530034,00 грн. (3782574,00 грн. - 252540,00 грн.);

Згідно видаткової накладної №9 від 05.12.2017 товар поставлено на загальну суму 66081,38 грн. (132162,77 грн. - 66081,38 грн.)

За умовами п. 2.5 договору у разі виявлення недоліків під час приймання продукції по якості, номенклатурі, комплектності, умовам договору, постачальник здійснює заміну продукції на таку, що відповідає вимогам договору, упродовж 30 календарних днів, з моменту отримання від покупця відповідної вимоги. Продукція відносно якої проводиться заміна вважається не поставленою. Витрати по заміні продукції здійснюються власними силами та за власний рахунок постачальника, в тому числі витрати пов'язані з транспортуванням продукції.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт заміни позивачем неприданого до використання товару на товар, який відповідав би відповідним вимогам.

Таким чином, із врахуванням інформації, яка міститься в актах вхідного контролю, суд вважає, що обов'язок щодо оплати товару за вищевказаними накладними у відповідача виник на загальну суму 14955822,67 грн. (15600871,65 грн. - 645048,98 грн.)

Факт поставки товару вказує на необхідність виконання відповідачем обов'язку щодо оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У підписаних сторонами специфікаціях сторонами погоджено умови оплати, а саме - відстрочка платежу 14 календарних днів з моменту поставки продукції на склад покупця і приймання ВТК.

Згідно матеріалів справи відповідачем частково виконано зобов'язання щодо оплати отриманого товару в загальній сумі 11752871,65 грн.

Таким чином, станом на день звернення до суду у відповідача існує заборгованість перед позивачем в розмірі 3202951,02 грн. (14955822,67 грн. - 11752871,65 грн.)

Досліджуючи матеріали справи, зокрема, видаткові накладні та платіжні доручення про сплату коштів на користь позивача за поставлений товар, суд прийшов до висновку, що вказана заборгованість фактично є заборгованістю за поставлений товар по останнім по даті поставки видатковим накладним: № 2 від 06.07.2017 (залишок неоплаченого товару в сумі 1120869,64грн.), № 9 від 05.12.2017 в сумі 66081,38 грн., № 1 від 21.02.2018 в сумі 504000,00 грн. , № 2 від 27.02.2018 в сумі 252000,00 грн., № 3 від 15.03.2018 в сумі 504000,00 грн., № 4 від 16.04.2018 в сумі 756000,00 грн.

В силу приписів договору та специфікацій відповідач зобов'язаний був оплатити товар, отриманий за накладною № 2 від 06.07.2017 до 31.07.2017;

- за видатковою накладною № 9 від 05.12.2017 - до 03.01.2018;

- за видатковою накладною № 1 від 21.02.2018 - до 16.03.2018;

- за видатковою накладною № 2 від 27.02.2018 - до 19.03.2018;

- за видатковою накладною № 3 від 15.03.2018 - до 30.03.2018,

- за видатковою накладною № 4 від 16.04.2018 - до 03.05.2018

Однак відповідач, всупереч умов договору, отриманий від позивача товар, в повному розмірі та у встановлений строк не оплатив.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно, зокрема, до закону, інших правових актів, договору, а також відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають задоволенню, в частині стягнення заборгованості з відповідача в сумі 3202951,02 грн.

В частині стягнення з відповідача 645048,98 грн. (3848000,00 грн. - 3202951,02 грн.), що є вартістю непридатного до використання товару, суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 456488,77 грн. пені, суд зазначає про наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приписами ч.6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов договору, сторони у п. 7.2 погодили, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості, за кожен день невиконання зобов'язань.

З розрахунку позивача (а.с. 13) вбачається, що пеню заявлено за період з 17.05.2018 по 18.09.2018 на суму простроченої заборгованості 3848000,00 грн., яка склала 456488,77 грн.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що він не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки пеню нараховано на заборгованість, яка існувала більше шести місяців, що є порушенням приписів ч.6 ст. 232 ГК України.

Крім того, позивачем безпідставно в суму простроченої заборгованості включено заборгованість за видатковою накладною № 2 від 06.07.2017 на суму 464087,28 грн., щодо якої строк нарахування пені, передбачений ч.6 ст. 232 ГК України, сплив 30.01.2018.

На заборгованість за видатковою накладною № 9 від 05.12.2017 в сумі 66081,38 грн. у позивача виникло право на нарахування пені за період з 04.01.2018 по 04.07.2018.

На заборгованість за видатковою накладною № 1 від 21.02.2018 в сумі 504000,00 грн. пеню слід нараховувати за період з 17.03.2018 по 17.09.2018.

На заборгованість за видатковою накладною № 2 від 27.02.2018 в сумі 252000,00 грн. пеню слід нараховувати за період з 20.03.2018 по 20.09.2018.

На заборгованість за видатковою накладною № 3 від 15.03.2018 в сумі 504000,00 грн. пеню слід нараховувати за період з 31.03.2018 по 30.09.2018.

На заборгованість за видатковою накладною № 4 від 16.04.2018 в сумі 756000,00 грн. пеню слід нараховувати за період з 04.05.2018 по 04.11.2018

Таким чином, враховуючи вихідні дані позивача щодо визначеного позивачем періоду нарахування пені, враховуючи приписи ч.6 ст. 232 ГПК України та встановлені судом обставини, суд здійснив власний розрахунок пені, за яким пеня становить 241677,47грн., а саме:

- за видатковою накладною № 9 від 05.12.2017 в сумі 66081,38 грн. за період з 17.05.2018 по 04.07.2018 за 49 днів пеня становить 3016,21 грн.;

- за видатковою накладною № 1 від 21.02.2018 в сумі 504000,00 грн. за період 17.05.2018 по 17.09.2018 за 124 дні пеня становить 59292,49 грн.;

- за видатковими накладними № 2 від 27.02.2018, № 3 від 15.03.2018 та № 4 від 16.04.2018 в загальній сумі 1512000,00 грн. пеня нараховується за період визначений позивачем - з 17.05.2018 по 18.09.2018 і становить 179368,77 грн.

Загальна сума пені за несвоєчасну сплату товару по вищевказаним накладним становить 241677,47 грн.

З урахуванням викладеного вимога про стягнення пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 241677,47 грн.

В частині стягнення 214811,30 грн. пені суд відмовляє за безпідставністю вимог.

Розглядаючи вимоги про стягнення з відповідача 39534,25 грн. 3 % річних суд зазначає про наступне.

Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с.13) 3% річних нараховано за період з 17.05.2018 по 18.09.2018 на суму простроченої заборгованості 3448000,00 грн., які склали 39534,25грн.

Однак в ході вирішення спору суд встановив, що заборгованість відповідача за заявлений період становить 3202951,02 грн. Таким чином правомірним є нарахування 3% річних за заявлений позивачем період саме на вказану суму простроченої заборгованості.

За розрахунком суду 3% річних становлять 32907,03 грн. Відтак вимога про стягнення з відповідача 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 32907,03 грн.

В частині стягнення 6627,22 грн. 3% річних суд відмовляє за безпідставністю.

Щодо заявленого позивачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій , суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст.551 ЦК України обумовлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Так, в обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що ДП "Житомирський бронетанковий завод" є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює відповідні види ремонту військової броньованої техніки) в час проведення на сході країни анти терористичної операції на території Луганської та Донецької областей.

Крім того зазначає, що основною причиною невчасного виконання своїх зобов'язань відповідачем в частині проведення оплати є поставка продукції неналежної якості, як наслідок відповідач не мав змоги виконати вчасно державне оборонне замовлення. Також вказує на те, що збитки ні позивачу, ні іншим учасникам господарських відносин не завдано.

Звертає увагу, що постановою Верховної Ради України трудовий колектив ДП "Житомирський бронетанковий завод" нагороджено грамотою № 376-к від 23.06.2017 за заслуги перед Українським народом, за виконанням якісного та своєчасного ремонту військової техніки для потреб Української армії.

На підтвердження викладених в клопотанні обставин, відповідачем було додано до матеріалів справи копію грамоти та копії актів вхідного контролю.

Вирішуючи подане відповідачем клопотання, суд зазначає, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону (частина перша статі 145 Господарського кодексу України).

Поняття "фінансовий стан підприємства" визначено у спільному наказі Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України № 49/121 від 26.01.2001р., яким затверджено Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації (надалі- Положення).

Пунктом 1.1. Положення визначено, що фінансовий стан підприємства це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні й потенційні фінансові можливості підприємства.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Положення, основним джерелом інформації для фінансового аналізу є фінансова звітність підприємства за два останні календарні роки та за останній звітній період. Фінансовий аналіз підприємства складається з таких етапів: оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни; аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; аналіз ліквідності; аналіз ділової активності; аналіз платоспроможності (фінансової стійкості); аналіз рентабельності.

Доказами матеріального становища можуть бути фінансова звітність, в тому числі Форма 1 "Баланс"; співвідношення загального обсягу кредиторської та дебіторської заборгованості звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма N1-Б); наявність або відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках підприємства Форма 2 "Звіт про рух грошових коштів"; наявність або відсутність основних та оборотних засобів та їх вартість; розмір та вартість інших матеріальних активів підприємства.

Натомість відповідачем жодних доказів на підтвердження фінансового становища відповідача не подано.

До того ж суд звертає увагу, що вартість товару, який був повернутий позивачу як непридатний до використання за актами вхідного контролю не включено у розрахунок пені.

Розрахунок здійснено на заборгованість за отриманий позивачем товар належної якості.

Факт, що підприємство відповідача є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України не є виключною обставиною, що дає можливість суду зменшувати розмір неустойки не неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.

До того ж неправомірних є клопотання про зменшення розміру 3% річних, оскільки 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є безпідставним та необґрунтованим, тому суд відмовляє в його задоволенні.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 3477535,52 грн., з яких: 3202951,02 грн. основного боргу, 241677,47 грн. пені, 32907,03 грн. 3 % річних.

В частині стягнення 645048,98 грн. основного боргу, 6627,22 грн. 3% річних та 214811,30 грн. пені суд відмовляє в позові за безпідставністю.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, смт. Новогуйвинське, вул.Дружби Народів, буд. 1, код ЄДРПОУ 07620094)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДонбасІнвест Груп" (03035, м.Київ, вул. Сурікова, б.3, код ЄДРПОУ 36935961)

- 3202951,02 грн. основного боргу;

- 241677,47 грн. пені;

- 32907,03 грн. - 3% річних;

- 52163,03 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 14.12.18

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2,3- сторонам (рек. з повід.)