Рішення № 78561908, 13.12.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6360/17

Провадження № 2/344/867/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді Антоняка Т.М.,

секретарів: Орнат Л.І., Максимів Н.С., Устинської Н.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5

представників третьої особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача — Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним утримування та повернення неповнолітньої дитини,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача — Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Вимогами позову просить:

визнати незаконним утримування на території України неповнолітньої дитини – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4;

повернути неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, до місця постійного проживання його матері - ОСОБА_1: вул. Тартіні, буд. 17, м. Брешія, Італійська Республіка;

якщо рішення не буде виконане у добровільному порядку, зобов’язати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передати неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, матері - ОСОБА_1, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, для забезпечення повернення дитини на територію Італійської Республіки;

покласти витрати, пов’язані з поверненням неповнолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Італійської Республіки, на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є громадянкою України, проте тривалий час перебуває за кордоном – в Італійській Республіці, де забезпечена житлом, має постійне місце праці та налагоджені соціальні зв’язки. Під час проживання в Італії, вона познайомилася з ОСОБА_3, який також походить з України. Між ними певний час існували дружні стосунки, а потім більш тісні відносини, проте не тривалий період часу. Від їх відносин народилася спільна дитина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Брешія, Італія. З батьком дитини - ОСОБА_3 у них не склалися тривалі та належні взаємні відносини, зокрема, не було зареєстровано шлюбу й через кілька років, після народження сина, вони припинили спілкування та розірвали будь-які постійні зв’язки. Така ситуація мала місце через поведінку та ставлення ОСОБА_3, який не проявляв бажання зміцнювати стосунки з нею, не цікавився їх спільним побутом, працював на відстані понад 1000 км від місця її постійного проживання, застосовував щодо неї фізичне та моральне насильство. При народженні дитини відповідач не відвідував їх у пологовому будинку, не цікавився їх здоров’ям, і тільки за наполяганням їх спільних знайомих, на третій день після виписки, забрав їх з пологового будинку. Згодом ОСОБА_3 втратив будь-який інтерес до їхньої долі та не виявляв жодної активної турботи про сина, а його спілкування з сином було, як правило, у телефонному режимі. Фактично, після народження ОСОБА_8 постійно перебував з нею за її місцем проживання. Вона самостійно здійснювала повний догляд за сином, займалася його вихованням, він утримувався з її доходів. ОСОБА_9 був повністю адаптований до життя в Італії, оскільки там народився і це було його рідне середовище, відвідував там дошкільний та згодом шкільний навчальні заклади, мав там друзів і товаришів, свої хобі та зацікавлення.

Як вказує позивач, навесні 2015 року ОСОБА_3, який до того фактично не виявляв ніякого інтересу до дитини, з’явився та декілька разів відвідав їх, кілька разів забрав ОСОБА_8 зі школи. Вона цьому не заперечувала, оскільки розуміла, що окрім матері дитина потребує і батька. Тому погодилася на пропозицію ОСОБА_3 щодо його поїздки разом із ОСОБА_8 на відпочинок на море, враховуючи періодичні захворювання сина та бронхіт. Тому у липні 2015 року ОСОБА_3 разом із її сином поїхали відпочивати на море до Сардинії (Італія), при цьому вони узгодили, що ОСОБА_8 повинен повернутися до початку року до Брешії, для продовження навчання у своїй школі. Проте в подальшому зв’язок із синому неї припинився, вона не могла зв’язатися з ним телефоном, а також не могла порозумітися з ОСОБА_3 Під час останніх розмов він відмовився повертати сина до його постійного місця проживання. Жодні подальші намагання з’ясувати дійсне знаходження її сина та повернути його, не увінчалися успіхом. Їй стало відомо, що до цієї справи була причетна також співмешканка ОСОБА_3 – ОСОБА_4, яка теж у грубій формі відмовила в поверненні сина та можливості спілкування з ним. З огляду на що вона змушена була звернутися до органів поліції Італії, які розслідують кримінальну справу за її заявою. У 2017 році їй випадково стало відомо, що її син був протиправно вивезений ОСОБА_3 на територію України, до місця проживання ОСОБА_4 За допомогою знайомих вона дізналася, що ОСОБА_8 на даний час утримується за адресою: вул. Квіткова, буд. 22, с. Микитинці, Івано-Франківської міської ради, де знаходиться дім теперішньої дружини ОСОБА_3 – ОСОБА_4, де проживає вона, її донька Софія, її мати та сестра. Відтак, її син ОСОБА_8, всупереч її волі, був незаконно переміщений ОСОБА_3 з місця його постійного проживання в Італії, де він постійно мешкав понад 9 років, на територію України, де з 2016 року незаконно утримується ОСОБА_3, його дружиною ОСОБА_4, її родичами за адресою: вул. Квіткова, буд. 22, с. Микитинці, Івано-Франківської міської ради.

Відповідно до ухвали від 30 травня 2017 року відкрито провадження у даній справі.

В судовому засіданні позивач та її представник свої позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити позов.

Відповідачі та представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги заперечили, просили відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, відповідачем ОСОБА_3 та його представником було надано пояснення, що у 2004 році, він познайомився з ОСОБА_1 З 2005 року вони стали проживати спільно, хоча шлюб офіційно не реєстрували. 17.02.2006 року у них народився син - ОСОБА_8, у м. Брешія, Італія, який є громадянином України. Фактично однією сім’єю вони проживали у період з 2005 по 2011 роки. За час спільного проживання він повністю оплачував комунальні послуги, купував їжу та одяг, ніс усі фінансові та матеріальні витрати по утриманню сім’ї. Спільне життя з ОСОБА_1 не склалося через різні інтереси та пріоритети у сім’ї, суперечки та конфлікти з побутових питань, які часто переростали у скандали, які ініціювала позивач, що змусило його перейти жити окремо. У 2012 році він познайомився з його дружиною ОСОБА_4. Незважаючи на суперечки та конфлікти з ОСОБА_1, він докладав усіх можливих зусиль для постійного спілкування з сином і піклувався про нього. 02.02.2014 року він офіційно одружився з ОСОБА_4. У його сина та дружини ОСОБА_4 склалися добрі і приязні відносини, дружина прихильно відносилася до його сина. Більшість часу ОСОБА_8 проводив з ними. Але часто він став помічати, що син приходить неохайний, жаліється, що його в школі ображають діти, так як він ходить у брудному одязі, мати про нього не піклується. Через відсутність елементарних правил гігієни у дитини завелися воші та лишай. У будинку, де проживав ОСОБА_8 з матір’ю, була постійна вологість та пліснява, через що син почав хворіти бронхітом. Бачачи це, він почав частіше забирати сина до себе. У червні 2015 року ОСОБА_8 закінчив школу і проживав з ними. В липні того року вони зібралися в Україну і дитина почала плакати, щоб він забрав його з собою, бо не хоче до матері. Він зателефонував ОСОБА_1 і просив надати синові документи. Мати влаштувала торги і хотіла за це 500 євро. Трохи пізніше син пішов до матері і вона сама віддала йому паспорт і пермессо. 11.07.2015 року вони поїхали в Україну. З того часу син постійно проживає з ними і вчиться у школі. ОСОБА_10 навчався у с. Солотвино Закарпатської області, де вони проживали, а у грудні 2015 року ОСОБА_10 пішов до школи с. Микитинці. На даний час дитина відвідує школу, не хворіє та не має бажання повертатися до матері. Для навчання та виховання у них створені усі належні умови. На думку відповідача, ОСОБА_1 не виявляє бажання повернути дитину, такий інтерес зумовлений тим, що в Італії, з урахуванням наявної дитини виділене соціальне житло, а при відсутності дитини житло буде відібрано. На підтвердження позовних вимог позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів.

Представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради пояснила в судовому засіданні, що органом опіки та піклування встановлювались обставини справи, вивчались умови проживання, виховання та розвитку дитини. При огляді умов проживання малолітнього ОСОБА_8 встановлено, що він проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, Івано-Франківської міської ради. Умови його проживання є задовільні. Він має належні умови для навчання, сну та ігор. ОСОБА_9 зазначає, що йому подобається вчитися у ОСОБА_11 школі, він має багато друзів. Зі слів хлопчика, він не хоче спілкуватися з мамою та не має бажання повертатися до Італії. ОСОБА_9 зазначає, що йому добре з батьком, мамою Галею та сестрою.

Допитана як свідок позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні вказала, що з 17.02.2006 року (з дня народження) ОСОБА_8 постійно знаходився з нею. Вона здійснювала догляд та піклування за сином, займалася його вихованням, забезпечувала всім необхідним. В Італії вона з сином має право на постійне проживання, має роботу, забезпечена житлом ОСОБА_8 адаптований до життя в Італії, так як народився там, відвідував дитячий садок і школу. У нього склалися хороші стосунки з однокласниками, друзями. Батько дитини не приділяв своєму синові належної уваги, хоча вона не чинила йому перешкоди для спілкування та участі у вихованні. Дозволу на вивезення дитини вона не давала. Як тільки їй стало відомо про протиправні дії ОСОБА_3, вона одразу звернулася до італійської поліції.

В судовому засіданні за участі представників сторін, представника служби в справах дітей і психолога, видаливши батька з зали судового засідання, допитано неповнолітнього ОСОБА_8. Неповнолітній висловлюючи свою думку зазначив, що дійсно тривалий час проживав з матір»ю в Італії, де навчався в школі та мав друзів. ОСОБА_9 вказав на погані умови проживання з мамою і навпаки на хороші з батьком в Україні. Підтвердив теперішню свою захопленість спортом та наявність нових друзів за місцем проживання. На запитання з ким і де б він хотів проживати ОСОБА_8 повідомив що з батьком в Україні.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з копії свідоцтва про народження, перекладеного з італійської на українську мову, виданого 23.02.2006 року Відділенням управління демографії комуни міста Бреші, ОСОБА_8 народився 17.02.2006 року в Бреші, провінція Брешія Італійська Республіка. Батьками дитини є: батько – ОСОБА_3, мати – ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 34-35).

Довідкою Генерального консульства України в Мілані № 39 від 05.09.2014 року зазначено, що ОСОБА_8, який народився 17.02.2006 року у м. Брешія (Італійська Республіка), є громадянином України відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство» (т. 1, а.с. 38).

З наявної у матеріалах справи копії інформації, датованої 27.05.2017 року вбачається, що інвестигаційна контора, провівши розслідування, встановила, що ОСОБА_1 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_5, де мешкає в квартирі площею 85 кв.м., яку винаймає в АЛЕР (Ломбардська компанія житлових будівель) м. Брешія, це підтверджується контрактом, підписаним 27.04.2010 року. Засвідчується, що пані ОСОБА_1 регулярно сплачує орендну плату за квартиру. Стосовно економічних можливостей зазначається, що ОСОБА_1 працює у пана ОСОБА_12 як хатня працівниця. Ці трудові відносини врегульовані контрактом, підписаним 01.07.2015 року, згідно якого пан ОСОБА_12 найняв пані ОСОБА_1 на роботу з погодинною оплатою робочого часу (т. 1, а.с. 97-99).

До матеріалів справи позивачем долучено копію «Розповідь про учня ІНФОРМАЦІЯ_6, з якої слідує, що ОСОБА_8 відвідував початкову школу Каліні міста Брешії протягом 2012/2013, 2013/2014, 2014/2015 навчальних років. Учень відвідував школу регулярно, завжди приходив в супроводі матері, пані ОСОБА_1, котра приводила і забирала його. Учень завжди виконував домашні завдання, був пунктуальним, завжди мав при собі все необхідне для занять у школі, а також був завжди добре доглянутим. Мати учня регулярно відвідувала зустрічі, передбачені у відносинах – сім’я – школа. З батьком ніколи не мали можливості познайомитись. У вересні 2015 року учень не з’явився до школи і був відсутнім протягом всього навчального року. ОСОБА_9 заявила, що батько дитини виїхав з метою провести відпочинок разом із сином і не повернувся. Дирекцією був поданий звіт в компетентні органи про невідвідування. По закінченні навчального року учень не був переведений до п’ятого класу. До сьогоднішнього дня учень не відвідує школу і немає документів, котрі засвідчують відвідування іншого навчального закладу (т. 1, а.с. 18-20).

Також позивачем представлено копію інформації, наданої головою батьківського комітету початкової школи Каліні - ОСОБА_13 від 20.02.2016 року, у якій зазначається, що як голова батьківського комітету школи Каліні і як мати, на прохання пані ОСОБА_1 розповідає про її знайомство з нею та її сином ОСОБА_8. Як голова батьківського комітету, проводить багато часу у школі, в тісному контакті з сім’ями, діти яких її відвідують. Знаючи людей, про яких іде мова, вона одразу помітила особливі відносини між панею ОСОБА_1 та її сином; мати була завжди присутньою, супроводжуючи до, і забираючи дитину зі школи, а також відвідувала всі заходи, організовані батьківським комітетом. ОСОБА_9 до тих пір, поки вона могла його бачити, був дитиною надзвичайно спокійною, усміхненою і ласкавою. Щодо пані ОСОБА_1: може гідно оцінити увагу, яку вона приділяла своїй дитині, її чесність, правильність та велику гідність. Вона ніколи не бачила і не знайома з батьком ОСОБА_9, ніколи не бачила, щоб він приводив чи забирав його зі школи. Він ніколи не появлявся на заходах, організованих батьківським комітетом, куди, зазвичай, приходять усі батьки (т. 1, а.с. 22-23).

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами у липні 2015 року відповідач ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, приїхали з Італійської Республіки в Україну (т. 1, а.с. 223-224) та на даний час проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, Івано-Франківської міської ради.

За фактом вивезення дитини з території Італійської Республіки, ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів Італійської Республіки (т.1 а.с.9, 15, 26, 29, 44, 49, 54, 59, 64, 91).

Зокрема, як вбачається з долученої позивачем копії Intelly розслідування від 27.05.2017 року, в результаті скарги пані ОСОБА_1 до головного поліцейського управління м. Брешія в день 15.09.2015 року стосовно викрадення неповнолітнього сина ОСОБА_8, здійсненого ОСОБА_3, ця інвестигаційна контора була вповноважена панею ОСОБА_1 почати розслідування. Метою діяльності було виявити місцезнаходження сина вищевказаної, у співпраці з італійськими правоохоронними органами та магістратурою. Пошуки спочатку сконцентрувалися на провінції проживання пані ОСОБА_1, потім поширились на територію всієї Італії, далі на Португалію, Німеччину та Україну. Місцезнаходження неповнолітнього ОСОБА_8 було встановлено лиш у поточному місяці травні, це Івано-Франківська область, с. Микитинці, вул. Квіткова, 22, де він проживає разом з батьком та панею ОСОБА_4. Уточнюється, що вказані дії здійснювались у співпраці з італійськими органами влади, оскільки пан ОСОБА_3 та пані ОСОБА_4 є об’єктом розслідування з боку італійської поліції та суду (т. 1, а.с. 91).

З інформації щодо участі батьків у навчанні та вихованні ОСОБА_8, наданої ОСОБА_11 І-ІІІ ступенів Івано-Франківської міської ради від 03.10.2017 року за № 189 слідує, що ОСОБА_8 навчається у 5 класі ОСОБА_11 Батьки хлопчика розлучені, на даний момент він проживає з батьком. За час його навчання у ОСОБА_11 школі, його навчанням та вихованням цікавився тільки батько ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_4. Вони цікавились навчанням ОСОБА_8 у класного керівника у третьому та четвертому класі, були присутні на батьківських зборах та виховних заходах у класі. Мама хлопчика – ОСОБА_1 жодного разу не відвідувала школу, не була присутня на класних батьківських чи загальношкільних зборах, не цікавилась навчанням хлопчика у класного керівника (т. 1, а.с. 185).

Як вбачається з інформації щодо участі батьків у вихованні та психодіагностичне обстеження щодо вивчення рівня міжособистісних відносин ОСОБА_8 у сімейному середовищ, наданої ОСОБА_11 І-ІІІ ступенів Івано-Франківської міської ради від 03.10.2017 року за № 192, проводячи обстеження щодо вивчення рівня міжособистісних відносин у сімейному середовищі, обстеження показало, що хлопчик не проявляє тривожності, називає не рідну маму – мамою, оскільки вона зуміла стати для нього справжньою підтримкою та опорою. Про рідну маму ОСОБА_1 хороших відгуків не розповідає (т. 1, а.с. 186).

Згідно висновку про умови проживання для малолітньої дитини ОСОБА_8, вул. Квіткова, буд. 22, с. Микитинці, Івано-Франківської міської ради від 24.11.2017 року № 1020, встановлено, що згідно акту обстеження умов проживання від 11.10.2017 року, складеного працівником служби, спільно з інспектором Івано-Франківського міського відділу поліції, провідним спеціалістом Івано-Франківського МЦСССДМ, методистом ЦППСР департаменту освіти та науки, лікарем-педіатром МДКЛ умови проживання для малолітньої дитини ОСОБА_8 є задовільні. Хлопчик має місце для сну та навчання, ігор в окремій кімнаті, яка об лаштована меблями. В кімнаті зроблено євроремонт, чисто та прибрано. Умови проживання для для малолітньої дитини ОСОБА_8 за місцем його фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, Івано-Франківської міської ради є задовільними (т. 1, а.с. 179-181).

З протоколу бесіди з дитиною від 11.12.2017 року, проведеної працівниками служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради вбачається, що в ході бесіди з’ясовано думку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7. Зі слів хлопчика на даний час він проживає з батьком ОСОБА_3 за адресою: вул. Квіткова, буд. 22, с. Микитинці, Івано-Франківської міської ради. Данилові подобається навчатись у ОСОБА_11, має багато друзів, захоплюється футболом. Зі слів хлопчика він не хоче спілкуватися з мамою ОСОБА_1 та не має бажання повертатися до Італії. ОСОБА_9 зазначає, що йому добре з татом ОСОБА_3, з мамою Галею та сестрою (т. 1, а.с. 187).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (надалі – Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім'ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п'ятдесяти років з оглядуна організацію приватної сфери і сім'ї».

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 20.11.1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації неможна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Статтею 3 Конвенції Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах України з Італією – з 01.03.2007 року передбачено, що переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:

a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до аконодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування;

b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або тримування.

Права піклування, згадані в пункті a, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Відповідно до ст. 19 Конвенції Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах України з Італією – з 01.03.2007 року, ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування. Тобто надалі батьки дитини не обмежені у праві вирішувати питання, повязані із піклуванням про дитину відповідно до закону, зокрема і про визначення її місця проживання.

Суд критично оцінює доводи позивача про регулювання спірних відносин виключно за нормами Конвенції (1980року), оскільки за час судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи про протиправне переміщення дитини. Докази щодо цих обставин є суперечливими, свідчать в значній мірі про неприязні стосунки батьків неповнолітнього, а не про протиправні дії, та спростовуються іншими матеріами справи.

Критично слід оцінювати і твердження позивача про відсутність виключних за цією Конвенцією (1980року) підстав для повернення дитини, оскільки такі наведені доказами відповідачів та занйшли своє підтвердження аналізом обставин справи. Визначальною обставиною для суду є позиція самої дитини висловлена нею неодноразово. Як в спілкуванні з психологом так і при допиті в судовому засіданні, за відсутності стороннього впливу обох сторін ОСОБА_8 висловив свою думку усвідомлено, обгрунтовано, вільно та зрозуміло, а тому факти викладені ним послідовно та логічно, з огляду на його вік, не викликають жодного сумніву.

Знайшовши підтвердження іншими доказами по справі, зокрема показами відповідачів, письмовими доказами, обставини добровільного і власного прийняття дитиною позиції щодо вибору місця проживання, оцінки належних умов проживання з батьком та відсутності таких з матірю, спростовують доводи позивача про можливість пояснення цього тривалою розлукою з матір’ю та впливом батька (посилання на рішення ЄСПЛ у справі «Бянкі» проти Швейцарії» від 22.06.2006 року).

При оцінці спірних правовідносин суд також бере до уваги правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2018 року по справі № 754/5128/16-ц,провадження №61-12663св18. Зокрема суд враховує ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов»язків,особисту прихильність до кожного з них,вік дитини,стан її здоров»я, а також особисті якості батьків,відносини які існують між кожним з батьків і дитиною,,як виконують батьки свої батьківські обов»язки по відношенню до дитини,як враховують її інтереси,те чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною,можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 07.12.2006року по справі «Хант протии України» суд зазначив,що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага,і дотримуючись такої рівноваги,особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини,які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Враховуючи викладене,суд приходить до висновку, що повернення дитини до Італійської Республіки є недоцільним, оскільки дитина адаптувалася у новому середовищі, матеріалами справи підтверджено, що всі умови для проживання та утримання дитини за місцем проживання батька є належними. Дитина прижилась у своєму новому середовищі, відвідує навчальний заклад - школу, за дитиною здійснюється належний догляд, у неї є свої друзі, захоплення, вона має сталі сімейні зв'язки, вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини. Повернення ж дитини до іншої держави не буде відповідати її інтересам.

Між тим, позивач не позбавлена права на спілкування з дитиною і законодавство України сприяє цьому.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

На підставі викладеного, керуючись пунктами 1,2 статті 3, ст.ст. 9,18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, Статтею 3 Конвенції «Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» 1980 року, яка набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах України з Італією – з 01.03.2007 року, рішеннями ЄСПЛ від 07.12.2006року по справі «Хант проти України», по справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2018року по справі № 754/5128/16-ц,провадження №61-12663св18, ст 51 Конституції України, ст.ст. 7,141,157,160,161 СК України

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача — Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним утримування на території України неповнолітньої дитини – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4; повернення неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, до місця постійного проживання у Італійську Республіку, за адресою проживання його матері - ОСОБА_1: вул. Тартіні, буд. 17, м. Брешія, Італійська Республіка; при умові невиконання рішення у добровільному порядку, зобов’язати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передати неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, матері - ОСОБА_1, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, для забезпечення повернення дитини на територію Італійської Республіки; покладення витрат, пов’язаних з поверненням неповнолітньої дитини - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Італійської Республіки, на відповідачів – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Антоняк Т.М.

Повний текст рішення складено 13.12.2018 року.