Рішення № 78561428, 11.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2018 року 15:46 № 826/13018/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 червня 2018 року №3172615147 та №3182615147

за участю представників учасників справи:

від позивача - Романюк Р.Г., Киян О.В.

від відповідача - Перепелиця А.С., Малогіна А.О.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ПРОГРЕДІС») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2018 року №3172615147 та податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2018 року №3182615147, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що на підтвердження фактів зміни в структурі активів та зобов'язань у власному капіталі підприємства, реальне настання фінансових результатів, зміну в майнових активах та на спростування висновків Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо відсутності факту передачі товарів від постачальника до покупця позивачем надається ряд доказів, які повністю підтверджують поставку товару від Товариства з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС», а отже спростовують відповідні міркування та висновки Головного управління Державної фіскальної служби у міста Києві.

Крім того, представник позивача стверджує, що протокол допиту свідка ОСОБА_5 (власник та директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна») від 24 листопада 2017 року не є належним доказом в межах даної справи, адже по-перше, протоколи допиту учасників кримінального провадження не віднесені до переліку матеріалів, які можуть бути використані посадовими особами для висновків за результатами перевірок, а по-друге, в протоколі допиту ОСОБА_5 зауважував, що він у зв'язку із хворобою втрачає пам'ять і дуже багато моментів життя не пам'ятає.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та з урахуванням всіх обставин справи, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції, чого в ході проведення перевірки позивача встановлено не було.

У відповіді на відзив відповідача представник позивача стосовно доводів податкового органу про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних зазначив, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» не може та не повинно бути товарно-транспортних накладних, які підтверджують перевезення товару за договорами на зерновий склад Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» (парк «Рудий», м. Миколаїв, вул. Заводська, 23). При цьому, не надання товарно-транспортних накладних не свідчить про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки позивач, у цьому конкретному випадку, не був учасником транспортних відносин.

В частині відсутності в рахунках на оплату відомостей щодо особи, якою вони підписані, представник позивача повідомив, що не зазначення у первинних документах, зокрема в рахунках на оплату розшифровки підпису особи, яка його підписала не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи у здійсненні первинної господарської операції.

Крім того, правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

26 жовтня 2018 року у порядку, визначеному частиною 7 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, судом закінчено підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 11 грудня 2018 року представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог. Представники відповідача заперечували проти задоволення адміністративного позову в повному обсязі, зазначивши про наявність в провадженні Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у міста Києві кримінального провадження №32017100000000024 щодо службових осіб, зокрема й ТОВ «ПРОГРЕДІС», за ознаками злочину, передбаченого статтями 205, 212 Кримінального кодексу України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В період з 22 травня 2018 року по 31 травня 2018 року на підставі направлення від 22 травня 2018 року №520/26-15-14-07-02-18, виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 21 травня 2018 року №8721, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» (код ЄДРПОУ 37106408) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна» (код ЄДРПОУ 40086172) за період липень 2016 року, вересень 2016 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 07 червня 2018 року №133/26-15-14-07-02-10/37106408.

Перевіркою встановлено порушення:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5, пункту 7, пункту 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 857 179,00 грн., у тому числі за дев'ять місяців 2016 року у сумі 857 179,00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 952 421,00 грн., у тому числі за: липень 2016 року - 883 522,00 грн.; вересень 2016 року - 68 899,00 грн.

Вказані висновки акта перевірки ґрунтуються на тому, що директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна» заперечується факт здійснення господарської діяльності; не підтверджено по ланцюгу постачання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна» Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус Альянс» постачання соняшнику українського походження; у Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Альянс» відсутні достатні трудові та виробничі ресурси та/або будь-які інші ознаки належності вказаного суб'єкта господарювання до сфери матеріального виробництва і економічної діяльності, з урахуванням того, що сторонні послуги з експлуатації основних засобів та обладнання не придбавались.

На стор. 12 акта перевірки податковий орган стверджує, що неможливо встановити яким чином Товариство з обмеженою відповідальністю «Статус Альянс» могло поставляти товар для Товариства з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна», оскільки незрозуміло хто їх виконував, та хто підписував первинні документи зі сторони продавця/виконавця, так як при веденні оперативного супроводу досудового розслідування кримінального провадження №32017100000000024, зареєстрованого 13 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 та частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, в рамках якого 24 жовтня 2017 року допитано засновника, керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна» ОСОБА_5, яким надано докази непричетності до реєстрації цього товариства та до його фінансово-господарської діяльності.

Отже, фактичне не постачання Товариству з обмеженою відповідальністю «Селінкс України» товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» права на податковий кредит, формування витрат за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів. Тобто, взаємовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна» відбувались без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість і як наслідок несплати податків.

Враховуючи вищенаведені факти та вимоги норм законодавчих актів встановлено, що первинні документи, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна», могли бути складені лише всупереч вимог діючого законодавства України, у зв'язку з чим перевіркою не підтверджено факт здійснення даних господарських операцій у відповідному періоді, тому у Товариства з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна» відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ за даними операціями.

Даною перевіркою встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна» фактично не поставляло товар, а також не придбавало товари, які нібито реалізовані Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС», та не підтверджено реальність постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна» таких товарів для Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС».

На підставі висновків акта перевірки Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві 26 червня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №3172615147, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1 701 473,75 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 857 179,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 214 294,75 грн.

26 червня 2018 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №3182615141, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість у сумі 952 421,00 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Спірні у рамках даного провадження правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами спору, по всім операціям, із вказаними контрагентами, було складено та зареєстровано податкові накладні, а також наявні документи первинного бухгалтерського обліку, передбачені пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року (№ 21-4953а15) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд вважає, що останні містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам.

Поряд з цим, відповідачем як суб'єктом владних повноважень в акті перевірки не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

Твердження відповідача про те, що контрагент позивача не мав необхідних ресурсів для виконання зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» за договором поставки, судом оцінюється критично.

Так, за умовами укладеного з контрагентом договору та додаткових угод до нього, постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та підтверджує, що укладення та виконання ним цього договору не суперечить нормам чинного в Україні законодавства та відповідає його вимогам (зокрема, щодо отримання усіх необхідних дозволів, сертифікатів та погоджень), а також підтверджує те, що укладання та виконання ним цього договору не суперечить цілям діяльності постачальника, положенням його установчих документів чи інших локальних актів.

Таким чином, постачальник взяв на себе відповідальність щодо наявності товару, що поставлявся, відповідності угод чинному законодавству та цілям діяльності цих юридичних осіб.

Умовою поставки товару була - доставка на зерновий склад Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» (парк «Рудий», м. Миколаїв, вул. Заводська, 23) за рахунок постачальника.

Водночас, всі товари були оплачені, тобто відбувся реальний рух активів, який належно підтверджений, як в частині фізичного переміщення товарів, так і оплати грошових коштів.

При цьому, у подальшому товари поставлені покупцеві за відповідними угодами були реалізовані на користь Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» на підстав договору поставки №60107621 від 05 липня 2016 року, №60123473 від 16 вересня 2016 року, №60123474 від 16 вересня 2016 року, на підтвердження здійснення яких позивачем надано копії первинних документів. Реалізація відбувалась відповідно до угод та наданих видаткових накладних, сума реалізації перевищує суму придбання, що підтверджує економічну вигоду та досягнення цілей господарської діяльності - отримання прибутку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що поставка товарів контрагентом та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності, а право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, видатковими накладними.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів, однак, і не взяв їх до уваги, при прийнятті оскаржуваного рішення.

Посилання ж відповідача у відзиві на адміністративний позов на відсутність певних реквізитів у первинних документах судом оцінюється критично, адже в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень останній не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, аналіз вищенаведених норм у їх зв`язку з фактичними обставинами справи свідчать про дійсність та фактичність господарських операцій позивача, з яких він сплачував податок на додану вартість та формував податковий кредит, що підтверджується переліком наданих, як суду в ході розгляду справи, так і контролюючому органу під час перевірки, первинних документів.

Між тим, Верховний Суд у постанові від 15 травня 2018 року (справа №810/4391/16, провадження №К/9901/29144/18), зазначив: «Відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та виконання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи».

З акту перевірки вбачається, що відповідачем використано податкову інформацію щодо інших платників податків та матеріали кримінального провадження №32017100000000024 від 13 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 та частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, при оцінці взаємовідносин позивача із Товариством з обмеженою відповідальністю «Селінкс Україна» (код ЄДРПОУ 40086172).

Проте, посилання відповідача на матеріали кримінального провадження №32017100000000024 від 13 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 та частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, що розслідується СУ ФР Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Разом з цим, жодного з документів, передбачених частиною 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо кримінального провадження №32017100000000024, відповідачем надано не було.

Верховний Суд у постанові від 26 червня 2018 року в справі №808/2360/17 (касаційне провадження №К/9901/47560/18) дійшов висновку, що посилання контролюючого органу на кримінальні провадження відкриті за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України відносно контрагентів платника податків, обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки вказані докази не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов'язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №809/1139/17 (адміністративне провадження №К/9901/40809/18).

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

За таких обставин та з урахування вищенаведеного, висновки податкового органу про безпідставне формування позивачем валових витрат та заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а відтак, податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2018 року №3172615147 та №3182615147, винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕДІС» (04176, м. Київ, вул. Електриків, 26, код ЄДРПОУ 37106408) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 30 358 (тридцять тисяч триста п'ятдесят вісім) гривень 42 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення суду виготовлений 13 грудня 2018 року.