Рішення № 78561285, 28.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2018 року № 826/13552/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., суддів: Аверкової В.В., Шевченко Н.М. при секретарі судового засідання Кравченку Я.В.

за участі представників сторін:

від позивача - Колесников В.В.,

від відповідача - Чорна Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Громадської спілки "Асоціації захисту банків"

до Національного банку України

про визнання протиправною та скасування Постанови № 42 від 25.05.2017,

ВСТАНОВИВ:

Асоціація захисту банків звернулася до суду з позовом про визнання незаконною та скасування постанови Правління Національного банку України № 42 від 25.05.2017 «Про затвердження змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу».

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на закони України «Про Національний банк України», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про Державну службу фінансового моніторингу України, затверджене Указом Президента України від 13.04.2011 № 466/2011, Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 № 417, та зазначає про протиправність постанови Правління Національного банку України № 42 від 25.05.2017 «Про затвердження змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу», оскільки прийнята за відсутності аналізу регуляторного впливу. Також позивач вказує на те, що оскаржуваною постановою банки фактично наділені повноваженнями та обов'язками контролюючих (у розумінні Податкового кодексу України) та правоохоронних органів (у розумінні Кримінального процесуального кодексу України) та зазначає, що норми спірної постанови є нечіткими, неузгодженими і непередбачуваними у застосуванні, допускають декілька варіантів юридично значимої поведінки суб'єктів правовідносин та множинне розуміння їх прав та обов'язків, а тому нормативно-правовий акт порушує принцип правової визначеності.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про громадські об'єднання», Інструкції про порядок видання та офіційного опублікування нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженої рішенням Правління Національного банку України від 13.10.2016 № 332-рш, Методичних рекомендацій щодо розроблення проектів нормативно-правових актів і розпорядчих документів з нормативних питань Національного банку України, оформлення їх електронних текстів та офіційного опублікування нормативно-правових актів, схваленими постановою Правління Національного банку України від 12.05.2015 № 318, та зазначив, що Національним банком України прийнято постанову № 42 від 25.05.2017 «Про затвердження змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Також відповідач зазначає про відсутність в Асоціації захисту банків права на оскарження постанови Національного банку України № 42 від 25.05.2017 «Про затвердження змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Постановою Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417 затверджено Положення про здійснення банками фінансового моніторингу.

Відповідно до статей 7, 15, 55, 56 Закону України «Про Національний банк України», статті 63 Закону України «Про банки і банківську діяльність», з метою забезпечення реалізації вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 42 від 25.05.2017 «Про затвердження змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу».

Незгода позивача з даною постановою зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України від 20.05.1999 № 679-ХІV «Про Національний банк України» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 679-ХІV) Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7 Закону № 679-ХІV Національний банк здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів (частина перша статті 55 Закону № 679-ХІV).

Згідно із статтею 56 Закону № 679-ХІV Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суд) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до пункту 1 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України 26 червня 2015 року № 417, це Положення розроблене відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки), "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон), з метою запобігання використанню банківської системи для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Вимоги цього Положення поширюються на банки, відокремлені підрозділи банків, платіжні організації та членів/учасників платіжних систем, що є банками, філії іноземних банків (далі - банки).

З урахуванням наведеного суд приймає до уваги позицію відповідача, що сфера застосування Положення про здійснення банками фінансового моніторингу визначається змістом самого нормативно-правового акту та вказаним Положенням визначено коло осіб щодо яких його застосовано.

Разом з тим суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об'єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань визначає Закон України «Про громадські об'єднання».

Згідно із статтею 1 Закону України від 22.03.2012 № 4572-VI «Про громадські об'єднання» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 4572-VI) громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

Відомості про мету (цілі) та напрями діяльності громадського об'єднання містяться в Статуті громадського об'єднання (пункт 2 частини першої статті 11 Закону № 4572-VI).

Згідно із Статутом Громадської спілки «Асоціація захисту банків», затвердженим Установчими зборами Громадської спілки «Асоціація захисту банків» (протокол № 1 від 25.05.2016), метою (цілями) створення та діяльності Спілки є: здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів, представництво та захист інтересів членів Спілки перед Національним банком України та іншими державними органами та в установленому законом порядку та в межах наданої чинним законодавством компетенції захист національних банків від рейдерського захоплення та розроблення антирейдерських заходів (захист від неправомірних дій державних органів влади).

Пунктом 3.2 Статуту встановлено, що одним із основним із напрямків й завдань діяльності Спілки є в установленому законом порядку та в межах наданої чинним законодавством компетенції захист інтересів банків у законодавчих та виконавчих органах влади та управління, судових, правоохоронних, податкових та інших державних органах.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що метою діяльності Асоціації захисту банків є, в тому числі, захист інтересів банків, суд приходить до висновку про наявність права Громадської спілки «Асоціація захисту банків» на звернення до суду щодо оскарження постанови Правління Національного банку України № 42 від 25.05.2017 «Про затвердження змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу».

Щодо доводів позивача про незаконність оскаржуваної постанови з підстав її прийняття за відсутності аналізу регуляторного впливу, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до статті 1 Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1160-IV) державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України;

регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

Згідно із статтею 3 Закону № 1160-IV дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", і мають ознаки регуляторного акта.

Згідно з пунктом 38 Інструкції про порядок видання та офіційного опублікування нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженої рішенням Правління Національного банку України від 13 жовтня 2016 року № 332-рш, акт є регуляторним, якщо його погодження спрямоване на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між Національним банком України і суб'єктами господарювання та на виконання функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9 і 17 статті 7 Закону України «Про Національний банк України».

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2017 директор Департаменту фінансового моніторингу ОСОБА_4 звернувся до заступника Голови Національного банку України ОСОБА_5 із доповідною запискою стосовно ініціювання затвердження проекту постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу».

Як вбачається із доповідної записки, Департаментом фінансового моніторингу ініційовано питання розроблення та подання на розгляд Правлінню Національного банку України проекту постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» відповідно до пункту 8 статті 7 Закону України «Про Національний банк України», статей 48, 63, 66, 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та до вимог пункту 13 розділу ІІ Інструкції про порядок видання та офіційного опублікування нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженої рішенням Правління Національного банку України від 13.10.2016 № 332-рш.

У доповідній записці зазначено, що розроблення Проекту викликано насамперед удосконаленням організації дотримання банками вимог законодавства України у сфері запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення та неналежну організацію внутрішньобанківської системи запобігання легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму та вказано, що за результатами практичного досвіду застосування Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Правлінням Національного банку України від 26.06.2015 № 417, виникла необхідність:

- удосконалення вимог щодо побудови та забезпечення функціонування системи управління ризиками легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму банку/філії іноземного банку, зокрема щодо діяльності комітету, на якому розглядаються питання щодо управління комплаєнс-ризиком, в тому числі управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу;

- оптимізації порядку здійснення банками оцінки фінансового стану клієнтів;

- удосконалення підходів щодо здійснення аналізу фінансових операцій клієнтів, у тому числі з урахуванням ризиків - орієнтованих підходів, з метою виявлення фінансових операцій, що не відповідають фінансовому стану (оцінці фінансового стану) та/або змісту діяльності клієнта; економічна доцільність (сенс) за якими відсутня та/або не містять очевидної законної мети тощо;

- удосконалення порядку погодження призначення та звільнення відповідального працівника банку.

Впровадження Проекту спрямовано на підвищення ефективності нагляду за дотриманням банками вимог законодавства України та заборони щодо здійснення ними ризикової діяльності.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що у відповідності до положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» його дія не поширюється на нормативно-правові акти Національного банку України, видані при виконанні функцій щодо здійснення банківського регулювання та нагляду на індивідуальній та консолідованій основі, відповідно суд зазначає про необгрунтованість доводів позивача щодо необхідності в здійсненні аналізу регуляторного впливу оскаржуваної постанови.

При цьому, судом під час розгляду справи встановлено дотримання вимоги Інструкції про порядок видання та офіційного опублікування нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженої рішенням Правління Національного банку України від 13 жовтня 2016 року № 332-рш, під час прийняття Правлінням Національного банку України оскаржуваної постанови.

Відносно доводів позивача щодо невідповідності положень постанови Правління Національного банку України № 42 від 25.05.2017 «Про затвердження змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» положенням законів України, суд зазначає наступне.

Як встановлено під час розгляду справи, позивач вважає, що з урахуванням внесених змін оскаржуваною постановою, пункт 73 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу викладено в новій редакції, яка не відповідає положенням Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Відповідно до пункту 72 Положення (в новій редакції), банк зобов'язаний на постійній основі з урахуванням ризик-орієнтованих підходів здійснювати аналіз фінансових операцій клієнтів з метою виявлення фінансових операцій, що не відповідають фінансовому стану (оцінці фінансового стану) та/або змісту діяльності клієнта, економічна доцільність (сенс) за якими відсутня, або можуть іншим чином наражати банк на здійснення (залучення до здійснення) ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, та/або діянь, передбачених Кримінальним кодексом України.

Банк за результатами аналізу має забезпечити оперативне та своєчасне виявлення випадків проведення (спроб проведення) фінансових операцій, передбачених абзацом першим пункту 72 розділу V цього Положення, та забезпечити за такими фінансовими операціями:

1) здійснення посилених заходів щодо перевірки клієнта відповідно до виявлених ризиків;

2) проведення уточнення оцінки фінансового стану клієнта на підставі додатково отриманих документів, у тому числі офіційних документів, інформації з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою), з'ясування джерел походження коштів (активів) клієнта;

3) упровадження заходів для попередження, обмеження та/або зниження до прийнятного рівня ризиків легалізації кримінальних доходів / фінансування тероризму, у тому числі шляхом відмови в обслуговуванні (підтриманні ділових відносин).

Банк самостійно з урахуванням ризик-орієнтованих підходів визначає перелік необхідної інформації [у тому числі інформації, яка є публічною (відкритою), та/або додаткових документів, у тому числі офіційних документів, що мають використовуватися для проведення оцінки (уточнення оцінки) фінансового стану клієнта, за умови, що обсяг інформації за такими документами є достатнім для проведення відповідної ефективної оцінки (уточнення оцінки) фінансового стану клієнта, а також належного аналізу відповідності фінансових операцій клієнта його фінансовому стану (оцінці фінансового стану)].

Банк з урахуванням ризик-орієнтованих підходів має здійснити документально підтверджену перевірку джерел походження коштів (активів) клієнта на підставі офіційних документів, належним чином засвідчених їх копій або інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою). Результат такої перевірки має бути достатнім для визначення наявності/відсутності реально достатніх фінансових можливостей, розпорядження якими дає змогу проводити або ініціювати проведення фінансових операцій на відповідні суми.

Для здійснення такої перевірки джерелом походження коштів фізичної особи / фізичної особи - підприємця може бути: заробітна плата, дохід, отриманий за реалізацію продукції, надані послуги, продаж майна, отримання спадку, отримання страхової суми за договором страхування, виграш у лотерею, набуття права на скарб, інші виплати відповідно до умов цивільно-правового правочину (договору).

Банк для з'ясування джерел походження власних коштів фізичної особи може витребувати, зокрема, документи, визначені пунктом 50 розділу V цього Положення. Якщо фізична особа відповідно до податкового законодавства не подавала податкової декларації за будь-який з років, що передують останньому звітному року перед відповідною датою (датою здійснення аналізу), то для підтвердження достатності власних коштів фізичної особи банком може бути використана надана клієнтом / представником клієнта інформація, одержана ним в установленому законодавством порядку від відповідного державного органу, про доходи, отримані у відповідному році, і сплачені з цих доходів податки.

Відповідно до статті 63 Закону України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2121-ІІІ) Національний банк України під час здійснення нагляду за діяльністю банків проводить перевірку банків з питань дотримання ними вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, та достатності заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму.

При цьому, згідно із статтею 44 Закону № 2121-ІІІ банк створює комплексну та адекватну систему управління ризиками, що має враховувати специфіку роботи банку, встановлені Національним банком України вимоги щодо управління ризиками. Система управління ризиками має забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку, моніторинг та контроль за всіма видами ризиків на всіх організаційних рівнях та оцінку достатності капіталу банку для покриття всіх видів ризиків.

Системно важливий банк, з урахуванням напрямів своєї діяльності та притаманних їй ризиків, зобов'язаний розробити план відновлення діяльності банку згідно з вимогами, встановленими Національним банком України.

Банк утворює постійно діючий підрозділ з управління ризиками, що має відповідати за впровадження внутрішніх положень та процедур управління ризиками відповідно до визначених радою банку стратегії та політики управління ризиками.

Підрозділ з управління ризиками має бути підзвітний раді банку та відокремлений від підрозділу внутрішнього аудиту, підрозділів, що здійснюють операції, та підрозділів, що реєструють операції.

Банк зобов'язаний з метою управління ризиками утворити постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет;

2) комітет з питань управління активами та пасивами.

Банк має право залежно від рівня складності та обсягів операцій утворювати також інші комітети.

Одна й та сама особа не може суміщати посади голови кредитного комітету та підрозділу з управління ризиками.

Статтею 64 Закону № 2121-ІІІ встановлено, що банкам забороняється:

відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки;

встановлювати кореспондентські відносини з банками-оболонками, а також з банками та іншими фінансовими установами - нерезидентами, що підтримують кореспондентські відносини з банками-оболонками;

вступати в договірні відносини (проводити валютно-обмінні фінансові операції, фінансові операції з банківськими металами, з готівкою (готівковими коштами) з клієнтами - юридичними чи фізичними особами:

у разі коли виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені;

яких включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції;

в інших випадках, встановлених законом.

Банк зобов'язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України:

клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку;

клієнтів, які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу;

клієнтів (осіб) у разі виникнення підозри в тому, що їх фінансові операції (фінансова операція) можуть (може) бути пов'язані (пов'язана) з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення;

клієнтів, які проводять перекази без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 15000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою ніж 150000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості;

клієнтів, що здійснюють фінансові операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150000 гривень, або у сумі, еквівалентній зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах;

клієнтів, у яких банк залучає кошти на умовах субординованого боргу;

клієнтів, що укладають з банком кредитні договори, договори про зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

осіб (крім банків, зареєстрованих в Україні), з якими банк як професійний учасник ринку цінних паперів укладає договори для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (фондовому ринку). З дня укладення договору така особа є клієнтом банку;

осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів/осіб (представника клієнта);

клієнтів (осіб), визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення фінансового моніторингу.

Банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті.

Банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов'язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

У разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються).

Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Банк має право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта (в тому числі керівників клієнта - юридичної особи, представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел.

Банк зобов'язаний витребувати в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для аналізу відповідності фінансової операції змісту його діяльності та фінансовому стану.

Органи державної влади, державні реєстратори, банки, інші юридичні особи зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію.

Статтею 11 Закону України від 14.10.2014 № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1702-VII) встановлено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу під час здійснення управління ризиками враховує рекомендації, визначені чи надані відповідними суб'єктами державного фінансового моніторингу, які згідно з цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб'єктами первинного фінансового моніторингу.

Оцінювання ризиків клієнтів суб'єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону № 1702-VII порядок виявлення та реєстрації, а також подання спеціально уповноваженому органу інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, іншої інформації, що може бути пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, встановлюється:

Національним банком України - для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, державне регулювання та нагляд за якими здійснює Національний банк України відповідно до статті 14 цього Закону;

Кабінетом Міністрів України - для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд зазначає, що положення зазначених законів України передбачають обов'язок банку по здійсненню ідентифікації, верифікації клієнта і вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. За таких обставин, визначення в оскаржуваній постанові обов"язок банку по здійсненню аналізу фінансових операцій клієнтів з урахуванням ризик-орієнтованих підходів на постійній основі, не може розцінюватись як невідповідність положень оскаржуваної постанови вимогам законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Відносно доводів позивача, що оскаржувана постанова не містить вичерпного переліку документів, які повинен витребовувати банк у клієнта, чітких критерії для визначення достатньою інформації про походження коштів фізичної особи, суд зазначає, що відповідно до пункту 73 Положення аналіз фінансових операцій з метою виявлення таких, що відповідно до Закону можуть підлягати фінансовому моніторингу (у тому числі відібраних за допомогою програмного забезпечення), здійснюється працівниками банку в порядку, установленому Програмою здійснення фінансового моніторингу за напрямами діяльності банку під час обслуговування клієнтів. При цьому, суд зазначає, що нормативно-правовий акт не може містити вичерпний перелік документів, оскільки клієнт банку наділений правом на власний розсуд надати матеріали з метою підтвердження певної інформації, запитуваної банком.

Суд також не приймає до уваги доводи позивача, що оскаржувана постанова створює непропорційні ризики для банків, оскільки відповідальність банків за порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» передбачена Законом України «Про банки і банківську діяльність», а не оскаржуваною постановою.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що постанова Національного банку України № 42 від 25.05.2017 «Про затвердження змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу», відповідно до якої зобов'язано банки на постійній основі здійснювати аналіз фінансових операцій клієнтів з урахуванням ризик-орієнтованих підходів, прийнята в межах повноважень Національного банку України та у відповідності до законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» та «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач довів правомірність оскаржуваної постанови.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Громадської спілки "Асоціації захисту банків" (01601, м. Київ, пл. Спортивна, 1А) до Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9) про визнання протиправною та скасування Постанови № 42 від 25.05.2017 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Головуючий М.А. Бояринцева

Судді В.В. Аверкова

Н.М. Шевченко

Повний текст постанови складений 12 грудня 2018 року.