Рішення № 78559643, 14.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2364/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Іщенко С.О.,

за участю:

представника відповідача – ОСОБА_1 (за довіреністю),

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом законних представників неповнолітньої дитини ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі ОСОБА_5 районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 травня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява законних представників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі ОСОБА_5 районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій позивачі просять суд:

1. Вважати дії ОСОБА_5 районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо не оформлення паспорту неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ - протиправними.

2. Зобов’язати юридичну особу, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області - організувати роботу з оформлення та видачі, а територіальний підрозділ, ОСОБА_5 районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області - оформити та видати бланк паспорту неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки, з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних.

3. Зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області та ОСОБА_5 районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області вести паспортний облік відносно неповнолітньої ОСОБА_2 за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про нього до Єдиного Демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних.

Ухвалою суду від 22 травня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 залишено без руху у зв’язку з невідповідністю позовної заяви вимогам ст.ст.160,161 КАС України. Позивачам був наданий 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою суду від 18 червня 2018 року суд продовжив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 строк для усунення недоліків позовної заяви та встановив 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою суду від 11 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі ОСОБА_5 районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії – повернуто позивачам.

11 вересня 2018 року Одеським апеляційним адміністративним судом винесено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року скасовано а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Адміністративна справа № 815/2364/18 повернулась до Одеського окружного адміністративного суду 20 вересня 2018 року та передана судді Вовченко О.А.

25 вересня 2018 року ухвалою суду даний позов залишено без руху та зазначено, що недоліки повинні бути усунені шляхом надання до суду оригіналу адміністративного позову разом із усіма доданими документами, в тому числі його копіями для учасників процесу. Надано 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2018 року судом прийнято до розгляду позовну заяву законних представників неповнолітньої дитини ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Відкрито провадження у даній адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає те, що по досягненню 05.11.2017 р. ОСОБА_2 16-річного віку її представники: батько ОСОБА_3 та мати ОСОБА_4 проявили своє волевиявлення, що згідно з конституційними нормами, безпосередньо та особисто звернувшись на підставі та із посиланнями на норми діючого законодавства України із заявою від 08.11.2017 р. вх. №5115/605 до територіального підрозділу ДМС по місцю проживання доньки, а саме до ОСОБА_5 районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з питанням оформлення ОСОБА_2 паспорту громадянина України виключно у формі паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та видати їй паспорт виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ «Про громадянство України», форма якої не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ID-1 (що містить безконтактний електронний носій), форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком. Крім того, вищезазначеною заявою просили видати бланк паспорту громадянина України з проставленою відміткою реєстрації місця проживання та провести реєстрацію громадянства України - внести записи про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи враховуючи, що повноваження з питань реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання, перебування фізичних осіб в Україні передано до відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур міської (селищної) ради з 4 квітня 2016 р. та відмітка в паспорті необхідна для підтвердження раніше набутої реєстрації, а не з новою реєстрацією місця проживання, а відомостями про реєстрацію місця проживання неповнолітньої доньки володіє юридична особа, ГУДМС України в Одеській області. Зазначають, що на вищезазначену заяву територіальним підрозділом ДМС України заявникам було надано письмову відповідь від 18.11.2017 р. вих. № 5115/4233 про «зобов’язання оформлення паспорту громадянина України у формі ID-картки, що містить безконтактний електронний носій» з посиланням на Постанову КМУ «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 р. № 302 з врахуванням постанови КМУ від 26.10.2016 р. № 745 «Про внесення змін до постанови КМУ від 25.03.2015 р. № 302» з єдиним можливим оформленням паспорту громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Вказують, що враховуючи волю заявників, ігноруючи діюче законодавство України, що регулює питання громадянства, керуючись лише вибірковими підзаконними актами орган міграційної служби поставив в залежність заявників від обладнаних робочими станціями для виготовлення картки, що містить безконтактний електронний носій, територіальних підрозділів, не дивлячись на те, що виготовлення паспорту у формі паспортної книжечки не заборонено діючим законодавством України. У листі відповідача на заяву немає зазначення причин та посилань на норму права, чому видача паспорта у формі книжечки вже є неможливою. Відмовляючись оформити паспорт у формі паспортної книжечки орган ДМС порушує права та інтереси ОСОБА_2. Зазначають, що забороняють оформлювати на ім’я ОСОБА_2 паспорт у вигляді пластикової картки із застосуванням засобів реєстру та передавати і розміщувати персональні дані у ЄДДР та присвоювати їй унікальний номер запису у реєстрі (УНЗР), будь-які інші ідентифікатори ОСОБА_2. Вказують, що заявник, відмовляючись оформити заяву-анкету (в електронній формі) тим самим не підпадає під дію Закону від 20.11.2012 № 5492-УІ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (на який посилається ДМС). Посилаючись на ч.7 ст. 16 Закону про ЄДДР вказують, що відповідач у своїй письмовій відповіді за заяву неповнолітньої та позивачів зобов'язаний був вказати одну з вищеперерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні ст. 21 Закону є документом. Така підстава у цьому переліку відсутня. При цьому з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області своїм листом повідомив заявнику про те, що паспорт громадянина України видається виключно у формі картки. На сьогоднішній день продовжує діяти порядок щодо видачі паспорту старого зразка у вигляді книжечки, крім того, така форма паспорту є і досі діючою. Положенням про паспорт громадянина України передбачено два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка. Зазначають, що дитина має невід’ємне і непорушне законне право вибору у вирішенні питання щодо збору і обробки своїх персональних даних, а саме право щодо ведення паспортного обліку щодо дитини за раніше встановленими формами виключно за ім’ям: прізвищем, ім’ям, по батькові (при потребі використовувати інформацію щодо нього з обмеженого переліку: місце фактичного проживання, рік народження, місце роботи/навчання/служби), без внесення інформації про нього до Державного реєстру, будь-яких баз даних і реєстрів, без їх обробки та передачі.

Враховуючи викладене, представники неповнолітньої ОСОБА_2 просять суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

12 листопада 2018 року до суду за вх.№34319/18 від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позов (а.с.177-190), у якому зазначає, що 20.07.2018 до ОСОБА_5 районного відділу у місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області (далі - Приморський РВ) звернулись ОСОБА_6, ОСОБА_4, які діють в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 із заявою про оформлення і видачу їй паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26.06.1992 № 2503-XII, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номера запису в ЄДДР (УНЗР). У поданій заяві ОСОБА_6, ОСОБА_4 вказали, що просять повідомити конкретну відмову письмово на їх адресу. До зазначеної заяви було надано копію свідоцтва про народження і дві фотокартки для оформлення паспорта у формі книжечки. Приморський РВ у межах строку визначеного ЗУ "Про звернення громадян" надав позивачам письмову відповідь на їх заяву з відповідними роз'ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України. У наданій відповіді Приморський РВ зазначив, що станом на день звернення позивача всі підрозділи ГУ ДМСУ в Одеській області, у т.ч. і Приморський РВ забезпечені матеріально-технічними ресурсами необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі ID-картки, а тому оформлення паспорта зразка 1994 року у вигляді книжечки в області припинено. Відповідачем зазначено, що заявники зобов'язані отримати паспорт громадянина України, зразок якого затверджений чинним на день звернення законодавством та не можна відмовитись від виконання обов'язку отримання паспорту посилаючись на релігійні переконання, оскільки жодних виключень з цього обов'язку ні Конституція України ні законодавство - не містять. Водночас роз'яснено про можливість відмовитися від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Посилаючись на Положення про паспорт громадянина України затверджене постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI, наказ МВС України «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» від 13.04.2012 № 320 зазначає, що ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що протиправність дій відповідачів у даному випадку відсутня, оскільки, на підставі письмової заяви ОСОБА_2 та її законних представників, за відсутності будь-яких даних особи та за відсутності необхідних документів відповідачі позбавлені можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка. Оскільки позивачем не подано всіх необхідних документів, відповідно такий обов’язок у даному випадку відсутній. Враховуючи те, що позивач не звернулася із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадянина України та за відсутності необхідних документів (фотокартки, свідоцтва про народження тощо), то можливо дійти до висновку про відсутність бездіяльності відповідачів щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2, а так само відсутні підстави для зобов'язання відповідачів видати такий паспорт. Вказує, що постанова Верховної ОСОБА_7 України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992, є актом нижчої юридичної сили та повинна застосовуватись виключно в тій частині, яка не перешкоджає закону. Законодавцем чітко визначено, що паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій. Разом з тим, частиною четвертою статті 13 Закону особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія. Відтак, частина четверта статті 13 Закону чітко визначає, які саме дані можуть не вноситись до безконтактного електронного носія. Зазначає, що на день звернення позивача із заявою, у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Заяву ОСОБА_2 від 08.11.2017 було розглянуто на підставі Закону України «Про звернення громадян» та 18.11.2017 надано відповідь на порушені в заяві питання. Враховуючи викладене, рішення про відмову в оформлені паспорту громадянина України не приймалось та не могло бути прийняте враховуючи той факт, що з заявою встановленого зразку про отримання паспорта громадянина України позивачі не зверталися. Вказує, що жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ані Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992 постановою Верховної ОСОБА_7 України № 2503-ХІІ, на день звернення позивачів до суду - не містили. Заяву ОСОБА_6, ОСОБА_4 від 08.11.2018 було розглянуто Приморським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області у межах строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян» та 18.11.2018 надано позивачу письмову відповідь на її заяву з відповідними роз'ясненнями щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України. Враховуючи викладене, а ні Приморським РВ, а ні ГУ ДМС України в Одеській області не приймалось рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки. Стосовно позовних вимог позивачів щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) ОСОБА_2 з проставленою відміткою місця проживання без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та будь - якого іншого цифрового ідентифікатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук та автоматизованої обробки персональних даних та зобов’язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Приморського РВ вести паспортний облік щодо неповнолітньої ОСОБА_2 за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до Єдиного Демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних вказує, що аналогічні позовні вимоги були заявлені позивачем під час розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18, однак постановою Верховного Суду від 19.09.2018 в задоволені цих позовних вимог було відмовлено. Зазначає, що відповідно до закону органом реєстрації визначено виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. На виконання закону Кабінетом міністрів України було затверджено постанову «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» від 2 березня 2016 р. № 207. З 04.04.2016 року органам місцевого самоврядування делеговані повноваження у сфері реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання. Враховуючи викладене, повноваження у сфері реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання не належить до компетенції територіальних органів та підрозділів ДМС України.

Враховуючи викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання представники неповнолітньої дитини ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з'явились, однак 06 грудня 2018 року подали до суду за вх.№37857/18 клопотання, згідно якого просили, зокрема, подальший розгляд справи здійснювати за правилами письмового провадження. Також у вказаному клопотання просять суд встановити строк для подання відповідачем до суду звіту про виконання рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08.11.2017 року неповнолітня ОСОБА_2 та її законні представники, батьки згідно свідоцтва про народження серії 1-ЖД №172218 (а.с.131) звернулись до ОСОБА_5 районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою (а.с.133), у якій просили оформити бланк паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, та видати ОСОБА_2 виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України від 18.01.2001 №2235-111 «Про громадянство України», форма якої не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ID-1, форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком; проставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті; провести реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи; вести облік щодо ПІБ за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до ЄДР чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних.

ОСОБА_5 районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, адресованого ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за №5115/4233 від 18.11.2017 року (а.с.134) повідомлено заявникам про те, що Приморський РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області здійснює свою діяльність, а саме оформлення та видачу паспорту громадянина України згідно чинного законодавства та керується в своїй діяльності Постановою КМУ від 25.03.2015р. № 302 та Постановою КМ України від 26.10.2016 р. № 745. В підрозділах ДМС встановлене обладнання для оформлення паспорт громадянина України у вигляді ID-картки, оформлення іншого виду паспорт громадянина України не передбачене законодавством - паспорт зразка 199 року у вигляді «книжечки» оформити неможливо.

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

При цьому, у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_8 проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Так, відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11. 2012р. N5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. При цьому, до документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної ОСОБА_7 України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом ОСОБА_7 України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом ОСОБА_7 України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету ОСОБА_7 України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.

Згідно із п.2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII; з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 вказаної Постанови №302 встановлено, що: до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

Разом з тим, суд погоджується із посиланням законних представників ОСОБА_2 на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вони згоди на таку обробку не надають, враховуючи наступне.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. N2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Разом з тим, згідно з ч.5, 6 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Таким чином, суд приходить до висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992р. N 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.

Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім’я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта гр. України у формі книжечки було розглянуто ОСОБА_9 Палатою Верховного Суду у зразковій справі.

Так, постановою ОСОБА_9 Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі Пз/9901/2/18 позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління ДМС у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт; зобов'язано Відділ ДМС оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт.

Вирішуючи спір по суті, ОСОБА_9 Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку ОСОБА_9 Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

При вирішенні спору ОСОБА_9 Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.

Як зазначено у постанові ОСОБА_9 Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

З огляду на викладене, ОСОБА_9 Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову.

При цьому Велика палата ВС визначила ознаки типової справи:

а) позивач — фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач — територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору — вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв’язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов’язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки ОСОБА_9 Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв’язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача вважати протиправними дії ОСОБА_5 районного відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо не оформлення паспорту неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому, з урахуванням вимог ст.9 КАС України, з метою належного захисту прав позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмову ОСОБА_5 районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у оформленні паспорту неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ.

В свою чергу, вирішуючи вимоги позивача про зобов’язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області організувати роботу з оформлення та видачі, а територіальний підрозділ, ОСОБА_5 районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області - оформити та видати бланк паспорту неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки, суд зазначає наступне.

Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки вимога позивача про зобов’язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області організувати роботу з оформлення та видачі, а територіальний підрозділ, ОСОБА_5 районний відділ ГУ ДМС України в Одеській області - оформити та видати бланк паспорту неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки є похідною вимогою від задоволеної вимоги про визнання протиправною відмову ОСОБА_5 районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у оформленні паспорту неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ, вона також є обґрунтованою та з урахуванням вимог ст.9 КАС України підлягає задоволенню шляхом зобов’язання ОСОБА_5 районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ.

При цьому, щодо позовних вимог позивача в частині зобов’язання відповідача проставити відмітку про місця проживання, то суд зазначає наступне.

Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні визначений Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету ОСОБА_7 України від 2 березня 2016 р. №207, згідно з п.3,7 яких реєстрація / зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Пунктом 8 постанови №207 визначено, що документи для здійснення реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративні послуги".

У зв'язку з викладеним та враховуючи те, що до компетенції територіальних органів та підрозділів ДМС України не відносяться повноваження у сфері реєстрації місця проживання, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов’язання проставити відмітку про місця проживання є безпідставними та задоволенню не підлягають.

В той же час, щодо позовних вимог в частині зобов’язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та ОСОБА_5 районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області вести паспортний облік відносно неповнолітньої ОСОБА_2 за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання любого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч. за серією та номером паспорту), без внесення інформації про нього до Єдиного демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Разом з тим, враховуючи те, що предметом позовної заяви є вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки та зобов’язання видати позивачеві паспорт у формі книжечки, суд вважає, що позовні вимоги про зобов’язання відповідачів вести паспортний облік щодо неповнолітньої ОСОБА_2 за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до Єдиного демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних є передчасними, оскільки завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права у майбутньому.

Решта доводів та заперечень сторін у позові та відзиві висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_7 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява представників неповнолітньої дитини ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги про встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання судового рішення, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 КАС України.

Відповідно до частини першої загаданої процесуальної норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України).

Правові норми, закріплені у частині першій статті 382 КАС України, кореспондуються з положеннями, зокрема, підпункту «ґ» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови зазначається встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Проаналізувавши наведені положення КАС України, суд вважає, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень – відповідачем є правом суду під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на ненаведення аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов’язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов законних представників неповнолітньої дитини ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ОСОБА_5 районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у оформленні паспорту неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ.

Зобов’язати ОСОБА_5 районний відділ в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ.

В решті позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Законні представники неповнолітньої дитини ОСОБА_2 – ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 65020, НОМЕР_1), ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, 65020, НОМЕР_2).

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі ОСОБА_5 районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул.Канатна, 101в, м.Одеса, 65039).

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2018 року.

Суддя О.А. Вовченко

.