Рішення № 78559295, 06.12.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/4532/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

представників позивача - Більської Л.В., Рабик Н.І.

представника відповідача - Стеців Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом дочірнього підприємства "Санаторно-курортний комплекс "Моршинкурорт" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровиця" до Головного управління ДФС у Львівській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява дочірнього підприємства «Санаторно-курортний комплекс «Моршинкурорт» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровиця» (далі - позивач, ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровиця») до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Львівській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2018 № 0014171413.

Свою позицію позивач виклав у позовних вимогах, додаткових поясненнях та відповіді на відзив, в яких зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки кредиторська заборгованість, яка обліковується по бухгалтерському рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками» у ДП СКК «Моршинкурорт» ЗAT «Укрпрофоздоровниця» перед ТОВ «Юна-монтаж», ПП «Елекс», ТОВ «Етатрон-Україна, ФОП Карп»як С.Ю., ЗМАПО, ТОВ «Етен», ТОВ «Світ плюс» на суму 239 278,58 грн, є протермінованою, проте термін позовної давності не закінчився, тому вона не включається до складу доходу в розмірі 239 278,58 гривень за відповідні періоди. Зазначенні обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи актами звірки з вказаними контрагентами станом на 31.12.2017. Позивач стверджує, що Нинівське родовище є основним засобом підприємства і обліковується на рахунку 103 «Будинки та споруди» і відповідно до п. 15 П(С)БО 7 "Основні засоби» затвердженого наказом Мінфіну України від 27 квітня 2000 року № 92, витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат. Тому, на думку позивача, безпідставними є посилання відповідача на пункти 5-7 та 11 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318. Щодо твердження відповідача, що позивачем нібито завищено інші операційні витрати, в тому числі за 2015 рік на суму 522 773 грн, то позивач зазначив, що відповідач помилково зазначив частку коригування податкового кредиту за результатами 2015 року, які відображено бухгалтерським проведенням Дт 949 Кт 6441, 643 на суму 522773,00 грн., як частку коригування податкового кредиту за результатами 2014 року, які відображено бухгалтерським проведенням Дт 230 Кт 6441 і відображені в рядку 16.4 «Коригування податкового кредиту у зв'язку з перерахунком частки використання товарів/ послуг та/або необоротних активів в оподатковуваних операціях» податкової декларації з ПДВ за грудень 2014 року на суму 522799,00 грн. З огляду на викладене, просив суд задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, додаткових поясненнях та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у встановлений судом строк подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Позиція відповідача викладена у відзиві на позов та запереченнях на відповідь, в яких відповідач зазначив, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку, за результатами якої було складено акт та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Відповідач зазначив, що за результатами перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України. Вказує, що у позивача наявна кредиторська заборгованість, яка обліковується по бухгалтерському рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками», яка є протермінованою, тобто такою, по якій минув термін позовної давності, тому включається до складу доходу за відповідні періоди. Окрім того, відповідач стверджує, що перевіркою було встановлено, що у період 2015-2016 років позивачем на Нинівському родовищі не виготовлялась готова продукція, а саме розсільні води бальнеологічні і питні, тому позивачем безпідставно віднесено до складу собівартості реалізованих товарів, робіт, послуг та до складу інших операційних витрат - суми витрат у розмірі 815 844,21 грн., в т.ч. за 2015 рік - 588997,30 грн., за 2016 року - 226846,91 грн. Окрім того, позивачем до складу інших операційних витрат за 2015 рік включено частку коригування податкового кредиту за результатами 2014 року, які відображено бухгалтерським проведенням Дт 949 Кт 6441, 643 в сумі 522 773 грн. Проте, вищенаведені витрати належать до витрат 2014 року, тому їх необхідно було відобразити бухгалтерським проведенням Дт 44 Кт6441. На переконання відповідача, зазначенні обставини свідчать про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та безпідставність та необґрунтованість позовних вимог заявлених у даному позові. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив, з підстав викладених у відзиві на позов.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що 04 жовтня 2018 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні 22 листопада 2018 року судом закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Суд, заслухавши думку представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровиця» зареєстроване як юридична особа 01.03.2000 за № 1 420 120 0000 000083, код ЄДРПОУ 02649905. Видом економічної діяльності підприємства є інші види освіти, н. в. і. у.; діяльність лікарняних закладів (основний); загальна медична практика; інша діяльність у сфері охорони здоров'я; функціювання театральних і концертних залів; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; постачання інших готових страв; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; діяльність головних управлінь (хед-офісів); діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; рекламні агентства.

Суд встановив, що ГУ ДФС у Львівській області у період з 03.07.2018 по 30.07.2018 проведено документальну планову виїзну перевірку ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровиця» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2018.

Згідно акта перевірки від 06.08.2018 № 1928/13-01-14-13/02649905, відповідачем встановлено порушення ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровиця» вимог п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134; п. 135.1, ст. 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 694052, 00 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 307569, 00 грн, за 2016 рік в сумі 351110, 00 грн, за 2017 рік в сумі 35373, 00 грн. Інші встановленні за результатами документальної планової виїзної перевірки ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровиця» порушення не є предметом розгляду та оскарження у даній справі.

Порушення ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровиця» вимог п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134; п. 135.1, ст. 135 Податкового кодексу України ґрунтуються на висновках податкового органу про порушення позивачем порядку ведення податкового та бухгалтерського обліку.

За результатами перевірки на підставі складеного акта, відповідачем 22 серпня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0014171413 про збільшення суми грошового зобов'язання ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровиця» по податку на прибуток на загальну суму 338442, 25 грн, з яких 284021, 00 грн за податковими зобов'язаннями та 54421, 50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із вказаними податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався такими нормами законодавства.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як вбачається з акта перевірки, в ході проведеної перевірки встановлено, що станом на 01.01.2015 згідно з даними бухгалтерського обліку ДП «СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», а саме: карток рахунку 63 по контрагентах, журналів-ордерів по бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», балансів, за ДП «СКК «Моршинкурорт» ЗАТ«Укрпрофоздоровниця» рахується кредиторська заборгованість в сумі 239 278,58 грн., яка станом на 31.12.2015, 31.12.2016, 31.03.2017 не була погашена, а саме:

- ТОВ «Світ Плюс» (дата виникнення грудень 2012 року) - 9 180,0 грн;

- ФОП ОСОБА_4 (дата виникнення березень 2014 року) - 185 000,0 грн;

- TOB «Етатрон - Україна» (дата виникнення березень 2014 року) - 7 972,60 грн;

- TOB «ЕТЕН» (дата виникнення березень 2014 року) - 3 543,92 грн;

- ЗМАПО (дата виникнення грудень 2013 року) - 15 240,0 грн;

- ПП «Елекс» (дата виникнення грудень 2012 року) - 12 978,06 грн;

- ТОВ «Юнам монтаж» (дата виникнення грудень 2012 року) - 5 364 ,0 грн.

В розумінні пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), «безнадійна заборгованість» - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення;

в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими;

ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, що не перевищує 25 відсотків мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб);

д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв'язку з його ліквідацією;

е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року;

є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості;

ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

з) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;

До безнадійної заборгованості банків може бути віднесена сума боргу за фінансовим кредитом, у тому числі сума основної заборгованості та/або сума нарахованих доходів, за яким прострочення погашення суми боргу (його частини) становить понад 360 днів, крім боргу за фінансовими кредитами осіб:

пов'язаних з таким кредитором;

які перебувають з таким кредитором у трудових відносинах;

які перебували з таким кредитором у трудових відносинах, та період між датою звільнення таких осіб та датою прощення їхньої заборгованості не перевищує три роки".

Підпункт 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України визначає, що об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що зобов'язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Пунктом 15 Положення бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 визначено, що доходом визнається сума зобов'язання, яке не підлягає погашенню.

Відповідно до п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Тобто, під «кредиторською заборгованістю» мається на увазі заборгованість підприємства перед іншими юридичним і фізичним особам, що виникла в результаті здійснених раніше дій (подій), оцінена в гривнях і щодо якої в підприємства існують зобов'язання її погашення в певний строк.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності визначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання» (далі - П(С)БО 11, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20).

За змістом п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 6 П(С)БО 11 «Зобов'язання», за строком погашення зобов'язання поділяють на довгострокові та поточні.

Згідно з п. 4 П(С)БО 11 «Зобов'язання» довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями, а поточні зобов'язання - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Відповідно до п. 11 П(С)БО 11 «Зобов'язання» поточні зобов'язання включають:

- короткострокові кредити банків;

- поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані;

- поточні забезпечення;

- інші поточні зобов'язання.

Згідно з п. 5 П(С)БО 11 «Зобов'язання» зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Отже, аналізуючи зміст п. 5 П(С)БО 11 «Зобов'язання» можна дійти правового висновку, що під словами «не підлягає погашенню» слід мати на увазі випадок, коли є впевненість у тому, що заборгованість уже не погашатиметься. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - Цивільний кодекс).

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Статтею 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством.

Таким чином, з наведеного слідує, що внаслідок проведеної інвентаризації встановлено, що зазначена кредиторська заборгованість не підлягає погашенню (у разі, якщо це не суперечить нормам Цивільного кодексу), вона підлягає списанню з відповідним визначенням іншого операційного доходу того періоду, в якому зобов'язання визнано таким, що не підлягає погашенню.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено порядок переривання позовної давності.

Так, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 1 і 3 зазначеної статті ЦК України).

Під час судового розгляду справи, суд встановив, що 29.07.2016 по заборгованості ФОП ОСОБА_4 (дата виникнення березень 2014 року)- 185 000,0 грн. позивачем було отримано претензію-вимогу про стягнення боргу за вхід. номером №13-15/293, що наявна в матеріалах справи.

09.08.2016 ДП «СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» було направлено відповідь на претензію №13-16/371, в якій зазначено, що боржник визнає дану заборгованість та просить відстрочити платежі за договором до 30.07.2019. Як наслідок сторони договору погодили, що у випадку неподання позову до суду, буде вважатися, що відстрочення платежу погоджено.

З огляду на викладене, суд погоджується із доводами позивача, що 09.08.2016 перебіг позовної давності розпочато заново, а відтак така кредиторська заборгованість є такою, що строк позовної давності до якої не закінчився, тому вона не включається до складу доходу за відповідні періоди.

Також, як слідує із матеріалів справи ДП «СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» скеровувало на адресу TOB «Етатрон - Україна», ТОВ «ЕТЕН» та ЗМАПО МОЗ України» листи від 30.12.2016 № 13-16/1866, № 13-16/1865, №13-16/1870, в яких позивач визнає кредиторські заборгованості та у зв'язку із фінансовими труднощами зобов'язується сплатити такі до 21.12.2017.

Наявні в матеріалах справи акти звірки розрахунків ДП «СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» з ТОВ «ЕТЕН», ЗМАПО, ФОП ОСОБА_4, TOB «Етатрон - Україна», ПП «Елекс», ТОВ «Юнам монтаж», ТОВ «Світ Плюс» підтверджують здійснення звірки рахунків між сторонами.

Так, Верховний суд України у постанові від 07.08.2018 у справі № 2а/1770/3569/2012, зазначив, що судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що з огляду на факт визнання позивачем своєї заборгованості перед ТОВ «Дракон» шляхом скерування на адресу контрагента листа від 31.12.2010 № 223-12-10, відсутні підстави вважати строк позовної давності за розглядуваною заборгованістю таким, що сплинув у першому -третьому кварталах 2011 року.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до пункту 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про безпідставність висновку податкового органу, що у позивача наявна кредиторська заборгованість, яка обліковується по бухгалтерському рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками», яка є протермінованою, тобто такою, по якій минув термін позовної давності, тому включається до складу доходу за відповідні періоди.

Що ж стосується доводів відповідача про безпідставне віднесення до складу собівартості реалізованих товарів, робіт, послуг та до складу інших операційних витрат, витрати на суму 815844,21 грн., у зв'язку із підтримкою в робочому стані Нинівського родовища., то суд виходив з наступного.

Суд встановив, що Нинівське родовище є основним засобом ДП «СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» і обліковується на рахунку 103 «Будинки та споруди».

Пунктом 15 П(С)БО 7 "Основні засоби» затвердженого наказом Мінфіну України від 27 квітня 2000 року № 92 витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Пунктом 32 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 561 від 30.09.2003, визначено, що вартість робіт, витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду.

Як стверджує позивач для обслуговування Нинівського родовища та підтримання його в робочому стані залучається й технологічне обладнання, яке теж визнається основним засобом і обліковується на рахунку 10 (основні засоби ).

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджених Наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291, Рахунок 10 "Основні засоби" призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.

Так, до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Таким чином, з наведеного слідує, що до основних засобів Нинівського родовища належить технологічне обладнання необхідне для обслуговування та підтримання в робочому стані родовища, перелік якого зазначений в актах інвентаризації від 01.11.2014 та від 01.10.2015, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п. 22 та 23 П (С ) БО 7 "Основні засоби» об'єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Отже, на основні засоби Нинівського родовища, що зазначені в актах інвентаризації від 01.11.2014 та 01.10.2015 була нарахована амортизація в сумі 21041,37 грн., яка віднесена до витрат за 2015 рік з бухгалтерським проведенням Дт 232 Кт131.

У 2016 року позивачем для забезпечення охорони та збереженням майна підприємства була введена система відеоспостереження, яка відноситься до інших необоротних матеріальних активів, згідно П (С ) БО 7 "Основні засоби» і при введені в експлуатацію здійснюється нарахування зносу в сумі 50% від первісної вартості необоротного активу з подальшим бухгалтерським проведенням Дт232, Кт 132 на суму 412, 50 грн.

Також, до витрат для здійснення обслуговування Нинівського родовища згідно п. 15 П(С)БО 7 "Основні засоби» відносяться й експлуатаційні витрати (освітлення, проведення технологічного обслуговування родовища, поточний ремонт, мікробіологічне дослідження та інші ).

Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, у 2015 році вартість таких витрат становила 31 898,9 грн, а в 2016 році 125946,07 грн. Витрати на утримання автомобіля УРАЛ (паливо та запчастини ) за 2015 рік становили 139 819, 97 грн. та за 2016 рік 24 633,05 грн.

Враховуючи наведене, суд погоджується з позивачем, що посилання відповідача на пункти 5-7 та 11 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999. року № 318, зокрема на загальні норми, де витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань є безпідставними.

Водночас, як вбачається із змісту прихідних накладних №ГР-0000051 від 31.08.2014 та №ГР-0000058 від 30.09.2014 про передачу з родовища до відділення ГГРЕС мінеральних розсолів, в період 2015-2016 ДП «СКК «Моршинкурорт» надаючи послуги питного лікування відпочивальникам використовувало залишки видобутих раніше питних розсолів до припинення експлуатації цих свердловин. Так, на момент припинення роботи свердловин - 03.09.2014 на залишку підприємства знаходилось 8000 л видобутих підземних розсолів ( розсільних вод свердловини 3-к -для питного лікування).

Як слідує із змісту довідки про кондиції на мінеральні води ділянок Нинівського родовища Львівської області №1226/1 від 27.12.2013 виданої Українським науково-дослідним інститутом медичної реабілітації та курортології МОЗ України та Медичним (бальнеологічним ) висновком від 28.02.2012р. №360, розсільні води є продуктом високої сольової концентрації, тому для приготування мінеральної води в лабораторних умовах для внутрішнього застосування потребує розведення з прісною водою джерела №4.

В матеріалах справи наявні акти списання, прихідна накладна № БЛ-0000868 від 31.08.2014 та журналом обліку водоспоживання за 2014 рік, які підтверджують доводи позивача, що запаси цих мінеральних розсолів ( розсільні води ) зберігались в спеціальних цистернах та були використані в 2015р та 2016рр.

У 2015 році дохід від реалізації послуг питного лікування, що реалізовувалось окремо від надання інших санаторно-курортних послуг ДП «СКК «Моршинкурорт» становив 51940,00 грн. та за 2016 рік 65700, 00 грн., що підтверджується журналом-ордером по рахунку 7039.

Пунктом 7. П ( С ) БО 16 «Витрати», затвердженим наказом Мінфіну від 31.12.1999 №318 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Собівартість реалізованих товарів ( продукції, робіт та послуг ) відображається у складі витрат лише у момент їх реалізації - як у бухгалтерському обліку, так і в податковому обліку, а відповідно і у фінансовій та податковій звітності.

За період 2015-2016р. ДП «СКК «Моршинкурорт» отримувало доходи за надання санаторно-курортних послуг, в тому числі і питного лікування, тому витрати за 2015 рік в сумі 588997,30 грн. та за 2016 рік на суму 226846,91 грн. на переконання суду правомірно буди віднесені до складу собівартості реалізованої продукції.

Як вбачається із змісту акта перевірки, податковим органом було встановлено, що ДП «СКК «Моршинкурорт» віднесено до складу інших операційних витрат за 2015 рік частку коригування податкового кредиту за результатом 2014 року.

Як стверджує відповідач ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» до складу інших операційних витрат за 2015 рік включено частку коригування податкового кредиту за результатами 2014 року, які відображено бухгалтерським проведенням Дт 949 Кт 6441, 643 в сумі 522 773 грн. Дану частку коригування податкового кредиту позивачем відображено в податковій декларації з ПДВ за грудень 2014 року у рядку 16.4 «Коригування податкового кредиту у зв'язку перерахунком частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів з оподатковуваних операціях» на суму 522 773, 00 грн.

У бухгалтерському обліку коригування податкового кредиту у бік збільшення або зменшення слід відображати додатковими проведеннями за грудень звітного року (2014 року).

Однак, як вказує відповідач позивачем вказані витрати включено до декларації по податку на прибуток за 2015 рік, та звіту про фінансові результати в складі інших операційних витрат.

Як наслідок, податковий орган дійшов висновку, що вищенаведені витрати належать до витрат 2014 року, тому їх необхідно було відобразити бухгалтерським проведенням Дт 44 Кт6441.

Проте, суд не погоджується із такими доводами контролюючого органу з наступних підстав.

Пунктом 7 П(С)БО 16 «Витрати», затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 № 318 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 за № 27/4248, визначено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до ст. 199 ПК України пропорційне віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги та необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні.

Згідно з п. 199.4 ст. 199 ПК України платник податку за підсумками календарного року здійснює перерахунок частки використання товарів/послуг та необоротних активів в оподатковуваних операціях виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій

Відповідно до п. 44.2 ст. 42 ПК України платник податку на прибуток для обрахунку об'єкта оподаткування використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з відомостей виписки із журналу проводок ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» за грудень 2014 року за Дт рах.230 з Кт рах 6441 віднесено на витрати невідшкодоване ПДВ по пільгових (дитячих) путівках на суму 581 382, 35 грн.

Відповідно до відомостей виписки із журналу проводок за грудень 2015 року за Дт рах.949 з Кт рах 6441 ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» віднесено на витрати невідшкодоване ПДВ по пільгових (дитячих) путівках на суму 522 773, 51 грн.

Таким чином, наведенні обставини свідчать, що в грудні 2014 року та протягом 2015 року ДП СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» здійснило перерахунок частки використання товарів/послуг та необоротних активів в оподатковуваних операціях виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій, що відображено в наведених реєстрах бухгалтерського обліку та у рядку 16.4 «Коригування податкового кредиту у зв'язку з перерахунком частки використання товарів/послуг та/або необоротних активів в оподатковуваних операціях» податкових декларацій з податку на додану вартість відповідно за грудень 2014 року в сумі 581 382,55 грн. та в обсягах постачання (без податку на додану вартість) податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні місяці 2015 року - 522 773, 51 грн., та відповідно увійшло до складу витрат в податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств за 2014 та 2015 роки та відповідних звітів про фінансові результати. Вказані обставини підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових декларацій з податку на додану вартість за грудень 2014 року та грудень 2015 року, податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 2014-2015 р.р та даними з Єдиного державного реєстру податкових накладних.

Враховуючи наведе, підставними є доводи позивача, що податковий орган помилково зазначив частку коригування податкового кредиту за результатами 2015 року, які відображено бухгалтерським проведенням Дт 949 Кт 6441, 643 на суму 522773,00 грн., як частку коригування податкового кредиту за результатами 2014 року, які відображено бухгалтерським проведенням Дт 230 Кт 6441 і відображені в рядку 16.4 «Коригування податкового кредиту у зв'язку з перерахунком частки використання товарів/ послуг та/або необоротних активів в оподатковуваних операціях» податкової декларації з ПДВ за грудень 2014р. на суму 522799,00 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних рішень діяв без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

За викладених обставин справи, відповідачем не наведено належних доводів проти позову та не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд дійшов висновку, що слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 22.08.2018 № 0014171413.

Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок його бюджетних асигнувань 5077 (п'ять тисяч сімдесят сім) грн сплаченого судового збору на користь дочірнього підприємства "Санаторно-курортний комплекс "Моршинкурорт" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровиця" (82482, Львівська область, м. Моршин, вул. Паркова Площа, 3, код ЄДРПОУ 02649905).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.12.2018.

Суддя Р.М. Брильовський