Рішення № 78559285, 14.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5183/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенко А.В.,

за участю секретаря - Філімоненко А.О.,

сторін:

позивач - не з’явився,

представник позивача - не з’явився,

представник відповідача - ОСОБА_1 (по довіреності),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 (65023, м. Одеса, вул. Коблевська, 40) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирівська, 9) про визнання протиправним та скасування рішення № 319-18 від 23.08.2018 року та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати неправомірним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 319-18 від 23.08.2018 року про відмову ОСОБА_2 ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати ОСОБА_4 управління державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_2 ОСОБА_3 щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обгрунтування позову зазначено, що прийнятий наказ № 319-18 від 23.08.2018 року є прийнятим із порушенням порядку розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, таким, що пілягає скасуанню як незаконний.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням учасників справи.

15.11.2018 року, протокольною ухвалою суду було замінено неналежного відповідача ОСОБА_4 управління Державної міграційної служби України в Одеській області, на належного - Державну міграційну службу України.

05.12.2018 року позивач та представник позивача у підготовче засідання не з’явились, повідомлені належним чином (а.с. 6 т. 2). В матеріалах справи міститься заява представника позивача від 15.11.2018 року про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (а.с. 1 т. 2).

05.12.2018 року, у підготовчому засіданні, представником відповідача надано заяву про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 05.12.2018 року (а.с. 19 т. 2).

Таким чином, на підставі заяв сторін, суд, 05.12.2018 року закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті у тот же день.

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти позову та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, пояснивши, що оскаржуване рішення винесено законно, на підставі діючого законодавства, а тому є правомірним з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов (а.с. 23-31 т. 1, 8-16 т. 2).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

Відповідач на підставі ст. 27 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади у справах міграції та згідно зі ст.ст. 5, 6, 10, 11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про оформлення документів щодо визнання осіб біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, а тому його рішення, дії чи бездіяльність з цього приводу на підставі ст. 55 Конституції України, ст. 5, п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Відповідач) із заявою у порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

23.08.2018 року Відповідачем було розглянуто заяву Позивача та прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ № 319-18 від 23.08.2018 року).

Не погоджуючись з рішенням ГУ ДМС України в Одеській області № 319-18 від 23.08.2018 року, Позивач оскаржив його у судовому порядку.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначений наказ обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» - особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

В своєму адміністративному позові ОСОБА_2 ОСОБА_3 посилається на те, що не може повернутись до країни свого громадянського походження, оскільки побоюється переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідачем зазначено, що було проведено аналіз наданої Позивачем інформації та документів і встановлено, що за матеріалами особової справи причиною виїзду з країни громадянського походження вказано те, що Позивач та його родина приймали участь у мітингах проти порушення прав людини, релігіозних меншин в Іранській республіці.

Також, судом встановлено, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 прибув на територію України в 2005 році з метою отримання освіти в українських ВНЗ.

27.02.2012 року позивач вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. В якості причини звернення ОСОБА_2 ОСОБА_3 зазначив бажання легалізації в Україні з метою продовження навчання та подальшого переїзду до Польщі.

За результатами розгляду матеріалів особової справи на підставі наказу ГУ ДМС України в Одеській області від 03.04.2012 № 26, було прийнято рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_2 ОСОБА_3 оскаржував його в судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2012, яка була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012, ОСОБА_2 ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позову. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.01.2015 року по справі К/9991/58403/12, касаційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 року - без змін.

Відповідно до зазначеної ухвали судом було встановлено, що причиною виїзду ОСОБА_2 ОСОБА_3 з ОСОБА_5 було навчання в Україні та він відкрито заявив про намір легалізуватися в Україні та в подальшому переїхати до Польщі. При цьому, жодних фактів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, жодних фактів погроз з боку влади або будь - яких організацій ОСОБА_5 позивач при зверненні до міграційної служби та під час судового розгляду не зазначав.

02.03.2015 року, ОСОБА_2 ОСОБА_3 вдруге звернувся до управління із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Повторне звернення позивач мотивував ново виявленими обставинами власних переслідувань.

Рішенням ДМС України від 17.02.2016 № 41-16 Позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 року по справі № 815/1323/16 було відмовлено в задоволенні адміністративного позову Позивача до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов’язання вчинити певні дії.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивачем була подана апеляційна скарга.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016 року , апеляційну скаргу Позивача було задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 - скасовано. Прийнято нову, якою позов задоволено частково:- визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 17.02.2016 № 41-16 про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язано ДМС України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин встановлених судовим рішенням.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням ДМС було подано касаційну скаргу.

Постановою Верховного суду від 20.06.2018 касаційну скаргу ДМС України було залишено без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016 - без змін.

Судом встановлено, що на виконання судового рішення ДМС України було прийнято рішення від 03.02.2017 № 53-16 щодо повторного розгляду заяви позивача та 28.02.2017 ОСОБА_4 управлінням ДМС в Одеській області було підготовлено відповідний наказ № 40 про повторний розгляд заяви для вирішення питання щодо визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання рішення ДМС про повторний розгляд заяви ОСОБА_4 управлінням ДМС в Одеській області були проведені додаткові протоколи співбесід від 14.03.2017 та від 26.05.2017 року.

ДМС України було проведено аналіз недоліків, які були виявлені колегію суддів та стали причиною прийняття рішення про повторний розгляд заяви Позивача.

Так, під час судового розгляду справи було встановлено, що Позивач є арабом за етнічною належністю, мусульманином-сунітом за віросповіданням та має побоювання зазнати переслідування за вказаними ознаками у разі повернення до країни громадянської належності. Додатково з’ясовано, що протягом 2010 - 2012 років, члени родини позивача приймали участь в демонстраціях за права арабів- сунітів, що спричинило переслідування родини з боку влади.

Зі слів Позивача, він походить з регіону Ахваз в ОСОБА_5 та вважає себе арабом, за віросповіданням сповідує іслам ісламської течії (арк. 4 співбесіди від 14.03.2017). В країні громадянської належності залишились проживати його наступні близькі родичі, а саме: батько, матір, три брати та чотири сестри, які мешкають в регіоні Ахваз (м. Ахваз, м. Седік) (арк. З співбесіди від 14.03.2017).

За словами Позивача, родичі проживають у приватному будинку (арк. 5 співбесіди від 14.03.2017, арк. 2 співбесіди від 26.05.2017). Брати позивача працюють та утримують батьків заявника, місце роботи братів невідоме (арк. З співбесіди від 14.03.2017). Щодо політичної/опозиційної діяльності членів родини, позивач повідомив, що його старший брат Мустафа приймає участь в мітингах арабського населення з 2004 року по теперішній час, в той же час члени родини позивача з боку діючої влади ОСОБА_5 ніколи не переслідувались (арк. 9 співбесіди від 14.03.2017року, арк. 3 співбесіди від 26.05.2017).

Під час попереднього аналізу вказаного елементу клопотання було встановлено, що елементи національності та віросповідання особи вбачаються правдоподібними з огляду на пояснення особи та інформації по країні походження, якою встановлено, що половина провінції Хузестан з адміністративним центром у м. Ахваз переважно заселена іранськими арабами, частина з яких дотримується сунітської течії ісламу (за посиланням: http://www.cia.gov/librarv/pitblications/the-world-faclbook/geos/ir.hlml).

Факти будь-якої політичної діяльності найближчих родичів позивача в країні його громадянської належності не підтверджені, будь-яких утисків або переслідування, відповідно до пояснень особи, вони не зазнають, місце постійного проживання не змінювали, свавільних арештів, катувань або порушень основоположних прав людини не зазнавали.

Відповідно до інформації по країні походження, на території ОСОБА_5 періодично проходять акції протесту населення країни, водночас більшість населення країни виступає за збереження діючої влади (додаток № 1 до висновку, за посиланнями: https://eadailv.com/ru/news/2018/01/14/massovve-protestv-v-irane-prichinv-i-rezultatv, http://gordonua.com/news/worldnews/v-irane-proshli-demonstracii-v-podderzhku-vlastey- 225337.html).

Таким чином, судом встановлено, що під час опитування не було встановлено об’єктивних фактів наявності в членів родини позивача певних опозиційних або політичних поглядів, які б могли бути підставами для їхнього переслідування з боку державної влади країни. Також встановлено, що один з рідних братів позивача постійно приймає участь в акціях протесту, проте не зазнає утисків або переслідування. Зазначені факти, а також наявна інформація з регіону постійного проживання Позивача не можуть підтверджувати наявність особисто в позивача обґрунтованих побоювань зазнати переслідування за ознаками етнічної належності, віросповідання або політичних поглядів у разі повернення до ОСОБА_5.

Також, з постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що під час розгляду заяви та особової справи територіальним підрозділом ДМС не враховано доповідь Генерального секретаря ООН від 06.09.2016 року №А/71/374 щодо положень прав людини в ОСОБА_5, яка вказує на порушення основоположних прав і свобод людини в країні громадянської належності.

Під час опитування Позивач повідомив, що має побоювання зазнати розправи з боку служби безпеки ОСОБА_5 у разі повернення до країни громадянської належності, підстави «розправи/викрадення» обґрунтувати не може, зазначаючи, що це може бути пов’язане з його агітаційною діяльністю в мережі «Facebook» проти діючої влади ОСОБА_5 (арк. 7, 8 співбесіди від 14.03.2017). На уточнюючі запитання щодо подібної діяльності конкретних відповідей позивачем надано не було.

Будь-які посилання на доповідь Генерального секретаря ООН в матеріалах протоколу співбесіди з боку позивача відсутні, Позивач також не володіє об’єктивною ситуацією в регіоні постійного проживання станом на теперішній час (арк. 10 співбесіди від 14.03.2017).

З аналізу доповіді Генерального секретаря ООН від 06.09.2016 року встановлено, що незважаючи на існуючі випадки порушень прав людини, зокрема застосування смертної кари, ООН вітає плани президента країни щодо ліквідації дискримінації стосовно жінок та етнічних меншин країни (додаток № 2 до висновку, за посиланням: https://resnum. ru/news/2205683. html).

Додатково встановлено, що станом на 26.10.2017 року спецдокладник ООН наголосила про поліпшення ситуації з правами людини на території ОСОБА_5, що свідчить про загальні позитивні тенденції в країні (додаток № 3 до висновку, за посиланням: https://news, ил.ore/ru/story/2017/10/1313261).

З урахуванням проведеного з боку ДМС України аналізу існуючої інформації, ситуація з правами людини на території ОСОБА_5 має тенденції щодо поліпшення, загальновідомі порушення прав жінок та ситуація із застосуванням смертної кари не мають ніякого відношення до Позивача та порушення його основоположних прав і свобод у разі повернення.

Крім того, під час судового розгляду справи було встановлено, що Позивачем було долучено до матеріалів особової справи лист «Демократичної партії Ахвазу» від 12.09.2016 року, який підтверджує членство особи у вказаній організації.

Під час опитування позивач повідомив, що 29.09.2016 року він отримав лист - підтримку з боку бельгійського офісу політичної партії «Демократична партія Ахвазу», який підтверджує членство особи у вказаній політичній партії (арк. 8 співбесіди від 14.03.2017). Позивач також зазначив, що дізнався про діяльність вказаної політичної партії в 2009 році, на постійній основі «співпрацює» із вказаною організацією з 2012 року по теперішній час (арк. 10 співбесіди від 14.03.2017). Позивач стверджує, що надав до ДМС України «оригінал» листа-підтримки (арк. 8 співбесіди від 14.03.2017). Причиною отримання листа зазначив бажання «довести» ДМС України наявність в нього обґрунтованих побоювань повертатись до країни громадянської належності (арк. 9 співбесіди від 14.03.2017).

Аналізом наданого документу (документ надано разом із перекладом з англійської на українську мови) встановлено наступне.

Документ надано у вигляді чорно-білої копії, текст документу складений французькою мовою (реквізити) та англійською мовою (зміст листа), містить логотип «Ahwazi Democratic Party», ADP. Документ зареєстровано за № 077375141 від 10.09.2016, підписано генеральним директором, особою на установчі дані «Aref Al-Kaabi» 12.09.2016, печатка на документі відсутня. Текст документу англійською мовою містить технічні та граматичні помилки, зокрема різне написання установчих даних особи (варіанти: «Bavi Ahmad», «Bawi ahmed»).

Зазначена у листі адреса « 20 Rue cokaiko, 4621 Fleron, Belgique» не співпадає з фактичною адресою на мапі (Google мапи), пошукова система видає іншу адресу: Rue Cokaiko 20, 4610. Посилання на Інтернет-джерело у тексті листа «http://ahwazion.org/?» спрямовує на веб-сайт арабською мовою, встановити зміст джерела не передбачається можливим (додаток № 4 до висновку). Перевіркою особи «Aref АІ-Kaabi» можливостями мережі Інтернет встановлено, що вказана особа є головою політичного бюро партії «DSPA» (Демократична солідарна партія Ахвазу») (додаток №5 до висновку, запосиланням: https://nowruziran.wordpress.сот/2017/01/23/tums-cairo-iran-arab-minority-freedom-khuzestan-ahwaz-region/).

Щодо вказаної політичної партії встановлено, що вона має офіційний веб-сайт англійською мовою (http://www.alahwaz. info/en/) та інший логотип (додаток № 6 до висновку, головна сторінка вищевказаного веб-сайту).

З урахуванням зазначеного, підтвердити автентичність наданого листа - підтримки з боку політичної організації не передбачається можливим. В ході опитування Позивач також не надав об’єктивних підтверджень власної підтримки певних політичних організацій та власної політичної діяльності.

Приймаючи до уваги проведений аналіз та необґрунтовані пояснення шукача захисту, наданий заявником документ не прийнятий ГУ ДМС України в Одеській області з позиції документального доказу, який може підтверджувати його політичну діяльність та пов’язані з цим певні побоювання щодо повернення до ОСОБА_5.

Таким чином, за матеріалами повторного розгляду заяви позивача встановлено відсутність конвенційних ознак для визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме відсутні обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Зокрема, встановлено, що позивач ніколи не переслідувався за ознаками раси, національності, громадянства або віросповідання, побоювання зазнати подібних переслідувань ґрунтуються виключно на власних оціночних судженнях. За матеріалами опитування встановлено, що найближчі родичі позивача продовжують проживати в країні громадянської належності, його старший брат користується можливістю висловлювати власну позицію, водночас родина не зазнавала та не зазнає утисків або переслідувань з боку діючої влади країни.

Щодо політичної діяльності, елемент членства особи в політичних організаціях визнається необґрунтованим та таким, що не заслуговує на увагу.

Відповідно до пояснень позивача, він став членом політичної партії «Демократична партія Ахвазу» з 2012 року (арк. 5 співбесіди від 14.03.2017, арк. З співбесіди від 26.05.2017), незважаючи на факт проживання з 2005 року на території України (арк. 4 співбесіди від 26.05.2017).

Суд звертає увагу на те, що під час другого звернення до ГУ ДМС України в Одеській області від 02.03.2015 року Позивач повідомив, що особисто ніколи не був членом будь-яких політичних організацій в країні громадянської належності (арк. З співбесіди від 10.09.2015). Зазначені обставини «з’явились» лише під час повторного розгляду заяви за рішенням суду.

В ході опитування будь-яких обґрунтованих доводів, які б могли підтвердити вищевикладене з боку позивача надано не було, документальне підтвердження (лист-підтримка) не приймається ГУ ДМС України в Одеській області з огляду на очевидну фальсифікацію.

Також, за матеріалами особової справи неможливо стверджувати, що позивач може мати відношення до певної соціальної групи. Додатковим елементом, що свідчить про відсутність в позивача жодних проблем з державними органами країни громадянської належності слугують неодноразові випадки звернення особи до ОСОБА_5 в Україні з метою видачі паспортних документів та легалізації документів про освіту в Україні (арк. 6, 7 співбесіди від 14.03.2017, арк. 5 співбесіди від 26.05.2017). Так, в матеріалах особової справи наявні наступні паспортні документи особи: В 7473948, виданий на території ОСОБА_5 (Ахваз), анульований; R 12480591, виданий 17.02.2009 року в ОСОБА_5 в м. Києві, терміном дії до 18.02.2014, анульований; N 95818453, виданий 27.01.2015 року в ОСОБА_5 в м. Києві, терміном дії до 27.01.2020 року, діючий.

Разом із тим, аналізом досліджених матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянської належності Позивача вбачається відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання йому додаткового захисту в Україні, згідно з п.13 ч.І статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, і він не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

За матеріалами особової справи встановлено, що ані позивач ані його найближчі родичі не зазнавали будь-яких утисків, дискримінації або переслідування в країні громадянської належності, зазначені проблеми відсутні і станом на момент повторного розгляду заяви (арк. 6 співбесіди від 26.05.2017). Зі слів позивача, регіон проживання найближчих родичів особи (м. Ахваз, провінція Хузестан) характеризується сучасною розвиненістю, транспортною системою та добрими соціально-економічними показниками (арк. 6 співбесіди від 26.05.2017), в регіоні відсутні будь-які збройні конфлікти.

Суд звертає увагу на те, що відмова Позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту передбачає, що позивач не підпадає під ознаки біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», однак не стосується примусового повернення та не позбавляє його права залишатись на території України, якщо він має для цього інші правові підстави у відповідності до законодавства України.

Зокрема встановлено, що з 21.03.2015 року позивач офіційно перебуває в шлюбі з громадянкою України на установчі дані ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 Зазначений факт надає можливість легалізувати особі проживання на території України шляхом оформлення посвідки на постійне проживання в Україні у відповідності до Закону України «Про імміграцію».

ОСОБА_7 Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 29.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватись з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім’ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначені у статті 6 цього Закону.

Отже, при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач належним чином вивчив наведені ним обставини, дослідив інформацію по країні походження, проте з огляду на імперативні приписи, сформульовані у статті 6 Закону, суб’єкт владних повноважень правомірно відмовив у визнанні Позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено наявність умов, за яких такий статус не надається.

Таким чином, дослідивши заявлені позивачем обставини та інформацію про країну походження, ГУ ДМС України в Одеській області підготувало висновок, згідно з яким рекомендував Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову громадянину ОСОБА_8 ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2018 № 319-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняте з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи. При цьому Позивач помилково просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДМС в Одескій області про відмову в оформленні документів, а в адміністративному позові не зазначено жодної з обставин, які не були предметом перевірки Відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані, документально не підтверджені, отже не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 ОСОБА_3 (65023, м. Одеса, вул. Коблевська, 40) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирівська, 9) про визнання протиправним та скасування рішення № 319-18 від 23.08.2018 року та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14.12.2018 року.

Суддя Бутенко А.В.

.